Владислав Вакуленко: Давид Бурлюк — возрождение украинского авангардного гения — Блоги | OBOZ.UA

21 июля мир празднует день рождения одного из самых выдающихся украинских художников XX века, и это отличная возможность наконец раскрыть правду о его уникальном таланте.

В 1911 году, когда работы тогда еще малоизвестного художника из украинских степей были представлены на знаменитой мюнхенской выставке "Der Blaue Reiter" рядом с произведениями Кандинского, Марка и Пикассо, мир не догадывался, что становится свидетелем появления одной из самых выдающихся фигур европейского авангарда. Давид Бурлюк (1882-1967) — это не только живописец и поэт, но и издатель, которого справедливо называли "человеком-оркестром авангарда" за его уникальную способность совмещать рисование, написание манифестов, организацию выставок и продюсирование своих коллег.

Далее текст на языке оригинала.

Сьогодні роботи цього художника представлені в музеях MoMA та Метрополітен, а також активно торгуються на аукціонах Sotheby's і Christie's, де досягають вражаючих цін у сотні тисяч доларів. Він був залучений Кандинським до групи "Синій вершник", а Володимир Маяковський підписав з Бурлюком маніфест "Ляпас громадському смаку". Давид Бурлюк організував тури з виставками авангардистів, реалізовував свої твори японській імператорській родині та справив значний вплив на нове покоління американських авангардистів.

Проте, значна частина українців не знає про цю особистість. Чому так відбувається?

Втрачене надбання

Світ часто називає Бурлюка "батьком руського футуризму". Цей титул з'явився ще за його життя, оскільки сам художник неодноразово використовував його в своїй стратегії просування. В мистецькому середовищі Петербурга на початку ХХ століття було складно здобути визнання, не вписуючись у рамки імперської культури. Тому Бурлюк, будучи українцем за походженням, свідомо створював образ інноватора "руського мистецтва" — універсальної та зручної етикетки, яка дозволяла йому легітимізувати своє існування в очах публіки та критиків.

Уже в радянський період ця формула перетворилася на офіційну. Її підхопила рання мистецтвознавча критика, а згодом -- підручники, музейні легенди, академічні видання. Образ "батька руського футуризму" закріпився, став догмою, яку десятиліттями не піддавали сумніву.

Імперський центр активно намагався представити Бурлюка як свого представника, при цьому не зважаючи на його місце народження, козацьке коріння та чітко виражену позицію в мистецтві. Сучасні науковці вважають це яскравим прикладом культурного рейдерства та мистецького колоніалізму, що особливо виявляється у ставленні Російської Федерації до українського авангарду.

Та якщо уважно подивитись на факти, офіційний міф починає тріщати. Так званий "руський футуризм" -- це не окрема мистецька школа, а умовний конструкт, який позначає кілька розрізнених авангардних груп. Жодної єдиної платформи ці митці не мали. До того ж сам футуризм на теренах імперії починався... на Херсонщині. Саме там, на хуторі Чернянка, Бурлюк разом із братами заснував угруповання "Гілея", яке стало точкою відліку слов'янського футуризму. У його формуванні вирішальну роль відігравали саме українці -- Давид і Володимир Бурлюки, Олександра Екстер, Василь Хвостенко-Хвостов, Олександр Богомазов.

Сучасні науковці все частіше підкреслюють, що "російський футуризм" є штучним терміном, створеним пізніше, до якого українці внесли значний вклад. Це стосується і самого Давида Бурлюка, якого радянська культурна система намагалася адаптувати під образ "російського художника", ігноруючи його справжнє походження, біографію та етнічну самоідентифікацію.

Українське коріння мудрості.

Давид Бурлюк з'явився на світ 9 (21) липня 1882 року в селі Семиротівщина, розташованому в Харківській губернії, тепер це територія Сумської області. У період з 1899 по 1901 рік він навчався в Одеському художньому училищі, де здобув свої перші професійні навички. У 1908 році разом із Олександрою Екстер, Олександром Богомазовим та своїм братом Володимиром він заснував в Києві авангардну виставку "Звено", яка стала одним з перших проявів модерного мистецтва в Україні.

Взимку 1913-14 років разом із Маяковським і Каменським він читав футуристичні "поезоконцерти" у шістнадцяти містах, зокрема в Харкові, Одесі, Миколаєві, Севастополі, Керчі й Києві.

Голос самого митця

Найпереконливішими є власні слова Бурлюка. У рукописі "Мої предки" художник прямо пише: "з боку батькового -- ми українські козаки, нащадки запорожців" і називає себе "українцем козацького роду" та "татарсько-запорізьким футуристом".

