Ми продовжуємо розмову про мистецтво, яке змінює життя публічних людей. Як завжди, учасників рівно п’ятеро, і вони називають п’ять самих вагомих впливів у сфері їхньої професійної діяльності.
У цьому випуску, присвяченому літературі, Володимир Єрмоленко, разом з іншими учасниками, розповідає про книги і письменників.
Також ми попросили його обрати ще один жанр мистецтва (будь-який, але тільки один!) і назвати другу важливу для нього п’ятірку. Так ми дізналися, що на Євгенія найбільше (крім літератури) вплинула музика.
Володимир Єрмоленко — публіцист, есеїст, філософ, доктор політичних студій (Школа високих студій суспільних наук:EHESS, Париж). Автор книг “Оповідач і філософ: Вальтер Беньямін та його час”, “Далекі близькі. Есеї з філософії та літератури».
1.Keith Jarrett, Köln Concert
[ytp_video source=»mdtOCG8zMpU»]
У фортепіанному джазі для мене є Кейт Джеррет – і всі інші. Можливо, ще Біл Еванс і Есбйорн Свенсон і всі інші. Але Джеррет справді особливий. У нього унікальна техніка, але він не перетворював фортепіанний джаз на спорт, як багато його колег.
Він геніальний імпровізатор, але імпровізація – це море, в якому можна швидко потонути, це безкінечні розмови, але це не історії. Музика, і як і література, потребує історій, і історії в музиці – це мелодії. І насправді добра мелодія – річ складніша і рідша, ніж добра імпровізація, так само як добрий роман – річ складніша і рідша, ніж добра розмова чи навіть добрий вірш. Джеррет умів це поєднувати, його джаз наповнений історіями і мелодіями. Це важливо і для музики, яку я роблю (бо я роблю фортепіанну музику), і для текстів, які я пишу. Знаєте, для мене музика має займатися двома речами: робити щасливим і робити глибоким. Джерет робить мене щасливим, якимось екстатично-щасливим.
2. Й.С. Бах, Концерти для клавіру з оркестром, виконання Ґлена Ґульда
[ytp_video source=»ybbgDep8oVI»]
Чим барокова музика відмінна від нинішньої? Нинішня здебільшого виражає почуття; барокова — організовує почуття. Нинішня є виплеском почуттів назовні, вона дозволяє нам вийти за межі себе, вона є контактом з зовнішнім світом, любов’ю до нього чи ненавистю до нього. Барокова музика (Бах, наприклад) робить інше: вона звернена всередину, організовує емоції в якусь живу структуру, дає їм співіснувати, жити одна з одною, не конфліктуючи між собою. Вона займається архітектурою душі. У цьому сенс поліфонії: вона прагне подивитися на мелодії та голоси як на будівничі матеріали, які слід допасувати один до одного, навіть якщо вони здаються несумісними. Коли ви слухаєте бароко, все в вашій душі стає на свої місця. Радість і смуток, любов і гнів.
Концерти для клавіру з оркестром є твором, який я слухаю з ранньої молодості. Тоді в мене був плеєр Walkman, концерти мені переписала моя двоюрідна сестра, і цю музику я слухав дуже багато, постійно. Зараз я до неї повернувся, але на інших носіях, звісно.
Особливість того, як Ґульд грає Баха – саме в архітектурі музики. В барокко дуже багато почуттів, і я думаю, що з точки зору чуттєвості це була найпотужніша музична культура, емоції тут як пружини, стримані, але дуже сильні, без «пристрастей», але з великою глибиною і сумом. Але водночас музика тут підпорядковується законам математики, навіть геометрії: тут є прагнення симетрії, ритму. Бо що таке симетрія? Це розуміння, що в житті є «вибіркові спорідненості», як сказав би Ґете, що ми проходимо постійно через якісь одні й ті самі питання і ситуації, і просто по-різному на них відповідаємо.
3. Tom Waits, Innocent When You Dream
[ytp_video source=»RDK7_XkGmVw»]
Том Вейтс мене навчив тому, що ти можеш грати на фортепіано і розмовляти. Звісно, він великий співак, у нього чудовий голос – але в нього чимало речей, де він просто говорить. Де він вимовляє якісь тексти. Мене це цікавить, я інколи сам роблю це вдома зі своїм фортепіано. Я часто одночасно імпровізую та розмовляю сам з собою. Я би дуже хотів написати якийсь літературний текст, який би звучав під фортепіанну імпровізацію. Тобто і текст, і музика були в чомусь самодостатніми, ніхто би не служив іншому – і вони знаходили якісь точки спілкування.
Innocent When You Dream – це пісня з фільму Smoke за сценарієм Пола Остера; це фільм те, як люди курять сигарети і розповідають один одному історії. Пісня Вейтса звучить наприкінці, коли йде найважливіша історію про те, як головний герой почав випадково займатися фотографією. І це стало справою його життя. Це була перша пісня Тома Вейтса, яку я почув у своєму житті, і я просто закохався у неї.
4. King Crimson, Red
[ytp_video source=»zvz8jtZ3f5s»]
Моя шкільна молодість пройшла у пошуках касет з британським арт-роком початку 1970-х. У Києві було кілька точок, де меломани, власники дисків чи платівок, переписували на касети свої коштовності.
Я дуже любив Yes (особливо альбом Fragile), ранній Genesis (The Lamb lies down on Brodway), Emerson Lake and Palmer, UK, Atomic Rooster та інші. Але King Crimson, особливо десь 1974-го року, коли вони записали Starless and Bible Black та Red – це для мене було щось неймовірне. Це музика, яка дала мені глибину. Я багато читав під неї. Голос Джона Веттона, який потім співав у UK та в інших групах, давав неймовірне відчуття глибини. Я риба за гороскопом, я завжди тягнуся за глибиною, тому я відчував себе в своїй стихії. Пам’ятаю, я був закоханий в одну дівчину, я поставив їй пісню Starless, і вона заплакала, і дивився на її очі, переповнені сльозами, і ще більше в неї закохувався.
Інколи я ловив себе на думці, що в своїх текстах намагаюся передати глибину деяких музичних творів. King Crimson серед них, без сумніву.
5. Даха-Браха
[ytp_video source=»qt6E5yxy-uc»]
Чого може навчити Даха-Браха? По-перше, того, що українська культура може бути дуже сучасною, може інтригувати і вдома, і в інших країнах світу – і водночас бути вкоріненою у власній традиції. І ще того, що суперечність між традицією та сучасністю, яка дуже політизується у наш час, не така вже й серйозна – і що ти можеш бути дуже сучасним і авангардним, і водночас бути заглибленим у свою традицію, національну чи світову. Для мене це дуже важливо.
Бо чи існує суперечність між традицією та універсальністю, між ґрунтом і горизонтом, між землею і небом? Не думаю, що вона існує.
Про п’ять найсильніших літературних вражень Володимира Єрмоленко читайте тут.
