ФРОНТМЕНИ. Збірка військової поезії. Фрагмент.

Зображення: видавництво 333

З самого початку проєкту ФРОНТМЕНИ, переглядаючи безліч записів бесід з героями, я завжди вважав найцікавішими випадкові спогади та незначні деталі з їхнього повсякденного життя, які згадувалися мимохідь. Найсоковитіші розповіді, які могли б стати гордістю Гемінґвея, залишалися в моїй пам'яті та відкривали переді мною те, що в умовах військової служби зазвичай залишається непоміченим.

За перші півтора роки я записала десь півтори сотні розмов і попрацювала з трьома десятками редакторів майже усіх українських ЗМІ і тих закордонних медіа, до кого вдавалося достукатись, і всі вони завжди викидали ці мікроуривки з текстів із позначкою "неважлива інформація" або "не має цінності для читачів". Це відбувалось знову і знову, і мій внутрішній монолог починався з питання: якщо ми не хочемо знати це про наших героїв, то що ми хочемо про них знати?. Бувало я запитувала про це колег і здебільшого нічого конкретного ніхто не озвучував, нерідко просто мовчки опустивши погляд. Врешті в силу багатьох обставин я переглянула пріоритетні напрямки роботи проєкту, а ті мікроісторії час від часу перетворюю на новели.

Навесні 2024 року моя команда та я організували масштабне поетичне читання під назвою ФРОНТМЕНИ на фестивалі Книжкова країна у Києві. Зізнаюся, я не відчувала ані внутрішнього натхнення до проведення цього заходу, ані запиту від публіки, тому була готова до того, що зал залишиться малозаповненим. Проте, завдяки зусиллям моїх колег, ми змогли організувати живий виступ десяти поетів, які представили роботи більше двадцяти Фронтменів. В результаті зібралося понад п'ятсот слухачів. Спочатку зал був заповнений до останнього місця, а ближче до завершення події люди почали стояти в кілька рядів вздовж стін, у проходах і навіть за сценою. Словом, глядачі заполонили весь простір. Читання тривало майже три години і, як з’ясувалося згодом, стало найвідвідуванішим заходом фестивалю. Незабаром я розпочала роботу над створенням антології, до якої увійдуть тексти, прочитані під час цього виступу, що становлять третину всього обсягу.

Сніг накриває тіла загиблих.

поети з кулеметами та снайпери

з винятковою ласкою,

Осінній піксель наповнюється барвами.

зимовим маскувальним вбранням.

Вірші покійних поетів перетворюються на частину історії.

Поети -- стають героями.

Олександр Кудь може бути представлений як особа з унікальною історією та досвідом.

"Голос поезії не є таким ясним і однозначним, як голос мас-медій. Проте це звук, що походить з глибин — мови, яка відкриває унікальний погляд на світ, культурні нюанси та універсальні істини, відчуття власної гідності і цінності свободи," — зазначав Тарас Пастух у своїй масштабній статті, присвяченій поезії періоду повномасштабного вторгнення. Саме такі голоси я прагнула зібрати як упорядниця. Голоси тих, хто, висловлюючи досвід, який неможливо осягнути без особистого переживання, дає можливість його відчути. Голоси inquietas cordis.

Поетичні твори, представлені в цій антології, не ідеалізують війну, а, навпаки, вражаюче її відображають і документують у найвишуканіший спосіб. Це, передусім, поезія тих, хто сам брав участь у військових діях, а не просто свідків подій. Крім того, у цих текстах ви не знайдете ані патріотичного пафосу, ані пропагандистських меседжів. Це, мабуть, пояснюється тим, що всі автори — добровольці.

Світ не вловлює нас.

Партія не веде

Щасливі не виділяються сміхом.

Дякую і пробач

Антон Полунін

Образ лицаря-поета оспівувався у європейській культурній традиції з часів Середньовіччя, наслідувався українськими чоловіками і в козацьку добу, і в Гетьманщину, і навіть у ХХ ст. в Українській повстанській армії. Або згадаймо хоча б Андрія Бобиря, який тримав бандуру в крилі свого винищувача у Другу світову, навіть попри те, що служив у червоній Армії. Це архетипний образ українського захисника, оборонця віри, видимий та широко представлений у мистецтві, фольклорі та історичній літературі, тому що право говорити про війну належало передусім тим, хто у ній брав участь.

