Гевко: Чи слід оцінювати Братів Гадюкіних у контексті сучасності | Еспресо

Натрапив на захопливий матеріал про творчість гурту "Брати Гадюкіни" та детальну оцінку особистості їхнього лідера, Сергія Кузьмінського.

Одні пишуть, що, мовляв, це крінж, бо він, нащадок асвабадітєлєй, насміхався із сільської культури, а зараз ми розуміємо, що це тотожно насмішкам з культури української, а інші відповідають, що ви всі тупі й просто не відстрілюєте контекстів та культурних рівнів. Ця тема отримала нове дихання завдяки, зокрема, книжці авторства Юрія Рокетського про "Гадів", котра недавно вийшла у світ, за що йому дуже дякуємо.

Я не є затятим меломаном, музичним критиком чи біографом, але мої зв’язки з цим гуртом досить глибокі, тому можу поділитися своїми думками. Кожного разу, коли лунають перші ноти пісні "Міську, вважай", у мене на шкірі виникають мурашки, хоча я прослухав її, напевно, вже близько ста тисяч разів.

Основна помилка такого ревізіонізму полягає в намаганні оцінювати історичні події, групи чи особистостей з минулого через призму сучасності, використовуючи нові знання, інші соціальні умови та культурні контексти. Це нагадує критику бабусі за те, що вона в молодості загубилася у місті, коли сьогодні можна просто заглянути в Google Maps на телефоні. Тоді таких можливостей не існувало.

Так, Кузьмінський не був зразковим громадянином та українцем, бо взагалі був юним рокером і навіть панком і мав свої особисті амбіції та уявлення про те, як має минати його життя. А потім вже і не мав, бо потрапив у ситуацію, коли життя минало без його контролю. Але і Джим Моррісон, перепрошую, не був зразковим американцем, поліція його стягувала й арештовувала багато разів буквально зі сцени під час концерту, а сам він втопився у ванній у Парижі, наївшись своїх наркотиків. Син кадрового військового, цілого адмірала США, на секундочку. Але хіба це хоч якось підважує що і його гурт, і його поезія стали одними із найяскравіших у 20-му сторіччі та вплинуло на безліч людей та культурних і політичних процесів? Абсолютно ніяк.

Читайте також: Українізація не може бути ні лагідною, ні не лагідною

Щодо стьобу над рагулізмом -- це справді так, але є нюанс. У 90-х як наслідок радянської політики притлумлення української культури було дуже чітке розділення між містом і селом. Міське походження автоматично вважалось чеснотою, а сільське - недалеким і трохи сороміцьким. Власне, це і трохи відповідало реальності, бо українські села із Союзу вийшли максимально затурканими й пригнобленими, це були просто поселення радянських рабів за трудодні. З часом ситуація трохи вирівнялась і тепер нікому не спаде на думку соромитись за сільське походження чи соромити когось. Вона все ще не тотожна, але розрив зменшився. Тому я не думаю, що тоді можна було свідомо кпинити з українського, це було вивищення міських над сільськими, цайтґайст - дух часу 90-х.

Варто зазначити, що яскраві музиканти 90-х років мали певну еклектичність у своїх образах. Серед них були Віка, Андрій Миколайчук, відомий як "босий", Гадюкіни та навіть ВВ. Ці артисти стали учасниками першого фестивалю "Червона рута-89", який відіграв ключову роль у становленні української культури, його вплив на неї є просто колосальним. Фестиваль поклав основи для української музичної сцени та культурної ідентичності. А той факт, що їх запросила виступити Алла Пугачова, можна вважати приводом для гордості, адже українці завжди прагнули продемонструвати свої таланти на території сусідів, будь то матч Динамо зі Спартаком або перемога Івасюка на конкурсі "Пісня року" двічі поспіль.

І ось ми наближаємось до ключового аспекту, який варто врахувати, коли мова йде про творчість братів Гадюкіних. Їхня музика виступає вражаючою ілюстрацією ефекту метелика: невеликий рух крил у них здатний спровокувати справжній ураган на віддаленому кінці світу завдяки складним зв'язкам причин і наслідків.

Так, самі музиканти не вкладали у свою музику чогось такого, просто собі грали, бо неслось, а сам Кузьмінський потім трохи соромився цієї музики, бо був іншим митцем і мав інше уявлення про те, яку музику б він хотів робити. Але це не має значення, бо всі локальні контексти обтряслись і загубились з часом, а лишився величезний вплив на культуру і людей через доволі якісну і драйвову музику (не у всіх піснях, звісно) і через круту україномовну лірику у текстах.

"Я радію кожному моменту свого життя."

Радісного і яскравого, немов труна.

Ти отримувало значення тільки в той момент.

Коли мені світило

"Сяйво місяця на твоєму тілі"

Отже, Кузьмінський є сином львівських асвабадітєлєй, але не дозволяйте цьому вас збивати з пантелику, адже в постколоніальних країнах це цілком нормально, що чужі впливають на формування її культурної ідентичності. