З нагоди 117-річчя Оксани Примаченко: як її фантастичні створіння стали символом захисту України та надихають світове мистецтво | Новини Еспресо

зображення: Зображення з публічних ресурсів

Більшу частину свого життя видатна художниця провела в затишному селі Болотня, що на Київщині. Саме в цьому місці, 12 січня 1909 року, вона з'явилася на світ у родині, яка була сповнена творчого духу — її матір'ю була відома вишивальниця Параска, а батьком — тесля Оксентій Примаченко.

У молодому віці Марія зіткнулася з поліомієлітом, що залишило на її тілі незабутні сліди, але водночас зміцнило її дух. Внаслідок хвороби їй вдалося завершити лише чотири класи школи, проте справжнім джерелом знань став її рідний дім, а взірцем для наслідування – матір. Параска навчила доньку вірити в себе, цінувати свої можливості та прагнути до здійснення своїх мрій.

"Починалося все це так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату", - згадувала свій шлях до художньої діяльності Марія Примаченко.

Таким чином, її перший публічний живопис отримав своє життя: розмальовані стіни миттєво зацікавили сусідів, які були вражені талантом молодої художниці та почали запрошувати її прикрасити свої домівки.

Талант Марії не залишився без уваги, його помітила мисткиня-ткаля Тетяна Флору і запросила молоду художницю попрацювати в експериментальних майстернях при Київському музеї українського мистецтва. Тут вона вперше змінила глину хат на білосніжний папір. А невдовзі роботи художниці відібрали для Української республіканської виставки народного мистецтва, де Примаченко відзначили дипломом І ступеня.

З 1937 року чудові створіння Марії Примаченко були представлені на Першій міжнародній виставці в Парижі, де отримали золоту медаль. Існує думка, що коли деякі роботи Примаченко були продемонстровані в Парижі в тому ж році, геній художниці отримав високу оцінку від Пабло Пікассо.

"Я схиляюся перед художнім феноменом цієї геніальної українки", - заявив тоді один із найвидатніших митців XX століття.

Ця подія стала першим визнанням у світі. Далі були виставки в Варшаві, Софії, Монреалі й Празі. А музеї почали купувати роботи художниці.

Цікава деталь: під час навчання у столиці України, Києві, дівчина зустріла свого майбутнього чоловіка, який виявився її земляком з Іванкова, що розташований неподалік. Василь Маринчук приїхав на екскурсію до Лаври, де проходили різні майстер-класи. Незважаючи на можливість залишитися в столиці та розпочати кар'єру, Марія вирішила повернутися до свого рідного села Болотня, щоб бути поруч із коханим.

У березні 1941 року в родині з'явився син Федір, але його матері, талановитій мисткині, довелося самотужки виховувати хлопчика, оскільки її чоловік загинув на фронті. Паралельно з важкою працею, адже вона шила й вишивала, щоб забезпечити себе, свою дитину та літніх батьків, мисткиня також прививала сину любов до живопису, виховуючи його як найкращого друга. Можливо, саме завдяки її турботливій підтримці Федір зрештою став відомим народним художником.

Вона не лише виховала свого сина, але й активно ділилася своїми знаннями з дітьми. У 1970-х роках Марія Примаченко із задоволенням проводила заняття у своєму домашньому училищі в Болотні, куди приїжджали діти з різних міст.

Марія Примаченко творила навіть тоді, коли сильно хворіла та вже не мала змоги ходити, малювала просто у ліжку, адже попри обмеження у зовнішньому світі, її внутрішній продовжував квітнути кольорами та історіями. А її земний шлях, за який художниця встигла створити близько 1000 робіт, завершився 18 серпня 1997 року у тій же самій Болотні.

"За мною не плачте, я не пропаду на тому світі... У мене там теж буде робота, тільки треба взяти з собою гарні фарби та папір - я все пам'ятаю. Я вас ніколи не забуду і всім людям навіки заповідаю любов. Мені бачилося: любов, ще така любов буде на землі! - лад буде. Живіть зі світом", - казала вона напередодні своєї смерті, діляться у Фонді родини Марії Примаченко.

Робота Марії Примаченко, зображення: Зображення з публічних ресурсів

Яскрава постать у світі "наївного мистецтва", одна з найзначніших українських художниць, володарка Національної премії України імені Тараса Шевченка 1966 року, Марія Примаченко вдало поєднала в своїй творчості малюнок та живопис, втілюючи їх у яскравих кольорах.

