Фільм "Битва за гривню": шлях українців до мільйонних статків і витривалість нашої валюти під час війни.

Спостерігаючи на складний шлях національної валюти, яка пройшла від купонів, захованих у коробках з-під взуття, до статусу державної грошей під час війни, виникає бажання підсумувати: якщо гривня витримала ці випробування, то і Україна здатна вистояти.

Для покоління, яке з'явилося на світ перед або під час Незалежності, українська гривня стала звичним атрибутом, таким же природним, як безкоштовний Wi-Fi в кафе чи затори на Північному мосту у Києві. Сучасний зумер легко здійснює оплату, прикладаючи смартфон до термінала, і навіть не задумується, що синьо-жовті купюри, будь то паперові чи цифрові, не з'явилися просто так, без вкладення історичної справедливості.

Більшості й на думку не спадає, що за появу цієї самої гривні у 1990-х велася детективна, а місцями суто "дикозахідна" боротьба з бандитами, спекулянтами, Москвою та мільйонною гіперінфляцією, коли зарплату видавали купоно-карбованцями у коробках з-під взуття.

Нагадати нинішнім поколінням про ті буремні часи вирішили режисер Володимир Сидько й авторка ідеї та продюсерка Тетяна Лазарева (продюсерська агенція "АССА"). Вони зняли документальну стрічку з промовистою назвою "Битва за гривню". Проєкт фінансово підтримали Держкіно та "Таскомбанк" -- мабуть, щоб ми не забували, якими сивими пасмами й валідолом під язиком давалася національна фінансова система.

Якщо для молоді це "історичний екшн з минулого століття", то для старшого покоління -- особистий трилер, пережитий на власній шкірі.

Політика, культурні відродження чи дипломатичні баталії 90-х могли хвилювати або зачіпати більші або менші верстви населення. Однак далеко не всіх. Політичні розбірки цікавили депутатів та активістів, мистецькі перформанси -- інтелігенцію, а переділ власності -- нових "бізнесменів". Але гроші зачіпали абсолютно всіх без винятку -- від академіка до двірника.

Усі без винятку стали учасниками одного грандіозного соціального експерименту: отримували зарплати в мільйонних розмірах, відвідували базари з пакетами купоно-карбованців і намагалися встигнути порахувати ціни, які змінювалися швидше, ніж громадський транспорт. Для старшого покоління "Битва за гривню" — це не лише документальний фільм про макроекономічні реалії, а й ностальгічний і тривожний ретро-подорож у часи, коли кожен українець випадково став мільйонером, але хліб і пачка чаю все ще вимагали цілу купу кольорових купюр.

З художньої точки зору стрічка зроблена без зайвих мистецьких витребеньок чи претензій на вишуканий артхаус. Жодних розтягнутих кадрів чи медитативних пейзажів -- усе побудовано на динамічному монтажі, архівних кадрах і дуже стислих, влучних інтерв'ю і динамічній музиці. Події розгортаються у темпі гарного фінансового трилера, де немає часу на раптово ліричні відступи.

Серед тих, хто ділиться спогадами "з перших вуст", -- як провідні чиновники та фінансисти (Віктор Ющенко, Віктор Пинзеник, Олег Рибачук, Олександр Савченко, Іван Заєць, Володимир Матвієнко), так і безпосередні виконавці таємних спецоперацій -- від генерала СБУ Василя Крутова до капітана корабля Юрія Алаликіна, який віз перші контейнери з гривнею через море.

Але серед цього поважного грона виділяється одна постать. Це економічна журналістка Алла Ковтун, яка з'являється на екрані не лише як спікерка та консультантка. Зважаючи на глибину її занурення в тему, можна сміливо припустити, що вона стала негласною співавторкою сценарію. Адже саме вона свого часу видала фундаментальну книжку "Сальдо великих грошей" про становлення української банківської системи, де левову частку присвячено саме драматичному народженню гривні. У фільмі її коментарі слугують тим самим залізобетонним каркасом, який притримує історичний фактаж і не дає йому розсипатися на окремі спогади.

