Абіє: Маємо бажання продемонструвати на Євробаченні і підтвердити для себе, що ми є незалежними та оригінальними.

В інтерв'ю РБК-Україна (проект Styler) Абіє розповіла, чому вирішила піти на Нацвідбір саме зараз, які сенси закладала у свою конкурсну пісню та що думає про зірок, які бояться їздити до військових з виступами.

Давайте розпочнемо з вашої пісні для конкурсу. Які теми вона висвітлює і які глибокі значення ви вклали в неї?

Пісня "Дім" відображає мою особисту історію, але в той же час є універсальною для багатьох людей. Я створила її, виходячи зі своїх власних переживань. Ця композиція говорить про жінку, яка символізує дім — першу оселю для нового життя. Чому саме жінка? Бо мене вражає їхня неймовірна сила, і я прагну донести меседж: сила не має гендерної приналежності. Я часто зустрічаю жінок, які невтомно борються, взявши на себе величезну відповідальність під час повномасштабного вторгнення. Вони фактично стають і батьками, і матір'ю, замінюючи собою ці важливі ролі, і стають усім для своїх дітей.

Жінки є джерелом нових життів і освітнього потенціалу, вони самостійно організовують своє повсякденне життя. Тому я відчуваю потребу підтримати всіх жінок. Також важливий меседж, який я хочу донести, це моя рішуча позиція проти насильства. Мене глибоко обурює факт, що за попередніми даними, приблизно 70% жінок в Україні стали жертвами насильства. Це справді сумна і тривожна статистика. Я часто спілкуюсь із жінками і стикаюся з темами насильства, об'єктивізації та сексуалізації. Мене турбує, що жінки не можуть вільно обирати свій одяг чи виражати себе так, як хочуть, адже завжди існує ризик небезпеки. Ми змушені бути обережними, щоб уникнути насильства, і обирати, як одягатися, щоб забезпечити свою безпеку.

Це, безсумнівно, викликає глибокий сум, і я прагну звертати увагу на цю проблему, адже мрію жити в безпечному середовищі, в європейському суспільстві, де кожен може вільно висловлювати свої думки, відкрито проявляти себе і не боятися насильства через свій вигляд. Безумовно, це наслідок стереотипів і радянських установок, що залишилися в нашій свідомості. Я щиро бажаю вийти з цього кола і прагну показати на Євробаченні, а також довести собі, що ми справді незалежні та самобутні, позбувшись усіх цих застарілих стереотипів.

- Коли ви писали цю пісню?

- Під час моєї роботи на деокупованих територіях, зокрема на Херсонщині. Окрема тема - це звірства росіян під час окупації, звірства над жінками. Це жахливі історії, які я почула, які не хочеться переповідати, бо не хочеться усвідомлювати, що це існує, що в цю секунду зараз це відбувається. Але ми мусимо про це говорити, тому що хтось просто зараз страждає. Тому що це реальність. Це прикра реальність, у якій живе досить велика кількість людей наразі. Я хочу підтримати всіх жінок, які колись пережили насильство.

Ці рядки вказують на те, що у наших дівчат є багато сорочок — по 40 штук. Про що йдеться у вашій пісні?

Я звертаюся до символіки числа 40. Це відкриває переді мною кілька можливостей, адже кожна пісня для мене подібна до наукового дослідження. Я витрачаю багато часу на збір матеріалів, і часом мені здається, що отримую дивні знаки, немов це якась містична загадка.

Приблизно шість років тому я натрапила на фольклорний елемент, де згадувалося число 40 сорочок. Коли я почала працювати над створенням пісні, це число стало для мене центральним, і я почала досліджувати всі його значення. Пісня присвячена дому, а також жінці як символу дому. Вагітність, яка триває 40 тижнів, – це перше з цих значень. Крім того, в нашій культурі вважається, що на 40-й день душа залишає тіло. Це також знайшло відображення в моїй творчості, адже перегукується з темою моєї пісні.

40 років водив Мойсей свій народ пустелею в пошуках порятунку, у пошуках спасіння. І це також нам підходить, тому що ми зараз шукаємо свого порятунку, маємо себе врятувати. І, звісно, 40 - це символічне число. Число змін, число метаморфоз, біблійне число. Щоразу, коли в Біблії трапляється число 40, це свідчить про якісь кардинальні зміни. Ну і в принципі 40 - це немаленьке число, це багато. Я можу собі уявити, що у кожної нашої прапрабабусі було у скрині 40 сорочок. Адже ми були дуже багатою нацією, але Росія у нас все вкрала, нас грабували. І тому у мене не лишилося від моїх пращурів нічого, ніякого спадку. Тому що все це вкрала Росія.

