Періодичні видання

Востаннє дідусь навідувався позаминулого року. Тоді Сані було вісім, і він пам'ятав не так багато, як швидше вигадував - зима, тепле повітря в рідному домі, родичі, що заповнювали кімнату своїми голосами та рухами, святковий стіл, відчуття загубленості та водночас безпеки. Потім час від часу він запитував про діда, але жоден з дорослих не міг дати йому чіткої відповіді - лише згадували, що його немає, а коли з'явиться - невідомо. І ось кілька днів тому мама, ніби мимохідь, заявила, що дід приїде на вихідні. Але її мимовільна заява була настільки важкою і недоречною, що Саня відразу ж відчув напруження, немов дізнався про чиїсь проблеми. Або згадував щось, за що доведеться відповідати рано чи пізно. В будь-якому разі, ця новина його не потішила. Він пішов до своєї кімнати і витягнув зі свого портфеля книгу. Книга була чужою, дорогою, тож мама обгорнула її в папір, щоб Саня не забрав її з собою, перш ніж повернути. Знову спливли думки про діда - чужий чоловік без минулого, ніби з фільму або журналу, позбавлений знайомого голосу і власного аромату. У домі не залишилося жодних нагадувань про нього - лише прості меблі, які мама переставляла під час прибирання, її повсякденний одяг, старі журнали, квіти, за якими вона доглядала, та посуд, який обережно мила, щоб не розбити. Малий лежав на застеленому ліжку і думав про речі, які його лякають. Літо тільки починалося, його було стільки, що не виникало жодної шкоди його проживанню. Проте страх втратити все це, опинитися на самоті в чужому світі, переслідував його.

Старший чоловік приїхав вранці, одягнений у військову форму, яка надавала йому відчуття чужості. Він приніс з собою кілька подарунків і під пахвою тримав кілька газет, напевно куплених у кіоску на вокзалі. "Це ти нам газети приніс?" - поцікавився Саня. "Я не листоноша," - відповів старший, кинувши газети на стілець біля дивана у великій кімнаті, і вийшов на двір. Там він сів у тіні, закуривши сигарету. Саня з матір'ю спостерігали за ним з вікна, мовчки, немов боялися, що він раптом повернеться. Нарешті Саня не витримав, вийшов з дому та сів поряд. Старший чоловік, кидаючи на нього короткий погляд, мовчав. Саня посидів кілька хвилин, а потім підвівся, щоб повернутися до будинку. "Що, нудно зі мною?" - запитав старший. "Сигарети смердять," - коротко пояснив Саня. Він хотів щось додати, але передумав. Ввечері вони усі троє сиділи за столом, вечеряючи. Теми для розмови не було, тому слухали радіо, однак і там не було нічого цікавого. Саня незабаром пішов до своєї кімнати, щоб почитати позичену книжку. Мати і старший, усвідомлюючи, що він може підслухати, намагалися уникати сварок. Мати згодом прийшла до Сани спати, а старший чоловік вирушив до великої кімнати і ліг на диван. Вночі Саня прокинувся і тихенько пройшов на кухню, заглянувши до великої кімнати. Старший чоловік не спав: лежачи на дивані в армійських штанях, він читав свої ранкові радянські газети, надівши товсті рогові окуляри. Світло від настільної лампи було млявим, і окуляри не дуже допомагали - він щурив око, старанно вчитуюючись у текст, наче не довіряв тому, що написано. Саня стояв у сусідній кімнаті, загорнутий у сутінь, і думав, що старший нагадує йому звіра, який опинився на чужій території - ніхто його не проганяє, але й не кличе на ім'я, адже тут його ім'я ніхто не вимовляє.

З самого ранку старий вирушив у своїх справах, а Саня ще солодко спав, тому його не стали турбувати. Коли хлопець прокинувся, він направився до великої кімнати. Канапу було складено, а постіль, на якій спав дідусь, просто скинута на підлогу. Поряд із канапою, на стільці, лежали газети, які читав старий. Саня взяв одну з них і побіг до себе в кімнату, сподіваючись розгадати кросворд. Він знайшов останню сторінку. Газета важила чимало і випромінювала запах свинцю та відчаю. Проте кросворд на цій сторінці вже був розгаданий.