Чому Україні необхідно не лише документувати війну, а й навчитися глибше її аналізувати.

Про значення документальних стрічок, художніх фільмів і серіалів у збереженні національної пам'яті, боротьбі з російською пропагандою та створенні власного історичного нарративу. Сьогодні воєнні фільми все частіше виходять за межі зображення фронтових подій і стають важливими темами для обговорення усього суспільства.

Ми часто обговорюємо воєнне кіно та документалістику як певний вид контенту. Проте я все більше усвідомлюю, що таке визначення є недостатнім. У країні, яка вже більше десяти років переживає війну, фільми та серіали, присвячені цьому періоду, стають невід'ємною частиною національної пам'яті та відіграють критичну роль у згуртуванні суспільства. Вони зафіксували переживання, що допомагають людям осмислити їхній досвід, зберігають голоси тих, хто безпосередньо пережив ці події, а також протистоять російській пропаганді, яка роками намагається не лише виправдати агресію, а й спотворити саму суть реальності.

Тому питання, чи потрібно нам знімати про війну, вже не стоїть. Важливе питання наразі -- як ми будемо про війну розповідати та що залишимо після себе наступним поколінням.

Від "Гвардії" до сьогодні: війна, яку продюсери каналу почали осмислювати ще у 2014-му

Канал "2+2" активно досліджував воєнну тематику ще до початку повномасштабного вторгнення. У 2014 році його команда розпочала створення проекту "Гвардія" — художнього фільму, що розповідає про перших добровольців, які після подій на Майдані вступили до лав Національної гвардії. Основою для персонажів стали реальні історії людей, які вже тоді мужньо захищали Україну. "Гвардія" стала першим серіалом в історії, присвяченим темі російсько-української війни.

Цей етап мав значення не лише для самого каналу. Українське телебачення почало активно дистанціюватися від російських матеріалів, прагнучи знайти нові формати та методи для створення контенту про українських захисників і події війни в різних жанрах.

Після 24 лютого 2022 року цей процес став незворотним. Канал "2+2" зазнав значних змін, які вплинули як на наповнення ефіру, так і на пріоритети у виробництві контенту. Програма "Загублений світ", що раніше зосереджувалася на інформаційно-пізнавальних темах, на кілька сезонів переключилася на висвітлення війни, її героїв та ветеранів, в результаті чого було створено близько 100 годин програм. З початку повномасштабного вторгнення телеканал реалізував 12 військових серіалів та понад 30 документальних проєктів, присвячених воєнній тематиці.

У 2023 році, на річницю вторгнення, ми показали "Я -- Надія" -- перший воєнно-драматичний серіал, знятий за подіями повномасштабної війни. В основі -- реальні історії працівників харківської екстреної допомоги, які в перші місяці вторгнення залишалися в місті й продовжували рятувати людей. Для мене принциповим тут є слово "люди", бо війна в кіно та серіалах не повинна перетворюватися лише на хронологію боїв, за великою історією маємо не втратити конкретних людей, наших героїв.

У грудні 2023 року Netflix оприлюднив офіційні дані щодо переглядів контенту за перше півріччя, і серіал "Я — Надія" зайняв друге місце серед українських проектів. Це значне досягнення, адже серіал присвячений важливій темі і висвітлює героїчні вчинки українців у перші дні повномасштабної агресії.

Канал "2+2" приділяє значну увагу військовим драмам та документальним проєктам, присвяченим війні. Документалістика, як правило, фокусується на фіксації реальних подій у моменті, тоді як художнє кіно надає можливість для більш глибокого узагальнення, емоційного осмислення та рефлексії, коли суспільство готове сприймати художні інтерпретації.

Війна створює величезну кількість фактів, таких як назви військових кампаній, дати, географічні координати, статистика втрат, а також інформацію про звільнені та захоплені території. Проте, через десять чи двадцять років наше сприйняття цього періоду буде формуватися не лише завдяки підручникам та архівним матеріалам, але й через особисті історії людей. Тому в центрі уваги військової документалістики та художнього кіно опиняються військовослужбовці, медичні працівники, рятувальники, працівники енергетичних компаній, волонтери, цивільні особи та люди, які пережили окупацію.

У документальному спецпроєкті "Спротив", який презентували на каналі "2+2" у 2024 році, автор досліджує життя українців, які чинять опір під час окупації. "Володарі неба" розкрили захоплюючі історії військових пілотів та складних повітряних місій. А в "Горе Грози" відтворено трагедію невеликого села на Харківщині, де внаслідок російського ракетного удару загинуло 59 осіб.