Абіє поділилася своїми міркуваннями щодо причини участі в Національному відборі (фото надане артисткою).

- Чому саме Абіє? Розкажіть про свій псевдонім.

Це слово має дуже давнє походження. Я вперше натрапила на нього в словнику ще під час навчання в старших класах школи. Воно передає значення "неочікувано", "знову", "раптово". Важко визначити, в яких саме текстах його використовували раніше і як його застосовують сьогодні, але тоді воно так мене вразило, що я відчула глибокий зв’язок. Мені подобається це явище, яке раптово виникає, існує, а потім знову з’являється з нічого. Я навіть уявила це образно. Хоча точного наголосу на слові не знаю, я називаю себе АбІє.

- Які у вас очікування від цьогорічного Нацвідбору, не боїтеся конкуренції?

- Я очікую на те, що мені вистачить сил (Сміється). Я дуже хочу максимально зробити потужним свій номер. Бо, всі, хто працюють над створенням цього дійства, фіналу Національного відбору, всі дуже стараються. Тому хочу прокайфувати від свого виступу, піднятися на новий рівень, бо я ще не виступала на такій сцені. Очікую отримати класні враження, здивувати інших.

А чи боюся я конкуренції? Мені здається, що ні. Тому що кожен учасник самобутній, кожен буде говорити про щось своє. Немає сенсу боятися конкуренції, бо тема кожного має бути висвітлена максимально. І я докладу максимум зусиль, аби моя тема була розкрита і донесена до слухача.

- Розкажіть про підготовку до фіналу. Як Тіна Кароль коментувала вашу пісню, радила щось змінити?

Тіна не пропонувала мені ніяких рекомендацій щодо змін у моїй композиції, оскільки їй дуже сподобався оригінальний варіант, і вона не мала зауважень. Проте я вирішила внести деякі корективи сама. Я ретельно прослухала та переписала вокал, адже попередній запис був зроблений минулого року. Це була стара версія, і мені хотілося відобразити свої нові відчуття в звучанні.

Абіє поділилася своїми думками щодо конкуренції на Національному відборі (знімок надано артисткою).

Ви берете участь у проекті "Культурний десант" і виконуєте пісні для захисників. Чи відчували ви страх, коли погоджувалися виступати в місцях, які не завжди є повністю безпечними?

Страх — це природна емоція, цілком нормальне відчуття, адже страх завжди присутній у нашому житті. Він нас супроводжує і вдома, і в сьогоденні, і в минулому. Мені завжди було цікаво досліджувати ці переживання. Я відрізняюся тим, що дуже ціную цікавість і прагну слідувати своєму внутрішньому голосу. Під час виступів відчуття страху ніколи не зникає, і навіть шлях до місця події може бути тривожним. Але коли я опиняюся серед людей, наших героїв, які також відчувають страх, але не дають йому себе перемогти, я черпаю від них силу. Вони стають для мене прикладом мужності.

Чи звертали ви увагу на відмінності між виступами, що проходять у тилу, і тими, які відбуваються поблизу лінії фронту?

Звісно, існує помітна різниця. Проте в цивільному житті є багато ветеранів та людей, які постраждали від російської агресії. Ми не можемо чітко розмежувати цивільну та військову аудиторії. Я намагаюся бути максимально відвертою. Це не означає, що я не відкрита з тими, хто в тилу, але рівень чесності на фронті досягає найвищих стандартів. Якщо у вас немає справжнього бажання підтримати, поділитися моментом, висловити вдячність і любов, то перебувати там буде важко, оскільки там панує особлива атмосфера.

Це унікальні зв'язки між особами, їх взаємодії. Це виняткові люди, які, опинившись у складних обставинах, стають справжніми родичами один для одного. Коли ти з'являєшся у їхньому середовищі, то відразу ж відчуваєш, що стаєш частиною їхньої спільноти. Ти мусиш бути настільки ж щирим, відкритим і відважним, як і вони.

Декілька митців вагаються або уникають виступів для військових, зокрема в небезпечних зонах, близько до лінії фронту. Яка ваша думка з цього приводу?

Страх — це цілком природне відчуття, і я не маю наміру засуджувати тих, хто відчуває побоювання щодо поїздок у зону бойових дій. Якщо людина вживає заходів на підтримку армії, допомагаючи зусиллям на фронті, займаючись організацією зборів чи надаючи допомогу військовим, то це вже заслуговує на повагу.

