Владислав Вакуленко: Давид Бурлюк — відродження українського авангардного таланту — Блоги | OBOZ.UA

21 липня світ святкує день народження одного з найзначніших українських художників XX століття. Це чудова можливість нарешті поділитися правдою про цього видатного митця.

У 1911 році, коли твори тоді ще маловідомого художника з українських степів були представлені на знаменитій мюнхенській виставці "Der Blaue Reiter" поряд із роботами Кандинського, Марка та Пікассо, світ не здогадувався, що стає свідком виникнення однієї з найяскравіших постатей європейського авангарду. Давид Бурлюк (1882-1967) — не лише живописець, а й поет, видавець, а також той, кого справедливо називали "людиною-оркестром авангарду" за його вміння одночасно створювати живопис, писати маніфести, організовувати виставки та підтримувати своїх колег.

На сьогоднішній день його мистецькі роботи експонуються в таких відомих місцях, як MoMA та Метрополітен-музей, а також активно продаються на аукціонах Sotheby's і Christie's, досягаючи рекордних цін у сотні тисяч доларів. Кандинський залучив його до групи "Синій вершник", а Володимир Маяковський підписав із Бурлюком маніфест під назвою "Ляпас громадському смаку". Давид Бурлюк здійснив тур з виставкою авангардистів, продав свої картини імператорській родині в Японії та справив значний вплив на молодих американських авангардистів.

Проте, багато українців так і не знають про цю особистість. Що ж є причиною?

Вкрадена культурна спадщина

Світ звик називати Бурлюка "батьком руського футуризму". Цей ярлик з'явився ще за його життя -- художник сам неодноразово вживав цю фразу як частину стратегії самопросування. У мистецькому Петербурзі початку ХХ століття важко було здобути визнання, не вписуючись у рамки імперської культури. Тож Бурлюк, українець за походженням, свідомо конструював образ себе як новатора "руського мистецтва" -- як універсальну, зручну етикетку, що дозволяла легітимізувати себе в очах публіки й критиків.

Вже в часи Радянського Союзу ця формула стала офіційною. Її підтримала рання критика в галузі мистецтва, а згодом вона потрапила до підручників, музейних матеріалів та академічних публікацій. Образ "батька руського футуризму" закріпився в свідомості, перетворившись на догму, яку протягом багатьох років не піддавали сумніву.

Імперський центр активно представляв Бурлюка як свого, не звертаючи уваги на його місце народження, козацьке походження і чітку позицію художника. Сучасні дослідники вважають це яскравим прикладом культурного рейдерства та мистецького колоніалізму, що особливо виражено в ставленні Росії до українського авангарду.

Якщо придивитися до фактів, стає очевидним, що офіційний наратив починає розвалюватися. Так званий "руський футуризм" не є самостійною мистецькою течією, а скоріше умовним поняттям, яке охоплює декілька окремих авангардних груп. Ці митці не мали єдиної платформи для співпраці. Крім того, слід зазначити, що футуризм на території імперії зародився... на Херсонщині. Саме там, у хуторі Чернянка, Бурлюк разом із братами заснував групу "Гілея", яка стала відправною точкою для слов'янського футуризму. У цьому процесі ключову роль відіграли українці: Давид і Володимир Бурлюки, Олександра Екстер, Василь Хвостенко-Хвостов та Олександр Богомазов.

Сучасні науковці все частіше підкреслюють, що "російський футуризм" є квазі-поняттям, яке виникло внаслідок ретроспективного аналізу, і в його формуванні важливу роль відіграли українці. Подібно до самого Давида Бурлюка, якого радянська культурна система намагалася перетворити на "російського художника", приховуючи його справжнє походження, біографічні дані та етнічну ідентичність.

Українське джерело геніальності

Давид Бурлюк з'явився на світ 9(21) липня 1882 року в селі Семиротівщина, що в Харківській губернії (тепер це частина Сумщини). У період з 1899 по 1901 рік він навчався в Одеському художньому училищі, де здобув свій перший професійний досвід у сфері мистецтва. У 1908 році, разом із Олександрою Екстер, Олександром Богомазовим та своїм братом Володимиром, він став ініціатором авангардної виставки "Звено" в Києві — одного з перших маніфестів сучасного мистецтва в Україні.

У зимовий період 1913-14 років він спільно з Маяковським і Каменським проводив футуристичні "поезоконцерти", виступаючи в шістнадцяти містах, серед яких були Харків, Одеса, Миколаїв, Севастополь, Керч і Київ.

Голос самого митця

Найпереконливішими є власні слова Бурлюка. У рукописі "Мої предки" художник прямо пише: "з боку батькового -- ми українські козаки, нащадки запорожців" і називає себе "українцем козацького роду" та "татарсько-запорізьким футуристом".

