Кажуть, в Києві є місце, що працює як машина часу. Там знайомі «дзвіночки» на літній терасі, пломбір у металевих креманках, «Буратіно» та пудники  з цукровою пудрою. Ніби на дворі десь 1980-ий. І, звісно, особлива музика – «Два перстені», «Червона троянда», «Я піду в далекі гори» та інші добре знайомі пісні. Це місце має назву Chicken Kyiv.

Тож пропонуємо замовити по «Київському торту» та знайти кілька хвилин, аби дізнатися більше про історію створення легендарних пісень української естради.

«Мила Моя» («Я піду в далекі гори…»)

  • Автор: Володимир Івасюк
  • Запис зроблено в 1968-ому році

Ця пісня – один з перших гучних успіхів Володимира Івасюка. Над її мелодією Володимир почав працювати влітку в Одеській області, вперше ж заспівав її своїм друзям – під час подорожі у Карпати. Телеоператор Степан Шпіц згадує, що найвідоміший рефрен пісні було записано в плацкарті, на пачках з-під цигарок.

Перший же запис цієї пісні Івасюк подарував та присвятив дівчині, в яку був закоханий – Ніні Щербаковій, яка працювала асистенткою звукорежисера Чернівецького телебачення.

Пісню «Мила моя» виконувало безліч талановитих співаків. Одна з них – Квітка Цисик. Правда, її варіант пісні дещо відрізняється за текстом.

 

Я піду в далекі гори
У вечірнюю годину
І попрошу вітра зворів,
Щоб не спав, не спав до днини.

Щоб летів на вільних крилах
У широкі полонини
І приніс до ранку квіти,
Що так люблять очі сині.

Приспів:
Мила моя, люба моя,
Квіте ясен цвіт,
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ.
Я несу в устах цілунки,
Радісні пісні,
А в руках несу я ласку
Й квіти весняні.

«Два перстені»

  • Автор: Володимир Івасюк
  • Рік написання — 1973

Влітку 1973 року Володимир відпочивав разом із сестрою Галею у Долині Троянд у Криму. Неподалік від їхнього табору лежав великий камінь, на якому він щовечора сидів із гітарою та наспівував свої та народні пісні. Володя завжди носив із собою нотний папір, а тут, у Долині Троянд, немає ані листочка.

Тоді він відламує гілку шипшини, креслить нею на піску нотний стан та нанизує на його лінійки перші такти нової пісні.

Як ішла я опівночі
Понад тихою водою,
Зачерпнула в руки срібло
Те, що місяць там залишив,
І зробила з нього перстень…

А як сонце привітало
Мене вранці в чистім полі,
Я знайшла вінок з барвінку,
Недоплетений учора,
І зробила з нього перстень.

Приспів:

Два перстені — то для тебе,
Вибирай же, любий.
Два перстені — то твій усміх,
А твій усміх — моя згуба.

Два перстені, дня і ночі,
Ти візьми з собою.
Як знайти мене захочеш,
Кинь їх вранці за водою.

Знову осінь нам приносить
В злотих кронах неба просинь, —
Злива дивних барв довкола
І вітрів віолончелі.
Не сумуй за веснотравнем.

Бо ж мелодію забуту
Два перстені нагадають,
Нагадають, як забудеш,
Не знайдеш і не полюбиш.
Не сумуй за веснотравнем.

Приспів.

«Як тебе не любити, Києве мій!»

  • Пісню написав композитор Ігор Шамо на слова поета Дмитра Луценка
  • Перше публічне виконання — 27 травня 1962 року Юрієм Гуляєвим.

Пісню про Київ замовили Шамо і Луценку до Дня міста Києва. Музику Ігор Шамо написав за одну ніч, а вірші до пісні Дмитро Луценко складав майже місяць. За спогадами дружини Луценка Тамари, після слів «де колишуться віти закоханих мрій» ніяк не народжувався рядок. Тоді композитор і поет вирішили прогулятись. На вулиці раптово вони почули фразу від хлопця, що залицявся до дівчини: «Ну як тебе не любити?». Одразу Луценко і використав її, завершивши куплет.

