Тіло та травма: Як ветерани можуть відновити спортивну кар'єру після отриманих поранень.

З нагоди відкриття у Франківську бійцівського клубу для військових, ветеранів і цивільних у просторі "Петрос" провели розмову про безпечне повернення військових у спорт після поранень.

Учасники панельної дискусії "Тіло і травма" обговорювали, як відновитися у спорті після травм та ампутацій, а також роль адаптивного спорту у процесі реінтеграції ветеранів у цивільне життя. Модератором зустрічі виступив ветеран Богдан Рудковський, повідомляє видання Репортер.

Спорт об'єднує людей і створює зв'язок з навколишнім світом, виходячи за межі стін лікарні.

Фізичний терапевт центру Superhumans, Захар Хамуляк, щодня допомагає військовим, які перенесли ампутації. Він відзначає, що багато з них прагнуть повернутися до спорту після травм. Сьогодні для цього існує безліч варіантів і можливостей:

Державна політика, а також підходи соціального сектору в історії не підтримували активність людей з інвалідністю у спорті. Однак нині відкриваються нові горизонти для спортивних досягнень, і це справді чудово, незалежно від того, які обставини призвели до цих змін, - зазначає Хамуляк.

Фізичний терапевт Роман Кирилюк вже два роки надає допомогу військовим. Раніше, до початку повномасштабного вторгнення, його основною спеціалізацією була дитяча неврологія. Зараз він спостерігає, як спорт перетворюється на важливу платформу для зустрічей та підтримки ветеранів.

Спорт, як і музика, об'єднує людей. Можливо, варто частіше робити такі події, щоби адаптовуватись, пристосовуватись і розуміти потреби один одного, - каже Роман Кирилюк.

На його думку, першочерговим завданням терапевта або тренера є встановлення зв'язку з ветераном, оскільки емоційні реакції на навантаження можуть суттєво відрізнятися.

У фізичній терапії важливо знайти коннект між фізичним терапевтом і пацієнтом. Має бути постійна розмова: чи нічого не болить під час навантаження, чи немає дискомфорту, - розповідає Кирилюк. - Ми вмикаємо музику, створюємо неформальну обстановку. У нас всі рівні і це працює.

Фізична терапевтка з Центру фізичної та реабілітаційної медицини ОКЛ, Наталія Багирич, зазначає, що лікарня може сприйматися пацієнтами як безпечне та комфортне місце. У той же час, зовнішній світ може викликати відчуття небезпеки. Спорт у цьому контексті стає важливою мотивацією для пацієнтів, спонукаючи їх вийти за межі лікарняних стін, навіть під час реабілітаційного процесу.

Обговорення адаптивного спорту є важливим, адже він відіграє ключову роль у подоланні первинних перешкод. Лікарня створює затишну атмосферу, де все видається прийнятним, - зазначає Наталя Багирич. - Адаптивний спорт слугує стартовою точкою для виходу у ширший світ. Це перше зіткнення з цивільним населенням та підтримка товаришів по боротьбі.

Вона також підкреслила, що наставник має ретельно звертати увагу на невербальні знаки, які подає ветеран:

Ветерани — це люди з сильною мотивацією, які зазвичай не виявляють своїх страждань. Тому важливо звертати увагу на їхні реакції та вираз обличчя. Крім того, потрібно враховувати фізичний і емоційний стан особи, щоб розуміти, що допустимо, а що ні.

Вибір протезу та підтримка фізичного терапевта

Технік-протезист Роман Прінь додає, що військові з ампутаціями часто вважають протез обмеженням. Він пояснює, що під будь-яку активність можна підібрати протез. Головне - стежити за тим, щоби користування протезом було зручним.

Він рекомендує почати з базового протеза, оснащеного адаптивними стопами. Якщо ж йдеться про спортивні активності, слід зазначити, що універсальні стопи не існують, тому важливо визначити, в яких саме умовах ви плануєте використовувати протез.

Важливо усвідомлювати, на що здатен протез. Необхідно чітко визначити ваші потреби. Поступово адаптуйтеся та звикайте, особливо з тими техніками, які використовувалися під час установки протеза, - зазначає Прінь.

Він також рекомендує здійснювати перевірку кукси та технічного стану протеза після кожного заняття. Неправильне використання може призвести до утворення тріщин у протезі, що в свою чергу може призвести до ослаблення куксоприймача. Адже кожен тип протеза спроектований для витримування конкретних навантажень.

Фізичні терапевти наголошують, що одна з найбільших помилок полягає в тому, щоб відмовитися від милиць одразу після установки протеза. Адаптація ушкодженої кінцівки та кукси вимагає часу. Більше того, поступове використання милиць також є важливим аспектом цього процесу.

Коли ветерани, які займалися спортом, повертаються до тренувань, вони прагнуть швидко досягти тієї ж фізичної форми, яку мали до поранення. Але це не є правильним підходом, навіть якщо відчуваєш себе добре, - зазначає Захар Хамуляк. - Важливо починати з основ і поступово нарощувати навантаження. Пацієнти часто нехтують власними відчуттями. Якщо кукса втрачає вагу, це може призвести до натирання та інших проблем. Ігнорування таких деталей може мати серйозні наслідки. Тому слід обов'язково звертатися за професійною консультацією.

