Вартість свободи: як українці святкували незалежність від Ужгорода до Харкова та від Сум до Одеси.

Донедавна багато з нас не розуміли, що таке "свято зі сльозами на очах". Тепер кожен День незалежності України - саме таке свято. УНІАН зібрав емоції від Харкова до Ужгорода.

Багато років поспіль на цей день в українців були заплановані дві ключові події - парад і сварка. В основному, дискусії велись навколо питань: чи потрібен той парад, чи так ми маємо святкувати, чи це взагалі свято?..

Останній День незалежності перед початком повномасштабного вторгнення, тридцята річниця, став чимось по-особливому вражаючим і хвилюючим. Вулиці та парки, як і нині, переповнилися людьми, більшість з яких була одягнена у вишиванки. На Майдані проходила колона військової техніки, а в небі повільно і велично курсувала "Мрія"...

За чотири роки у столиці так само багато людей у вишиванках, але багато і у військовій формі. На Майдані - імпровізований меморіал із сотень прапорців та фото загиблих за Україну її синів та доньок (всі урочистості переїхали на Софійську площу). Звук літака у небі означає, що це - військовий літак. І дуже багато людей кажуть один одному: "Зі Святом!".

Як вишиванка, так і ранкова молитва 24 серпня вже стали невід’ємною традицією в Україні. УНІАН відвідав площу Андрія Бачинського в Ужгороді на світанку, де біля греко-католицького кафедрального собору зібралися сотні місцевих мешканців та гостей міста. Ця акція, започаткована Закарпатським народним хором, відбувається в Ужгороді вже дванадцятий рік поспіль і щороку приваблює все більше учасників. Люди, які приходять сюди щорічно, діляться, що виконання молитви на світанку зазвичай викликає глибокі емоції та мурашки по шкірі.

"Щороку ходжу на молитву за Україну. Вірю в її силу. Вірю в нашу правду. Ми переможемо!", - розповів УНІАН пан Петро, який не пропустив молитву на світанку жодного разу.

Цього року чоловік з'явився разом із сім'єю - навіть сильний дощ не став на заваді ужгородцям.

Ще одна містянка, пані Марія, прийшла на шосту ранку разом з двома доньками. Вона розповіла УНІАН, що переселилась до Ужгорода разом із батьками якраз 34 роки тому, обожнює це місто, любить країну, волонтерить і підтримує Збройні сили України.

"Для мене молитва за Україну є чудовою традицією, яку ми шануємо і бережемо. Я впевнена, що подібного немає більше ніде у світі. Пишаюся тим, що маю можливість жити на цій дивовижній землі! Вірю, що перемога обов'язково буде на нашому боці!" - ділиться жінка.

Поки на площі лунали "Молитва за Україну", Державний Гімн, "Отче наш" у виконанні представників національних спільнот Закарпаття, а також ряд патріотичних пісень, на великому екрані, встановленому поруч з собором, транслювались прямі включення з різних куточків світу: Нідерландів, Словаччини, Угорщини, Хорватії, США, Бразилії, країн Балтії та інших. Українці з усіх континентів приєднувались до молитви, висловлювали підтримку своїм співвітчизникам і бажали миру для рідної країни.

Після завершення акції учасники, виконуючи українські пісні, пройшли спільною ходою центральними вулицями Ужгорода до набережної Незалежності. Тут, на ярмарку, усі охочі могли придбати різноманітні смаколики та одночасно зробити внесок на підтримку Збройних сил України. Усе навколо, від вишиванок на людях до родин, які вийшли на прогулянку, пили каву і спілкувались, свідчило про особливе єднання. Здавалося, що кожен з присутніх відчуває себе святковим. Багато учасників висловили в розмові з УНІАН думку, що цей день справді є важливим для України.

Трохи інший настрій у Харкові. Напередодні Дня незалежності, 18 серпня, місто приспускало прапори через траур за загиблими. Підступним ударом по житловому будинку одразу кількома "Шахедами" Росія вбила сімох містян, поранень зазнали понад 30 осіб. І, мабуть, через те, що прильоти тут доволі часто (дуже близьке сусідство з ворогом має й такі недоліки), настрій у багатьох дещо пригнічений, а думки більше про безпеку, ніж про святкування.

Харків вже протягом чотирьох років існує в режимі фортеці. Проте навіть найстійкіші харків'яни, особливо молодь, іноді відчувають потребу в розслабленні.

