"Темна дама", що стала основоположницею українського феміністського руху.

8 березня відзначається як Міжнародний день боротьби за права жінок. Український фемінізм має свої особливості, адже наші жінки не лише прагнули до гендерної рівності, а й боролися за національну ідентичність в умовах, коли Україна була бездержавною. Наталя Кобринська вважається піонеркою українського феміністичного руху в Галичині. Саме вона заснувала першу феміністичну організацію та випустила перший жіночий альманах. Внаслідок ранньої втрати чоловіка, Кобринська часто проводила час на самоті і щоденно одягала чорний одяг, що призвело до її прізвиська "чорна пані". Ця жінка є настільки таємничою постаттю, що дослідники досі не можуть точно визначити ані рік її народження, ані дату смерті. Про її життя та діяльність розповідала докторка філологічних наук Алла Швець на лекції, організованій Центром гендерної культури.

Офіційною датою народження Наталії Озаркевич (Кобринської) вважають 8 червня 1855 року. Однак Алла Швець зазначає, що брат Наталі Лонгин Озаркевич на звороті однієї зі світлин зазначив, що вона народилася 1851 року, а не 1855, як вказано у всіх її біографіях. Ймовірно, вона хотіла виглядати молодшою в товаристві, тому приховувала свій вік.

Наталя завжди відзначалася вишуканим стилем та неповторним шармом. Її манеру одягатися яскраво описала сестра Михайлина Рошкевич: "Аристократів Кобринська зустрічала в сукні з довгим шлейфом, а простих людей - у хустці на голові. Проте завжди ретельно підбирала її та дбайливо в'язала перед дзеркалом".

Наталю Кобринську охарактеризували як істинну представницю еліти суспільства (зображення з Вікіпедії).

Вона з'явилася на світ у Снятинському районі в сім'ї священнослужителя Івана Озаркевича, який обіймав посаду депутата Галицького сейму та австрійського парламенту. Її матір походила з відомого і давнього роду Окуневських. Цікаво, що першою лікаркою в Австро-Угорщині була її двоюрідна сестра Софія Окуневська.

Вже у 19 років (або у 23) Наталя Озаркевич вийшла заміж за майбутнього священника Теофіла Кобринського. Подружжя домовилося про особливі умови їхнього співжиття: не переобтяжувати Наталю хатньою роботою, не народжувати дітей, а працювати на користь народу. У це поняття вона вкладала й боротьбу за жіночі права. Чоловік її підтримав, хоча з такого подружжя не раз кепкували. "В Галичині добрих ґаздинь багато, а тружениць духу мало", - казав він.

Теофіл Кобринський, який протягом усього свого життя мав незмінну підтримку від Наталії (зображення з Вікіпедії).

Протягом восьми років Теофіл раптово залишив цей світ. У день його похорону Кобринська зрізала свої розкішні коси і поклала їх у труну, виражаючи свою вірність назавжди. Молода вдова повернулася до батьківського дому. Щоб підбадьорити свою доньку, батько вирішив відвезти її до Відня, де Наталя зустріла українських студентів та представників інтелігенції. Публіцист і літературознавець Остап Терлецький заохотив її спробувати писати.

У 1883 році Кобринська створила своє перше оповідання під назвою "Пані Шумінська", яке згодом отримало нову назву "Дух часу". У творі йдеться про роздуми багатодітної матері та її дітей, які обирають свій власний шлях. Наступного року вона випустила повість "Задля кусника хліба", яка досліджує самостійну роль жінки в суспільстві. Успішні твори надихнули її на подальшу популяризацію феміністичних ідей через літературну діяльність. Її завжди підтримував Іван Франко, з яким вони мали дружні стосунки між родинами.

Натомість, його товариш Михайло Павлик вирішив зробити пропозицію Кобринській. Алла Швець згадує, що свою ініціативу він обґрунтував тим, що Наталі потрібно переїхати до Львова для розвитку в літературі, адже в Болехові "вона витрачає час на візити та варення". Михайло отримав відмову, про що пізніше писав у листі до Драгоманових, скаржачись: "найпередовіша жінка відмовила найпрогресивнішому чоловікові". Кобринська також надіслала фотографію Павлика своїй подрузі Ользі Кобилянській, представляючи його як молодого перспективного автора з Галичини. Проте і вона не виявила до нього інтересу.

