Від часів Шкрібляка до сьогоднішніх етнобрендів: як на Косівщині зберігають стародавні традиції дерев'яної різьби.

Колись дідусь працював над дерев'яними скриньками, сидячи під м'яким світлом каганця, а його онук, затамувавши подих, уважно спостерігав за кожним рухом. Пройшло півстоліття, і той хлопчик став справжнім майстром, передаючи свій досвід власному синові. Так у гуцульських родинах мистецтво різьблення передавалося з покоління в покоління.

Сьогодні різьблення по дереву живе в руках художників, ремісників, дизайнерів і музейників. А в Косові створюють новий музейний простір, де можна буде не просто побачити ремесло, а відчути його живу історію.

З давніх-давен народні умільці вражали своєю майстерністю, прикрашаючи дерев'яні вироби витонченими різьбленнями. Різьбярство процвітало в різних куточках нашої країни, проте до сьогоднішнього дня це ремесло збереглося лише в невеликій кількості місць. Найбільшим центром сучасного ручного різьблення є Косівщина, де понад півсотні майстрів щодня продовжують традиції своїх предків, які почалися сотні років тому. Саме тому гуцульське дереворізьблення стало частиною Національного переліку елементів нематеріальної спадщини України.

Уявіть собі: село Яворів, середина ХІХ століття. Звичайний селянин не просто займається різьбленням по дереву, він створює унікальні форми, самостійно виготовляє токарний верстат, експериментує з новими техніками та декоративними елементами. Його роботи стають відомими на виставках у Львові, Кракові, Відні та інших містах. Газети пишуть про нього як про "першого майстра різьби всієї Гуцульщини". У 1873 році роботи Юрія Шкрібляка потрапляють на очі Європи під час Всесвітньої виставки у Відні.

Проте на цьому історія не завершилася. Дочка Юрія, Катерина, одружилася з майстром-боднарем Іваном Корпанюком і стала матір'ю двох синів. Час минав, і родина Шкрібляків-Корпанюків почала вважатися мистецькою династією.

У цій родині кожне покоління несло далі любов до дерева: сини, онуки, правнуки Юрія брали до рук різець так само природньо, як хтось бере до рук пензля чи інструмент. І в кожному виробі було щось більше за форму: відлуння родинної пам'яті, гуцульських мелодій, гірського повітря та традицій.

У музеї Гуцульщини в Косові представлені витвори мистецтва кількох поколінь родини Шкрібляків-Корпанюків, серед яких є роботи сучасного майстра різьби, праправнука Юрія Шкрібляка — Петра Корпанюка. Він має звання заслуженого майстра народної творчості України.

Династія майстрів Корпанюків і тепер не перериває давню мистецьку традицію: крім пана Петра різьбою займаються дружина Світлана і син Тарас. На власному обійсті у селі Вербовець творча родина відкрила приватний Музей родини Корпанюків.

Традиції дереворізьблення на Гуцульщині збереглися не лише завдяки сімейним передаванням, але й завдяки наявності спеціалізованих навчальних закладів. Тут молодь мала можливість вивчати це ремесло під керівництвом досвідчених майстрів.

На початку 20 століття в Європі спостерігався різкий інтерес до народного мистецтва. Інтелігенція почала активно збирати колекції народних ремесел, засновувати майстерні та організовувати виставки. У 1905 році, в маленькому містечку Вижниця, було засновано Крайовий навчальний заклад, що спеціалізувався на різьбярстві та металевій орнаментиці. Хоча назва звучить складно, її суть проста: тут почали професійно готувати майстрів гуцульського різьбярства.

І, що найцікавіше, до викладання тут запросили справжніх зірок гуцульського мистецтва свого часу: Василя Шкрібляка, сина легендарного Юрія Шкрібляка з Яворова, Василя Девдюка з Старого Косова та Марка Мегединюка з Річки. Вони не лише навчили техніці різьби, але й формували нове покоління художників. Їхні учні вражали Європу на виставках у Відні, Празі та Парижі.

Вижницький навчальний заклад продовжує своє існування. Наразі він відомий як Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну, названий на честь Василя Шкрібляка.

А як щодо Косова? Тут традиції також живуть і розквітають. Коли частину Буковини захопила Румунія, Василь Девдюк повернувся до свого рідного села Старий Косів і заснував приватну школу-майстерню для навчання різьбярству та столярству. Уявіть собі цю атмосферу: дерев'яний будинок, аромат свіжої стружки, а молоді хлопці щодня вчаться "спілкуватися" з деревом. Кожен із них зрештою став справжнім майстром. Під наглядом Василя Девдюка було підготовлено понад 50 професійних різьбярів.

