На екранах: готичний хоррор "Граф Дракула: Легенда про кохання" та емоційний мюзикл "Фінал".

#Мистецтво та розваги

Цього тижня на українські екрани вийшли дві абсолютно різні кінопрем'єри, об'єднані спільною темою любові. "Граф Дракула. Історія кохання" пропонує оригінальну адаптацію відомого твору ірландського автора Брема Стокера з романтичним акцентом. Натомість "Кінець" — це символічний постапокаліптичний мюзикл, що досліджує питання втрат у житті та нові досягнення.

Більше інформації можна знайти в огляді Mind.

Сюжет. Ця романтична історія з елементами готики розгортається на тлі величних, снігових пейзажів Трансильванії та в тіні середньовічних французьких замків. У центрі оповіді – Граф Дракула, який, переживши втрату своєї коханої, проводить чотири століття у пошуках її нового втілення.

У ролях: Калеб Лендрі Джонс, Зої Блю, Крістоф Вальц та інші.

В Україні фільм вийде в прокат 7 серпня 2025 року.

Фон. У своїй особистій інтерпретації готичного роману Брема Стокера Люк Бессон акцентує увагу на романтичному аспекті, який, на його думку, залишається непоміченим у класичному творі. Таким чином, режисер вирішує зробити цю тему центральною у своєму фільмі.

В фундаментальному творі автора не знайдеться прямих сюжетних ліній, що стосуються дружини Дракули. Однак, кінематографічна традиція, зокрема в адаптації Френсіса Форда Копполи 1992 року, додала до історії образ "колишньої дружини" та мотив реінкарнації. У свою чергу, Бессон представив свою, явно романтичну інтерпретацію цієї концепції, яку він охарактеризував як "повністю романтичний підхід".

Люк Бессон поділився, що основним імпульсом для створення фільму стало не стільки оповідання, скільки його попередня співпраця з актором Калебом Лендрі Джонсом у проекті "Догмен". Вражений його талантом, режисер вирішив знайти роль, яка максимально підкреслить здібності актора, і зрештою зупинив свій вибір на образі Дракули.

Костюмні художники зосередилися на створенні відчуття історичності, проте не для консервативної відтворення: вбрання трансформує образ Дракули через століття - від аристократичної елегантності епохи Belle Époque до більш сучасних, метафоричних силуетів, що підкреслюють його "вічність". Це виражається через тканини, розкішні орнаменти, аксесуари та гра з кольором у кожній сцені.

Декорації поєднують витончену паризьку розкіш і орнаментальну готичність трансильванських крипт, а фізичні локації доповнювали візуальними ефектами, щоб виростити масштабні, але водночас інтимні простори, де розгортається історія кохання.

Рейтинг стрічки на IMDb - 6,1 з 10.

Вам буде цікаво, якщо: ви бажаєте насолодитися на великому екрані не лише сучасною інтерпретацією класичного вампірського міфу, а й епічною кіноповістю про кохання, яке залишається вічним.

Вам не сподобається, якщо: ви не сприймаєте, коли горор-легенди перетворюють на мелодраму.

Головна причина подивитися: у цій інтерпретації Люку Бессону вдалося не лише переосмислити класичний сюжет, а й зробити його переконливим та емоційно насиченим. Режисер відійшов від звичних канонів екранізацій, відсунувши жахи й готику на другий план і поставивши в центр глибоку, трагічну та водночас зворушливу історію кохання, що надає легенді про Дракулу нового й несподіваного звучання.

Сюжет. У вишуканому підземному притулку, оточеному витворами мистецтва та колекцією елітних вин, родина створила свій ізольований світ після глобальної катастрофи. Син, який з’явився на світ вже в темряві, ніколи не бачив справжнього неба, а батьки разом з вірною служницею дбайливо підтримують ілюзію безтурботного існування. Проте, коли на їхньому порозі з’являється таємнича дівчина з зовнішнього світу, їхня ідилія починає тріскати. Чи зможе ця "ідеальна" родина прийняти правду, що прихована за межами їхнього штучного раю?

У представленні знялися: Тільда Свінтон, Джордж МакКей, Мозес Інґрам, Брона Галлахер, Тім Макіннерні, Ленні Джеймс та Майкл Шеннон.

В Україні фільм вийде в прокат 7 серпня 2025 року.

Передумови. "Кінець" є дебютним ігровим фільмом Джошуа Оппенгеймера, знаменитого документаліста, який отримав безліч нагород за свої роботи "Акт вбивства" та "Погляд тиші", обидва з яких здобули номінації на премію "Оскар".