Основні святкування серпня в Харкові, як правило, проводяться напередодні Дня незалежності. 23 серпня місто відзначає свій День, що збігається з Днем прапора, створюючи своєрідне свято "два в одному". Цього року, незважаючи на військові обмеження, які забороняють масові заходи у "фортеці", а також закриття театрів і кінотеатрів, місцева адміністрація все ж вирішила організувати святкування на честь Дня міста.

До цього часу традиційно комунальні служби проводили активні роботи з прибирання, стрижки зелені та фарбування. У Харкові відновили старовинні фонтани, квітники та освітлення, з'явилися нові незвичайні пам'ятники, також організували концерти в метро та торгово-розважальних центрах.

Але гарно прибрана, зі світломузикою "фортеця", викликає дещо сумбурні відчуття і яскраві дискусії. Приміром, чи варто витрачати такі ресурси на оці розваги та фонтани, а не на відновлення бомбосховищ чи закупівлю протидронів для захисту від тих же "Шахедів"? Думки розділилися.

З одного боку, в мережі можна знайти безліч фотографій і відео, на яких частина місцевих жителів активно святкує День міста — натовпи людей, танці, а іноді навіть святкування на дахах автомобілів у нічний час. З іншого боку, це свято відбувається на фоні закликів з гучномовців "слідкуйте за безпекою" і звуків протиповітряних сирен, а на сусідніх вулицях триває розбирання завалів від зруйнованих будинків, що приховали під собою жителів... Такі вони — парадокси життя в прифронтовому місті.

Проте навіть найбільші скептики не могли не насолодитися видом Харкова, який хоча б на один день ніби повернувся в епоху до початку війни.

У мирні роки святкування Дня міста поступово переходило на наступний день - День незалежності України. І фонтани, і ілюмінація продовжували працювати й далі. Проте 24 серпня в Харкові не стільки "святкували", скільки "відзначали" - з офіціозом, урочистостями та прапорами.

До 2022 року День незалежності не викликав у мешканців міста особливих емоцій. Проте, після того як українські Сили оборони витіснили російські війська з Харкова, а центральний проспект, який колись носив ім'я Московського, перейменували на проспект Героїв Харкова, це свято набуло нового значення. Тепер воно стало для місцевих жителів чимось на кшталт "9 травня", але не в тому сенсі, як його "святкують" у Росії, а радше так, як його пам'ятають наші батьки та діди – з глибокими емоціями і сльозами на очах.

Цікаво, що День міста в Харкові святкується 23 серпня, оскільки саме в цей день у 1943 році місто було звільнене від нацистських загарбників. День незалежності України тепер також асоціюється з визволенням від рашистських сил. Обидва свята, хоч і відокремлені десятиліттями, мають багато схожих рис. Проте вони залишаються безмежно різними, оскільки нова війна триває, а перемога поки що залишається в майбутньому.

У Сумах святкування Дня незалежності розпочалося зовсім не у святковій атмосфері. У ніч на 24 серпня місто зазнало нападу ворожих дронів "Шахед", жителі чули вісім вибухів протягом півтори години. Вранці російські повітряні удари продовжилися — три дрони-камікадзе типу "Італмас" вдарили по місту. А в обід обласний центр знову став об'єктом атак "Шахедів"...

У таких умовах не є дивним, що на вулицях людей було значно менше, ніж в звичайні вихідні або святкові дні. Наприклад, центральна пішохідна вулиця міста Суми, відома як Соборна або "Сотня" серед місцевих жителів, в перші години дня була практично безлюдною, з лише кількома десятками перехожих. Раніше ж, на День незалежності, тут уже зранку зібралося б кілька тисяч відвідувачів.

Однією з причин виникнення такої ситуації стало рішення влади скасувати всі масові заходи в прифронтовому місті до 24 серпня. Пам'ятник Тарасу Шевченку, який зазвичай оточують букети квітів під час державних свят, сьогодні залишився без жодної квітки.

Малолюдно було і в сумських закладах харчування. Як і завжди останнім часом, на вулицях Сум помітна присутність військових - багато вантажних та легкових автомобілів з відповідними позначками та інколи з антидроновим захистом.

Наші захисники активно купують товари в місцевих магазинах та відвідують кафе чи заклади швидкого харчування, зокрема кіоски. Тому було приємно помітити серед людей в одностроях когось у вишиванці, хоча таких у Сумах сьогодні було небагато. Саме в цій вишиванці УНІАН зустрів викладачку Сумського державного університету, пані Тетяну. Вона розповіла, що разом із сином відвідала кілька важливих для неї місць: вранці вони побували в церкві, де помолилися за Україну, а потім вирушили до символу міста — Альтанки. До речі, в соціальних мережах розповсюдилося відео, на якому Святослав Вакарчук грає на піаніно, встановленому в Альтанці. Вони також відвідали корпус СумДУ, який зазнав удару російської ракети на Вербну неділю, після чого побували на площі Незалежності, де встановлено Алею пам'яті загиблих українських захисників і захисниць, на металевих кубах якої розміщені фотографії та короткі історії Героїв.