У своїх спогадах Бурлюк підкреслює: "Україна була і залишається моєю рідною землею. Саме там поховані кістки моїх предків — вільних козаків..." Він також зазначає, що Україна "має в мені найвірнішого сина". У своїх еміграційних виступах він пояснював, що "поки що пишу російською, але, можливо, згодом перейду на свою рідну українську", таким чином відкрито висловлюючи свою мовно-культурну ідентичність.

Бурлюк неодноразово висловлював своє засудження більшовицької влади. У 1920 році, у своєму щоденниковому записі, що пізніше з'явився у журналі "Color and Rhyme", він зазначив: "Я усвідомив, що нова більшовицька Росія не залишить нам можливості для дихання — мистецтву потрібен вільний простір. Єдиний вихід — емігрувати". Розглядаючи причини свого виїзду з Росії, Бурлюк згадує про свій "естетичний інстинкт самозбереження", адже "нахабний сміх генералів і нових лідерів", а також брак свободи, роблять творчу діяльність неможливою. Він підкреслює, що "культура не може процвітати в умовах червоного терору".

Оригінальна українська іконографія

Бурлюк свідомо інтегрував український фольклор у сучасні художні форми. Він не раз створював роботи на тему "Козак Мамай", підкреслюючи, що образ Мамая відображає його уявлення про "козацьку мужність та автономність" — важливий національний архетип. У супутніх записах він також роз'яснював свою звичку носити одну сережку, вважаючи це "стилем українського козака".

"1915-го я намалював картину "Святослав", стиль старовинного українського живопису. Мій колорит глибоко національний. Жовто-гарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б'ють ніагарами з-під мого пензля", -- писав Бурлюк.

Науковці зазначають, що Бурлюк навмисно обирав соняхи, вітряки й степові краєвиди, контрастуючи їх з "машинною" інтерпретацією італійського футуризму. У відгуках на його творчість акцентується увага на тому, що "його мистецтво інтегрувало українську культурну спадщину, а не піддавалося захопленню технократією Марінетті".

Відкриття рідного порогу

У 1925 році, перебуваючи в еміграції, художник став членом Асоціації революційних майстрів України (ARMU), активно сприяючи популяризації українського авангарду на міжнародній сцені. Наприкінці свого життя, у 1962 році, Бурлюк намагався організувати ретроспективну виставку в Києві. У листі до українських музейників він висловив своє бажання: "Шановні друзі – дирекція музею; я, Давид, моя дружина Маруся та наш арт-директор готові привезти в Київ до вашого музею виставку, присвячену 80-річчю Бурлюка, а також його друзям, видатним американським художникам. Було б чудово організувати цю виставку на рідній землі Бурлюка – в Україні..." Проте радянська влада в той час відмовила йому в цій ініціативі.

Глобальний масштаб

Цінність творів Бурлюка полягає не лише в їхній естетичній привабливості, а й у ролі "мосту" між основними течіями модернізму. Лише на офіційних аукціонах було продано понад тисячу його картин, не враховуючи приватні угоди. У 1912 році художники групи "Синій вершник", серед яких і Бурлюк, взяли участь у "виставці століття" Sonderbund у Кельні, де поряд із їхніми роботами були представлені шедеври Пікассо, Ґогена, Сезанна, Ван Ґога та Мунка.

Сьогодні роботи Давида Бурлюка зберігаються в найвідоміших музеях світу, таких як MoMA (де представлено 24 роботи у відкритому доступі), Метрополітен-музей, музей Ґуґгенгайма та Національна галерея в Ґранд-Рапідс. Його картини активно купуються на міжнародних аукціонах і знаходяться в багатьох приватних колекціях по всьому світу, включаючи США, Європу та Японію. В Україні ж музейні експонати художника практично відсутні: у Сумах та Києві їх кількість не перевищує тридцяти. Водночас, у приватних руках українців ці твори з'являються все частіше, проте вони рідко виставляються публічно і залишаються практично недоступними для широкої аудиторії.

Пора відновити баланс справедливості.

"Руський футуризм" має українського засновника -- і це визнано навіть російськими джерелами. Давид Бурлюк експериментував із імпресіонізмом, кубізмом, експресіонізмом і футуризмом, поєднуючи їх із колористичною "українською гамою" степу та соняхів. Він залишався одним із головних моторів європейського модернізму, попри всі спроби привласнити його спадщину.

Україна повинна нарешті повернути собі цього генія авангарду -- людину, яка неодноразово й публічно заявляла, що є українцем, підкреслювала козацьке коріння та свідомо просувала український культурний код у своїй творчості. Український художник, який говорив з усім світом, але ніколи не забував, звідки прийшов. Бурлюк сам сказав найкраще: "У моїй особі Україна має свого найвірнішого сина". Час це визнати.

Наразі в галереї Vakulenko Art Consulting проходить виставка "Бурлюк. Символи", що надає унікальну можливість ознайомитися з більш ніж 30 рідкісними творами художника з приватних колекцій.