У самому центрі Косова функціонувала Промислова школа гуцульського мистецтва, де навчалися не лише у мистецтві різьби, а й у багатьох інших ремеслах. Історія цього закладу - це поступова трансформація від школи до училища, потім до технікуму, а згодом до сучасного Косівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. Цей інститут продовжує бути "місцем сили" для гуцульської культури. Тут здобувають освіту молоді митці, які не просто копіюють традиційні орнаменти, а прагнуть створити нові форми, займаються етнодизайном і вміло поєднують гуцульське з сучасним. Саме з цієї установи виходять ті, хто підтримує та зберігає живу традицію різьблення, боднарства та столярства.

Тож якщо коли-небудь опинитесь у Косові, не обмежуйтесь сувенірами. Зайдіть до музею, завітайте в інститут, поспілкуйтесь з майстрами, вдихніть запах дерева, що щойно торкнулося різця. Бо тут, серед гір, традиція не зупинилась в музейних експонатах. Вона живе, дихає і творить майбутнє.

Чарівне село Річка, що входить до складу Косівської громади, має багатий спадок у сфері художнього оброблення дерева. Саме тут проживав і працював Марко Мегединюк — один із засновників відомого Вижницького крайового закладу різьблення та металевої орнаментики. Його твори стали основою для формування унікального стилю, відомого сьогодні як річківська інкрустація.

Цей стиль порівнюють з ювелірним мистецтвом. Майстри використовують перламутр, бісер та різні породи дерева. Кожен елемент вирізається вручну, вставляється в точно відповідний отвір, створюючи складні геометричні композиції. У кожному виробі сотні дрібних деталей, що складаються у візерунок, мов розкішна мозаїка.

І ця традиція жива. Зараз у Річці творять кілька майстрів, і серед них - Микола Грепіняк, справжній чарівник інкрустації. Його майстерня має особливу атмосферу: з одного боку інструменти, дерев'яні заготовки і баночки з пацьорками-бісером, з іншого - захопливий краєвид на зелені схили Карпат.

Сам творець зазначає, що гори дарують спокій і натхнення. Це відчувається у його творах: ніби частинка неба та лісу знайшла своє втілення в дерев’яній скриньці чи великодньому кошику. До речі, ці інкрустовані кошики зараз користуються найбільшим попитом серед клієнтів. Тож якщо ви шукаєте місце, де традиція оживає, а краса народжується з гармонії, завітайте до Річки.

У час глобалізації, стандартизації та штучних матеріалів інтерес до автентичного ремесла лише зростає. Свідчення цьому - виникнення сучасних брендів на основі автентичних традицій дереворізьблення. Познайомимо вас з декількома з них.

КОКА — це унікальна авторська різьба, створена Миколою Стринадюком з Косова. Його стиль поєднує традиційні елементи з експериментальними підходами. Микола виготовляє декоративні пласти та тарелі, які вирізняються оригінальністю. Його сини також продовжують цю справу, кожен у своєму неповторному стилі. Богдан Стринадюк створює різьблені аксесуари, такі як брошки, кулони та сережки під брендом КОКА wood, тоді як його брат Захар, під псевдонімом КОКА in art, займається виготовленням авторських декоративних тарелей.

GonTA - бренд дерев'яних жіночих сумок та прикрас, заснований Тарасом Ходаном - майстром з села Смодна, що також походить з мистецької родини. Дерев'яні вироби від "GonTa" стали елементами гардеробу жінок з усіх частинок світу, за винятком Антарктиди , але майстер працює і над цим.

Ставку на гуцульські традиції зробив і підприємець з Брукліна Нік Розар. Надихнувшись творчістю косівських різьбярів, американець у 2014 році заснував бренд дерев'яних окулярів Hetmans. Бізнесмен залучив до співпраці майстрів з Косівщини: Миколу Стринадюка, Івана Гіндея та Тараса Ходана.

Наразі Нік замовляє різьблений декор у Івана Гіндея з села Вербовець. В США такі окуляри продаються як ексклюзивний аксесуар - за 180 доларів.

Вироби з дерева, створені гуцульськими майстрами, вирізняються своєю екологічністю, довговічністю та особливим стилем виконання. Проте найважливішим є те, що в кожному з них закладена "душа", яку втілює художник. Для збереження і поширення цих традицій, цього року в Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини відкривається Інтерактивний зал, присвячений історії дерев'яної обробки в Гуцульщині. Ця нова музейна ініціатива дозволить відвідувачам не тільки ознайомитися з експонатами, але й насправді "поринути" у світ ремесла.

Простір створюється в рамках проєкту під назвою "Інтерактивний музей Гуцульщини - популяризація традицій художньої обробки дерева шляхом модернізації частини експозиції Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини". Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду та Благодійного Фонду МХП-громаді в межах конкурсної програми "Культура. Регіони".

Заявник - Косівська міська рада у партнерстві з Національним музеєм народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, філією якого є Косівський музей Гуцульщини.