1. Можно ли считать русскоязычных авторов  частью украинской литературы?

2.   Какие украинские/русские авторы оказали на вас влияние?

3. Как можно описать текущую ситуацию с двуязычием в нашей стране?

На эти вопросы отвечают шестнадцать поэтов из Харькова, Ивано-Франковска, Одессы, Львова, Луганска, Киева и других городов Украины.

Я — украинский писатель, пишущий на русском и, в последнее время, на украинском языках. Стараюсь ежедневно совершенствовать свой украинский. Это резко упрощает вопрос самоидентификации.

1. Я думаю, для того, чтобы всякие вопросы исчезли, вместо термина «украинская культура» нужно говорить — «культура Украины». В этом случае совершенно ясно, что те писатели, которые живут в Украине — неотъемлемая часть ее литературы.

2. Русские авторы, которые на меня повлияли:Ломоносов, Пушкин, Мандельштам, Бродский -много других.
Из украинских поэтов : Шевченко, Украинка, Нечерда, Стус. Из пишущий на украинском языке сейчас — Андрухович, Жадан, Кияновская, Крук.

3. В течении многих лет русская и украинская поэзия Украины развивались по принципу сегрегации (равно, но раздельно). Русскоязычные авторы больше ориентировались на русские издательства. Но с началом Евромайдана произошли резкие перемены, собствеено, начавшиеся еще во время первого Майдана. Мы в прекрасных отношениях с украиноязычными авторами, переводим и поддерживаем друг друга. Я рад, что мои книги выходят в издательствах Украины. Мне особенно приятно,что в сентябре выйдет моя первая книга на украинском языке.

Борис Херсонский

Одесса

64 года

hersonskiy

Олег Коцарев

33 года

Харьков — Киев

kotsarev

1. Безумовно, письменники, що працюють в одній країні, становлять певну єдність. Але при цьому не можна проігнорувати й те, що письменники, які пишуть однією мовою, пов’язані ще тісніше. З дуже простої причини: мова – це основа літератури, її матеріал. Тому ця межа існує й буде існувати. Відповідно, має бути й певне розмежування понять. Питання, наскільки я розумію, в тому, як його сформулювати так, щоб усіх влаштувало. Російська література України? Українська російськомовна література? Українсько-російська? Або просто разом усе називати «література України», а далі вже розрізнювати, яка саме. Гадаю, з часом найкраще формулювання народиться саме собою. Бо просто механічно називати російськомовних авторів українськими – не зовсім коректно хоча б тому, що хтось із них буде радикально проти такого означення (візьмімо якого-небудь Станіслава Мінакова, котрий взагалі не визнає існування України та багато років чекає танків під триколорами – уявляю, як він зрадіє, коли його назвати українським поетом!), хтось абсолютно вписаний у російський літературний простір та існує лише там, тобто все одно довелось би робити якісь подальші складні класифікації та уточнення.

2. Багато хто. Якщо маються на увазі сучасники й автори з України, то серед україномовних – це такі, як Оксана Забужко, Валерій Шевчук, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Ростислав Мельників, певною мірою, Олег Лишега й Василь Голобородько, взагалі, поети Київської школи, Кость Москалець, ціла купа моїх одноліток-«двотисячників» і «двітисячідесятників», котрих навіть перелічувати немає сенсу, так їх багато.

А з російськомовних – передусім Борис Херсонський, Ілля Рисенберг, Анастасія Афанасьєва, Максим Бородін, Олександр Моцар

3. Взаємодія є. Відбувається багато спільних проектів. Наприклад, нещодавно ми проводили читання, присвячені ювілею короля Людвіга Баварського, на яких виступали з україномовних авторів – я, Олена Степаненко, Вано Крюґер, із російськомовних – Олександр Моцар, Антон Полунін, Ія Ківа, з білоруськомовних – Сергій Прилуцький (не треба думати, що в Україні пишуть лише двома мовами). Є різноманітні двомовні видання, антології (як-от антологія письменників Львова і Харкова, що вийшла у «Фоліо»). Ця взаємодія залежить від конкретних ідей конкретних авторів, від їхніх взаємин, а взаємини між авторами, що пишуть різними мовами, я би назвав загалом цілком добрими й дружніми, органічними. Хоча, повторюся, легке відчуття мовної межі все одно існує, і це нормально, правильно, бо письменник пише саме мовою. Межа має бути, важливо, щоб вона не перетворювалася на закритий кордон! З іншого боку, є проекти з одномовним форматом – українським, російським, ще якимось, і це теж нормально.