Після першого виконання пісня перетворилась на неофіційний гімн Києва, а в 2014 році Київрада затвердила ії в якості офиційного гімну столиці.

Грає море зелене,
Тихий день догора.
Дорогими для мене
Стали схили Дніпра,
Де колишуться віти
Закоханих мрій…
Як тебе не любити,
Києве мій!

В очі дивляться канни,
Серце в них переллю.
Хай розкажуть коханій,
Як я вірно люблю.
Буду мріяти й жити
На крилах надій…
Як тебе не любити,
Києве мій!

Спить натомлене місто
Мирним, лагідним сном.
Ген вогні, як намисто,
Розцвіли над Дніпром.
Вечорів оксамити,
Мов щастя прибій…
Як тебе не любити,
Києве мій!

«А ми удвох в одне дівча закохані»

  • Музика — Олександр Зуєв, текст — Володимир Кудрявцев
  • Перше виконання — Валерій Вітер та ВІА “Кобза”, 1974 рік

Донеччанин Олександр Зуєв був керівником ансамблю «Кобза». Одного разу до нього завітав у гості поет Володимир Кудрявцев та запропонував ансамблю свій вірш «А ми удвох…». Олександрові текст сподобався і невдовзі була записана пісня. У виконанні дуже популярної в ті роки «Кобзи» пісня швидко стала шлягером, а тепер більшість українців навіть не здогадується, хто є авторами цієї композиції, вважаючи ії народною піснею.

У Володимира Кудрявцева була магічна здатність при роботі з композиторами «влучати» в потрібний текст. Крім Зуєва, Кудрявцев співпрацював з Володимиром Івасюком, Павлом Дворським, Миколою Мозговим та ще з багатьма видатними композиторами того часу.

До речі, Олександр Зуєв і сам іноді виступав у ролі соліста. З Олександром Лисенком він записав одну з версій пісні «А ми удвох».

У зелен-саду у зір на виду
Хтось любиться, милується.
Щасливі усі, рука у руці,
Йдуть парами по вулиці.

Приспів:
А ми удвох, а ми удвох
В одне дівча закохані,
Все мріємо і віримо,
Що любить з нас когось.
А ми удвох, а ми удвох
Неначе причаровані,
Тій дівчині освідчитись
Ніяк не зберемось.

Удвох день у день співаєм пісень,
І все заради дівчини.
Для неї ще ми тієї зими
Всі модні танці вивчили.

Приспів.

А небо вже все, немов синій степ,
Зірницями поорано…
Кому ж це із нас дівчина в цей час
Всміхається так зоряно?

Приспів.

«Стожари»

  • Музика — Павло Дворський, текст — Володимир Кудрявцев
  • Рік написання — 1979

Цю пісню вже не один десяток років співають українці різних поколінь. З’явившись у 1979 році, «Стожари» відразу стали хітом. Ще б, першим виконавцем пісні став сам Назарій Яремчук. Його ім’я тоді лунало на весь СРСР. У співака закохувалися, його ім’ям називали хлопчиків, щоб сини були такими ж красенями, а він не зраджував рідним Чернівцям і пишався своїми вишивками. І, до речі, саме завдяки Яремчуку ця пісня і з’явилася на світ.

Якось Назарій звернувся до свого товариша по ансамблю «Смерічка» Павла Дворського і запропонував написати нову пісню. Як потім згадував композитор, він спочатку розгубився, але, як не дивно, мелодія сама з’явилася у нього в думках.

«Мені було всього 25 років, я був не одружений. І звичайно я хотів знайти ту дівчину, єдину, і мабуть та юнацька любов, юнацька мрія, вилилася в душевну, ліричну мелодію «, — розповідає Павло.

А ось за віршами Дворський звернувся до на той час вже відомого поета Володимира Кудрявцева.

