Жанна Кадирова: "Чому наш павільйон на бієнале такий малий і незручний, якщо він має на меті привернути увагу до війни?"

Фото: Дім 42 Жанна Кадирова Підписуйтесь на наш Google News

Які ідеї та концепції представимо ми, як нація, на Венеційській бієнале в наступному році? Поділись деталями свого проєкту.

У наступному році відзначимо тридцяту річницю з того часу, коли Україна передала всю свою ядерну арсенал під гарантії безпеки згідно з Будапештським меморандумом (остання ядерна боєголовка була вивезена до Росії 1 червня 1996 року - Ред.). Наш проєкт тісно пов'язаний з цією знаковою подією.

Ми плануємо представити скульптуру, яку я створила у 2019 році в партнерстві з Денисом Рубаном для парку в Покровську. Цікаво, що тоді ми реалізували дві скульптури: одна з них – це парковка для велосипедів, яка залишилася на місці, і я не знаю, що з нею сталося; а інша – олень, виконаний у стилі оригамі. Ця 2,5-метрова скульптура виготовлена з бетону і встановлена на п'єдесталі, який колись належав радянському реактивному літаку, що був демонтований ще в 90-х роках. Я ніколи не бачила цього літака особисто, лише на старих фотографіях.

Изображение: trip-impressions.com 'Парковка' в Покровске

В Україні рідко можна зустріти якісні сучасні скульптури в публічному просторі. Чому саме тебе обрали для роботи в Покровську?

Мене запросили, щоб зекономити бюджет (сміється). Моя співпраця з парком почалася з того, що мені поставили задачу: от є здоровенний 11-метровий постамент, він з бетона, який за 50 років набрав своєї максимальної міцності. Тобто, демонтувати його - це великі кошти. І треба було щось придумати на цю штуку, щоб обійтись без демонтажу.

На той момент я вже створила своє перше оригамі - бетонного лебедя в озері, який був виготовлений під час фестивалю актуального мистецтва Porto Franko. Ця пропозиція викликала в мені інтерес. Це був період, коли влада почала приділяти увагу сходу, особливо Донеччині, і намагалася вжити заходів для покращення ситуації - від відновлення парків до ремонту шкіл, прагнучи завоювати довіру населення. Мене захоплював не лише цей регіон, але й експерименти у публічному просторі, а також нові виклики, які виникали.

Власне, під час тієї зустрічі ми представили місту значно більше проєктів, але нам повідомили, що їх не візьмуть до уваги. Однак, коли в 2024 році ми повернулися для демонтажу оленя, виявилося, що деякі з наших ідей все ж були реалізовані - без мого погодження і не в повному обсязі.

Фото: firtka.if.ua 'Лебідь' в Івано-Франківську

Наприклад, це може бути...

Наприклад, на тому місці стояла вишукана радянська альтанка, яка вже втратила свій первісний вигляд і потребувала ремонту. Плани були такі: знести цю споруду та замінити її на сучасну конструкцію з електронікою та дахом з бітумної черепиці. Я ж запропонувала зберегти альтанку, вдосконаливши її арковий дизайн і доповнивши дах сонячними панелями, щоб відвідувачі могли підзаряджати свої телефони в парку. Згодом вони реалізували мої ідеї, але не повністю та без встановлення панелей. Мене ніхто не запитав про це, і, звісно, жодних грошей я не отримала.

Це є незаконне використання авторських прав.

Звичайно. Проте на той момент я була ще новачком і передала їм свої ескізи без підписання угоди. Насправді, багато чого з тієї роботи стало для мене цінним уроком.

Отже, на бієнале ми представимо цю скульптуру оленя, яку ми привезли з Покровська 30 серпня 2024 року.

Куди відвезли?

У Вінницю.

Вона знаходиться у публічному просторі, чи, можливо, прихована десь?

Прихована. Її не можна демонструвати без спеціального постаменту. Вона тендітна. Для встановлення в Покровську ми додатково підняли плаский постамент із літака, щоб його неможливо було використати для залізання чи повисання на скульптурі. Цьому я навчилася в Франківську: коли на озері появився лід, люди почали відламувати шматочки лебедя. Тому, плануючи скульптуру в громадському просторі, важливо враховувати її стійкість до вандалізму.