Назва фільму, що містить слово "битва", не є лише журналістським перебільшенням або привабливим заголовком для залучення глядачів. Дійсно, навколо впровадження гривні розгорталися справжні драматичні події.

Здавалося, що з появою нової держави автоматично з'явиться і власний друкарський верстат. Однак автори фільму вносять народження гривні в значно більш широкий контекст, що нагадує детективну історію з військовими елементами.

Усе почалося ще з агонії СРСР і знаменитої "Павловської реформи" січня 1991 року. Тодішній радянський прем'єр Валентин Павлов вирішив "побороти спекуляцію" й одним розчерком пера наказав за три дні обміняти всі 50- та 100-рублеві купюри. Звісно ж, із суворим лімітом -- до 1000 рублів на людину. Хто мав заощадження понад норму -- той за одну ніч утратив усе. Це був не просто фінансовий крок, це був легалізований державний грабунок.

У багатьох українців і досі десь удома зберігаються ті радянські ощадкнижки. У мене, наприклад, і дотепер лежить такий паперовий артефакт. Мені тоді в якомусь сенсі пощастило: мої заощадження не перевищували фатальної межі у тисячу рублів, тож "павловський" грабунок не пустив мене за вітром. А от моїй матері пощастило менше. Вона роками відкладала гроші, мала більшу суму -- і в один день радянська система просто перекреслила її працю, залишивши замість реальних статків лише знецінені цифри.

Саме через такі родинні історії ти сприймаєш фільм не як сторонній глядач, а як людина, яка платила за цей історичний іспит власною кишенею та нервами своєї родини.

А далі була нова фаза "битви". Після розпаду Союзу Москва зберегла за собою друкарський верстат і влаштувала Україні справжню готівкову облогу. Київ справно проводив безготівкові розрахунки, а Кремль свідомо не привозив готівкові рублі. Наслідок -- штучний голод на банкноти, коли людям просто не було чим виплатити зарплату.

У відповідь на виклики Україні довелося швидко адаптуватися до нових умов. Згадаймо дивовижний феномен, який сучасній молоді може здатися неймовірним: купони на товари. Через гостру нестачу товарів розрахуватися лише рублями було неможливо — обов'язково вимагалися паперові купони. Це був справжній бар'єр, що унеможливлював вивезення останніх запасів з українських магазинів гостями з інших республік.

Продовжуючи оповідь, ми стаємо свідками виникнення перших українських купоно-карбованців. Оскільки держава на той момент не мала власного монетного двору чи виробництва банкнот, ці замінники грошей виготовлялись за кордоном, зокрема у Великій Британії. Перші випуски швидше нагадували яскраві обгортки, аніж справжні гроші: вони не містили серійних номерів і не мали жодного елемента фінансового захисту.

Звісно ж, фальшивомонетники сприйняли це як подарунок долі. Купони підробляли всі, хто мав доступ до перших кольорових ксероксів або хоч трохи розумівся на поліграфії.

Для звичайних людей почалися справжні фінансові випробування на виживання. Гіперінфляція знищувала вартість грошей не за місяці чи тижні, а буквально за години. Автор цих рядків яскраво пам'ятає ті пекельні відчуття: отримавши зарплату, ти не йшов додому, а терміново мчав до магазину чи на ринок, щоб якомога швидше обміняти ці папірці на щось матеріальне й цінне. Купувалося все, що могло стати в нагоді в майбутньому — від мішка цукру або гречки до побутової техніки чи одягу на виріст. Залишити гроші "на завтра" означало свідомо пожертвувати значною часткою їхньої вартості на вівтар інфляційного монстра, адже за ніч ціни могли підскочити в півтора-два рази.

І все ж, попри всю свою кумедність і вразливість перед звичайним кольоровим ксероксом, купоно-карбованець виконав свою головну, майже жертовну місію. Він став тією самою перехідною "подушкою безпеки", яка взяла на себе нищівний удар гіперінфляції 90-х. Купон згорів у вогні економічного хаосу, виснажив інфляційного монстра і дав державі найцінніше -- час, аби підготувати та зберегти в таємниці справжню, повноцінну національну валюту.

