Проект Богдана Томашевського «1+1+», що тривав у просторі Щербенко Арт Центру з 18 грудня до 24 січня, нагадує нам про важливість діалогу і порозуміння.

У роботі йдеться про кожного з нас окремо і про всіх загалом, тому вона стала такою близькою і зрозумілою глядачеві. В інтерв’ю з художником ми з’ясовували деталі процесу створення проекту, його акценти та потрактування.

Боттега Галерея: Богдане, розкажи, будь ласка, детальніше про проект «1+1+». Яка його головна ідея?

Богдан Томашевський: Це проект про людей і  для людей. Щоб кожен з нас,  підійшовши до об’єкту,  замислився, покопався в собі. І можливо, побачив своє відображення в цій роботі. Ми всі різні і, разом з тим, однакові. Тут зображені люди  світу, йдеться не лише про українців. Погляньте на цих чоловічків – вони такі,  як і ми – худі, високі, низькі, тонкі. Мене запитували: «Для чого ти ліпиш їх усі ці місяці? Зроби одну форму та й годі». Але я принципово відійшов від такої ідеї й виліплював їх руками. Тож кожен із них оригінальний. Вони наче й схожі одне на одного, як усі  ми, але, при тому, неповторні й унікальні. Ми по-різному мислимо, у кожного свій характер, своя доля і саме ці відмінності  криються  всередині виліплених чоловічків.

—   Фігурки виліплені з глини. Ти навмисно обрав цей матеріал?

—   Щодо матеріалу, то вагань майже не було.  Глина, як матеріал, має естетичний вигляд, з нею легко та приємно працювати. Для цієї роботи вона виявилася ще й  символічною, бо  відсилає до історії про створення першої людини.

—    Скільки часу ти потратив на ліплення? Хто тобі в цьому допомагав?

—   Саме на ліплення пішло десь два місяці, допомагали друзі, знайомі, багато хто  пробував, та виходило далеко не в усіх. Виліпити подібну людинку не так і просто. Але спробувати хотіли всі.

—    А скільки всіх фігурок на панно?

—    Близько семи тисяч.

0005

—   Аби роздивитися роботу, необхідно зайти до темного куба, який ти спорудив у приміщенні Щербенко Арт Центру. Що він символізує?

—   Темний куб символізує нелегкі часи,  які  ми зараз переживаємо, це стосується не лише України. Тут важливо сказати, що темна кімната  і панно – це не стіни і фігурки, а  дві рівнозначні  частини одного об’єкту , які мають створити певну атмосферу і настрій для глядача.

—    Чи не є твоя робота спробою знайти світло у темному кубі, вихід із ситуації, що склалася?

—    Я не думав в такому контексті, можливо, ти  маєш рацію. Може, коли ми приймемо і усвідомимо сьогодення, таким  як воно є, це і буде першим кроком до світла.

—    Незважаючи на те, що фігурки поміщенні в куб, котрий символізує гіркі часи, які ми сьогодні переживаємо, на відкритті вони сприймалися відвідувачами досить позитивно. Нам подобаються антропоморфні форми, а тут такі чудернацькі маленькі копії людей – вочевидь, аудиторія замислюється над чорною кімнатою чи не в останню чергу. Це не розчаровує тебе, як автора проекту?

—    Так, справді, на відкриття  приходять люди з хорошим настроєм і це правильно. Але наступного дня у виставковому просторі настає тиша, а  спокійна і темна кімната створює вже інтимнішу атмосферу , тьмяніє  світло і все сприймається по-іншому.

—    Своєрідним епіграфом до твого проекту стала строфа з поезії Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?». Вірш сповнений вітальності, ствердження людської особистості, він справді у дечому співзвучний з твоєю роботою. Але в експозиції поезія на чорному фоні, такого ж кольору і куб, в якому розміщене твоє панно. Ти навмисно хотів закцентувати на цій амбівалентності, на тому, що світле і темне завжди поруч з людиною?

—    Симоненко сказав дуже важливі слова і тут кожному є над чим замислитись. Ідея проекту справді співзвучна з ними. Коли глядач стоїть перед роботою, йому,  образно кажучи, ставлять ті самі  запитання сім тисяч людей, і він шукає в собі на них відповіді.

—    Якщо врахувати, що нині є тенденція до індивідуалізації людини,  то у тебе, як я розумію, навпаки, – акцент на важливості соціальних зв’язків. Ці силуети разом, їх багато. І назва проекту передбачає спільноту, союз людей, не один, а один плюс один і ще плюс.

—    Для мене «1+1+», не дивлячись на свою простоту, достатньо складний і глибокий проект, акцентів в ньому багато. Звичайно, є акцент на тему важливості спільноти — суспільства, що  не потрібно всім тікати в свої  закутки. Можливо, це діалог,  вибачення один перед одним.

—    Вибачення за що?

—    Є за що, наприклад за брак любові, уваги, толерантності одне до одного.

—    Тобто це такий твій жест перед суспільством, перед людьми?

—    Може, перед кимось. Може, і перед собою. Я не хочу вдаватися в лірику. Просто потрібно зайти до цього темного куба. І вже там кожен щось або побачить, або не побачить.

—    Це твій перший персональний проект. Які враження?

—   Так, персональний перший. До цього я брав участь у групових виставках. Враження хороші, цікаво почути різні коментарі, думки, зловити перші погляди відвідувачів на роботі. Ідея «1+1+» виношувалась досить давно і для мене, звичайно, це трохи більше, ніж просто арт-об’єкт. Тут  важливо подякувати за підримку куратору проекту Марині Щербенко, Shcherbenko Art Centre  та Firtash Faundation, завдяки яким вдалося реалізувати цю ідею.

—    Чи матиме проект продовження? Якщо так, то яке саме і де?

—   Складне запитання де і коли, але  насправді продовження є, «1+1+» – це серія з трьох  робіт на тему «людей»,  зараз  експонується одна з них.

Добавить комментарий