Для пана Володимира у «Стожар» був трагічний присмак. Вірші поет присвятив своїй другій дружині, італійської красуні Діані, яка була молодша за нього на 17 років. Володимир перебрався до коханої в Рим, у них народився син. Володимир Кудрявцев поїхав в Україну, щоб забрати матір. Але не судилося – чотирирічна онучка поета загинула у нього на очах, а мама після цього померла — не змогла пережити горя. Після цього Володимир так і не повернувся в Італію.

Пісня народилася під впливом легенди. Існує сузір’я — астрономи називають його Плеяди. Якщо двоє молодих людей зустрічаються і закохуються під цим сузір’ям і ні одна хмара не закриває зірки, то закохані будуть все життя разом. У народі це сузір’я називають Стожари, воно приносить щастя.

Був зорепад, і зелен сад,
І ми були у парі.
По тім саду без тебе йду,
Коли горять стожари.

Приспів:
Гей ви, стожари,
Мені насняться ваші чари,
Так хочу стріти
Кохання наяву.
Так чом, стожари,
Ви знов заходите за хмари,
Коли я з вами
І мрію, і живу?

Як маків цвіт в полях горить,
Так зорі квітнуть ясно.
Впаде зоря – і вмить згора,
Моя ж любов не згасне!

Приспів.

Зірки горять, а де ж зоря,
Що долею озветься?
Я кличу знов свою любов,
Вона навіки в серці.

Приспів.

«Ой, Марічко, чічері»

  • Українська народна пісня

За однією з версій, чічері, чичері, чичирка і т.д. — це діалектизм, пов’язаний зі словом чічка, що має, крім відомого значення «квітка» ще й сему «гарна, пишна дівчина».

Як вважає вчений Любомир Держипільський, слова пісні первинно мали звучати як «Ой, Марічко кичеро», тобто юнко, цнотлива дівчино.

Ой, Марічко, чичері, чичері, чичері,
Розчеши ми кучері, кучері, кучері.
Розчеши ми кучері, кучері, кучері.

Я би тобі кучері чесала, чесала, чесала,
Якби мамка не знала, не знала, не знала.
Якби мамка не знала, не знала, не знала.

А як мати узнала, узнала, узнала,
Вона ж мене ругала, ругала, ругала.
Вона ж мене ругала, ругала, ругала.

Мати буде дивитись, дивитись, дивитись,
Як ся буду ганьбити, ганьбити, ганьбити.
Як ся буду ганьбити, ганьбити, ганьбити.

Ой, Марічко, люблю тя, люблю тя, люблю тя,
Заріж мені когутя, когутя, когутя.
Заріж мені когутя, когутя, когутя.

А як когут завиє, завиє, завиє,
Вставай гой, Маріє, Маріє, Маріє!
Вставай гой, Маріє, Маріє, Маріє!

Ой, Марічко, чичері, чичері, чичері,
Розчеши ми кучері, кучері, кучері.
Розчеши ми кучері, кучері, кучері.

«Черемшина»

  • Музика Василя Михайлюка, слова Миколи Юрійчука
  • Вперше пісню виконав хор в Вашківціях у травні 1965 року.

Автор слів пісні «Черемшина» Микола Юрійчук в 1964 році, ставши інвалідом другої групи після роботи на Жезказганських рудниках, повернувся з Казахстану в рідне місто Вашківці на Буковині, що знаходиться у якихось 30 кілометрах від знаменитої Вижниці. Один зі своїх віршів Микола показав приятелеві — Василеві Михайлюку. «Глянь, може, тобі знадобиться», — сказав. Однак текст пісні, яку полюблять і будуть знати напам’ять не тільки в Україні, але і за її межами, рік пролежав у шухляді. Мелодія прийшла до Михайлюка у 1965-му, коли він збирав лугові трави. Композитор помчав додому, сів за піаніно, награв мелодію, а потім швидко записав ноти на папері. Так народилася «Черемшина», яку виконували Іван Козловський і Софія Ротару, Квітка Цісик і Олександр Малінін… В одних тільки Вашківцях її співали Чингіз Айтматов і Платон Майборода, Олесь Гончар і Анатолій Солов’яненко, Микола Бажан і Дмитро Гнатюк.