На запитання, що для неї означає День незалежності, пані Тетяна відповіла, що це "дуже світле свято, свято волі та сили нашого народу, яке останнім часом переосмислилось". Вишиванку вона вважає кодом нації та однією з основних ознак, яка допомагає ідентифікувати українців.

Одесса, зокрема її історичний центр, вже з ранку був наповнений людьми. Це стало першим випадком з початку масштабного російського вторгнення, коли тут пройшов відомий Вишиванковий фестиваль.

Як повідомили в УНІАН представники однойменної громадської організації, захід відновили, але не в повному обсязі — не проводитимуться масові активності, такі як хода, ярмарок майстрів та живий ланцюг у вишиванках. Замість цього, вранці на Потьомкінських сходах був розгорнутий великий прапор України.

Минулого року подібну акцію активісти організували в прихованому режимі, і місцеві жителі дізналися про неї лише після завершення. Натомість цьогоріч захід відбувся відкрито і зібрав значну кількість людей. Учасники святкової церемонії підняли вгору жовто-блакитний прапор завдовжки 34 метри (цей розмір символізує "вік" України) і пройшли з ним по знаменитих сходах.

На тлі загрози російських обстрілів, місто все ж не залишилось без святкових подій, які проходили поруч із бомбосховищами. Однією з найяскравіших акцій став автопробіг, що справді вразив усіх. Близько п'ятдесяти автомобілів і три десятки мотоциклів, прикрашених національними прапорами, проїхали від вулиці Ланжеронівської в центрі міста до площі 10 квітня в районі Аркадії, а потім повернулися назад. Свідки цього дійства зустрічали колонну оплесками, вигуками "Слава Україні!", а також махали руками і демонстрували тризуб.

Крім того, у місті відбулися велозмагання "Перегони вгору", присвячені Дню Незалежності України. У зоопарку влаштували святкові заходи для дітей, а на Дерибасівській вулиці пройшов концерт. У центрі та в ряді парків чути музику, а кафе переповнені відвідувачами. Багато людей фотографуються на пам'ять, піднімають келихи за перемогу та вшановують пам'ять загиблих.

За словами одеситки Надії Новошицької, 24 серпня - це одночасно і гордість, і сльози: "Для мене День незалежності, з одного боку, - велике свято, почуття гордості за мою країну. Це радість через те, що я живу у цій державі, у цьому місті. Я пишаюся бути українкою. Водночас, з 2014 року - це почуття болю, яке з повномасштабним вторгненням Росії лише посилилося. З кожним роком війни ми більше розуміємо, яку ціну платимо за свободу, за незалежність. За можливість піднімати український прапор".

Варто підкреслити, що в Одесі, зокрема на Біржовій площі, як і в багатьох інших містах України, відбулася акція пам’яті на честь загиблих героїв у День незалежності. Військовий оркестр виконував музичні композиції, а представники духовенства провели молебень. На тротуарі біля будівлі міської ради тисячі лампадок були розташовані у формі мапи України.

Вшанувати пам'ять загиблих прийшли військові, друзі та родичі загиблих. Вони принесли із собою портрети близьких, які віддали життя за незалежність України.

"День незалежності для нас – це величезне свято, яке має глибоке особисте значення. Наші близькі, батьки та сини віддали свої життя за нашу свободу та жовто-синій стяг. Це наше особисте горе – ми втратили те, що було найціннішим для нас. Сьогодні на вулицях ми виводимо наше горе, адже підтримка людей для нас є надзвичайно важливою...", – поділилася Ірина Орлянська, співзасновниця громадської організації "Сім'я ангелів світу", яка об'єднує близько тисячі родин загиблих з Одеси та Одеської області, в інтерв'ю УНІАН.

Окремо хочеться згадати українців, які сьогодні святкували День незалежності в окупації, у підпіллі. Цінність незалежності ще більша, коли можеш привітати однодумця хіба кивком голови, легкою посмішкою чи сильнішим потиском руки. Без слів. Коли можеш намалювати жовто-блакитний прапор на внутрішній частині долоні і розумієш, що ризикуєш бути арештованим, якщо цей малюнок помітять. І все ж вони посміхаються, тиснуть руки і малюють прапори.

Зі Святом, українці! З Днем незалежності, Україно!