"Життя Чака": спочатку апокаліпсис, а потім запальні танцювальні ритми.

Зображення: multiplex.ua Життя Чака Підписуйтеся на наш канал у Телеграм!

Щойно лунає імʼя Стівена Кінга, асоціативний ряд вибудовується миттєвий і недвозначний: напруга, збочення, насильство, кров, страх, чудовиська, трилери, горори, інколи вони повертаються, я знаю, що ви зробили минулого літа, лезо сокири вже прорубало двері до ванної кімнати, де ховаєшся ти, саме ти, ти...

Логічно, що екранізувати оповідання Кінга запросили американського режисера Майка Фленаґана, який останні 15 років спеціалізується на містичних горорах і здобув похвалу Квентіна Тарантіно, Вільяма Фрідкіна й того ж таки Кінга - його Фленаґан екранізував уже двічі ("Гра Джеральда (2017), "Доктор Сон" (2019)).

У творчості Фленаґана є одна цікава особливість, яка особливо виразно проявляється в його серіях (вже п’ять релізів на Netflix): він ніколи не обмежується лише жахами. У таких проєктах, як "Падіння дому Ашерів" та "Опівнічна меса", паранормальні елементи виступають лише як засіб для розкриття глибоких людських тем: любові, втрати близьких, значення сім'ї. "Життя Чака" – яскравий приклад цього підходу. Адже, подібно до Кінга, який у своїх численних творах не зосереджується виключно на монстрах.

Фото: EPA/UPG Режисер Майк Фленаґан

Проте "Життя Чака" все ж починається з хаосу. Марті Андерсон (Чиветел Еджіофор), вчитель середньої школи, опиняється в центрі подій, коли навколо відбуваються землетруси, пожежі, повені, масовий голод та зникнення інтернету. Найбільше його дивують численні білборди та рекламні оголошення з обличчям бухгалтера на ім'я Чарльз "Чак" Кранц, які закликають: "Чарльз Кранц: 39 чудових років! Дякуємо, Чак!" Після того, як зв'язок та електрика перестають існувати, Марті вирушає до своєї колишньої дружини Фелісії, щоб провести останні миті разом. З'ясовується, що кінець світу якого ми знаємо, пов'язаний з 39-річним Чаком, який лежить у лікарні, борючись з пухлиною мозку.

Оповідь Кінга реалізується у зворотному хронологічному порядку, розділена на три акти. Фленаґан дотримується цієї концепції. Після завершення третього акту "Дякуємо, Чаку!" ми стаємо свідками дорослого містера Кранца у другому акті - "Вуличній музиці назавжди", а його дитинство розкривається в першому (фінальному) акті - "Я вміщую множини". Остання назва є цитатою з "Пісні про себе" Уолта Уїтмена, що слугує лейтмотивом фільму: "Чи заперечую я себе? Якщо так, тоді я заперечую себе. Я великий, я вміщую множини" (дослівний переклад).

У цьому уривку Кінг знову вдається до свого улюбленого прийому — буквального втілення метафори. Ідея про те, що свідомість кожної людини є цілим Всесвітом, не є новаторською. У романі "Життя Чака" реальність виявляється підпорядкованою психічному стану бухгалтера середнього віку, проте далі третього (який також є першим) акту ця апокаліптична прірва не розширюється. Виглядає так, що ми маємо справу з двома малозв'язаними сюжетами, а не єдиною історією. Фленаґан намагається подолати цю проблему, переміщуючи персонажів з третього-першого акту в інші частини, що дає можливість трактувати глобальне знищення як своєрідне марення Чака на завершення. Однак, головна мета тут не стільки у цій поп-есхатології.

Кадр із стрічки "Історія Чака"

Основне — це танці.

Чарльза в дорослому віці грає Том Гіддлстон, а в дитинстві -- Бенджамін Паяк. І їм обом випадає танцювати. Центральний епізод другої дії - коли Чак проходить повз вуличну барабанщицю і несподівано для себе починає майстерно давати лиха закаблукам, ще й втягує в це діло не менш вправну перехожу, рудоволосу красуню Дженіс (Анналіза Бассо). Гіддлстон уславився роллю бога витребеньок та каверз Локі у блокбастерах Marvel, тож різкий перехід від пана у костюмі до інкарнації Фреда Астера виходить у нього природно.

Чак освоював свої танцювальні рухи, проводячи час на кухні зі своєю бабусею, викручуючи під ритми рок-н-ролу з радіоприймача. У творі "Я вміщаю множини" розповідається про його недовгу кар'єру в шкільному танцювальному гуртку та вражаючий виступ на випускному вечорі, де він танцював у парі з чарівною старшокласницею Кет Маккой (Трініті Блісс). І, звичайно, не можна не згадати про Паяка — його виконання заслуговує на окрему похвалу, адже він справді вражаючий, хоч і не літає.

Ось перед нами людина. Звичайний чоловік, що живе звичайним життям і, на жаль, не дожив до пенсійного віку. Він – один з багатьох. Але навіть у його житті траплялися миті, коли він світився яскравіше за всіх. І кожен з нас переживав або ще пережить подібні моменти. У кожному з нас є безліч таких спогадів.

Зображення: Сцена з фільму, де Том Гіддлстон виконує роль Чака.

Ця казка, яка поєднує в собі середній рівень та сентиментальність, залишає запитання про те, навіщо в ній наявні елементи кінця світу та привидів. Чи є це лише зручним способом прикрасити мелодраматичний наратив? Це залишається без відповіді. Можливо, такий простий сюжет зможе зворушити глядачів. Проте, все зміниться, коли на екрани вийде новий гірко-солодкий шедевр.

"Саван" Девіда Кроненберга: навіть маркіз де Сад був би вражений.