Я украинский поэт, пишущий на украинском языке. И русский поэт, пишущий на русском языке, родившийся и живущий в Украине.

1. Далеко не все русскоязычные авторы являются частью украинской литературы. Прежде всего таковыми думаю следует считать писателей идентифицирующих себя как украинских. Как показывает практика — большинство из них билингвы.

2. На мое становление как писателя повлияло огромное количество авторов. Их несколько сотен. Если отвечать по пунктам, то:
украиноязычные: Иван Величковский, Григорий Сковорода, Григорий Тютюннык, василь Земляк, Владимир Сосюра, Мыкола Хвылевый, Лина Костенко, Мыкола Воробьев, Олег Лышега, Мыкола Винграновский, Наталка Билоцеркивець, Юрий Андрухович, Виктор Неборак, Тарас Федюк, Сергей Жадан, Александр Ирванец, Павло Вольвач, Кость Москалец.
Русскоязычные: Яков Полонский, Варлам Шаламов, Сергей Есенин, Александр Блок, Николай Гумилев, Осип Мандельштам, Константин Симонов, Глеб Горбовский, Андрей Вознесенский, Борис Пастернак, Николай Заболоцкий, Борис Корнилов, Кирилл Медведев, Николай Звягинцев, Александр Кабанов, Иосиф Бродский, Катя Капович, Арсений Ровинский, Полина Барскова.

3. Мне кажется идет здоровый равноправный диалог украинской и русскоязычной литератур. Некоторое, хотя и весьма условное, лидерство в плане генерации актуальных образов и формирования тенденций принадлежит конечно украиноязычным авторам. Впрочем, я считаю , что так и должно быть — ведь национальная литература это открытое пространство, обогащаемое литературами всех народов, живущих в Украине. Думаю, при такой ситуации художественный уровень произведений будет расти, главное — наличие творческой свободы.

Дмитрий Лазуткин

36 лет

Киев

lazutkin

Ирина Евса

58 лет

Харьков

evsa

Когда-то, еще в доперестроечные времена, в аннотации к моей книге было написано: «Русская советская поэтесса, живущая на Украине». Эта определение вызвало у меня приступ дикого смеха. Все нелепо: от первого до последнего слова. Я — не гость, которого вдруг занесло в Украину. Я здесь родилась. Это моя страна. Но стихи я пишу на русском языке. И, честно говоря, для меня не столь важно, в какую группу кто-либо меня определит. Как говорит американцы «Назови хоть пирогом с голубятиной».

1. Общего ответа не существует. Каждый русскоязычный автор, как правило, определяется сам.

2. На поэта — так или иначе — влияют все авторы, которых он читает. Разница лишь в степени этого влияния. Список русских литераторов, повлиявших на меня, столь велик, что оглашать его нет смысла. Список украинских чуть меньше, но имен в нет тоже предостаточно. Мой отец был военным. Школу я закончила в Беларуси. Естественно, украинский язык мы там не изучали. А потому, вернувшись в Харьков, я выучила его в процессе чтения украинских поэтов. Самым ярким впечатлением в те годы, пожалуй, были стихи Лины Костенко. Многие ее стихи я перевела на русский для замечательного харьковского чтеца Александры Лесниковой. Повлияли ли эти стихи на мою просодию? Вряд ли. Но какие-то пласты во мне они все же сдвинули, уверена. В те времена эти стихи были в Украине глотком свободы.

3. Трудный вопрос. Вероятно, истинное положение дел мне вряд ли известно. Я крайне редко общаюсь даже с теми украинскими поэтами, с которыми раньше дружила. Никаких конфликтов у меня с ними не было. Хочется верить, что, встретившись, мы бы обрадовались друг другу. Ибо, чтобы ни происходило, литературы воевать не должны. Взаимоуничтожение им противопоказано: оно не плодотворно.

Я марсианский автор, пишущий на русском и иногда на украинском языках.