Кожна людина приймає рішення, керуючись власними почуттями та відповідальністю. Можливо, деякі не вирушають у подорож через страх не тільки за себе, а й за тих, хто залежить від них. Це також важливо усвідомлювати. Я виступаю проти осуду в таких ситуаціях. Тому я підтримую думку, що кожен має бути ефективним у своїй ролі. Проте, якщо у нас є можливість зробити більше, я закликаю всіх до активних дій. Врешті-решт, це залишається вибором кожного.

Учасниця Національного відбору поділилася своїми думками про те, що вона прагне донести до світу (фото надане артисткою).

- Яка у вас найбільша мрія?

Моя мрія — це суть мого існування. Це шлях до успішного життя, моя самовираженість, можливість дарувати свою музику людям, жити у своїй рідній країні разом з її жителями та бути корисною для них. Це те, що я прагну. Ця мрія завжди була зі мною і продовжує залишатися, а завдяки Національному відбору я наближаюся до її реалізації.

Яким чином ви віднайшли своє покликання в музиці і чому вирішили йти саме цим шляхом?

З самого дитинства я була оточена мистецтвом, адже виросла в творчій родині. Усі мої близькі — це талановиті особистості, які мають власні погляди і принципи. Їм складно пристосовуватися до системи, тому я з ранніх років звикла до самовираження. Я займалася танцями протягом 15 років, і спочатку мріяла стати танцівницею, адже моя бабуся була балериною. Моя мама — художниця та майстер гончарства, яка створює чудову кераміку. Я також думала, що оберу шлях малювання, адже мені завжди подобалося займатися дизайном і створювати нові речі.

І ось одного дня я зустріла людину, яка відкрила мені двері в дивовижний світ музики. Я раптом усвідомила, як мені подобається спів, як звучить мій голос, як він трансформується і які можливості в ньому приховані. У цьому я знайшла свою силу і натхнення. Музика та мій голос стали для мене джерелом радості та підтримки.

- Коли ви планували подавати заявку на Нацвідбір, чи чули ви якісь стереотипи про цей конкурс? І чи збіглося ваше "очікування та реальність" вже зараз, коли ви у фіналі?

- У нас завжди люди люблять поговорити та нав'язати свої стереотипи. Можливо, я щось чула, але нікого не слухала. Я просто подавала заявку і все.

Якщо цьогоріч вам не вдасться здобути перемогу у Національному відборі, чи плануєте ви спробувати ще раз?

- Звісно. Чому ні? Якщо мені Бог дасть красиві думки, красиві рими, силу і бажання, то чому ні? Я завжди за. Це прекрасна можливість проявитися, заявити про себе і висвітлити важливі теми. Я дуже тішуся, бо є майданчики, такі як Нацвідбір та Євробачення, де можна підняти та висвітлити важливі теми. Вважаю, що потрібно з користю використовувати таку можливість.

Абіє розповіла, як ледь не втратила зір (фото надане співачкою)

Нещодавно ви згадували, що у вас є труднощі зі здоров'ям. Можете розповісти, що саме вас турбує?

Коли я дізналася, що потрапила до лонгліста, у моєму житті сталася неприємна і жахлива ситуація. Ми евакуювали кішку з Сумщини і привезли її додому, де вже жила інша кішка, яку ми взяли з притулку на початку повномасштабної війни. Хоча вона вже доросла, її психіка виявилася травмованою, і нова мешканка не змогла звикнути до неї. В результаті, стара кішка вирішила помститися: вона стрибнула мені в обличчя, вдарила лапою в око, і навіть запустила туди свої кігті. Я змушена була звернутися до лікарів, і цей процес виявився тривалим і важким. На жаль, травма виявилася серйозною, і медики не могли дати жодних прогнозів.

З такою травмою відновлення зору може виявитися неможливим. Мені говорили: "Хто знає, чи зможете ви знову бачити". Я безмежно вдячна, що вчасно звернулася до лікарів. Вже через тиждень ми помітили позитивні зміни, і вся команда була в захваті. Усі були щасливі від цього прогресу, адже я могла повністю втратити зір. Наразі я бачу на 50%, і процес загоєння триває. Сподіваюся, що через півроку зможу бачити ще краще. Хоча ідеальних результатів, швидше за все, не досягну, я продовжую боротися, дотримуюсь усіх рекомендацій та вірю в позитивний результат.

Але під час прослуховувань, коли було лікування, на ліки почалася алергічна реакція. І були набряки Квінке, бо неправильно тоді в екстрених умовах підібрали препарат. Лікарі мені казали, що я не буду співати з такою травмою і таким набряком, але я сказала, що все ж буду. Так і сталося.