Крім скульптури, ми представимо на бієнале фільм "ВПО". На ньому зафіксований той день, коли ми вивозили скульптуру. Насправді, ми їздили туди декілька разів - щоб усе підготувати, організувати. Але фільм присвячений саме подорожі скульптури - за формою; а в цілому він про людей, про місто, в якому триває примусова евакуація.

Зображення: trip-impressions.com Пам'ятник у вигляді літака в Покровську

На воркшопі ти згадувала, що у вас є намір завершити зйомки цього фільму та продемонструвати подорож оленя до Венеції.

Це один із можливих варіантів. Поки що я не можу з упевненістю стверджувати, чи реалізуємо цю ідею, адже вона ще в процесі обговорення. Однак ми безумовно підготуємо скульптуру, фільм і інші супутні матеріали, такі як фотографії та тексти, що розкривають цю історію. Загалом, проєкт буде дуже компактним.

Це захоплююча концепція - використати історію скульптури та її місця розташування для того, щоб розкрити історію цілої нації.

Цю ідею запропонував Льоня (Леонід Марущак, один з кураторів українського павільйону на 61-й Венеційській бієнале. - Ред.), об'єднавши концепції "до" та "після". Україна раніше підписала Будапештський меморандум, вирішила відмовитися від військової сили та обрала мирний, умовно європейський курс розвитку. Замість літака у нас з'явився олень. Проте виявилося, що це був неправильний шлях, і тепер цей олень залишився в стані невизначеності, як і ми самі, коли йдеться про гарантії безпеки в контексті завершення війни. Це саме те, що ми прагнемо продемонструвати на бієнале, адже кожна країна презентує свій унікальний шлях у сучасному мистецтві.

Я безумовно радий, що наш проєкт став переможцем конкурсу. Ми докладемо максимум зусиль, щоб реалізувати його на найвищому рівні.

Ви обговорювали подальшу долю оленя? Куди ви повезете його після бієнале?

Ні, ми, українці, наразі зосереджені лише на завтрашньому дні. Дайте нам можливість хоча б відвідати це місце – там відкриття планується на наступний травень, і виставка триватиме ще півроку. Це занадто далеко, щоб щось заздалегідь організовувати.

Основний проєкт 61-ї бієнале, за концепцією вже покійної кураторки Койо Куо (Koyo Kouoh), називається "У мінорній тональності". Наскільки я зрозуміла з кураторського тексту, йдеться про непочуті голоси, про мистецтво як слухання, а не висловлювання. Як український павільйон буде співвідноситись з цим проєктом - чи обговорювали ви це з командою?

Я навіть не ознайомилася з кураторським текстом, і ми з командою не піднімали це питання. Натомість ми зосередилися на обговоренні українського павільйону.

У тебе вже величезний вже досвід роботи на Венеційській бієнале: твої роботи були в українському павільйоні в 2013 і 2015, а в 2019 - в основному проєкті, коли його робив Ральф Ругофф. І ще багато-багато разів у паралельній програмі, у проєктах Pinchuk Art Centre. Чи є якась специфіка роботи на бієнале порівняно з іншими виставками та фестивалями?

Власне, в кожному з цих випадків є свої особливості. Павільйон представляє собою одне, Пінчук - зовсім інше, а основний проєкт - це ще дещо відмінне.

Изображение: mcsc.gov.ua Статуя оленя

Тоді давай поговоримо про павільйон. Комісаром українського павільйону є Міністерство культури. Що ти можеш сказати про специфіку співпраці з державною структурою?