1. —

2. Русские — Пушкин, Маяковский, Заболоцкий, Слуцкий, Цветков, Бродский. Украинские — Зеров, Мидянка, Махно, Андрухович

3. Мне хотелось бы верить, что оно скорее взаимоуважительное. Безусловно, симбиотическое, наши поэтики ещё достаточно близки. Спасибо Саше Кабанову, в первую очередь, за титаническую работу по сохранению этого долрососедского духа, которым и не пахло десять лет назад. Как ни странно, в целом, война не отдалила русских и украинских поэтов друг от друга и мы, может быть, один из последних мостов надежд на то, что в будущем нашим народам будет о чем говорить без оружия, наставленного друг на друга. Проблематика — как всегда, в темпах роста. Украинская поэзия молода, более ищущая, следовательно, чаще ошибающаяся. Русская — более солидная, заматерелая. Разные подходы к оценке, в средствах донесения.

Юрий Смирнов

41 год

Кировоград

smirnov

Катерина Бабкіна

29 років

Івано-Франківськ — Київ

babkina

1. Однозначно так. Ми всі білінгви, багато українців виросли в російськомовних сім’ях і пишуть російською. Так історично склалося. Безглуздо це заперечувати.

2. Я не розумію, як можна відповісти, хто на тебе вплинув. Все, що людина бачить, чує, переживає і читає на неї впливає.

3. Серед розумних і адекватних людей є і україномовні, й російськомовні, так само і серед письменників. Українська література і російською, і українською має попит – є Андрухович і є Курков, і той і той – зірка від літератури; є автори, котрі самі перекладають свої тексти російською/українською; є книги, котрі містять російськомовні та україномовні тексти. Мені хочеться думати, що письменник – це про якість і важливість тексту, а не про те, якою мовою. Я не певна, чи дійсно існує така проблема, однак складається враження, що україномовному авторові зараз простіше знайти видавця й, відповідно, читача. Не знаю, чи це правильно. З одного боку – в нас все-таки Україна, з іншого боку – багато українців російськомовні, і все одно українці – так що із цим робити? В ідеалі хотілося би, щоби російська мова перестала бути для нас символом – як вже багато років є вона символом, на жаль, всякої х.ні – а стала просто інструментом, із котрим хтось може майстерно вправлятися, щоби це було на користь і в радість. В мене першою мовою в сім’ї була російська, те, що врешті я пишу і думаю українською – це вибір, звісно, але вибір цей став результатом певного збігу обставин, певного середовища, певного часу. Цілком уявляю собі, що могла би почати і продовжувати писати російською.

1. Я би хотів бути лагідним і сказати, що російськомовні автори є частиною української літератури, що вони, якщо живуть в Україні і пишуть про Україну є саме українськими письменниками, але на інтуїтивному рівні мені щось підказує, що це не так. Хочу помилитися, але, наскільки можу пригадати, усі іномовні письменники, які жили на території сучасної України, не вважаються українськими. Агнон, Целан, Шульц, Булгаков, і десятки інших — Україна не претендує на те, що вони українські. Мова — це не музика чи танці, мова має культурну, національну приналежність. Для прикладу, письменник, який пише кримсько-татарською мовою, для мене в будь-якому випадку буде кримсько-татарським письменником, як би він не божився, що він письменник український. Те саме з будь-якою іншою мовою. Це питання — дуже тонка територія з багатьма ньюансами, тому я тут послуговуюся лише своєю інтуїцією і, звісно, не претендую на останню інстанцію істини)

2. На моє становлення як письменника з україномовних письменників найбільше вплинули Юрій Андрухович, Юрко Іздрик, Ігор Римарук, Сергій Жадан, Юрій Тарнавський, Емма Андрієвська, Валерій Шевчук, Олександр Ірванець, Євген Плужник, Іван Багряний. Це ті, хто найперший згадується. З російськомовних найпершими пригадуються — Йосип Бродський, Володимир Маяковський, Варлам Шаламов, Андрій Платонов, Олександр Солженіцин, Віктор Пелевін.

3. Якщо кількома словами, то два полюси — російськомовні та україномовні середовища — перетинаються мало й розвиваються паралельно, одна на одну майже не впливають. Проте, конфліктності я взагалі не помічаю. Російськомовні автори часто орієнтуються не лише на українську аудиторію, а й на російську.

