"Я маю обмеження лише на неякісний контент."

У прокат виходить фільм Олексія Тараненка "Каховський об'єкт". Події фільму відбуваються після підриву Каховської дамби. Українські військові обстежують місцевість. Керує загоном бійчиня з позивним Мара (Марина Кошкіна). Вони знаходять бункер радянських часів, розташований на дні водосховища. Колись тут проводилися досліди над людьми, і їх результати досі тут. Це напіврозкладені тіла, які не можна назвати мертвими, але і життя в них немає.

Олександр Яцентюк, відомий завдяки головній ролі у фільмі "Памфір", виконав роль "Монаха" – бойового медика. Одна з його запам'ятовуваних цитат: "Такую страну просралі - і слава Богу!" – яскраво відображає його життєві переконання. Монах усвідомлює, що радянські ідеали не підлягають лікуванню, їх потрібно знищувати силою. І навіть коли попереду чекають зомбі, він все ж продовжує свій шлях уперед.

Олександр Яцентюк розповів ZAXID.NET і про "Каховський об'єкт", і про "Памфір", а також про досвід у режисурі та кіно під час війни.

Поділіться, будь ласка, спочатку інформацією про вашу діяльність у "Каховському обʼєкті".

Я поки що не мав можливості переглянути фільм (розмова відбулася ще до прем'єри, - ред.). Лише бачив декілька коротких фрагментів і трейлер. Сподіваюся, що це не той випадок, коли трейлер виявиться більш вражаючим, ніж сам фільм.

Поки можу сказати, що виглядає досить цілісно. І хотілося, щоб і весь фільм відбувся. Оскільки у нас, як на мене, не досить розвинутий поки цей жанр. Тож я вдячний за запрошення, за експеримент з цією роботою, з підготовкою в цілому.

Мені б хотілося, щоб всі жанри прогресували і конкурували не лише в Україні, але й на міжнародній арені. Щодо цього проєкту, я вже давно мрію про співпрацю з Олексієм Тараненком. Я намагався потрапити до його команди для короткометражки "Життя починається", де зіграв роль Володі Кравчука. Результат вийшов досить вдалим. Проте ми домовилися, що це не остання наша співпраця.

У цьому фільмі команда виявилася справді вдалою. На початку підготовки, коли ми вирушили на вишкіл до Бучі, з нами працював дядя Юра – дуже досвідчений чоловік, який тримав нас у тонусі до старту зйомок, а потім активно підтримував нас безпосередньо на знімальному майданчику.

кадр з фільму "Каховський проект"

Хоча картина за жанром є фільмом жахів, насамперед - це вичищення від радянського нальоту, який в нас в голові ще залишився. Мені подобається, що у фільмі немає прямої пропаганди. Тобто ми через появу зомбі розуміємо, що треба це вичищати, треба боротися, треба дивитися в майбутнє, йти вперед, а не назад.

Тобто ці зомбі є тінями радянського минулого?

Так, я так це для себе й інтерпретував. У цьому знищенні криється своя місія: ліквідація тривалої історії, в якій перебували наші предки — батьки, дідусі та бабусі. Я родом зі Львівської області, тому багато чув і бачив, через що їм довелося пройти. І це стосується не лише заходу нашої країни. Коли ти стріляєш і усвідомлюєш, що знищуєш не лише зомбі, а частину цього карієсу, то відчуваєш подвійне задоволення. З'являється певна легкість, адже це метафоричне вбивство, хоча в кадрі воно виглядає цілком фізично. Легкість є необхідною, адже в цьому жанрі не можна грати занадто серйозно.

Сцена з кінострічки "Каховський об'єкт"

Цікаво, що ви піднімаєте цю тему. Ви відомі як актор з серйозним підходом, володіючий драматичними та трагічними ролями. Чи виникала у вас ідея спробувати себе в іншому жанрі?

Це дійсно цікаве питання. Я вважаю, що його можна оцінювати через призму часу. У мене є бажання спробувати себе в нових амплуа та дослідити різні жанри, зокрема комедію. Я відкритий до багатьох ідей. Це може бути комедія, чорна комедія — будь-що. У мене немає табу, за винятком поганого сценарію. Напевно, цей фільм якраз трохи відходить від мого звичного амплуа.

"Памфір" ‒ один із фільмів, які мені найбільше подобаються в українському кінематографі. Чи справив він якийсь вплив на ваше життя або кар'єру?

Я змінився, хоча й не одразу. Знаєте, коли говорять про фестивалі, зокрема про Канни, я не брав у цьому участі. Я ділився історією, яка мені близька і болюча, зокрема, порушував тему еміграції. Проте вже на другий рік після прем'єри я відчув, що мене почали затверджувати на ролі без попередніх кастингів. Наразі я готуюсь до польського проєкту, вже другого чи третього, де мене обирають без проб. Я усвідомлюю, що "Памфір" став для мене потужною візитівкою.

