»Тихий Проект» Анни Миронової у Щербенко Арт Центрі

З 10 червня по 10 липня в Щербенко Арт Центрі триває персональна виставка «Тихий Проект» української художниці Анни Миронової. У проект увійшли роботи з однойменної серії малюнків.

Мінімалістична експозиція розрахована на тривале перебування глядача в просторі арт-центру: роботи варто розглядати, налаштовуючись на споглядальний медитативний стан, не намагаючись шукати в них прихований сенс. Автор радить «Просто розчинитися і плисти в ледве відмітних вібраціях тону, співпереживати та співвідчувати. Слідувати за чи бути поруч. Думати й згадувати своє».

У «Тихому Проекті» можна віднайти втілення концепції французького мислителя Жоржа Батая, який акцентує увагу на проблемі автора художнього твору, зверненого до кордонів можливості власного досвіду, до «неможливого», і, завдяки такому «неможливому досвіду» створює умови для виникнення «повідомлення» .

Кожна з робіт – лист, написаний і відправлений самому собі, спроба вийти за межі власного повсякденного досвіду і одночасного повернення всередину, абстрагування від зовнішнього і зайвого. Цьому сприяє і формальне рішення, розпочате автором в рамках серії: простий олівець як інструмент в повідомленні  й вираженні найскладнішого, штрихування, що створює чуттєве тональне середовище — «тіло».

Про це говорить сама Анна Миронова: «Білий аркуш паперу повертає погляд і думки назад. Заштрихована ж поверхня вкриває цю інтимну конкретику, і лише ледве пульсуюча зовнішність – видає приховані переживання».

Спокійний, ізольований простір «Тихої» виставки надає можливість глядачеві вирватися з потоку життєвих перегонів і звернутися до себе, відчути себе, прочитати заповітний «лист».

У мистецтві, як і у реальному житті, не існує тиші, як і не існує пустого простору. Людське вухо не може пізнати повну тишу без штучно створених для цього умов, людина не може пізнати пустий простір, оскільки будь-який простір є наповненим і обмеженим. Проте поняття тиші є вагомим для сучасного мистецтва. Так, наприклад, мінімалістичне мистецтво є певним чином дистанційованим від глядача, не промовляючим до нього, оскільки редукована форма, простота є, скоріш, способом ускладнити прочитання роботи, аніж відкрити її для інтерпретування. Так часто трапляється й у процесі споглядання абстрактного мистецтва, його безпредметність є зашифрованою мовою для глядача, мовою матеріалу, форми. Тож таке мистецтво мовчить, свідомо чи ні, художник дистанціюється від глядача, шукаючи найоптимальніший медіум для вираження ідеї, втілення трансцендентного, що в принципі не може бути зображеним. Відчуваючи це, художник вибирає мовчати, редукуючи форму, елімінуючи образи.

Поняття тиші базується на опозиціях – з одного боку, воно символізує відсутність, проте, щоб пізнати, охопити цю відсутність, потрібне певне зусилля: прислухатись, почути. Тиша – це свого роду порожнеча, проте не можна пізнати пустоту, не знаючи, що таке наповненість, достатність, присутність.

«Тихий Проект» Анни Миронової також побудовано на опозиціях: він зачаровує медитативністю та водночас дистанціює закодованістю, зашифрованістю, оскільки 5 робіт, створених художницею, являють собою беззупинний процес заштриховування білого паперу олівцем, що, безперечно, апелює до процесу написання тексту, ведення розповіді. Проте дана розповідь не може бути прочитаною, адже перед нами – абстрактне полотно штрихів, сіра павутина ліній, жест, що повторюються, ніби ритуал, закляття, молитва. Створюється інтуїтивне відчуття того, що художниця посвячує нас у щось важливе, таємне, проте розплутати клубок ліній і розкрити це є неможливим. Роботи мовчать… Мовчать промовисто, занурюючи глядача, заколискуючи його повторюваним мотивом, межовим станом…

Поняття тиші у мистецтві, за американською дослідницею Сьюзан Зонтаг, яка досліджує дане явище у своїй праці «Естетика тиші», є намаганням художника дистанціюватися, втекти, відчуваючи матеріальність мистецтва. Мистецтво стає звільненням, вправою у аскетизмі. Так художник стає очищенним від себе і в результаті від свого мистецтва… Тишею художник звільняє себе від неволі служіння світу…».

Чому проект Анни Миронової «тихий»? Цю плинність, мовчазність породжує безпредметний характер полотен, повторюваність жесту, його безперервність, серійність проекту: 5 полотен з одного боку символізують тривалість, процес – саме так матеріалізувався емоційний стан художниці, аркуш за аркушем. З іншого боку, послідовно, крок за кроком, робота за роботою, ми ідемо до істини, пірнаючи у сплетіння ліній, мову художниці. Та чи знаходимо цю істину? Чи промовляє до нас мистецтво? У будь-якому разі, мовчання – це також частина діалогу.

Текст: Щербенко Арт Центр, Ольга Кучерук