Павло Коробчук

30 років

Луцьк — Київ

korobchuk

Янис Синайко

24 года

Львов

sinayko

Я русскоязычный автор, живущий в Украине.

1.Тексты русскоязычных авторов являются частью русскоязычной литературы так же, как и тексты украиноязычных авторов являются частью украиноязычной литературы. Остальное – вопрос общественно-политической ориентации.

2. а) Марианна Кияновська, Остап Слывынськый, Олег Лышега

б) Аркадий Драгомощенко, Анна Глазова, Алексей Цветков (мл.), Саша Соколов, Кирилл Медведев, Евгения Суслова, Дина Гатина, Сергей Дмитровский, Гоша Буренин

3. Факт взаимодействия украиноязычной и русскоязычной литературы в Украине присутствует. Это хорошо. Вопрос проблематики суть вопрос спекуляции. У меня нет ответа на этот вопрос. Вопрос же диалога состоит в том, стоит ли он продолжения? Полагаю, что да.

Я – русскоязычный украинский автор, временно проживающий вне территории, которую я считаю территорией украинской литературы на трех языках – русском, украинском и крымскотатарском.

1. Да, являются, однако во многом это зависит от самоидентификации автора. Среди авторов молодых поколений больше тех, кто считает себя частью украинской литературы.

2. На мое становление как автора сейчас влияют молодые украиноязычные авторы наравне с русскоязычными. Так сложилось, что ранее на мое становление украиноязычные авторы не влияли.Из русскоязычных авторов сейчас влияют как молодые украинские и российские русскоязычные авторы, так и русскоязычные авторы старших поколений, такие как Поляков, Звягинцев.

3. К сожалению, у русскоязычной украинской литературы сейчас меньше возможностей для проявления – нет премий, должного числа проявлений на фестивалях, пропорционального количеству авторов числа публикаций в украинских издательствах. Однако в последнее время процесс налаживается, надеемся, что все изменится в лучшую сторону. Диалог с украинскими авторами в последние годы ведется все более и более мощный.

Сергей Синоптик

26 лет

Севастополь — Киев

sinoptik

Мирослав Лаюк

24 роки

Прикарпаття, Карпати, Гуцульщина, Косівщина, Київ

 

Я народився у Карпатах, тому російська була для мене такою ж дикою, як польська чи румунська. Однією з перших російськомовних книжок, яку прочитав, був «Фауст» у перекладі Пастернака (це сталося вже у старшій школі). Російською у житті розмовляв, може, рази три. Попри це сьогодні у коло мого спілкування входить багато російськомовних людей і книжок, друзів і текстів. Я навіть переклав кілька українських російськомовних авторів — Андрія Полякова, Олександра Кабанова, Олексія Зараховича. Що стосується проблеми російськомовних українських авторів, то називаю цю тему спекулятивною, дуже поверхневою і гранично політичною. Хоча цей дискурс призвів, наприклад, до майже відсутності премій, ґрантів, майданчиків для російськомовних авторів. Проте: ті, хто відповідає за це «політичне», не опікуються і суто україномовними авторами; блоги і колонки сьогодні вигідніше писати російською (специфіка аудиторії). Я ніколи не ділив літературу на національну і ненаціональну. Цей поділ важливий для літературознавців і політологів, але не для персонального світу автора, тому і твори російською, українською мовами завжди сприймав у контексті з іншими світовими письменниками: поряд з Іваном Франком завжди лежав Ґюнтер Ґрасс, Віслава Шимборська, Осип Мандельштам, Наталя Бельченко, Овідій, Гоголь (і Микола, і Ніколай, і український, і імперський — у літературознавчому і політологічному розуміннях). Я завжди читав кожного автора (особливо поета) як окрему мову.