У творіннях Примаченко все наповнене особливим життям: квіти розвиваються у вражаючі всесвіти, птахи набувають вигляду вишиваних мрій, а звірі перетворюються на фантастичних гібридів із уважними поглядами й гострими кігтями. Її уявний звіринець і рослинний світ формуються з Полісся, де джерелом натхнення слугує щоденність сільського побуту, свята, пісні та казки. Вона завжди наділяла свої творіння поетичними назвами, які надавали роботам ще більшої глибини та смислового багатогранності.

За фантасмагоричними образами часто ховаються дуже конкретні та болючі теми: війна, соціальна нерівність, тривоги епохи, особисті переживання. Режисер театру та кіно Лесь Танюк, який особисто знав художницю, також пов’язував її фантастичних істот із суспільними катаклізмами: арештами та репресіями. Він зазначає, що вона починала зі світлих квітів і яскравих кольорів, але в 1936-1937 роках стала зображувати тварин. Потім мисткиня надовго зникла з активного мистецького життя, а якщо й поверталася до малювання квітів, то вони вже не були такими радісними. У шістдесяті роки відбувся раптовий вибух творчості: знову з'являються яскраві квіти та живі кольори. Після арештів 1972 року з'явилася нова серія звірів, серед яких переважали монстри з недоброзичливими поглядами. Танюк звертає увагу, що іноді трапляється й веселий бурлеск, однак більшість з цих істот викликають страх, адже вони "прийдуть і всіх з'їдять".

Навіть жахливі наслідки Чорнобильської катастрофи під її пензлем набули парадоксальної краси, водночас викликаючи тривогу. Для неї ця аварія мала значне особисте значення, адже Болотня знаходилась всього за кілька десятків кілометрів від Чорнобиля. Незважаючи на численні пропозиції покинути свій дім, вона та її син залишились на місці. Натомість Марія віддала перевагу творчості: "Квіти виросли біля четвертого блоку", "Пам'яті Валерія Ходімчука", "Кочубарики" — катастрофа стала натхненням для її живопису.

Іронія полягає в тому, що незважаючи на яскраву палітру та емоційну відкритість своїх творів, радянська система часто не помічала (або вдавала, що не помічає, намагаючись переконати всіх у її примітивності) глибоких значень і гострих реакцій на дійсність, якими Примаченко щедро ділилася зі світом.

зображення: Міністерство культури та інформаційної політики

З початком повномасштабного вторгнення Росії творчість Марії Примаченко набула нового змісту. У найпохмуріші часи 2022 року її мистецтво сприймалося як символ опору, пам’яті та життєвої сили: яскраві кольори та фантастичні створіння стали втіленням незламності українського духу, незважаючи на жорстокі удари війни. У цей період у Львові, в Національному музеї імені Андрея Шептицького, проходив проєкт "Дарую Україні", а в Національному центрі "Український дім" в рамках виставки "Врятоване" відвідувачі мали змогу побачити роботи, які дивом збереглися після пожежі в Іванківському історико-краєзнавчому музеї, зруйнованому внаслідок російської агресії.

У 2023 році роботи Марії Примаченко були представлені на окремій виставці в Лондоні, а також на великій експозиції "Слава Україні" в Українському музеї Нью-Йорка. Тим часом влітку 2024 року в музеї сучасного мистецтва у Варшаві завершилася 4-місячна виставка "Тигр у саду. Мистецтво Марії Примаченко", яку відвідали понад 33 тисячі людей.

Крім того, бренд одягу Medicine, який славиться своїми артколекціями у співпраці з польськими художниками, представив нову лінію одягу, натхненну творчістю української мисткині. Водночас українські марки, спільно з музеями, розробили цілу серію популярного мерчу. Серед цих виробів можна знайти хустини, шкарпетки, брошки, пазли та багато інших цікавих предметів, які дозволяють зберегти творчість Марії Примаченко максимально близькою до серця кожного українця та іноземного шанувальника її мистецтва.

Ще одним вражаючим мостом між візуальним мистецтвом та сучасною культурою став проєкт американського дуету CHIAOZZA, до якого входять художники Адам Фрезза та Террі Чао. Вони створили сім яскравих надувних скульптур, висота яких коливається від 3 до 7 метрів. Ці сучасні публічні артоб'єкти переосмислюють мотиви творчості Примаченко. У серію увійшли роботи під назвами "Горошок", "Світове дерево"/"Дерево", "Жовтий звір", "Синій звір", "Чарівний птах", "Сонях" та "Червона квітка".

Сьогодні в Національному музеї "Київська картинна галерея" представлено роботи трьох поколінь родини Примаченків - Марії, Федора та Івана - в межах великої художньої виставки "У саду різдвяному".