До речі, після того, як тричі поспіль — з 1966-го по 1968 рік — київське «Динамо» завойовувало золоті медалі союзної першості з футболу, вболівальники створили на мотив «Черемшини» пісню для улюбленої команди і наспівували її всюди:

Всюди буйно виграють кияни,
Не страшні їм форварди-титани.
Бібу і Мунтяна, Сабо й Поркуяна
Ждуть медалі, ждуть…

Згодом з’явилися інші переспіви «Черемшини» — політичні («Знов Бандери голос чути в лісі, Хлопці кулемет знайшли у стрісі…»), соціальні («Всюди буйно квітне дідівщина») та багато інших.

Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі.
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.

Приспів:
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу вбралася калина.
Вівчара в садочку
В тихому куточку,
Жде дівчина, жде.

Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори,
Де з беріз спадають чисті роси,
Цвіт калини приколола в коси.

Приспів.

Вже за обрій сонечко сідає.
З полонини їй вівчар співає:
— Я прийду до тебе, як отару
З водопою зажену в кошару.

Приспів.

Ось і вечір, вівці біля броду
З Черемоша п’ють холодну воду,
У садочку вівчара стрічає
Дівчинонька, що його кохає.

Приспів.

«Три дороги [йшли до хати]»

  • Музика — Олександр Зуєв, вірші — Юрій Рибчинський
  • Виконують: Олег Марцинківський, Людмила Тимощук і ансамбль “Медобори”

Олександр Іванович Зуєв — видатний український композитор, художній керівник ансамблів «Кобза» і «Калина». Народився 30 серпня 1950 р. в Макіївці Донецької області. Закінчив композиторський факультет Київської консерваторії (1974, клас Ю. Іщенка). Був керівником та учасником ансамблю “Кругозор”, потім – першим керівником ВІА «Кобза», концертмейстером Київського естрадно-циркового училища (1970—1976). Під час керування ансамблем «Кобза» записав з ним платівку, що стала першим диском-гігантом серед українських ВІА. Через незгоду з позицією колективу щодо подальшого напрямку роботи «Кобзи» покинув ансамбль. Очолив у Черкаській філармонії ВІА «Калина», який у 1977 році випустив платівку-міньйон з трьома піснями.

Пісні Зуєва крім «Кобзи» і «Калини» виконували Раїса Кириченко, Костянтин Огнєвий, Микола Гнатюк, Тетяна Русова, Лідія Михайленко, Олександр Сєров, Михайло Сливоцький, ансамблі «Медобори», «Краяни», «Мальви», югославський ВІА «Лідери Белграду».

На жаль, доля Олександра Івановича склалася трачічно. Останнім часом Зуєв жив у злиднях, відкинутий на узбіччя життя, важко хворий на психічну недугу. Хворів давно, «повертався» зі стану хвороби і знову потрапляв до неї у пастку… 31 жовтня 2006 року він трагічно помер і був похований як бомж.

003

Три дороги йшли до хати,
Де жила старенька мати,
Час прийшов їй проводжати
У дорогу трьох синів.

Вибрав перший син дорогу
У безмежне чисте поле,
Другий вибрав синє небо
Третій вибрав до води.

Приспів:
Перший син – то сонце ясне,
Що ніколи не погасне.
Другий син – то сизий сокіл –
Синьоокий, синьоокий.
Третій син – то дрібний дощик,
Наймолодший, найдорожчий.

І дала в дорогу мати
Трьом синам, що вийшли з хати,
Кобзу – вірну наречену,
Що до пісні знала шлях.

А у кобзи струни дивні
І мелодії чарівні,
Материнська колискова
В ній живе, неначе птах.

Приспів:
Перший син заграє в полі –
Зашепочуться тополі.
В небі другий син заграє –
І росте луна за гаєм.
Третій син кобзу заграє –
Сива хвиля завмирає.

