Люди і будинки: Садиба М. М. Лапинського

Разом з Софією Грабовецькою, гідом у капелюшку та засновницею проекту екскурсій Walk&Talk, продовжуємо проект «Люди і будинки», в якому розповідаємо про будівлі, в яких жили визначні особистості.

Відомому лікарю, доктору медицини, професору, завідуючому кафедрою неврології та психіатрії в Університеті Св. Володимира Михайлу Микитовичу Лапинському належала велика садиба в районі Афанасіївського яру.

М. Лапинський народився у 1862 р. в родині дворянина. Закінчив Чернігівську гімназію і медичний факультет Університету Св. Володимира. Вчився у професора І. Сікорського, вдосконалювався у Парижі та Берліні; розробив учення про вісцерорефлекторні патології нервової системи. Його праці перекладено німецькою та французькою мовами. М. Лапинський – один із засновників київської неврологічної школи.

Ділянку розміром близько 330 кв. саж., де було зведено прибутковий дім викладача, дісталася професору від Феодосії Іванівни Галецької у 1904 р. Професор придбав її з метою приєднати до сусідньої садиби в стилі «англійської готики», яку купив декількома роками раніше, у 1901 р. Таким чином М. Лапинський перетворив свої володіння на повноцінний ансамбль з виходами на дві вулиці: Бульварно-Кудрявську, 27 та Маловолодимирську (О. Гончара), 60 розміром 3610 кв. саж.

Що стосується землі по вул. Бульварно-Кудрявській, то її історія розпочалася у 70-х рр. ХІХ ст., коли її власниками була родина Сетгоферів. Поки вона дісталася професору, то змінила ще двох власників: княгиню Кудашеву та інженера шляхів сполучень барона Р. Штейнгеля. Останній і звів собі багатий ошатний будинок-замок завдяки архітектору В. Сичугову.

Позаду особняка, на господарському дворі височів триповерховий корпус служб, з’єднаний з основним об’ємом переходом. У службах на першому поверсі були стайні, екіпажі, вище мешкала численна прислуга цього розкішного маєтку, який був швидше схожий на заміську резиденцію, ніж на садибу в місті.

Інтер’єри особняка було декоровано в стилі неоренесанс, який щойно входив у моду. Художнє ліплення стін і стель відзначалося ретельністю опрацювання. Окрасою помешкань були також каміни, облицьовані поліхромними кахлями та різьбленим білим мармуром. Парадні сходи мали огорожу з кованого металу й чавунного литва.

З вікон, балконів і терас особняка-замку вільно відкривалися панорами: на долину Афанасіївського яру й забудову Фундуклеївської вулиці, де над дахами височіли бані Володимирського собору; на долину Либеді; залізну Золотоустівську церкву на Галицькому майдані (площа Перемоги); на таку ж готичну будівлю залізничного вокзалу; на тоді ще голу Обсерваторну гору, де чималий шмат землі із садом також належав Штейнгейлю.

А поруч, біля підніжжя особняка розкинувся мальовничий краєвидний «англійський» парк-сад – з доріжками, алеями, клумбами, фонтаном, альтанками, містками і ставком з чорними лебедями. Можна лише здогадуватися, скільки коштів йшло на утримання такої ділянки!

Після смерті барона якраз фінансові питання і змусили його синів продати маєток професору М. Липинському. На його території лікар розбудував лікувальний корпус і організував тут фізіотерапевтичний санаторій з новітніми досягненнями: водолікуванням, світлолікуванням, електротерапією. Професор Лапинський ввів метод гідравлічного масажу, спроектував ряд ванн для надводного і підводного масажу, запропонував вихровий, ротаторний і проточний варіант водного масажу. Одночасно доктор впровадив європейські методи електротерапії, а спостереження пацієнтів дозволили здійснити ряд публікацій в наукових виданнях.

Аби дотримуватися одного архітектурного стилю у 1908 р. на другій купленій ділянці викладач вирішив збудувати семиповерховий із напівпідвалом прибутковий будинок, до якого вели сходи та міст. Садибу огороджував неоготичний стрільчастий паркан з воротами (не зберігся), поруч зі сходами було прибудовано символічну «вартову башту» – привратницьку. Перед будинком було зведено декілька одноповерхових службових будівель: стайню, пральню, сховище льоду, дах яких був одночасно і двором-садом. Вхід у будівлю з містка знаходився на рівні другого поверху. Цікаво, що архітектор лишився невідомим. Місцеві мешканці помилково приписували авторство В. Городецькому.

З 1914 р. дім було переписано на дружину професора Марію Олександрівну Лапинську. А в 1918 р. у зв’язку з її проханням до Київського товариства взаємного кредиту виділити їй кредит під заставу нерухомого майна було оцінено вартість землі у 15 тисяч рублів, а всієї садиби – 84 тисячі рублів. Тоді ж було складено опис будови: в будинку було 2 ліфти; 13 квартир – п’яти-, шести- і семикімнатні; стіни кімнат і передпокоїв були обклеєні шпалерами, підлога вкрита паркетом, а у ваннах – керамічною плиткою; стелі прикрашали водно-клейові розписи і ліпнина; підвіконня були зроблені зі штучного каменю.

У радянські часи прибуткову будівлю було націоналізовано і перетворено у багатоквартирний житловий будинок, яким він залишається і зараз. А от особняку пощастило менше: у 1976-1981 pp. найдавнішу його частину, незважаючи на протести громадськості, знищено, вдалося зберегти лише передній фасад, востаннє реставрований у 1980-х pp. На задньому подвір’ї потроху руйнується ще одна частина будинку, яку прикрашає романтична «лицарська» вежа.

Упродовж усього XX ст. у садибі розміщувалися різні лікувальні заклади. Від 1952 р. тут функціонує Київський науково-дослідний інститут ортопедії.