Мистецтво і тоталітаризм: філософська зустріч із Вахтанґом Кебуладзе

#НОВОСТИ

Звільнення від символів – це звільнення від їхнього значення. Коли символ вже нічого не означає – це вже й не символ, а просто річ, яка втрачає над нами свою магічну владу. Ми відчуваємо себе уприсутненими або умісцевленими в цьому світі, коли переживаємо певне місце не як символ чогось іншого, а як живу присутність і свою власну співприсутність у ньому або поруч із ним. У цьому модусі буття ми не нав’язуємо витворам мистецтва якісь значення, а просто співіснуємо з ними.

То що, символічність – то забобон тоталітарного мислення? Втім, з іншого боку, символ – це конститутивній елемент будь-якої мистецької практики. Може саме в цьому вкорінена тоталітарність мистецтва.

Нас дивує те, що видатні митці щиро славили тоталітарні режими. Та чому тут дивуватися? Прагнення втілити в недосконалому матеріалі досконалу ідею відповідає тоталітарному прагненню підкорити недосконалу людську природу досконалому задуму абсолютного панування над нею.

Десимовлізація сучасного мистецтва – це прагнення до цілковитої свободи. Сучасне мистецтво руйнує межі між витворами мистецтва й предметами щоденної реальності.

Справжній сенс цієї руйнації полягає не в тім, що будь-який елемент щоденної реальності може стати витвором мистецтва, а в тім, що витвір мистецтва сам перетворюється на елемент щоденної реальності.

Зверхність класичного мистецтва полягала в нав’язуванні брутальній реальності еталонів вишуканого смаку, зухвалість сучасного мистецтва полягає в твердженні того, що вся буденна реальність – є витвором мистецтва. Утім й тут маємо зародки тоталітаризму. Мистецтво нав’язує себе щоденній реальності. Мистецтво перетворюються на диктатора.