Саме тому справжня гривня народжувалася в умовах майже шпигунської конспірації. У Москві тоді щиро вірили у власну винятковість: очільник сусідньої держави зверхньо поціджував пророцтва про те, що колишні союзні республіки "самі приповзуть" назад під крило Кремля.

Усяке прагнення України до реальної суверенності викликало в Росії щире роздратування, а ідея власної української валюти взагалі розглядалася як замах на "святе". Існував цілком реальний ризик: якби про деталі, терміни чи місця друку гривні дізналися раніше часу, Москва доклала б усіх зусиль -- від економічного тиску до диверсій, -- аби зірвати цей процес і помножити українські фінансові амбіції на нуль.

Саме тут у документалці й вмикається повноцінний голлівудський детектив. Пересічні громадяни, які щодня підраховували купонні мільйони, навіть не здогадувалися, які шпигунські пристрасті ви вирували за їхніми спинами. Керівник спецгрупи супроводу Василь Крутов і капітан судна Юрій Алаликін з перших вуст розповідають про справжнє морське рандеву з ризиком.

Першу партію справжньої гривні виготовили далеко за океаном — у Канаді, а процес транспортування цього цінного вантажу через Атлантичний океан нагадував військову операцію. Це були тижні строгого дотримання секретності, буревіїв та постійного очікування можливих провокацій чи диверсій у відкритих водах. Читач із подивом дізнається, що створення національної валюти вимагало не лише знань економістів, а й витримки спеціальних підрозділів та мужності капітанів, які фактично везли фінансову незалежність України крізь океанські хвилі.

У цьому фільмі є чимало інших емоційно насичених моментів, які миттєво відгукуються в моїй пам'яті. Історія нашої валюти, насправді, складається з безперервної серії випробувань, де кожен новий поворот подій немов стискає її за горло.

Дивлячись стрічку, я мимоволі згадав буремний 2014 рік: утік Янукович, а гривня зненацька пустилася в стрімке й лячне падіння. Того дня я якраз був у Відні й зі щирим жахом спостерігав у банкінгу, як рідна валюта знецінюється буквально на очах -- від звичних 13 гривень за долар до якихось диких 32, аби потім лише трохи відкотитися й зафіксуватися десь біля позначки 28.

Сьогодні я можу помилитися в деталях цифр, але самі пропорції та величина фінансового удару залишаться в пам'яті назавжди. Коли ти опинився в самому серці європейського мегаполісу, а твої заощадження зникають з кожною хвилиною, відчуття "економічного трилера" стає реальністю, а не просто метафорою з кіно.

Незважаючи на всі труднощі, кризові ситуації та економічні потрясіння, які пережила наша валюта, найскладніше випробування чекало на неї в лютому 2022 року. Навіть у часи повномасштабної війни гривня змогла вистояти. Експерти в коментарях справедливо акцентують увагу на вражаючому факті: попри бойові дії, удари по інфраструктурі та загальну невизначеність, гривня залишається стабільним засобом для розрахунків.

Як зазначає голова Національного банку Андрій Пишний, українці не лише продовжують здійснювати платежі гривнею, але й активно розміщують її на депозитах. Це свідчить не лише про звичну практику, а й про значну довіру до національної валюти. Після перегляду фільму, що демонструє складний шлях від купонів у коробках з-під взуття до стабільної валюти, яка витримує випробування війною, виникає бажання підсумувати: якщо гривня витримала, то і Україна зможе вистояти.

Проте, після перегляду фільму залишається важливе "але", яке важко не помітити. Йдеться про очевидну прогалину в історичному контексті. Чесно кажучи, дивує, чому автори стрічки лише побіжно згадують про Вадима Гетьмана – людину, яка очолювала Національний банк у критичний період 1992 року і зробила значний внесок у розвиток банківської системи та впровадження національної валюти. Саме підпис Вадима Гетьмана прикрашав перші банкноти, які були надруковані в Канаді.

Майже повне ігнорування одного з головних "батьків гривні" у стрічці з такою претензією на фундаментальність виглядає, правду кажучи, як прикра спроба знецінити його роботу.