Вийшла нова вінілова платівка від Shukai Records, що містить підбірку української музики XX століття - Радіо Максимум.

Три методи підготовки організму до холодної погоди.

19 жовтня американське онлайн-видання Pitchfork представило рецензію на збірку української музики, що охоплює період 1970-90-х років, під назвою "Аж гай гуде". Огляд антології підготувала Марія Соневицька, музикознавиця та доцентка кафедри антропології та музики в Бард-коледжі, розташованому в Нью-Йорку.

Американське онлайн-музичне видання Pitchfork присвоїло альбому оцінку 8,3 з 10.

До слова: Співачка YATSUTA презентувала новий трек "Спогади" та потрапила у скандал

Марія Соневицька є автором творів "Wild Music: Sound and Sovereignty in Ukraine" і "Tantsi", що зосереджений на творчості гурту ВВ.

Дбайливо підготовлена збірка під назвою "Even the Forest Hums: Ukrainian Sonic Archives 1971-1996" сприймається як звуковий бальзам і нагадування про те, що Україна - це не просто якась периферійна територія. Амбіція цієї музичної антології величезна: відновити, реабілітувати та відсвяткувати експерименти в українській популярній музиці у всій їхній повній і дикій складності, - пише Марія Соневицька.

"Гай гуде" – це перша комплексна антологія української музики, що була записана як до, так і одразу після розпаду Радянського Союзу. Цю збірку випустив незалежний американський лейбл Light in the Attic Records, який спеціалізується на збереженні культурної музичної спадщини.

Власник лейбла Метт Салліван разом з українським лейблом "Shukai Records" працювали над компіляцією протягом п'яти років. Серед артистів, представлених у "Аж гай гуде..." - Кобза, Водограй, Кирило Стеценко, Радіоділо, Світлана Ніаньо, Ігор Цимбровський та інші.

На обкладинці представлено творіння Марії Примаченко.

Примаченко є яскравим прикладом художниці, чия відвага у експериментах – часом підкріплена радянськими мистецтвознавцями, а часом і придушена – увійшла до складної спадщини сучасної української культури. Ця спроба інтегрувати неоднозначну історію знаходить своє відображення також у деяких музичних виборах, згідно з рецензією на Pitchfork.

Авторка рецензії зазначає, що кураторський вибір тяжіє до атмосферності. І якщо ви шукали запальні хіти, то, можливо, замість цього опинитеся на танцмайданчику, похитуючись у такт циклічним хіповим ритмам Er. Jazz (скорочення від "Erotic Jazz") і періодичним соло на флейті.

Смілива спроба охопити в одній антології чверть століття маловідомої музичної спадщини країни означає, що дехто може сперечатися щодо певних виборів і прогалин. Двохакордний джем "Yarn" (1992), попри використання народного цимбала, є повторюваним; атмосферний трек "Barreras" від музиканта української діаспори в Іспанії Іурі Леха уповільнює темп ... Проте широкий обхват антології - від державного фольк-року до диско, екзотики, конкретної музики та джазу в різних його проявах -- пропонує захопливе знайомство з масштабом і різноманітністю української музики, - йдеться у статті.

Марія Соневицька зазначає, що унікальні та різноманітні композиції цієї антології руйнують зручні стереотипи і нагадують нам про важливість серйозного ставлення до незвичайної сили музики. Навіть спокійні, м'які мелодії здатні стати формою спротиву.

Pitchfork — це американський музичний онлайн-журнал, який був заснований у 1995 році письменником Райаном Шрайбером як незалежний музичний блог. Він здобув популярність завдяки щоденним оглядам альбомів, а також регулярно публікує рецензії на перевидання та бокс-сети.

Щороку ресурс формує добірки найвидатніших альбомів та композицій, а також презентує огляди та ретроспективи за підсумками року. У 1990-х і 2000-х роках рецензії даного сайту, незалежно від їхнього позитивного чи негативного характеру, суттєво впливали на розвиток або занепад музичних кар'єр.