Українські письменники 1898 року. Михайло Павлик перший ліворуч у першому ряду, Наталя Кобринська і Ольга Кобилянська - третя і четверта ліворуч (фото з Вікіпедії)

Для продовження своєї діяльності Кобринська заснувала "Товариство руських жінок", перше засідання якого відбулося 8 грудня 1884 року в Станіславові. Ця подія вважається початком українського жіночого руху. Кобринська окреслила мету "Товариства" наступним чином: "Ми прагнемо впливати на розвиток жіночої свідомості через літературу, оскільки вона відображає як світлі, так і темні аспекти суспільного устрою, його потреби та недоліки". На з'їзді учасниці також проголосили ідею соборності України та зобов'язалися працювати на благо народу. Особливу увагу звертали на культурну освіту жінок із сільських районів.

Три роки потому Наталя Кобринська, разом із Оленою Пчілкою та за підтримки Івана Франка, випустила жіночий альманах "Перший вінок" у 1887 році. Фінансування його видання стало можливим завдяки приватним внескам та особистим коштам Олени Пчілки. У цьому альманасі були представлені основи феміністичних ідей, а також прозові, поетичні та публіцистичні твори 17 українських жінок-письменниць з різних куточків країни. Кобринська підкреслювала історичну значущість альманаху, зазначаючи: "інтелектуальна жінка відчула себе одночасно русинкою і особистістю, усвідомила свої права на національне та громадське життя".

Поштівка з двома зачинательками феміністричного руху: Олени Пчілки на Наддніпрянщині і Наталії Кобринської на Галичині

Кобринська домагалася права жінок здобувати освіту, вона почала збирати підписи під петицією до австрійського уряду. Однією з перших у Галичині почала організовувати дитячі садки.

Якщо Франко висловив підтримку першому виданню "Першого вінка", то щодо другого він був налаштований скептично. Він підкреслив, що традиція альманахів не виправдовує себе і пропонував перейти до більш економного формату. Спільно з Ольгою Кобилянською, Євгенією Ярошинською та Уляною Кравченко, Наталія Кобринська ініціювала випуск ще одного літературного збірника під назвою "Наша доля". Однак навіть цей проект не уникнув критики з боку колишніх однодумців.

Як розповіли на сайті "Українки", Наталя Кобринська полемізувала з Кларою Цеткін, яка ініціювала свято 8 березня. Цеткін вважала, що жіноче питання не треба виокремлювати: якщо змінити капіталістичну систему, автоматично зміниться й становище жінки в суспільстві. Кобринська заперечувала цю тезу і вважала, що питання можна вирішити тільки через національне самоусвідомлення та ґрунтовну освіту жінок. "Жінка зможе вирватися з патріархального рабства лише тоді, коли матиме економічну незалежність, можливість реалізуватися в освіті й науці, буде усвідомлювати себе повноцінною людиною, а не додатком до чоловіка", - була переконана галичанка.

Кобринська акцентувала увагу на національному вимірі феміністського руху (зображення з ресурсу УІНП).

Для просування своїх задумів і жіночого руху Кобринська переїхала до Львова, але, не отримавши належної підтримки, повернулася до Болехова. Як зазначає Алла Швець, емансипаційні концепції виявилися занадто ранніми для того часу, адже патріархальне середовище Галичини було ще досить консервативним, і ці ідеї важко знаходили місце в суспільстві.

Галицька інтелігенція також не визнала її літературні експерименти та новаторські ідеї.

"У творчій діяльності Кобринської відбулася цікава еволюція від реалізму до модернізму, але ніхто з тогочасних критиків і літераторів не сприйняли такого експериментаторства і називали її твори занепадництвом, низькопробним мистецтвом. До модернізму Кобринська виявила себе як дуже тонка аналітикиня, котра з розумінням осмислює проблеми людської психології, взаємин, стану людської душі. Саме вона ввела в літературу такий жанр психограми, який фіксує у вигляді фрагментарних жанрів дуже тонкі нюанси людської почуттєвості", - пояснює Алла Швець.

Останні роки життя Наталія Кобринська жила самотньо (фото з сайту "Читомо")

У 1915 році, під час Першої світової війни, Кобринська потрапила під арешт і була звинувачена у шпигунстві. Її визволив із концтабору адвокат і літератор Андрій Чайковський. У себе вдома вона регулярно приймала січових стрільців.

Зимою 1920 року, подорожуючи з Львова до Болехова, Наталя Кобринська захворіла на тиф. Це була сувора зима, сповнена морозів та снігових бур, і через її тяжкий стан та складні погодні умови, її відвідували не щодня. Тіло самотньої Кобринської виявили 22 січня, але точна дата її смерті залишилася невідомою. Чоловік її сестри, аби "знешкодити" спадщину, спалив її листи та рукописи, які вона планувала передати Науковому товариству імені Шевченка у Львові. На могилі Наталії Кобринської було викарбувано напис, який вона залишила у заповіті: "Мені вже серце не болить".