У фільмі "Памфір"

У серіалі "Злі духи" ви знову знімались в Карпатах. Розкажіть, будь ласка, трішки про відмінність роботи в кіно та у серіалі.

Коли ми займаємося тривалою підготовкою до повнометражного чи короткометражного фільму, у нас є можливість для репетицій. Проте, виробництво серіалів має свої особливості. Тут ти живеш моментом: є сценарій, визначена дата зйомки, і ти трохи опрацював свого персонажа. Але, на жаль, часу для створення цікавих мізансцен та аналізу глибоких аспектів не вистачає. Внаслідок цього ми отримуємо певний результат.

Я завжди підкреслюю, що сподіватися на диво без достатніх зусиль – це, мабуть, не зовсім справедливо. Результат залежить від того, скільки праці ти вкладав, наскільки ти був відданим своїй справі. Це добре ілюструє приклад "Памфіра".

Цей серіал дійсно вийшов яскравим та насиченим. Саша Ярема – неймовірний актор, я його просто обожнюю! Хоча в "Памфірі" ми не мали можливості багато спілкуватися, в цей раз ми працювали в парі, тому мали змогу обмінюватися думками та ідеями, і це було дуже приємно. Мій досвід в роботі з ним залишився лише позитивним та світлим.

З Олександром Яремою в телесеріалі "Злі духи"

Ви пробували себе в режисурі. Чи є плани продовжувати?

Маю певні наміри, але вони ще не оформлені в конкретний план. Я належу до тих людей, які готові інвестувати в свої проекти особисті кошти, щоб уникнути зовнішнього контролю і не чути вказівок щодо тривалості кадрів чи кількості дублів. Мій перший фільм – короткометражка "Надія є" – я зняв, використавши кредитні картки і заглибившись у борги. Розумію, що мені потрібно створити ще 2-3 короткометражні фільми, перш ніж переходити до повного метра. У мене вже є кілька ідей, деякі сценарії написала моя дружина. Наразі ми завершуємо документальний фільм "Ольга", який знімали в Львівській області. Він розповідає про мою тітку, яка 42 роки доглядає за своїм сином з інвалідністю і не покидає дім.

Українське кіно заслуговує на нашу підтримку! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV презентує вітчизняні шедеври для кожного. Ви зможете знайти тут щось для себе: від художніх до документальних фільмів, новітніх серіалів або анімаційних стрічок для всієї родини. SWEET.TV має велику колекцію популярних українських фільмів, що неодмінно вас зацікавлять.

Ця тема також мені близька, адже я усвідомлюю, що багато людей переживають подібні ситуації, і про це необхідно говорити. Наразі більше нічого не можу додати, оскільки активно займаюся акторською діяльністю як у кіно, так і в театрі.

В даний час активно обговорюється питання, чи доцільно створювати фільми про війну в умовах конфлікту. Було б цікаво дізнатися вашу точку зору на цю тему.

Чесно кажучи, мені важко зрозуміти, хто має встановлювати стандарти, хто вирішує, кому можна знімати, а кому – ні, зважаючи на те, що комусь чогось бракує або через помилки, які були зроблені у минулому. Схоже, ми всі без винятку є бездоганними, жодного разу не помиляючись. А коли хтось із публічних осіб потрапляє в халепу, ми миттєво підхоплюємо це і активно обговорюємо в соціальних мережах.

Є, наприклад, серіал російського виробництва, який здобув величезну популярність у нашій країні. Що нам робити в такій ситуації? Забороняти молоді його перегляд? Блокувати YouTube і Telegram? Який існує вихід? Можливо, варто самостійно створювати контент? Ми опинилися в значно складніших умовах, стикаємося з безліччю проблем — від повітряних тривог до загрози ракетних ударів у будь-який момент. І що далі? Чекати, що хтось інший вирішить ці питання за нас?

Олександр Яцентюк (фото Дзиґа МВ)

Кожна людина має можливість висловлювати свої думки. І, мабуть, саме за це ми нині ведемо боротьбу. За культуру та свободу у нашій свідомості. Ми всі унікальні, і це не є проблемою. Тому фільми на кшталт "Каховський обʼєкт" є надзвичайно важливими.

Я вважаю, що жанри повинні еволюціонувати. Відчувши силу пропаганди, я прагну зробити наше кіно конкурентоспроможним, щоб воно змогло вийти на міжнародні ринки. Хочу, щоб наші митці подорожували світом і розповідали не лише про своє мистецтво, а й ділилися історіями про війну. Справді, ми можемо помилятися, але нехай молоді режисери вчаться на цих помилках і створюють щось краще. Ми повинні надати їм цю можливість. Рухаймося вперед, адже це єдиний шлях.