«Дикі гуси» («Ой, летіли дикі гуси»)

  • Музика — Ігор Поклад, вірші — Юрій Рибчинський
  • Перше виконання — Ніна Матвієнко та ансамбль «Мрія»

Не обов’язково казати, що Ігор Поклад — визначний український композитор. Бо вже на його прізвище, мов на пароль, мозок одразу реагує співом: «Тече вода…» — «Ой, летіли дикі гуси!» — «Скрипка грає…» Але «Дикі гуси» взлетіли не одразу.

В 1966-му році до Поклада звертаються чиновники мінкульту з пропозицією організувати дівочий співочий колектив. Ігор Поклад створює унікальний на ті часи проект — вокально-інструментальний ансамбль «Мрія». Вже за перший рік свого існування колектив входить у всесоюзну гастрольну сітку — ансамбль представляє республіку на території Радянського Союзу та за кордоном. За кілька років «Мрія» стає лауреатом Всесоюзного конкурсу артистів естради, поряд з легендарними на той час «Піснярами». У 1968 році Поклад вимушений припинити керування колективом через відбуття до лав Радянської армії. В армії знайомиться з поетом-початківцем, згодом метром української пісні, Юрієм Рибчинським. Разом вони створюють кілька знаменитих хітів та стають широковідомими.

Пісня «Ой летіли дикі гуси» сім років пролежала в столі. Вже давно стали популярними пісні, написані пізніше, а «Гуси» всі лежали, поки ми не знайшли Ніну Матвієнко, яка зробила пісню популярною на довгі роки, — зізнається Ігор.

Ой, летіли дикі гуси,
Ой, летіли у неділю дощову.
Впало пір’я на подвір’я,
Закотилось, як повір’я, у траву.

Ой, летіли дикі гуси,
Ой, летіли дикі гуси через ліс.
Не кажи своїй подрузі,
Хто тобі корали зоряні приніс.

Приспів:
Як постука нічка темна
У віконце знов,
Не питай мене даремно
Про мою любов.
Ой, летіли в день осінній
Дикі гуси до самотньої верби.
Там де двоє, там – весілля,
А де троє – перші ягоди журби.

Ой, летіли до світання
Дикі гуси через марево ночей,
Бережи своє кохання
Ти, дівчино, від корисливих очей.

Ой, летіли понад вечір
Дикі гуси через ліс і зелен гай,
Ти відкрий подрузі двері,
Але серце їй своє не відкривай.

Приспів.

Ой, летіли дикі гуси,
Ой, летіли у неділю дощову.
Впало пір’я на подвір’я,
Закотилось, як повір’я, у траву.

«Бодай ся когут знудив»

  • Українська народна пісня
  • Виконання — ансамбль «Верховина», ВІА «Опришки» (1972 рік)

Юліан Олексійович Корчинський народився 27 лютого 1921 року в бойківському селі Крушельниця на Сколівщині. Ще підлітком почав працювати на будівництві в місті Борислав. Можливо, тут вперше почув звуки класичної музики у філії Музичного інституту імені Миколи Лисенка. Тут він міг побачити і почути відомого композитора, автора однієї з обробок пісні «Бодай ся когут знудив» Станіслава Людкевича, який приїздив інспектувати щорічні випускні іспити.

Згодом Корчинський стає керівником прикарпатського ансамблю «Верховина». У пошуках репертуару для ансамблю Ю. Корчинський записав більше двох тисяч карпатських народних пісень, головне бойківських, а також лемківських і гуцульських, підготував до друку 500 пісень з південних районів Львівщини. Фольклором «Верховина» відрізнялася від інших ансамблів пісні і танцю тих часів.

Постійні пошуки фольклорного матеріалу для ансамблю “Верховина” стали поштовхом до фольклористичної діяльності Корчинського. Про звукозаписувальну апаратуру в ті роки можна було хіба що мріяти, і тому Ю. Корчинський записував пісні на слух.

До першої друкованої збірки ввійшло 30 пісень в обробці для мішаного хору без супроводу, серед яких найбільш відомі «Бодай ся когут знудив», «За нашов стодолою», «Пісня про Довбуша», «Як я си заспівам» та інші.

