Анна Алляйн: Смерть є формою протесту проти соціальної нерівності.

Анна Алляйн. Зображення: Особистий архів.

16 квітня у Парижі пройшла прем'єра повнометражного фільму "Оксана", знятого французькою режисеркою Шарлен Фав'є. Стрічка розповідає про життя трьох українок, які започаткували рух Femen.

Фільм уже багатьма сприйнявся неоднозначно, і чи буде прокат в Україні досі невідомо. Meta.ua вирішила зв'язатися з однією з учасниць цього руху Анною Алляйн, яка розповіла нам про своє ставлення до цього фільму, а також розкрила деякі таємниці, які завжди оточували Femen.

Вийшов новий фільм про Femen. Як ти ставишся до таких ініціатив?

- Я не можу підтримувати чи не підтримувати, це професіональне. Я вже зняла багато фільмів документальних. Це перше художнє ігрове, так би мовити, кіно. Мені як драматургу було би цікаво подивитися, як вони розробили цю тему. Я бачила тизер, і він мені дуже сподобався, він дуже такий душевно тремтливий.

- Як вважаєш: це комерційний проєкт, щоб заробити, чи справді хочуть показати вашу організацію?

Як людина, яка має стосунок до світу кіно та кіномистецтва, я переконаний, що фільми, особливо такі специфічні, рідко приносять прибуток. Судячи з тизерів, цей фільм не є авторським чи артхаусним, а скоріше представляє класичну драматургію. Він розповідає історію дівчинки, яка вірить у свою здатність змінити світ на краще, але, на жаль, завершує своє життя трагічно. Сумніваюся, що цей фільм досягне комерційного успіху, адже, на мою думку, європейські стрічки зазвичай не здобувають широкої популярності. Вважаю, що ця робота не стане масово затребуваною. І, до того ж, вона була знята за рахунок грантового фінансування, що знову вказує на її соціальну спрямованість.

Чи мали автори на увазі якісь великі цілі, судячи з їхніх бесід? Важко сказати. Можливо, вони співпрацювали з французькими активістками FEMEN, але з українськими, які продовжують підтримувати цю організацію, зокрема з засновницею Анною Гуцол, зв'язку не відбулося.

- Чи переслідують вони мету показати насправді FEMEN?

На мою думку, вони, мабуть, натрапили на захоплюючу оповідь, яка торкається соціальних аспектів, змін у суспільстві та боротьби за права людини, зокрема, за права жінок у всьому світі. Це дійсно вражаюча тема для розкриття. Вона поєднує в собі ліризм, романтику, соціальні проблеми, а також, на жаль, трагічні елементи. У мистецтві, як відомо, ключовим є конфлікт, і, на мою думку, саме внутрішні переживання Оксани, що призвели до її трагічного фіналу, найбільше вплинули на навколишній світ, що й стало причиною для екранізації цієї історії. До речі, це не перший фільм, присвячений Оксані; існує також дуже якісне документальне кіно про неї.

Чи знайома ти з Оксаною? Які враження у тебе про неї?

Так, я була знайома з Оксаною, і перш за все, вона була для мене соратницею. Можливо, це пов'язано з нашим ідеалізмом. Наші дні народження майже поруч: у мене – 25 січня, у неї – 31 січня. Тож, незалежно від того, вірите ви в гороскопи чи ні, ми з нею маємо багато спільного.

На жаль, ми не були дуже близькими подругами. Проте ми не раз спільно організовували різні акції.

- Вона вирішила покінчити з собою. Як ти на це реагуєш? Що думаєш про це?

Щодо її трагічного завершення, я не можу висловити нічого раціонального ані про неї, ані про її вчинок. Я лише усвідомлюю, що означає бути позбавленим розуміння з боку оточуючих, мати глибоку чутливість та переживати неможливість висловити свої почуття чи отримати підтримку. Схоже, саме це стало причиною того, що її життя закінчилося так раптово. Можливо, ці слова звучать абстрактно, але, здається, це правда.