1. Безусловно, являются. Вообще, дележка (иначе и не скажешь) авторов по национальному, а тем более языковому признаку – занятие некрасивое: без склок тут обходится редко, а встрять в подобные споры, не запачкавшись, практически невозможно. В современном мире, полном англокитайцев, индоамериканцев, афроавстралийцев и других разнообразнейших представителей человечества, говорящих на всехвозможнейших языках, а также дичайших их смесях, спорить о том, какой нации или культуре принадлежит, например, Гоголь, может взбрести в голову только политикам или иного рода популистам. Откуда, вообще, эта вздорная идея, что Гоголь не может одновременно быть и украинским и российским писателем? Считает же Джозефа Конрада вполне своим и англоязычный мир, и Польша. Не дерутся за Олдоса Хаксли США и Великобритания. Я уж не говорю о пресловутых швейцарцах, которых в этом контексте не поминает только ленивый… В целом, повод для драки найдется всегда, если он кому-то нужен, – это важно иметь в виду и в вопросе о принадлежности к чему и кому-либо русскоязычной украинской литературы. Для меня само собой разумеется, что пишущий на русском (или татарском, или любом другом) языке человек, идентифицирующий себя как украинский писатель, таковым и является. В целом, вопрос самоидентификации автора я здесь считаю решающим.

2. Не совсем понятен вопрос. Если речь идет о не украинских русскоязычных авторах, то мне, безусловно, близки Мандельштам и Введенский. Вообще, к слову о классиках: русскими поэтами я долгое время зачитывалась даже больше, чем украинскими, хотя сама пишу исключительно на украинском. К украинской поэзии я пришла несколько позже – в какой-то мере, я бы даже сказала, путем преодоления. Развенчав для себя еще со школы создавшееся ошибочное впечатление, что украинская поэзия сплошь сентиментальна, а местами и откровенно технически слаба, я с восторогом открыла для себя Ольжича, Стуса, Винграновского и других. В последнее время совершенно по-новому перечитываю Шевченко. Что касается поэзии современников, меня захватывает то, что происходит ныне в украиноязычной поэтической среде: здесь можно наблюдать целую плеяду необыкновенно мощных поэтических голосов – большинство из них, кстати, голоса женские.

3. Мне кажется, еще относительно недавно две главные языковые ветви украинской литературы (давайте ведь не забывать, что на одном только украинском и русском языках в нашей стране свет клином не сошелся) существовали в условиях практически абсолютной сегрегации. К счастью, в последнее время в этой области наметились существенные подвижки – в том числе и стараниями отдельных групп энтузиастов, таких как журнал «ШО»\фестиваль «Киевские Лавры» и портал «Литцентр» — в прошлом «Литфест». Тем не менее, мне иногда кажется, что некоторые (к счастью, немногие) украиноязычные наши писатели до сих пор воображают своих русскоязычных коллег тайными агентами Москвы, лелеющими под подушкой зачитанные до дыр томики Сергея Михалкова. Это дико и неприемлемо. Я искренне надеюсь, что вскоре обсуждаемый нами в этой статье вопрос и вовсе станет риторическим.

Ирина Шувалова

29 лет

Киев

shuvalova

Любовь Якимчук

29 лет

Луганск — Киев

yakimchuk

1. Звичайно, що російськомовні автори, які пишуть в Україні та про ці реалії, є частиною української літератури, бо література — це не лише мова, а й світогляд, який пов’язаний із контактом із дійсністю. Історики літератури завжди виділяли в окрему групу українських письменників діаспори. Вони ніби і в українській літературі, але осібні. Такий самий підхід може бути й до російськомовних авторів, бо тут є спільне. Російськомовні автори України мають безпосередній контакт з українськими реаліями, і тому вони творять українську літературу, а діаспорянські автори пишуть українською мовою, хоч і втратили контакт з нашою дійсністю, із землею, і тому й вони є частиною нашої літератури. Мені здається, що все просто.

2. Якщо говорити про вплив, то для мене важливі не автори, а цілі напрямки, тобто ідеться про більшу одиницю вимірювання впливу. І я не обмежувалася би літературою, бо на мої власні тексти впливав також живопис, музика і кіно. Тому відповідь – авангардизм, а якщо про країну походження — український, російський, французький, польський.

3. Проблема в тому, що україномовна і російськомовна літератури мало перетинаються в часі і просторі, бо для цього в нас є лише один повноцінний майданчик. Це — журнал «ШО» та фестиваль цього журналу «Київські лаври». Кілька російськомовних авторів можна зустріти на фестивалі Meridian Czernowitz. А на Форумі видавців у Львові їх небагато і вони переважно не змішуються з україномовними. Але це проблема не лише мови чи літератури, у нас взагалі слабкий контакт між різними видами мистецтва — між літературою, концептуальним мистецтвом, фотографією, живописом, музикою, кіно. Існують окремі тусовки, які переважно не перетинаються. Тут ми відстаємо від українських 20 років ХХ століття.