Ми створимо персонажів з надзвичайною реалістичністю.

і неймовірної правдоподібності правду

Антон Полунін

Сучасна комбатантська література -- це елемент тривання мілітарної національної поетичної традиції, тому важливо фіксувати цей пласт задля підтримки тяглості процесу. Якою має бути література нації, що протистоїть екзистенційній загрозі в моменті її сучасної повномасштабної активної фази? Мені видається, що насамперед чесною. І йдеться не про фокусування на документуванні війни, а про емоційну риторику, яку презентують 33+3 авторські оптики переживання цього досвіду.

Зображення: видавництво 333

Усі 33+3 автори і авторки є чинними військовослужбовцями або ветеранами, але, на щастя, далеко не кожен з цих текстів писався буквально в окопі на передку. Також є декілька текстів, написаних до повномасштабного вторгнення і до того, як автор став комбатантом. Зокрема, це тексти Миколи Кулініча, з яких починається збірка. Тексти, що стали лейтмотивом передчуття великої війни та буквально лягли в основу багатьох ідеологічних засад проєкту ФРОНТМЕНИ.

При виборі текстів я здебільшого уникала таких, що говорять про війну в епічному вимірі, надаючи перевагу тим, що презентують особисте, філософське, психологічне та побутове. Те, в чому читач не очікує віднайти точки спільності з автором, і те, що може розширити його уявлення про цей досвід. Тексти, які відкривають перспективу -- дозволяють зазирнути углиб, відчути поміж рядків, пізнати серцем і віднайти у памʼятуванні те, проти чого ця війна безсила. Мені було дуже важливо показати, що читати ветеранську літературу можна, взагалі не підозрюючи, що це ветеранська література, сприймаючи її просто як текст. Тому що в самому тілі тексту, якщо ти не знаєш обставин автора, нічого абсолютно спокійно може і не свідчити напряму про певний досвід.

У багатьох антологіях поширена практика презентувати автора і, окрім безпосередньо текстів, додавати ще біографії чи огляди творчості. Однак після довгих складних вагань я таки вирішила відмовитися від будь-яких доповнень, для того, щоб ні персональний контекст автора, ні його творчі чи бойові звитяги жодним чином не впливали на сприйняття і не відволікали читача від безпосередньо поетичних текстів. Але наприкінці книги є розділ із зведеною та дуже стислою довідкою про всіх учасників. Тож у цій книзі ви радше знайдете не "список кораблів", а почуття тих, хто на них плив.

Антології, особливо поетичні, відіграють ключову роль у становленні літературного канону. Як людина, яка не обтяжена глибокими академічними знаннями в галузі літературознавства, я можу дозволити собі уникати формальних підходів і сподіваюся, що ця книга надасть можливість професійним критикам здійснити свої оцінки. Проте, будучи культурною менеджеркою, кураторкою та журналісткою з більш ніж п'ятнадцятирічним досвідом, я відчуваю особисту відповідальність за те, як певний сегмент сучасної культури залишиться у спадок для майбутніх поколінь. Адже, незалежно від того, з якої відстані ми намагаємося зрозуміти виклики сьогодення, без звернення до первинних джерел це буде марним. Саме на їх основі формуватиметься майбутня естетична та канонічна "висока полиця".

Українські літературознавці часто виявляють неприязнь до нових, особливо молодих, представників. Вони не схильні приймати нові імена, особливо якщо не мають з ними особистого знайомства. Це стосується і тих, хто постає в образі "військових" авторів, а також тих, хто з'являється з безіменних позицій.

Валерій Пузік може бути перетворено на: Валерій Пузик.

У рамках культурної функціональності я завжди спираюсь на думку, яку висловив Дмитро Костюминський напередодні першої річниці вторгнення: "Мистецтво може бути зброєю, і якщо ми дозволимо комусь контролювати його використання, визначати, як і що з ним робити, встановлювати обмеження щодо його проявів і форм, то наша культура, як і наша країна, перестануть існувати. За це варто боротися."

Нам не випадає шанс на поразку, оскільки навіть якщо країна збережеться, це буде лише ілюзія, над якою вже тривалий час працюють. Я усвідомлюю, чому стільки митців і культурних діячів вирушають на боротьбу – адже якщо ти сам не вибореш цю свободу, що тоді залишиться? Чи зможеш ти вважати це справжнім мистецтвом?

