Raphus Cucullatus — украинский художник, скульптор. Закончил Львовскую академию искусств по специальности «реставрация произведений искусства». Участник многих проектов и выставок, таких как «Родственники Уорхола», «Paper.World.Art», «Космическая Одиссея», «Ресентемент», «Золотой дождь» etc.  Сквозная идея, которая связывает все работы художника в единый нарратив — это эволюция духа, выраженная в физическом развитии.

Я малюю за допомогою планшету Ваком, а не фарб і пензлів. Цифровий малюнок мені ближчий через багатий інструментарій і можливості, а живописом я ніколи не займався. Живопис — то вже така вінтажна штука, як на мене. Так само як і скульптура. Графічні планшети і 3D-принтери виштовхують фізично рукотворне в минуле. І це нормально.

Намагаюсь не рефлексувати на тему війни. Не знаю, яка вона зсередини. Я не був на війні. Бачу лише її наслідки. Зі сторони стороннього спостерігача я сприймаю її, як і всі інші війни, — як безумство. Всі, хто її підтримують, хто вірить у її виправданість — такі ж безумці. Як то кажуть, fighting for peace is like fucking for virginity.

Мої скульптури — не страшні. Люди — страшні. Люди вбивають, гвалтують, крадуть, мучать, нівечать,травмують, знущаються, отруюють. Ото страшно. А мої скульптури — вони якраз нестрашні. Вони — дзеркала.  Може тому і лякають людей

st_anger_7_by_sadania-d8ugnp6

Одного разу в барі в Амстердамі я випивав якись дешевий молочний лікер, і туди зайшов Вуді Харрельсон*. Ми сиділи за одним столиком і він прикидався, що він — то не він, а я прикидався, що я йому вірю. Він під чимось, тому було дуже складно розібрати його каліфорнійський акцент. Отак і сиділи.

Є кілька друзів. Два брата, Іван і Сергій, а також Ден. Ну і ще купа знайомих, товаришів і тд. Різні люди. А ще якось так сталось, що близьких друзів серед творчих людей немає.Можливо це пов’язано з тим, що зазвичай «творчєскі лічності» досить неприємні особи.

Основний шлях для розвитку для молодих художників — це праця. Розумова і не лише. Для того, щоб розвиватись, потрібно працювати.

Працюю постійно. І мені для того не потрібні гранти, стипендії чи резиденції. Я просто хочу творити і роблю це, не чекаючи, поки мені хтось дасть для того грошей

heartbreak_vs_mindfuck_10_by_sadania-d8rw5p7

Працюю постійно. Я або ліплю, або малюю, або читаю щодня. І мені для того не потрібні гранти, стипендії чи резиденції. Я просто хочу творити і роблю це, не чекаючи, поки мені хтось дасть для того грошей. Хоча, наскільки я можу судити зі спостережень, молоді художники не хочуть розвиватись, а хочуть саме грантів, резиденцій і стипендій.

Менеджера немає. І я нічого не продаю. Ну, тобто, того, що я роблю практично ніколи ніхто не купує. Я не вмію себе продавати. Працюю в офісі, займаюсь розробкою комп. ігор.

Робота над скульптурою —  це  потік нефільтрованих думок, які в процесі роботи викристалізовують певну думку, ідею, меседж.

Мене дивує те, що так багато творчих людей думають, що вони є частиною якоїсь такої крутої касти, яка вирішує питання і рухає історією. Це не так. Художники — то такі собі рядові працівники цирку для розумних, модних і просунутих

kidult_chtulhu_9_by_sadania-d84kqqp

Як створюю скульптури? Шматок пластиліну розминаю, розминаю, потім починаю з нього щось ліпити, в процесі це щось переростає в якусь форму. Цю форму поступово доводжу до певного логічного (на мою думку) завершення. Після того, як є готова модель в пластиліні, роблю заливну форму, то такий марудний і монотонний процес, коли треба змішувати дві рідини і обмазувати тим, що вийшло, модель. Після того, як форма готова, з неї дістається початкова модель і всередину пустої форми заливається інша двохкомпонентна рідина. Вона досить швидко застигає і далі її треба дістати. Та-дам! Відлита модель готова. Потім, звичайно її треба десь пошліфувати, десь підчистити, але назагал процес от саме так і виглядає. Я дуже не люблю тим займатись, тому зазвичай після того, як я щось зліплю, я то фотографую, ставлю на деякий час на поличку, а тоді нищу. І роблю щось нове.
Не існує ніякої головної якості для художника. Людиною треба бути. В хорошому сенсі.

Якщо українське мистецтво свідомить себе не українським, а просто собі мистецтвом, то у нього на світовій арені є майбутнє, а якщо ні, то… ну, краще думати, що таки усвідомить.

Бути художником — це можливість. Можливість відкрити для себе щось і поділитись тим з іншими.