1. На мою думку, це все дуже індивідуально, окрім мови існує ще посил автора, його власна роза вітрів у літературному повітряному океані. От давнє питання: російськомовний уродженець Полтавщини з української шляхти Гоголь-Яновський частина української літератури? І її теж. А, наприклад, у стосунку з Ахматовою-Горенко, думаю, ні. Я часто замислююсь, як саме взаємодіють ці мовні річки, і чи взагалі взаємодіють. От моя прабабуся Юлія Зубченко теж, кількома роками пізніше. навчалася у Фундуклеївські гімназії, як і Анна, але мою чітке відчуття, що вони навчались у двох різних закладах, жили у двох різних Києвах… Це, до речі, стосується, на мою думку і Михаїла Булгакова. І це не трагедія, не феномен, це реальність.

2. Для мене були і є дуже важливими: Григорій Чубай, поет нью-йоркської групи Юрій Тарнавський, вся українська література 20-х років (та так, що навіть з Олегом Коцаревим уклали антологію „Українська авангардна поезія: 1910-1930-х років”), про прозу можу говорити доовго, тому навіть не починатиму. А з російськомовних авторів на моїх полицях – Леонід Кісельов, Борис Херсонский, Анастасія Афанасьєва, Наталія Бельченко, Андрій Курков.

3. У одному фінському фільмі, здається, „Кордон 1918”, про становлення незалежності Фінляндії та проблеми із фінсько-радянським кордоном, дуже фактурно і вишукано паказано один момент: шахову партію між фінським та „вже радянським”- російським офіцером. Обидва опиняються у ситуації небезпеки, один – стоїть за свою країну, інший – втратив свою імперію, і скоро до нього, як до „колишнього” теж доберуться, але вони грають, їхні вчиники у полі даніх понять про честь: офіцер офіцера зрозуміє. А от „маси” – не думаю, там будь-які національно-політичні загострення набирають форм припадків. Ця історія – непогана ілюстрація для нашого сьогодні. Поки ми чуємо один одного в іменах – все буде чесно.

Юлія Стахівська

29 років

Житомир — Київ

stahivska

Анна Малігон

30 років

Конотоп (Сумська область) — Київ

maligon

1. Російськомовні автори, безперечно, є частиною української літератури… якщо вони себе так ідентифікують (що теж немало важить). Ментальність, дух, специфічні етнічні знаки, вся ця «українськість» апріорі вживлена в їхні твори, мов генетичний код. Російськомовна лексична оболонка – так, але поза всім, – це високоякісна частина нашої літератури. Навмисне не хочу називати до прикладу сучасних російськомовних авторів. Микола Гоголь, навколо творчості якого досі ламаються списи – в цьому сенсі найпоказовіший.

2. Серед україномовних – шістдесятники в основному, а найбільше, напевно, — Ліна Костенко. Так, я не починала з верлібрів, як багато поетів мого покоління. Я вперто опановувала класичні форми, і вірші Ліни Василівни були для мене, школярки, були справжім таїнством. Іще Стуса дуже любила. А пізніше відкрила для себе Андруховича, Жадана, Забужко… Не без впливів, звісно. Тобто вплив залишився у хорошому сенсі, на щастя, творчість не звелася до механічного наслідування, як це трапилося з деякими юними даруваннями =) Серед українських російськомовних авторів є у мене одна велика любов – Саша Кабанов. Не можу сказати, що його творчість вплинула на мою, бо відкрила його для себе, будучи вже сформованим автором. Але те, що він пише – щось неймовірне! Серед поеток – Наталія Бельченко. Це поезія гармонії, вмиротворення, жіноча поезія в найкращому сенсі цього слова.

3. Російськомовна та україномовна літератури прекрасно вживаються, кожна розвивається своїм шляхом, у кожної є свої прихильники й наступники. Щоправда, російськомовним авторам видаватися в Україні важче з очевидних причин. Особливо «нерозкрученим». Навіть більшість літературних конкурсів ставлять вимогою подання творів українською, не кажучи вже про симпатії видавців. Хоча, все відносно. Наприклад, деякі розкручені (російськомовні) письменники в галузі масової літератури мають шалені тиражі. Та й носіїв російської мови у світі більше, серед яких — потенційна аудиторія.

