Томас Гіршгорн: "Яким чином інтегрувати традиційний виставковий простір з цифровою реальністю?"

Інтро

Для мене велика честь бути тут -- у справжньому мистецькому укритті. Я щиро вдячний команді кураторів за довіру й запрошення. Для мене було очевидним, що я маю зголоситися, узяти на себе це зобов'язання і поділитися своєю роботою з художниками й художницями і звідси, і з-за кордону. Перебування в Харкові стане досвідом, якого я не забуду.

Моя мета, моє питання до себе в цій виставці (йдеться про виставку Fake it, Fake it -- till you Fake it в Нью-Йорку у Gladstone Gallery, яку потім показали в Харкові. -- Ред.): як можна поєднати аналоговий виставковий простір з цифровим світом? Це питання, яке я ставив перед собою. Ось кілька фотографій з неї.

Зображення: надане ЄрміловЦентром, взято з презентації.

Цей текст не є моїм, я натрапив на нього: "Щоб зрозуміти сучасність, необхідно вивчити її мову". Це дійсно спонукає до роздумів, і я не певен, що насправді володію цією мовою. Це демонструє, як цифрове та аналогове можуть переплітатися в історичному контексті. На першому зображенні – пост, які я публікую майже щодня. Також є тема, яка, на мою думку, заслуговує на увагу – моя позиція як художника щодо антисемітизму, мої погляди на ситуацію в Газі та бойкоти. Я зробив певну заяву, потім знайшов її у цифровому форматі [піднімає телефон] і роздрукував. Це ілюструє, як усе це може функціонувати.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації.

Простір Gladstone Gallery являє собою традиційний білий куб площею 350 квадратних метрів. Протягом двох десятиліть я організував там чотири виставки, з яких дві були моїми персональними. Тому я маю глибоке розуміння цього місця.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації.

Я не роблю великих малюнків, я просто створюю малюнки, щоб нагадати собі про ідею, яку я мав. І, звісно, я хочу звернутися до реального світу. Ось деякі зображення, які є моїми джерелами: метавсесвіт, мистецька утопія та, звичайно, вплив і важливість мілітаризму, усілякі військові засоби й використання військових у метавсесвіті та цифровому світі, а також сучасні джерела з інформацією про важливість дронів, роль цифрових технологій у вбивствах один одного. І різниця відстаней між убитим і вбивцею. Оці проблеми, ці конфлікти є власне тим, чим я цікавлюся.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації. Колаж

Отже, у виставці я здебільшого використовую три різні джерела зображень. Перше -- це зображення з відеоігор, аватари, як ось тут. Власне, усе базується на колажі. Робота, яку ви бачите, зроблена у тривимірному колажі. Я обожнюю колажі. Ось колаж Анни Гьох (Анна Гьох (1889-1978) -- німецька мисткиня, представниця дадаїзму, багато працювала з колажем і фотомонтажем. -- Ред.). Мені подобається синтез, коли речі начебто не поєднуються. Мені подобається, як вона (та колаж загалом) робить щось, що неможливо скласти разом.

Зображення: надане ЄрміловЦентром, автор Анна Гьох. Змішаної раси. 1924 рік. Матеріали: папір, гуаш, колаж. Збірка Інституту міжнародних зв'язків (Institut für Auslandsbeziehungen), Штутгарт, Німеччина.

Ось зображення з іншої виставки, яку я робив у галереї -- про піксель-колаж: великі роботи також базуються на принципі колажу, що є основою всієї моєї роботи. Ці піксель-колажі -- двовимірні колажі.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації. Аналогове - цифрове

Мене завжди цікавила ідея створення мосту між аналоговою реальністю та цифровим простором. Це зображення зруйнованого будинку, до речі, з України, стало для мене натхненням. Я мрію втілити його у великому форматі на стіні, втіливши двовимірний стиль.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації.

Потім, поза межами двовимірності, я працював у просторі з картоном, де ці елементи виходять з другого виміру, заважаючи і врізаючись у цифровий або символічний цифровий простір. Ось що я маю на увазі, коли кажу, що два колажі не можуть повністю збігатися. Але як художники ми повинні намагатися знайти форму і наполягати на її розвитку. Я намагаюся пояснити це через форму: від аналогового до цифрового, від другого цифрового виміру до третього виміру і від реального до віртуального.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації.