Він також радить скласти план роботи з фізичним терапевтом. Спершу визначити початкові показники: сили, витривалості, болю. Далі - визначитися, куди треба рухатися. І скласти план, аби досягти цієї цілі.

Тут все схоже, як і з нормотиповими людьми. В нас нема інших стратегій, - говорить Захар Хамуляк. - При підготовці до занять спортом тренеру варто опитати людину, щоби знати усі її покази чи протипокази. Бо можна не всі травми побачити, якщо йдеться про поранення внутрішніх органів чи переломи.

Він згадує випадок одного з пацієнтів, який, почавши реабілітацію і сівши у колісне крісло, відразу висловив бажання повернутися на боксерський ринг. Відповідно до цього запиту, команда розробила план роботи з протезом.

Досліджуйте також: "По ту сторону" неможливого. У Франківську військовослужбовці та ветерани з'явились на боксерському рингу (ФОТО)

Коли перешкоди зникають

Заступник мера та ветеран Юрій Гапончук є одним із найактивніших пропагандистів ветеранського спорту в регіоні. Він особисто пройшов шлях від травми до участі в міжнародних змаганнях, таких як Invictus Games. За його переконанням, у ветеранському спорті найважливішими є не лише спортивні успіхи, а й процес реабілітації та соціалізації ветеранів.

За словами Гапончука, найпоширенішими бар'єрами є:

* Непристосованість приміщень — як потрапити, які шляхи доступу, чи є можливість скористатися душовими кабінами і санвузлами.

* брак запрошення — багато ветеранів просто не мають уявлення, куди звернутися,

* внутрішні сумніви -- ветерани часто думають, що ще не готові.

Юрій Гапончук ділиться своїм досвідом: «Один із найважливіших кроків для мене полягав у тому, щоб просто відвідати зал. Я розмірковував над цим приблизно два тижні. Але як тільки я переступив поріг, усе стало набагато легше. Спорт — це один з найефективніших способів відновлення та можливість повернутися до нормального життя, незважаючи на травми та поранення. Чим більше таких місць буде створено, тим більше ветеранів і цивільних осіб зможемо залучити».

Він розповідає, що в його ситуації спочатку було просте бажання дізнатися, чи зможе він це зробити. Проте згодом це бажання перетворилося на справжнє захоплення.

Багато людей відчувають невпевненість у собі та своїх здібностях. Але коли їх вдається переконати чи змусити спробувати щось нове, вони на практиці усвідомлюють, чи варто продовжувати, чи ні. І після того, як вони зроблять перший крок, то часто відкривають в собі нові можливості, - зазначає Гапончук.

Учасник дискусії, ветеран з ампутованою рукою Андрій Якубенко, зауважив, що тренери часто не мають достатнього досвіду у роботі з людьми, які користуються протезами або мають серйозні травми. Наприклад, він самостійно знаходив та адаптував вправи, щоб комфортно тренуватися в спортзалі.

Ветеран Олександр Базилевич розповідає, що він усі корисні контакти знаходить у соцмережах. Якщо бачить людину, яка зі схожою травмою вже досягла результату, бере її контакти і радить своїм побратимам. Бо перш за все сам ветеран має бути в цьому зацікавленим.

Цю точку зору також поділяє Юрій Гапончук:

Насправді все залежить від самого ж ветерана, від бажання зробити кращу версію себе вже після отримання травми. Насправді складових - багато. В тому числі й фінансове забезпечення, моральний стан. Але перш за все має бути бажання ветерана щось зробити для себе. Замість тебе для тебе ніхто краще не зробить.

Наприкінці дискусії всі учасники висловили спільну думку, що реалізація спортивних проектів для ветеранів – чи то державних, чи приватних, як, наприклад, "Петрос" – є важливим елементом соціалізації, психоемоційної та фізичної реабілітації. Це відкриває можливість для нових знайомств, створює відчуття приналежності до спільноти та забезпечує платформу для спілкування.

Спорт є не лише фізичною активністю, а й шляхом до самовираження. Для кожної особи самореалізація є важливою потребою. У світі спорту та змагань, коли постає необхідність щось продемонструвати іншим, люди отримують шанс задовольнити цю потребу, - зазначає Наталя Багирич.

Нагадаємо, що "Бійцівський клуб "Петрос" є інклюзивним спортивним простором, призначеним для ветеранів, військовослужбовців та цивільних осіб, які мають бажання тренуватися разом і підтримувати один одного. Клуб функціонуватиме в форматі спортивного коворкінгу, що дозволить тренерам і відвідувачам самостійно планувати свій графік занять. Наразі триває набір за такими напрямками: бокс, бугурт, кендо та греплінг.

6 грудня пройде перше ознайомче тренування з бугурту. Триватиме воно 2 години і розпочнеться о 13:00. Для реєстрації на заняття скористайтеся наданим посиланням.