ВІА «Опришки» був створений 1970 року Русланом Іщуком зі студентів Івано-Франківського педінституту. А «розкрутила» новостворений колектив сама її Величність Доля. Відбувалося усе так. В грудні 1970 року «Опришків» з новорічною концертною програмою запросили виступити перед дуже поважними людьми в готелі-ресторані «Беркут» на Яблуницькому перевалі. Згоду на їх виступ підтвердив обком партії. Це не було дивним для тих часів, адже серед запрошених гостей був генеральний конструктор літакобудування Олег Костянтинович Антонов зі своєю свитою та інша «крута» компанія, в якій були такі імениті персони, як київські режисери Лев Силаєв, Борис Шарварко, композитори Платон та Георгій Майбороди, інші діячі культури, міністерські та обкомівські чиновники. «Нас попросили грати тільки народне, гуцульське – розповідає Руслан Васильович. – То ми й грали. Аж два дні.» Концертна програма студентського колективу так захопила високоповажних гостей, що коли музиканти повернулись до інституту, в ректораті на них уже чекала телеграма з Міносвіти і Мінкультури з проханням відрядити їх до Києва на урочисте відкриття Мюзик-холу.

Незабаром ВІА «Опришки» зробили свій перший професійний запис у Київському філіалі Всесоюзної фірми «Мелодія». Через деякий час кияни самі приїхали в Івано-Франківськ для продовження запису нових пісень. «Опришки» були єдиним в Союзі студентським колективом, який записав на фірмі «Мелодія» платівки двох форматів – три міньйони та платівку досить рідкісного на той час формату – гранд.

004

Проте зовсім несподівано в цей час до них прийшла міжнародна слава – доки випуск згаданих платівок у Москві очікував своєї черги, канадська студія в Торонто – «BDS» – «Бориса Дніпрового студія» випустила свій диск–гігант «Канни – квіти кохання» – «Kanny – flowers of love». Це відбулося завдяки київській радіожурналістці Діані Маковій, яка включила в свою програму радіопередач на США та Канаду студійні записи «Опришків». На ті часи це було щось зі сфери фантастики.

На цій платівці у гроні найпопулярніших українських естрадних виконавців «Опришки» виконують 4 пісні – 2 обробки народних пісень – «Бодай ся когут знудив» і «Сіяв мужик просо» та 2 авторські п. Іщука – «Канни» на слова Ф. Піговича та «Карпатське чар–зілля» на слова Я. Рудія.

005

Після цього окремі платівки «Опришків» вийшли у Нью–Йорку, Аргентині й Австралії (1972-1979 роки). А відтак усі 5 заводів з випуску платівок колишнього Союзу – Ризький, Апрєлєвський, Талліннський, Тбіліський і Ташкентський – продукували платівки «Опришків» (міньйони і гранд) мільйонними тиражами.

Бодай ся когут знудив,
Що рано мене збудив,-
Малая нічка, мала,
Іще-м ся не виспала.

Причини, Боже, ночі
На мої чорні очі,
Причини ще й другую
На мене, молодую.

Послала мене мати
Зелене жито жати,
А я жита не жала,
В борозенці лежала.

Казала мені мати
Зелений ячмінь жати
А ячмінь має остя
Болят ня мамцю кості

Казала мені мати
Зелений горох рвати
А горох має стручки
Болят ня мамцю ручки

Казала мені мати
Курчат позаганяти
Ціп-ціп-ціп-ціп до хати
Казала мені мати

Послала мене мати
Качат позаганяти
Тась-тась-тась-тась до ставу
А сама на забаву

Послала мене мати
До хлопців погуляти:
«Погуляй трохи, доню,
Я ж тобі не бороню».

А я собі гуляю,
Як рибка по Дунаю,
Як рибка з окунцями,
Я, молода, з хлопцями.

Гуляла би до ночі
Та й спатоньки не хочу,
Гуляла би до рана,
Ой дана ж моя, дана.

 

Добавить комментарий