Історія її загибелі виглядає досить загадково. Відтоді, як вона стала біженкою у Парижі, ми не спілкувалися так часто. Знаю, що українки не отримали теплого прийому від французьких революціонерок, які вже тоді, під керівництвом FEMEN, створили свою організацію. Чомусь зараз цей осередок вважається основним у FEMEN. Це виглядає дивно, але так стверджує Вікіпедія. Однак слід зазначити, що в Вікіпедії можна знайти багато суперечливої інформації.

Мабуть, вона відчувала сильний біль і глибоку самотність...

Я можу збагнути, чому Оксані було важко в цьому світі. Хоча я не можу зрозуміти, чому вона зробила такий відчайдушний вчинок, адже моя психіка не має схильності до суїциду. Але можна припустити, що її щось надзвичайно мучило. Ззовні ж, можна сказати, що вона дуже вдало реалізувала себе в Парижі. У неї була власна справа, незалежно від FEMEN. Це була не лише робота, а й покликання – живопис. Саме як художниця вона справді знайшла себе там.

Я знаю, що напередодні свого останнього рішення вона стала студенткою університету мистецтв. Вона мешкала в соціальному житлі, яке держава надає для тих, хто потребує допомоги. Хоча можна припустити, що її фінансове становище було складним, це, напевно, не було найважливішим. Мені здається, що її мучили почуття, які вона не могла висловити чи пережити, і вона залишалася без підтримки та розуміння з боку рідних. Можливо, цей світ здавався їй надто жорстоким і нестерпним. Я сам теж іноді відчуваю подібні емоції. Мені здається, що смерть може бути своєрідним протестом проти соціальної несправедливості, загальної жорстокості та грубості нашого суспільства, з яким ми намагаємося боротися.

Чи залишаєшся на зв'язку з іншими дівчатами з FEMEN? Які у вас взаємини та емоційний фон?

Ну, я спілкуюсь з деякими людьми, з іншими — ні, є ті, з ким ми товаришуємо, а також ті, з ким у нас немає близьких стосунків. Це, напевно, визначається особистісними характеристиками. Можливо, це просто етапи, які я проходжу в певний час. Раніше я могла бути близькою з однією подругою, а зараз у мене інші знайомства.

Якщо говорити про нормальну роботу, ви ходите в офіс, ви маєте там колектив, ви маєте там корпоративну етику, стосунки, якийсь навіть спільний відпочинок в рамках тімбілдінгу. Я завжди проти таких штук. Я на роботу приходжу тільки працювати. Святкувати дні народження, якісь свята я не хочу. Я хочу це робити з тими людьми, яких я особисто обираю. В цей момент, в цей день, в цей вечір. Ось так.

- Коли чекати на фільм про тебе?

- Дай Бог, щоб мені для цього не треба було загинути. Але, на жаль, смерть - дуже харизматична особистість, а люди здебільшого не дуже розумні, не дуже добрі. І здебільшого людину починають помічати, поважати, визнавати вже після її смерті. Дай Бог, що мені вдасться стати героїнею фільму без трагедії. Але знову ж таки, з огляду на драматургію, це неможливо. Хоча, ну, словом, я собі більше бажаю щастя і щасливого життя, аніж фільмів про себе.

- Ти продовжуватимеш?

- Так, це покликання моє. Я змінюю суспільство, виховую його в бік добра і справедливості. Цю мету я собі ставила, коли йшла в професію журналістики. Цю мету я собі ставила, коли йшла навчатися на українську філологію, обрала українську мову справою свого життя в професійному контексті.

Я завжди буду піднімати питання соціальних проблем і соціальної несправедливості. Вважаю, що їх важливо обговорювати, адже це допомагає формувати суспільну думку та впливати на свідомість людей. Для цього мистецтво відіграє ключову роль. Воно здатне привернути увагу до цих питань, викликати резонанс і сприяти активізму. Іноді необхідно створити скандал навколо проблеми, яка часто залишається непоміченою через свою чутливість, щоб ініціювати зміни в суспільстві.

Скандал навколо якоїсь проблеми чи навіть істерика в акційному сенсі, вона змінює закони, змінює ситуації, змінює ставлення в суспільстві до цієї проблеми. Це дуже важливо на шляху до створення суспільства соціальної справедливості.