Джерела можна перефразувати як "витоки" або "походження"., які я використовував для зображення руїн, походять з двох різних місць: війни в Газі, яка тільки почалася, коли я готував виставку, і, звичайно, зображення руїн в Україні, які вам знайомі набагато краще, ніж мені. Третє джерело -- це відеоігри, які іноді неймовірно точно відображають те, що відбувається в реальності. Тож питання завжди стоїть між аналоговим і цифровим. Іноді зображення дійсно створюють віртуальний світ, а відеоігри повністю відповідають картинкам, які ми знаємо із сучасних ЗМІ. Це питання мене дуже цікавить.

Екранчики

Мене цікавлять екрани -- вони присутні скрізь. Мене захоплює їхня повсюдна присутність, різні види екранів, їхнє розташування та відстані між ними. А що особисто мене цікавить, то це те, що все навколо екрана не має значення. Усе зосереджено лише на самому екрані. Власне, екран стає центром усього. Ось чийсь екран у якому-небудь підвалі, а ось простір Christie's, де продають і купують мистецтво, зокрема екранне мистецтво.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації.

Тож на своїй виставці я хотів розмістити величезну кількість екранів, як в інтернет-кафе чи як екрани спостереження. Тому їх було багато. І те, що я хотів, трохи безглуздо -- щоб реальні екрани виходили з віртуальної реальності ноутбука чи іншого пристрою.

Джерела можна перефразувати як "витоки" або "походження".

Я дуже радий бути тут з усією інформацією, яку можу отримати, і з тим відчуттям, яке дає це місто. Адже зазвичай мої джерела інформації -- з інтернету, а також з того, що я бачу на вулиці. Наприклад, мене завжди цікавив скотч, його матеріальність, те, як люди його використовують, зокрема, коли потрапляють в аварію. Вони використовують його, щоб швидко щось полагодити. Мене цікавлять подібні джерела.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації.

Інші джерела інформації включають фотографії, які я виявив в мережі, а також друковані матеріали, як у цьому випадку. Наприклад, значення підключення та всі ці кабелі мають для мене особливе значення. Це і є ті джерела, які я знайшов, зображення, що їх супроводжують.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації. Доповнена віртуальність

Нам усім слід звернути увагу на термін "доповнена віртуальність". Віртуальність не повинна бути доповнена, оскільки, як ви добре знаєте, усе має свій кінець. "Доповнена віртуальність" -- це термін, що широко вживаний у відеоіграх і технологіях метавсесвіту.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації.

Ось кілька фотографій матеріалів: наприклад, я знайшов ці поблизу свого дому в Парижі [зображення зіп-пакетів]. І, звісно, таке зображення є моїм джерелом натхнення [зображення комп'ютерного столу]. Я знайшов багато подібних фотографій.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації. Fake it, Fake it -- Till you Fake it

У цій праці мене захоплює можливість досліджувати широкий простір, водночас акцентуючи увагу на дрібницях. Це можуть бути порожні банки з-під енергетичних напоїв, запальнички, реквізити для імітації наркотиків або залишок піци, який хтось не доїв. Усі ці елементи створені з моїх власних матеріалів — картону, фольги, пінопласту. Ця робота присвячена деталям, але також підкреслює важливість навколишнього середовища.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації.

Назва "Fake it, Fake it -- Till you Fake it" виникла з концепції "fake it till you make it", що зародилася в Кремнієвій долині. Суть цієї ідеї полягає в тому, щоб намагатися досягти неможливого, імітуючи це до моменту, поки не зможеш справді реалізувати. Як художник, я також беру участь у цьому процесі, імітуючи, поки результат не стане реальним! Це стосується як тематики моїх робіт, так і їхнього змісту.

Чудовим прикладом цього принципу є історія Елізабет Голмс, яка колись була яскравою зіркою в світі технологій. Вона прагнула реалізувати те, що вважалося неможливим, працюючи в Кремнієвій долині. Голмс досягла великих успіхів у просуванні компанії Theranos, але тепер вона опинилася за ґратами. Без суджень і оцінок, її історія стала основою для назви Fake it, Fake it -- Till you Fake it.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації.