"Документальний фільм 'Акт вбивства' спонукає винних у геноциді в Індонезії 1965 року відтворити свої жорстокі дії, тоді як 'Погляд тиші' акцентує увагу на стражданнях жертв."

"Кожен негативний вчинок у нашій історії був здійснений людьми, подібними до нас. Ми обманюємо самі себе, коли намагаємося класифікувати світ на добрих і злих. Ми створюємо наративи, щоб виправдати свої помилки. Усі ми зменшуємо свою здатність до усвідомленого існування, уникаючи болісної істини", - зазначив режисер в одному з інтерв'ю.

Наступним етапом після "Оппенгеймера" мав стати документальний фільм, що розповідає про нафтового магната, який разом із сім'єю приймав ліки для продовження життя та мріяв про безсмертя.

Головні ролі подружжя у стрічці виконали оскароносна Тільда Свінтон ("Астероїд-сіті", "Виживуть лише коханці") та дворазовий номінант на "Оскар" Майкл Шеннон ("Життя спочатку", "Нічні звірі"). Їхнього екранного сина втілив Джордж МакКей - лауреат Trophée Chopard Каннського кінофестивалю як відкриття 2017 року, який відомий своїми ролями у фільмах "1917", "Мюнхен. На порозі війни" та "Капітан Фантастик".

Серед акторів, які приєдналися до проекту, можна згадати Мозеса Інґрама, відомого за ролями в "Обі-Ван Кенобі" та "Ферзевому гамбіті", а також Брону Галлахер, яка з'явилася у "Голоті". Тім Макіннерні, знайомий глядачам за фільмом "Іноді завжди ніколи", та Ленні Джеймс, що зіграв в "І мертві підуть", також стали частиною цього акторського складу.

У фільмі присутні постановки з хореографією від лауреата Премії "Тоні" Сема Пінклтона та оригінальними піснями, написаними самим режисером. А натхнення він черпав у мюзиклах "Золотого століття" та зі своєї реальної поїздки до бункера одного з нафтових магнатів.

Частину зйомок реалізували в соляній шахті на Сицилії, де світло було штучно відтворене, щоб не створювати відчуття обмеженого простору. А картини, розміщені в інтер'єрі, слугували вікнами в уявний світ, що існує на поверхні.

Тож інтер'єр бункера як картини-ілюзії у підземному світі без неба нагадує і рай, і клітку.

Світова дебютна презентація відбулася на Кінофестивалі в Теллурайді, після чого фільм був продемонстрований у рамках офіційних програм фестивалів у Торонто та Сан-Себастьяні.

Видання The Hollywood Reporter характеризує фільм як "несравненний постапокаліптичний мюзикл", підкреслюючи, що гра акторів є "глибоко відданою". Rolling Stone охарактеризовує цю стрічку як "культовий фільм", а Empire вважає її "зухвалим і сміливим експериментом у формі", називаючи також "безкомпромісною апокаліптичною одіссеєю". The Guardian, у свою чергу, порівнює фільм із "постапокаліптичним Ла-Ла Лендом".

Цікаво, що мелодії у фільмі часто звучать умовно, як і складні стани персонажів.

"Музика - це чарівні ілюзії, які люди створюють для себе, аби знайти сили продовжувати жити", - відзначає Оппенгеймер, розкриваючи свою ідею.

Цей мюзикл має на меті "перевернути" традиційний стиль: у класичних варіантах герої співають, щоб висловити істину, тоді як у цьому випадку музика використовується для її маскування.

Оцінка фільму на IMDb складає 5,4 з 10.

Вам сподобається, якщо: вам цікаво побачити альтернативний сценарій розвитку подій після всесвітньої катастрофи, спостерігаючи за багатіями-бункерниками у свого роду світі в мініатюрі, де зберігаються і навіть ще більше концентруються сімейні драми й загальнолюдські проблеми та питання батьків і дітей.

Вам може не сподобатися, якщо ви не є прихильником жанру мюзиклів, де репліки героїв часто перетворюються на пісні, а музика виступає не лише як засіб спілкування, але й як інструмент для обману самого себе.

Основна причина для перегляду: цей фільм є унікальним художнім висловленням, яке досліджує соціальну нерівність, демонструє, як ультрабагаті ніколи не зможуть зрозуміти бідність, а також порушує теми емпатії, довіри і права на помилку.

"Кінець" - це не лише розповідь про боротьбу за виживання, а й глибока алегорія, що досліджує теми провини, привілеїв, упереджень та відчайдушного прагнення уникнути правди. Сам режисер характеризує свою роботу не як попередження про те, що чекає нас у майбутньому, а як відображення сучасності.