У спогадах Бурлюк повторює: "Україна була й залишається моєю батьківщиною. Там кістки моїх предків -- вільних козаків..." і додає, що Україна "має в моїй особі найвірнішого сина". В еміграційних промовах він пояснював, що "поки що пишу російською, а далі, можливо, перейду й на рідну українську", тим самим публічно артикулюючи мовно-культурну належність.

Бурлюк неодноразово публічно засуджує більшовицьку владу. У 1920 році в щоденниковому записі, згодом опублікованому у власному журналі Color and Rhyme, він пише: "Я зрозумів, що нова більшовицька Росія не дасть нам дихати -- мистецтву потрібен вільний простір. Єдиний шлях -- на еміґрацію". Пояснюючи втечу з Росії, Бурлюк пише про свій "інстинкт естетичного самозбереження", бо "нахабний сміх генералів і нових вождів" та відсутність свободи роблять неможливою творчість і додає, що "культура не може розквітати там, де панує червоний терор".

Українська іконографія

Бурлюк свідомо інтегрував український фольклор у сучасні мистецькі форми. Він не раз створював композиції на тему "Козак Мамай", підкреслюючи, що постать Мамая символізує його власне сприйняття "козацької хоробрості та незалежності" -- важливого національного архетипу. У своїх супровідних нотатках він пояснював звичку носити одну сережку, вказуючи на вплив "козацького стилю".

"1915-го я намалював картину "Святослав", стиль старовинного українського живопису. Мій колорит глибоко національний. Жовто-гарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б'ють ніагарами з-під мого пензля", -- писав Бурлюк.

Дослідники зазначають, що Бурлюк навмисно обирав соняхи, вітряки та степові краєвиди, контрастуючи їх із "машинною" інтерпретацією італійського футуризму. У критичних рецензіях на його творчість акцентується увага на тому, що "його мистецтво вбирало українські традиції, а не захоплювалося технократичними ідеями Марінетті".

Повернення додому

Уже в еміграції (1925 рік) митець увійшов до складу Асоціації революційних майстрів України (ARMU), долучаючись до просування українського авангарду на світову арену. Наприкінці життя, у 1962 році, Бурлюк намагався організувати власну ретроспективу в Києві. У листі до українських музейників він написав: "Дорогі друзі -- директорат музею; я, Давид, Маруся (дружина) і наш художній директор можемо привезти на Україну в Київ у ваш музей виставку Бурлюка -- 80-річчя -- та його друзів -- видатних американських художників. Добре було б цю виставку організувати на рідній землі Бурлюка Україні..." Однак радянська влада тоді відмовила художнику.

Всесвітній рівень

Цінність полотен Бурлюка зумовлена не лише естетикою, а й позицією "зв'язкової ланки" між основними школами модернізму. Тільки офіційно з аукціонів було продано більше тисячі його картин, не кажучи про приватні продажі. У 1912 році художники "Синього вершника", зокрема Бурлюк, брали участь у "виставці століття" Sonderbund у Кельні, де поруч демонструвалися шедеври Пікассо, Ґогена, Сезанна, Ван Ґога й Мунка.

Сьогодні твори Давида Бурлюка представлені в таких відомих музеях, як MoMA (де доступно 24 роботи), Метрополітен-музей, музей Ґуґґенгайма та Національна галерея Ґранд-Рапідс. Його картини активно продаються на міжнародних аукціонах і знаходяться у багатьох приватних колекціях у США, Європі та Японії. В Україні ж музейні роботи художника практично відсутні: у Сумах та Києві їх загальна кількість складає близько тридцяти. Проте в приватних колекціях українців це число зростає з кожним роком, хоча ці твори рідко експонуються і залишаються малодоступними для широкої публіки.

Пора відновити рівновагу справедливості.

"Руський футуризм" має українське коріння, і це визнають навіть російські джерела інформації. Давид Бурлюк, видатний митець, експериментував з імпресіонізмом, кубізмом, експресіонізмом і футуризмом, що дозволило йому з'єднати ці стилі з кольоровою палітрою українських степів та соняхів. Він залишався одним із ключових двигунів європейського модернізму, незважаючи на численні спроби привласнити його культурну спадщину.

Україна повинна нарешті повернути цього великого авангардиста — особистість, яка не раз і не двічі підкреслювала свою приналежність до українського народу, акцентуючи на своїх козацьких коренях і активно пропагуючи українську культурну ідентичність у своїй творчості. Цей художник спілкувався з усім світом, проте завжди пам'ятав про своє походження. Саме Бурлюк висловився найкраще: "У моїй особі Україна має свого найвірнішого сина". Пора це визнати.

Саме зараз у галереї Vakulenko Art Consulting триває виставка "Бурлюк. Символи" -- унікальна нагода побачити понад 30 рідкісних робіт митця з приватних колекцій.