А це зображення клік-ферми десь в Азії, де людям платять за те, щоб вони натискали на телефони, збільшуючи кількість кліків або вподобань. Тому в інтернеті людей завжди питають: "Ви не робот?". Якщо люди займаються таким, то вони не роботи. Є ще одне зображення -- поліції. Це ілюструє божевілля оплати за лайки. Мене цікавить ця "технологія даремності", і саме тому вона присутня у моїй виставці. Мене цікавлять ці фейкові технології, і у своїй виставці я сам створив подібну фальш.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації. Двовимірність / тривимірність

Я обожнюю працювати з картоном, адже він дозволяє мені відволіктися і реалізувати нові ідеї. Вважаю, що це чудовий матеріал, який відкриває можливості для переходу від плоских форм до об’ємних конструкцій.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації.

Це зображення не є моїм власним — я натрапив на нього випадково. Існує безліч картонних зображень, які здатні перенести нас у третій вимір. Не має значення, для яких цілей використовується цей матеріал — він може бути застосований як в серйозних проектах, так і для створення макетів простору, що часто роблять професіонали. Безсумнівно, картон займає важливе місце в багатьох країнах Європи, зокрема в компанії Amazon. Крім того, картон також знаходить застосування у виготовленні різноманітних табличок. Саме з цієї причини на моїй виставці всі експонати створені з картону.

Эмодзі

Іншим джерелом, яке я використовував на виставці, стали емодзі. Ви можете побачити їх у кумедному контексті, але також у більш комерційному та, звісно, у військовому. Справа з емодзі полягає у створенні "більше". Вам завжди потрібно більше, більше. Це завжди про "більше". Тому на моїй виставці дуже багато таких емодзі. Я використав простір з висотою стелі 5-7 метрів, щоб повісити їх. Це була єдина річ на виставці, котра рухалася, бо в кутку я поставив вентилятор, що видував трохи повітря. Це не було щось дуже добре зроблене: вентилятор просто злегка рухав емодзі, іноді вони тремтіли або розсувалися у просторі. Також це був єдиний звук на виставці. Не лише рух, а й звук -- "брр", який видає цей вентилятор. Художникам завжди цікавіше досліджувати форму, динаміку. Наприклад, тут вентилятор був у кутку, тому я поставив більше емодзі ближче до нього, що сприяло руху і втручанню в масу емодзі.

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації. Це написано на стіні

Зображення: надане ЄрміловЦентром в рамках презентації.

Цей окремий твір мистецтва каже: "це написано на стіні". Це не від мене, але я хочу поговорити про це і про те, як я ним користувався. Це джерело з інтернету. Воно походить з Гонконгу, де журналісти змушені були виїхати через те, що китайська влада взяла верх. Тож журналісти залишили це повідомлення на стіні. Це ніби останнє повідомлення одного з них перед тим, як він покинув цей простір. Ви бачите, що простір уже порожній. Тому на моїй виставці я теж хотів залишити останнє повідомлення.

Зображення: надане ЄрміловЦентром Текст: Дорогий світ! Ми обговорюємо штучний інтелект, але чому зосереджуємося лише на інтелекті? Чому не порушити тему штучної волі, віри, надії, чи навіть штучного бачення, яке можуть створити лише наші очі? Чому не звернути увагу на штучну покору?

Ось текст, який я написав, і він є інверсією того, що написали вони. Але це мій текст -- це те, що я думаю. Я використав простір галереї, щоб поставити питання про штучний інтелект. Звичайно, ми всі маємо з ним жити, і я порушив це питання по-своєму. Я теж маю думки про штучний інтелект. Я використав ці слова замість "штучного інтелекту" -- "оптимізована мінімізація функції витрат як підполе прикладної статистики". І якщо ви сприймаєте штучний інтелект так, це набагато прагматичніше і змушує почуватися більш емоційно пов'язаним з ним.

Тож ця банальна робота в статистичному світі стала величезним громадським атракціоном протягом сорока п'яти днів у Нью-Йорку, і, звісно, я цьому радий. Що також стало несподіванкою, то це величезне висвітлення у пресі й велика критична конфронтація з моєю роботою, і я був щасливий з цього теж. І була критика, і я був щасливий. І що мене потішило ще -- це, наприклад, якийсь журналіст у Чилі: він або вона написав/ла статтю про наш час і як ілюстрацію використав/ла світлину з моєї виставки. Я був радий подумати, що, можливо, моя виставка якимось чином відображає наш час.