Відтоді, як я почав переглядати програми фестивалів та списки учасників літературних і культурно-дипломатичних подій, присвячених художньому відображенню війни, мене дедалі більше турбує те, що на цих заходах об’єктивно бракує представників, яких я вважаю Фронтменами — культурних діячів, що стали на захист мистецтва у лавах збройних сил.

Сто Стусів не змогли покинути Дебальцеве.

Сотня Сосюра.

Артур Дронь можно перефразировать как "Артур, фамилия Дронь".

Автори, чия відданість українській культурі стала очевидною не лише в контексті метафоричної, а й справжньої війни, досі, за рідкісними винятками, стикаються з упередженнями у професійному середовищі. Учасники цієї антології з гіркою іронією коментують цей сумний тренд, наприклад:

не пощастило тим, хто вже зіштовхнувся з цією літературою |...| а тепер і до них / агресивні представники ПТСР / без яких антологія не є антологією / і захід не може вважатися дійсно західним / отримали частку свого голосу / як посмертну нагороду |...|

Сергій Рубнікович — це ім'я, що може бути представлене в різних варіаціях. Наприклад, Сергій Рубніков або ж просто Рубнікович.

Укладаючи цю антологію мені було важливо врахувати актуальні "незручні" виклики сучасного літпроцесу і зробити це із максимальним профітом для читача, не заглибленого в цехові перипетії. Як писав професор Колумбійського університету Шелдон Поллок: "за посередництвом класики ми розширюємо власне уявлення про те, якою може бути людина, запозичуючи в минулого втрачені "інструменти для проживання".

Ми покинули ліс і тепер знову прямуємо до нього.

На ритмах вибухів ми перетворюємося на людей.

Артем Антонюк можно перефразировать как "Антонюк Артем".

Коли йдеться про зафіксування поетичної тканини часу, що є настільки важливою для нашої культури, ця антологія стає свідченням мистецького різноманіття, яке вражає численними формами і жанрами. Водночас вона укріплена ідейним багатством тих же "інструментів для життя", що залишаються цінними для звичайного читача в будь-яку епоху. Це створює простір для дослідження з різних культурологічних перспектив і формування нових рамок для аналізу — певної художньої області, що є своєчасною, кросжанровою, експериментальною, духовно насиченою та актуальною. Зокрема, це стосується поезії, що відображає мілітарний дух і характер; літератури, яка з'єднує контексти існування і розвінчує стереотипи, пов'язані з нашим перебуванням у цій війні.

Ця книга є спробою окреслити сучасну систему координат, щоб встигнути позначити на нашій літературній мапі місця, які можуть бути в будь-який момент захоплені, знищені до основи або зруйновані, як наші міста; вбиті, як наші близькі; зниклі безвісти, як колеги та друзі. Тож запрошую вас у поетичний простір, де, за словами Сергія Рубніковича, "навіть війна не звільняє від обов’язку писати добре, адже навіть поезія не є індульгенцією від війни".

Антології емоційного притулку, осередку стійкості, місця злиття, стабільного пункту, де зустрічаються всі свої з тими, хто є невід'ємною частиною нашого існування, без яких наша література втратить свою сутність, "божевільних провідників", чиї тексти залишать нас у безвиході; простору книги, що втілює справедливість через правду в дії.

Цю книгу я хочу посвятити моєму найулюбленішому другу Маркіяну. Хоча він ніколи не створював віршів, його душа була справжнім поетичним світлом у повсякденному житті. На жаль, він загинув у травні 2022 року, захищаючи нашу землю в лавах ТРО на Луганщині.

Андрію Гончаруку, хотів би, щоб ти знав, що хтось палко підтримує твою "Люту справу" і продовжує її, поки ти стоїш на захисті нас.

Для мого сина Ігоря, з сподіванням, що коли настане момент, ця книга стане для тебе путівником у розумінні того, чому все виглядає саме так.

***

ФРОНТМЕНИ -- незалежний проєкт сприяння творчій репрезентації військових і ветеранів, заснований влітку 2022 року Анаід Агаджановою. Він розпочався як серія інтервʼю з людьми зі сфери культури, що стали на службу до війська, а згодом перетворився на численну неформальну спільноту й агенцію з різнопланової координації та промоції мистецьких, медійних, арттерапевтичних, освітніх заходів і проєктів за участі військовослужбовців/ць і ветеранів/ок.