Відповідно, кожна сторона створює свої тусівки, проводить фестивалі, і ніхто увагою прихильників не обділений. Тому конфліктів як таких нема, окрім поодиноких зітхань з боку тих, кого «менше публікують».

Я живу в Украине, на мою жизнь влияют украинские реалии, которые, так или иначе, влияют и на то, о чем я пишу. Поэтому я себя считаю украинским автором, пишущим на русском языке

1.Безусловно, даже если речь идет о таких спорных классиках, как Гоголь или Булгаков.

2. Жадан, Бродский, Михаил Щербаков, Федор Сваровский, Мария Галина

3. Взаимодействие адекватных и вменяемых людей в любой сфере, включая искусство, проходит абсолютно нормально. Я легко и с удовольствием общаюсь с украиноязычными литераторами, как и они, надеюсь, со мной. Любая проблематика здесь — вещь надуманная и искусственно инспирированная корыстными идиотами. К счастью, в моем, достаточно широком, кругу общения, таковых не наблюдается.

Максим Щербаков

37 лет

Днепропетровск — Киев

sherbakov

Александр Моцар

40 лет

Чернигов — Буча (Киевская область)

motsar

Я русскоязычный автор, живущий в Украине. Естественно, те художественные образы, которые у меня появляются, это скорее реалии наших просторов. В этой плоскости я не отделяю себя от украинской культуры.

1. По-моему, есть чёткое определение национальной литературы и из него выходит, что украинская литература — это литература, написанная на украинском языке. У меня был случай, когда в разговоре о чешской литературе, один чешский чиновник признавался в нелюбви к Гашеку и любви к Кафке. Я поинтересовался у него, как обстоят дела с переводами чешского писателя Кафки на чешский язык. Чиновник на меня обиделся. Как я считаю, Кафка принадлежит, безусловно, чешской культуре, но приплюсовать его к чешской литературе было бы не совсем корректно. Нельзя путать культуру и литературу. Культура более объёмное понятие, в которое входят и наука и спорт и другие отрасли. Это статус, это модель поведение народа.

2. Влияли на меня очень многие люди от Достоевского, Высоцкого и Андрея Родионова до Нечуй-Левицкого и Олега Коцарева. Перечислять в столбик, я полагаю, не имеет смысла.

3. Ситуация, на мой взгляд более чем здоровая. Русскоязычные и украиноязычные авторы, кроме того что выступают на одних площадках и печататься под одной обложкой различных антологий или журналов, это часто еще друзья в быту, одна компания. Естественно они влияют друг на друга. Огромную роль в этом процессе взаимодействия играет Саша Кабанов и его проекты – журнал «ШО» и фестиваль «Киевские лавры». Это большой, здоровый импульс для понимания того, что мы представляем одну культуру.

1. На самом деле (несмотря на моё участие в круглом столе и всё сказанное на нём) вопрос мне кажется не очень осмысленным, или, по крайней мере, слишком широко и амбивалентно сформулированным. Являются ли русскоязычные авторы частью литературы на украинском языке? Очевидно, нет. Являются ли русскоязычные авторы частью украинского литературного сообщества? Ну, явно же по желанию, возможности и ситуации. Может ли русскоязычный автор, живущий в Украине, считать и называть себя «украинским автором»? Естественно, кто ж ему запретит. Может ли он НЕ называть себя таковым? Опять же, кто ж ему запретит. По-видимому, та формулировка, которую имеет смысл обсуждать, звучит так: «Составляет ли русскоязычная и украиноязычная литература Украины некую общность, некую новую сущность?» Мне хочется верить, что да, но это именно «верить», явного понимания, как происходят (и происходят) ли такого рода процессы, у меня нету.

2. Это очччень широкий вопрос, но если говорить только о поэзии, то никто на меня сильнее не повлиял, чем Жадан, Горалик и Львовский. Ну и Воденников может быть ещё.

3. Затрудняюсь ответить, не разбираюсь в вопросе.

Виктор Шепелев

32 года

Харьков

shepelev

1 КОММЕНТАРИЙ

  1. выборка авторов является репрезентацией личных пристрастий автора статьи — и не имеет никакого отношения к дискуссии «на гілляку?», проходившей в рамках фестиваля «киевские лавры».

Добавить комментарий