І ще одне: хтось пожартував наді мною -- попросив штучний інтелект відтворити мою роботу. Ці чотири фотографії -- це не моя робота; це моя робота, але людина внесла її у штучний інтелект. Я не знаю, що саме він чи вона запитали в комп'ютера, але ось результат. І, звісно, це смішно. І завдяки цьому я -- аналогова істота -- знову опинився у цифровому світі. А потім, придивившись уважніше, я помітив щось дивне -- можливо, збій штучного інтелекту: я побачив, що всі екрани цілі й неушкоджені. На моїй виставці всі екрани ушкоджені, і ушкоджені саме тим контентом, який демонструється. Можливо, це збій штучного інтелекту, для якого було незносно думати, що той інструмент, у якому він міститься, може бути пошкодженим.

Щиро вдячний за вашу увагу!

Питання від аудиторії:

Чому у людей зберігається бажання грати в ігри, де відбуваються конфлікти за ресурси з реального життя, якщо технології можуть запропонувати більш ефективні рішення?

Я поділяю це запитання. Наприклад, є зображення, яке хтось знайшов, використовуючи це [показує на голову]. Звичайно, воно виглядає як відеогра. Я можу лише припускати, чому воно здається таким захопливим, таким легким чи, можливо, таким потужним. Я намагаюся зрозуміти життя, бо для митця справа не в тому, щоб знайти відповідь, а в тому, щоб зробити її видимою і поєднати речі. Тож я бачу свою місію як художника в тому, щоб бути чутливим або, можливо, наївним, щоб демонструвати відмінності або їхню відсутність.

Є Світлана Матвієнко (письменниця, дослідниця, теоретикиня медіа. -- Ред.), яка висвітлює цю тему у своїх працях. Я уважно слідкую за її текстами, аналізую їх і замислююся: чи не є це тим, що я прагну представити у своїй творчості? Проте варто пам’ятати, що як художник, я повинен зосередитися на формі та працювати з нею. Світлана Матвієнко створила вражаючий науковий твір, у якому досліджуються події війни в Україні (зокрема, йдеться про книгу "Кібервійна і революція". -- Ред.). Я дуже щасливий, що мав можливість ознайомитися з цим текстом.

Коли саме у вас виникло захоплення військовими руїнами та зруйнованими будівлями? У ваших творах часто відображаються теми війни. Ви говорили, що під час підготовки до цієї виставки розпочалася війна в Газі. Які емоції це викликало у вас? І як ваше перебування тут, у тривимірному просторі, змінює ваше сприйняття?

Руїни завжди викликали в мене інтерес з самого початку моєї роботи. Я не є затятим шанувальником фетишизації руїн, але мене філософськи захоплює той факт, що людство, як фізично, так і інтелектуально, проявляє цікавість до цих залишків минулого, адже вони, наприклад, відкривають двері в далекі епохи. Ми захоплюємося руїнами Стародавнього Єгипту, Туреччини, Італії та Риму. Це спонукає мене замислитися про глибину часу, що нас оточує. Я також філософськи розмірковую над ідеєю, що ми є складними конструкціями, сформованими з різних частин. Ми зберігаємо ці фрагменти, елементи, і тому мене завжди цікавило питання руйнування, зокрема в контексті тіла.

Повертаючись до вашого питання -- сьогодні ми йшли повз повністю зруйнований будинок неподалік звідси, де колись жили люди. І, звісно, я зробив фотографію, тому що реальність повернула мене на десять років тому, коли я зробив Abschlag на Manifesta 10 у Санкт-Петербурзі. Така картина представляла те, що вже є в моїй свідомості, що щось зламано, забрано. Звичайно, я бачив це раніше, але я зворушений як людина. Я зробив посилання на те, що робив десять років тому, і тому мене цікавлять такі фотографії.

І оскільки ми вже говоримо про руїни, коли я казав про війну, про Газу, наприклад, так важко зрозуміти, де вони були і як це було насправді. У цьому є щось дуже цікаве, тому що коли щось є руїною, це зворушує нас, незалежно від того, де воно розташоване. І це питання мене цікавить.

У світі аналогових речей справжні руїни іноді видають неприємний запах. А як можуть пахнути цифрові руїни?

Я не впевнений. Як художник, я прагну зосередитися на візуальних елементах, і єдине, що я вмію, – це працювати з візуальним. Мої очі, мої найглибші погляди створені для сприйняття світу. Я завжди замислювався, чи можу я пізнати істину через своє бачення? Тож я не знаю, не можу описати, як це пахне. Очі – це єдине, що я маю в своєму арсеналі.

Чому для цієї виставки обрано саме це медіа. Чи це найбільш природний шлях до Gesamtkunstwerk, або тотальної інсталяції, чи це пов'язано з порівнянням цифрового і аналогового?