Творчий шлях почався тоді, коли мене народили. А потім все якось закрутилось завертілось і ось уже я то я.

Різні люди пишуть, що українське мистецтво розвивається. І ним цікавляться у світі. Можливо. Ну, як мінімум, воно почало розвиватись.

В 8-20 дзвонить будильник, я прокидаюсь, даю їсти коту, ставлю чайник, іду вмиватись і чистити зуби, далі роблю каву, курю з кавою на балконі, читаю якісь новини, іду в офіс, працюю десь до 7-ї — 8-ї години, йду на маршрутку, приходжу додому, вечеряю і сідаю працювати далі. або ліплю, або малюю. Десь до 2-ї. А тоді лягаю спати. На наступний день все повторюється.

Патріотизм — то страшна річ по замовчуванню. Занадто багато злих паростків проростає з патріотизму. Чим швидше люди зрозуміють, що єдине громадянство, яке вони можуть мати в паспорті — це «землянин», тим краще

cycle_3_by_sadania-d8elhj9

Завжди дивувало те, наскільки люди переоцінюють вплив мистецтва. Я його сприймав, сприймаю і сприйматиму, як сферу розваг. Інтелектуальних і естетичних, але все таки розваг. Так, мистецтво щось додає до реальності, якось збагачує культуру, але не настільки, щоб художнічки роздували своє его до титанічних масштабів. Мене дивує те, що так багато творчих людей думають, що вони є частиною якоїсь такої крутої касти, яка вирішує круті питання і рухає історією. Це не так. Художники — то такі собі рядові працівники цирку для розумних, модних і просунутих (відносно).

Чим швидше люди зрозуміють, що єдине громадянство, яке вони можуть мати в паспорті це «землянин», тим краще. Патріотизм — то страшна річ по замовчуванню. Занадто багато злих паростків проростає з патріотизму.

Соціальні мережі дозволяють ділитись своєю творчістю зі всім світом, а технічний прогрес розширяє його рамки. Це прекрасно.

Десь минулого року я вирішив просто малювати тих людей, які є у мене в друзях у ФБ. Без критеріїв, просто отак випадково вибирати будь-кого з них і малювати. Якщо в мене вистачить сил на те, щоб завершити цей проект, то в один прекрасний день я зроблю книжку зі всіма цими портретами і кожному, чиє лице буде в цій книзі, я надішлю один її примірник.

Я сприймаю війну як безумство. Всі, хто її підтримують, хто вірить у її виправданість — такі ж безумці. Як то кажуть, fighting for peace is like fucking for virginity

Думаю про смерть, в тому напрямку розвиваю думки і пробую їх якось трансформувати  у форми. Багато робіт про смерть, багато думок про неї. Цей рік я вирішив зосередитись на цій тематиці, бо забагато її навколо. Окрім неї, перманентно в роботах проявляються теми релігії, сексу, насильства, політики, свободи, різних соціальних і психологічних явищ. Іноді зосереджуюсь на якихось конкретних поняттях і намагаюсь візуалізувати їх.

Колись десь Далі був написав, що художник повинен вміти творити в будь-яких умовах. Я от з того принципу і виходжу. Тому від місць, де творю, я абстрагуюсь. А ще мені потрібно, щоб те, над чим працюю, було поряд, тому необхідності в майстерні нема. Навіть якби вона була, то я б там перманентно жив.

Мій псевдонім Raphus Cucullatus перекладається як маврикійський дронт. Це вимерлий вид нелітаючого птаха з роду Raphus. Дронт був птахом, непристосованим до життя у світі, де є люди. У мене якось так само.

Не існує ніякої головної якості для художника. Людиною треба бути

Мої скульптури — не страшні. Люди — страшні. Люди вбивають, гвалтують, крадуть, мучать, нівечать,травмують, знущаються, отруюють. Автомобілі вбивають, коли в них сидять мудаки. Неякісна їжа, яку нам пропонують інші люди. Ото страшно. А мої скульптури — вони якраз нестрашні. Вони — дзеркала.  Може тому і лякають людей. Бо ж люди бояться або правди, або того, що не розуміють. Тут все просто.

Заробляю стільки, що мені вистачає на зйомне житло, матеріали для творчості і їжу. Для того, щоб творити, достатньо. А для художника більше ніби і не треба.

Головний шлях для популяризації мистецтва — це культурна освіта. Тому що обізнані, освічені люди (якось так сталось) розуміють трошки краще і цікавляться більшою кількістю різного всього, думають трохи. То як із гумором. Люди, яким не дуже подобається думати, дивляться КВН і їм смішно, а люди, для яких думати — нормальний процес, дивляться Джорджа Карліна чи Білла Марра.

*Вуди Харрельсон — американский актёр, обладатель премии «Эмми» (1989), двукратный номинант на премию «Оскар», четырёхкратный номинант на «Золотой глобус».

Добавить комментарий