Чи можна вписати традиційний український одяг в сучасний контекст? Чи може бути дослідження цього аспекту культури цікавим для всіх, а не лише для професійних етнографів? Та, врешті-решт, що ми взагалі знаємо про українська вбрання?

Bezodnitsa Project – студентський проект фольклориста Захара Давиденка – присвячений пошуку відповідей на всі ці питання.

Нещодавно команда, наприклад, випустила фотопроект, герої якого, вдягнені в традиційне вбрання, не «позували біля хати», а натомість займалися звичними справами: їхали кудись в метро, перевіряли електронну пошту або ж просто пили каву в одному з київських закладів.

Походження назви:

Bezodnitsa Project. бЄзоднІца (наголос на о) — це діалектизм. Так на Поліссі називали джерело, яке б’є з-під землі. ми провели таку собі паралель із сучасним станом української традиційної культури.

Місія проекту:

Одне із найважливіших завдань — це антишароващина, такий собі лікнеп.

Українська культура наразі знаходиться у пастці стереотипів. Пісня з мультику «Жил был пес» (хоча проти неї нічого не маю), червоні шаровари, напомаджені вуса, солом’яна хата, сало і горілка.

Тому актуальним є питання популяризації традиційного фольклору через організацю масових заходів, блогів.

Також постає питання збереження спадщини. Багато етнографів, музейників чи істориків на разі схиляються до думки, що носити автентику не можна, адже це наносить шкоду речам, хоч і не помітну. Я погоджуюся з ними, цілком і повністю, але дуже мало людей сьогодні має свій відшитий стрій, саме через це у нашому проекті фігуруватиме і відшитий, і автентичний одяг у тому числі.

Але ми не робили цей проект, аби заохотити людей купляти, наприклад, вишиту сорочку кінця 19 — початку 20 століття і заношувати її в метро. Ні в якому разі, навпаки, ми хочемо, аби люди побачили цю красу і захотіли відшити собі таке саме.

Виходити поза рамки академічної аудиторії важко, безумовно, адже є люди які мріють про гарну відшиту сорочку, а є такі, які говорять «ах какое укрАинскае платье», у кращому випадку. Але шляхи залучення масової аудиторії існують, ті самі фестивалі можуть бути яскравим прикладом цього.

Ідея фотопроекту:

Усі фотопроекти у традиційному вбранні зазвичай намагаються створюватися у стилі старих фото, біля хати, з глечиком, у полі, біля ставку… Ми ж намагалися показати реалії, адже це трохи актуальніше, на нашу думку.

Хтось сприймає цей проект як контраст, хтось — як несумісність, хтось — як адаптацію, а хтось — як органічне поєднання. Думки розішлися. Кожен обрав собі щось своє.

Герої — це знайомі, знайомі знайомих і магія фейсбуку та комунікації. Костюми наші моделі або мали, або ми позичали одяг у приватної колекції «Ukraina Antiqua». Хлопці наздвичайно багато нам допомагали, підбирали строї. Без них цього проекту може і не було б. Ну а локації ми намагалися обирати типові, буденні, ті, що на слуху у пересічної людини, без яхт і замків.

Святкове вбрання заміжньої жінки. Рівненське Полісся.

З  приватної  колекції «Ukraina antiqua»

  • сорочка лляна, вишита технікою заволікання
  • затканий фартух
  • плетені постоли
  • намітка
  • камізелька
  • літник

Md: Татьяна Кисельчук
Ph: Андрей Кузьмин (Andrii Kuzmin)
Project coordinator: Захар Давиденко
Location: ВАТРА

Добавить комментарий