Ці наративи відрізняються один від одного, проте виконують спільну важливу функцію: надають масштабним історичним подіям людського виміру. Це має актуальне значення у сьогоднішній реальності. Фільми про війну здатні зменшити відстань між фронтом та тилом. Хоча цивільна особа може ніколи не потрапити в окоп чи медичний пункт, завдяки розповіді конкретного персонажа вона може хоч трохи усвідомити переживання тих, хто пережив ці жахи.

Документальне кіно також слугує засобом протидії пропаганді.

Війна Росії має два аспекти: фізичний та інформаційний. Протягом багатьох років Росія вкладала зусилля в створення своєї версії історичних подій, тому відповідь з української сторони не може зводитися лише до спростування нових фейків. Найефективніша антипропаганда полягає у відображенні реальності: свідчення людей, які пережили окупацію; імена тих, хто скоював воєнні злочини; розповіді безпосередніх учасників операцій; фотографії, документи, архівні матеріали та свідчення.

У 2023 році документальний фільм "Абсолютне зло" та проєкт "Відплата" зосередилися на фіксації злочинів, скоєних російською армією, а також на свідченнях тих, хто зазнав окупації. Водночас документальний проєкт "Російський спрут" проаналізував інший аспект війни — глобальну мережу російського впливу та пропаганду.

Документалістика тут виконує подвійну функцію: зберігає докази для нас і створює зрозумілу історію для світу. Бо міжнародній аудиторії недостатньо знати, що Україна воює, вона має розуміти, за що ми воюємо, з ким і якою є ціна цієї боротьби.

Новий етап полягає в тому, щоб висвітлювати не лише події на фронті.

Існує ще одна зміна, яку ми вже можемо спостерігати. На початкових етапах повномасштабної війни природним прагненням було зафіксувати актуальні події: агресію, окупацію, опір, бойові дії та злочини, скоєні росіянами. Але з часом, коли війна затягується, з'являється все більше тем, які виходять за межі безпосереднього фронту. Які наслідки для особи після серйозного поранення? Як військовий адаптується до цивільного життя? Як цивільні можуть навчитися комунікувати з ветеранами? Яку підтримку можна надати дітям, які пережили окупацію, втрату рідних, обстріли чи полон? Яким чином війна впливає на ціле покоління?

Саме про це цьогорічні документальні фільми "2+2". У "Другому фронті" ми говоримо про військових, які після тяжких поранень і втрати кінцівок вирішують повернутися до служби. "Інструкція майбутнього" -- про те, як ветеранам і цивільним знайти спільну мову та як нам не втратити суспільну єдність після повернення людей із фронту. "Недитяча війна" -- про психологічну реабілітацію дітей, які пережили наслідки російської агресії. Це важлива еволюція жанру. Воєнна документалістика поступово стає документалістикою про суспільство, яке війна змінила назавжди.

Ми опинилися в самому центрі подій, які ще не набули історичної перспективи. Чимало інформації залишається під забороною через питання безпеки, деякі герої цих історій поки не готові до їх розповіді, а певні операції стають зрозумілими для суспільства лише через певний час. Саме тому особливо важливими є ті моменти, коли учасники подій отримують можливість висловити свої думки і переживання.

У документальному проєкті "Тінях на межі" учасники української воєнної розвідки вперше діляться спогадами про події 2016 року, що відбувалися в окупованому Криму. Водночас, "Сталеві птахи" фіксують виняткову операцію, що забезпечила прорив українських гелікоптерів до заблокованої "Азовсталі" навесні 2022 року, наводячи свідчення тих, хто брав участь у цій місії. Сьогодні ці проєкти представлені у форматі телевізійних документальних фільмів, які, можливо, стануть важливим історичним джерелом у майбутньому. Саме тут для мене виявляється межа відповідальності медіа. Ми маємо розпочати створення власного архіву цієї війни, адже Україна не може дозволити, щоб її історію переписували інші.

Ми вже усвідомлюємо, як негативно впливає на наше сприйняття минулого ситуація, коли нові покоління ознайомлюються з історією через призму радянських уявлень, сприймаючи чужих героїв, їхні інтерпретації та культурні наративи. Саме тому сьогодні важливо активно знімати матеріали, робити це якісно та надавати можливість висловитися тим, хто реально формує цю історію.

Я вдячний керівництву "1+1 Media" за підтримку виробництва контенту воєнної тематики, попри нерідко збиткову економіку таких проєктів. Хочу подякувати внутрішнім продакшнам медіагрупи і зовнішнім партнерам, які виробляють контент воєнної тематики на замовлення каналу "2+2" або надають можливість показу готового продукту. Окрема подяка Міністерству культури України, Державному агентству з питань кіно, Українському культурному фонду, які системно і послідовно підтримують створення українського контенту з акцентом на воєнну тематику.

Сергій Кизима, генеральний продюсер телеканалу 2+2