У 2013 році, коли комісаром призначили Віктора Сидоренка (зараз - Президент Національної Академії мистецтв України, тоді - директор Інституту проблем сучасного мистецтва. - Ред.), це було так: якби мене тоді не підтримала італійська галерея, з якою я співпрацювала, я би навіть не змогла отримати необхідні мені матеріали. Ця галерея мала дозвіл на вхід в потрібні венеційські канали, а міністерство взагалі не думало про такі речі. Їх уявлення про підготовку не йшло далі купівлі цвяхів у найближчому магазині. Це було дуже складно. Пам'ятаю, мені сказали, що в мене буде тільки один асистент. А в мене велика гіпсокартонна конструкція, мені потрібні були два хлопці. Ну добре, кажу, тоді я не їду. Вони щось подумали і говорять: гарад, буде два асистента, але ви всі зможете бути у Венеції лише шість днів. Ну, ми вклалися в цей строк у підготовку, але на відкриття власного проєкту я вже не потрапила, тому що чек аут з готелю був о 10 ранку, а відкриття павільйону о 6 вечора, і я вже не могла на нього залишитись.

Потім, коли я вже була в Києві, я принесла чеки на витрати, які держава повинна була мені компенсувати – це було приблизно 400 євро. Я купувала молоток, ніж, скотч, шпаклівку та інші подібні речі. Вони ретельно переглянули всі італійські чеки, відібрали близько третини з них і заявили, що це предмети багаторазового використання, які я повинна повернути. Уявляєш, як би я виглядала, якщо б намагалася виїхати з усіма цими молотками і ножами? А врешті-решт мені взагалі не повернули ні копійки. Хоча ще до виїзду на монтаж мені видали добові за 6 днів, по 20 євро – в пластиковому пакетикові з купюрами по 5 гривень. Це була справжня курйозна ситуація.

Але це сталося давно, понад десять років тому. Сподіваюсь, що за цей період Україна все ж змогла розвинутися.

Зображення: з Instagram-акаунту Жанни Кадирової.

Як громадяни, ми завжди прагнемо, щоб українська участь у проектах на кшталт бієнале принесла якісь додаткові результати, окрім лише мистецької демонстрації. Інакше кажучи, ми сподіваємося, що, побачивши нашу чудову культуру, міжнародна спільнота надасть нам більше підтримки, зокрема у військовій сфері. Чи дійсно це так?

Я вважаю, треба лупати цю скалу і з усіх боків. На мій погляд, так, це працює. Всі ці три з половиною роки в моїй творчості присутня тема війни. Але, якщо ми говоримо конкретно про український павільйон на бієнале, то в нього не такий вже великий ресурс. Звісно, до нього буде увага. Але що робити, якщо на відкриття захочуть прийти 300 людей, а туди поміщається лише 50? От чому в нас такий павільйон - маленький і незручний - якщо ми справді робимо ставку на те, що через нього привертаємо увагу до війни в Україні і хочемо якихось результатів?

Оскільки з 2022 року ми отримуємо його безкоштовно, це всіх влаштовує, і далі ніхто не замислюється.

Так, але якби керівництво справді усвідомлювало значення презентацій такого масштабу, ставлення до них було б істотно іншим. У нас є достатньо талановитих художників, кураторів та досвідчених фахівців, здатних впоратися з викликами, пов'язаними з венеціанським монтажем — це завжди серйозне випробування. Однак для цього потрібні інвестиції. Необхідна підтримка, а також, принаймні, усвідомлення важливості таких ініціатив.

Як ти дивишся на прибуття всесвітньо відомих митців, таких як Бенксі та Ай Вейвей, до України? Яка мета їхньої подорожі, і чи приносить це користь нашій країні?

Я не можу говорити від імені інших, і мені не слід за них відповідати. Так, Бенксі приїхав самостійно, але Ай Вейвея, очевидно, запросили за чималі кошти (інсталяцію Ай Вейвея, яка запланована до відкриття восени на ВДНГ, замовила платформа Ribbon International. — Ред.). Я вважаю, що було б доцільніше використати ці гроші на підтримку українських митців. Творчість цих відомих особистостей була актуальна років десять тому, але сьогодні в світі вже немає такого інтересу до них. І мені особисто їхнє мистецтво нині не цікаве, те, що вони створюють зараз. Звичайно, це може викликати певний захват у широких колах, і, можливо, це справить позитивний вплив на неофіційне середовище — мовляв, якщо Ай Вейвей приїхав, значить, все йде добре. Але це точно не сприяє розвитку мистецької сцени. На мою думку, це не варто витрачених зусиль.

Архітектор Массиміліано Тіта: Унікальні підходи до урбаністики для відновлення України після війни.