Сергей Радкевич: Художник и его «Фрагменты»

С 18 ноября по 16 января в галерее Dymchuk  проходит персональная выставка Сергея Радкевича «Фрагменты».
Рассказываем о том, почему стоит обратить внимание на этого автора и какую визуальную ловушку он подготовил для зрителя; а также публикуем короткий разговор с художником — о вкусах, борьбе, влиянии и эгоизме.

О художнике

Сергей Радкевич (также известен под псевдонимом Teck) живет во Львове, родился в Луцке в 1987 году. Окончил Львовскую Академию Искусств, по специализации «Монументальная живопись». Лауреат премии Pinchuk Art Centre Prize 2011 года.

В каком направлении работает?

Преимущественно, стрит–арт и публичное искусство (муралы), также делает живописные работы, графику и инсталляции. Начинал с граффити. Один из организаторов фестиваля уличного искусства BlackCircle (2010-2011).

После росписи храма во Львове увлекся иконописью, с тех пор и по сегодняшний день его творчество тесно переплетено с  христианской символикой.

«Евхаристия», Бессарабский рынок, Киев

Художник называет свои произведения светскими работами на религиозную тему и не любит, когда о них говорят как о сакральной живописи. По его мнению, сакральным можно назвать только то, что освящено в храме. Предпочитает работать в одиночестве, в нелюдимых, заброшенных местах, где, по его словам, возникает особенное ощущение времени и пространства.

Что о нём говорят?

Катерина Филюк, куратор проекта «Фрагменты»:

Я наблюдаю за  Сергеем Радкевичем уже несколько лет. Думаю, в Киеве он незаслуженно обойден вниманием, хотя его хорошо знают во Львове, Луцке, Ивано-Франковске, а также Польше, Франции и других странах. В работах этого художника меня цепляет обращение к классической иконописи и библейским сюжетам, которые через оптику современных украинских событий трактуются в совершенно новом ключе.

«Упокой». Львов, Украина, 2014 г.

Максим Ковальчук, культуролог:

У Сергея Радкевича запоминающиеся художественные образы, заимствованные из восточной христианской иконописи, и реализуются они не через ироническое обыгрывание или цитирование — для него всё серьезно. Это ситуация, когда религиозный язык встречается с носителем веры в поле современного искусства. Этого вполне достаточно, чтобы такая выставка стала событием.

Художники, с которыми его можно сопоставить

Катерина Филюк:

Александра Животков

Мне кажется, не по форме, а по мироощущению, творчество Сергея Радкевича близко к работам Александра Животкова. Формально их сложно сравнивать, но на уровне ценностей, думаю, есть какая-то перекличка.

Максим Ковальчук:

Альбина Ялоза. Тайная вечеря, 2014, холст, смешанная техника

Альбина Ялоза также работает с сакральным материалом и для неё это тоже стержневое, смыслообразующее понятие, вокруг которого строятся художественные решения. В этом смысле они похожи с Сергеем Радкевичем.

О проекте

Проект «Фрагменты», представленный в Dymchuk Gallery — это часть большого цикла «Фрагменты Сознания». Идея проекта пришла Сергею Радкевичу во время резиденции в немецком городе Фрайзинг. Это рефлексия украинского художника, который находится в  социально благополучном регионе Верхней Баварии, но умом и сердцем постоянно возвращается в родную страну, раздираемую военным конфликтом. Это попытка визуальной трансформации обрывочных воспоминаний и образов, которые врезались в сознание  и создают  фрагментарное представление настоящего.

Серия состоит из четырех частей:

 

Первая: «Ноль метров над уровнем моря»
Идея: поиск спокойствия, чистого «Я», независимого от социальной среды и обстоятельств.
Воплощение: мурал в Луцке, на стене «Адреналин Сити»,  мурал в Музее Уличного Искусства, Петербург, а также четыре мурала во Львове

Вторая: «Письма из Украины»
Идея: противопоставление и переплетение двух реальностей
Воплощение: тексты новостных сводок из Украины на немецком языке, которые наложены на пейзажи Фрайзинга, нарисованные баварским грунтом.