Я роблю скульптуру. Gesamtkunstwerk -- це термін, який я знаю, але я не знаю, що за ним стоїть. Я не роблю Gesamtkunstwerk. Я займаюся скульптурою і переводжу скульптуру з другого виміру в третій -- з матеріалів, які є моїми. Фотокопії, скотч, картон, пінопласт і подекуди алюмінієва фольга. На цьому я намагаюся побудувати свою роботу, конфлікт у ній і мою спробу надати форму тому, що, як я бачу, потребує форми. З першої виставки я почав використовувати картон. І, звичайно, є багато повторень, але іноді трапляється кристалізація.

Ви стверджуєте, що візуально відображаєте ту реальність, яку спостерігаєте. Проте існує й інша реальність — коли ви приїжджаєте сюди фізично, активно берете участь і прагнете створити певну колективність, відчуття спільності. Як ця складова вашої практики взаємодіє з тим, що ви привезли, працюючи в цифровому просторі?

Знаєте, я прибув сюди за запрошенням. Я вже побував в Індії, Китаї, Чилі — все завдяки запрошенням. Як художник, для мене важливо бути присутнім тут у контексті моєї роботи. Це маленький жест, який я можу здійснити як людина і як творець, щоб продемонструвати свою підтримку цій чудовій ініціативі, цій архітектурі, цій неймовірній команді, що запросила мене. Вони порушили в цьому просторі важливі питання. Це також частина моєї активістської сутності. У своїй творчості я є активістом. Це мій скромний внесок у справу активізму. Це не щось грандіозне, просто давайте будемо людьми, давайте будемо художниками, виконуймо свою роботу. Це моя мета, саме тому я тут. Але варто зазначити, що є багато місць, куди мене не запрошують, і я не маю наміру туди їхати.

Розкажіть, що ви очікували побачити тут і що бачите зараз? Чи є якась різниця?

Я твердо вирішив приїхати. Безумовно, я переглядаю газети та стежу за актуальними подіями. Проте я усвідомлюю, що інформація в медіа не завжди відображає дійсність. Тому я справді радий, що мав змогу бути тут і відчути частинку цієї реальності. Після цього я, звичайно, відчував певне занепокоєння, особливо через те, що моя сім'я також переживала за мене і тиснула на мене своїми переживаннями.

Я не був певен, чого слід очікувати. Як і більшість людей, я відчуваю страх, але це не заважає мені продовжувати свою справу. Моя увага повинна бути зосереджена на лекції, яку я повинен провести, і це є моїм пріоритетом. Оскільки я перебуваю тут лише день або два, у мене виникає дивне відчуття, яким хочу поділитися. Ви їдете в переповненому поїзді, і це приємно, адже відчувається звичність. Навколо вас знаки, які свідчать про події, що сталися тут, а також види, які вже стали частиною вашої дійсності. І ось виникає нове для мене, але знайоме для вас відчуття: нормальність, яка існує поруч із небезпекою, що може з'явитися в будь-який момент.

Але коли я приїжджаю сюди, я приїжджаю, щоб поговорити з вами, людьми, які живуть тут, працюють тут, ставлять питання про мистецтво. І це також мій час бути тут, поділитися з вами. А коли це закінчиться -- я не знаю, що зміниться для мене. Мене завжди цікавить питання до художників тут, як війна змінила їхню роботу на майбутнє.

Томас Гіршгорн взяв участь у експозиції "Відчуття безпеки", що проходила в ЄрміловЦентрі. Цей центр, який тепер також має статус сертифікованого бомбосховища, перетворився не тільки на виставкову площадку, але й на каталізатор для розвитку концепції виставки, що відображає ідеї довготривалого проєкту самого художника "ART=SHELTER" (мистецтво як укриття). Гіршгорн досліджує цю тематику з часів конфлікту в Перській затоці 1990-1991 років, розмірковуючи про важливість і роль мистецтва під час війни.

У рамках виставки Гіршгорн провів чотири майстер-класи та публічну лекцію, присвячену своїй персональній виставці Fake it, Fake it -- Till you Fake it (Gladstone Gallery, Нью-Йорк, 2024), у якій досліджує роль мистецтва в часи війни та потрясінь, ставлячи питання, як можна створювати мистецтво в умовах руйнування та конфлікту. Лекцію перекладала Анна Коломійцева.