Третья: «Фрагменты тела» или просто «Фрагменты» — именно эту часть проекта можно увидеть в Dymchuk Gallery
Идея: осознание и проживание травмы
Воплощение: изображение частей тела, которые чаще всего страдают во время военных конфликтов, наложенные на выкройки военной униформы. Большинство работ оформлено в кричаще ярких цветах: малиновых, салатовых, фиолетовых. По словам художника, такое цветовое решение выбрано им для игры со зрителем, это своеобразная «ловушка»: контраст поп-артовских, слащавых цветов со смыслом высказывания. Важен диссонанс: развлекательное и трагичное; формальное и глубинное.

Четвертая: «Надежда»
Идея: манифест против насилия и жестокости
Воплощение: мурал в Киеве, на улице Срибнокильской, 1

                                    Художник розповідає про себе:

Відношення до творчості

Для мене мистецтво — дуже егоїстичне явище. Не в сенсі пихатості чи самоствердження, але з погляду на процеси,  які  проходить митець, коли створює роботу. Важливо, наскільки сам художник здатен до пошуку сенсу або трансформації. Те, як його роботи зрозуміє глядач — питання другорядне.

Іконопис

Мені набрид канонічний підхід до іконопису: коли все, що вимагається від художника — це копіювання старих майстрів. Мало хто замислюється над тим, що святий — реальна людина, зі своїм характером, плюсами і мінусами. Те, що я намагаюсь зробити з християнськими символами в своїх роботах — боротьба за право на нове висловлювання.

Українські художники

Мені подобаються, переважно, графіки: Аксінін і Маков. Вони дуже різні і споріднені водночас, можливо якимось аскетизмом чи мінімалізмом. Ще  я кайфую від пейзажів Олександра Животкова.
Якщо називати імена тих, хто  вплинув на мене, це будуть не українці — Сікейрос і Ороско.

Соціальне оточення

Зараз найбільший вплив на мій мистецький продукт створює сім’я. Вона в мене досить молода: я одружений п’ять років, три з половиною роки дитині. Це моя маленька соціальна група і цілий світ водночас: зі своєю фінансовою системою, рефлексією на світ. З народженням дитини формується зовсім інше ставлення до часу, я почуваюся більш організованим.
Стараюсь заробляти на життя саме тим, що роблю як художник. В мене нема ніякої додаткової роботи. Не можу працювати в офісі з дев’ятої до шостої, я це відчуваю як рабство.

Спорт

Крім особистого життя і професії, більш за все на мене впливає спорт. Якщо працюєш в публічному просторі з графіті чи муралом, маєш витримувати фізичні навантаження. Крім того, спорт — це прекрасний спосіб скинути напругу і подолати стрес. Подобаються ті види спорту, якими можна займатися на свіжому повітрі.

Література

В шість чи сім років моєю улюбленою книгою була енциклопедія. З того часу мало що змінилось. Для мене більш важлива інформація, ніж художній аспект чи сюжет. Є ще один момент: художня література дуже впливає на читача тим, як письменник бачить світ, а мені не хочеться спиратися на чуже світосприйняття. Зараз, наприклад, я дуже цікавлюся античною філософією, читаю Платона, Аристотеля. Але література такого типу більш розвиває власне мислення, а не занурює в чужий досвід.
Якщо все ж таки говорити про художню літературу, свого часу на мене дуже вплинув Пєлєвін і Пастернак. Ось що цікаво щодо Пастеранка: коли я читав його в малому селищі на Волині, в мене було одне враження, але коли повернувся до Львова зрозумів, що те, як я сприймаю його твори дуже контрастує з тим, що я бачу навколо, і що мені важко співвідносити ці два сприйняття.

Кіно

Люблю трилери, як на мене, вони найбільш наближені до реально життя. Обожнюю французькі фільми, незалежно від року випуску і жанру.
Щодо назв і імен режисерів: з цим в мене дуже важко, тому що, я, здебільш, звертаю увагу на розкадровку, композицію, відслідковую темпоритм. Останнє для мене дуже важливо. Буває, фільм хороший, але якщо він не співпадає з моїм особистим відчуттям темпоритму, я не зможу його дивитись.

Музика

Зараз я постійно слухаю Songhoy Blues – таке дуже цікаве, як на мене, поєднання блюзу, олд-року і африканськіх співів. Дуже подобається останній альбом The Do. А ще полюбляю дивитися full performance, які робить радіо KEXP.

Мислителі

Останні півроку я постійно замислююсь над висловлюванням Ямпольского стосовно того, що в сучасному світі мистецтво відсутнє, існують тільки різні антропологічні практики. Це мені дуже імпонує, тому що одночасно  показує роль художника і не робить з нього ватажка світу.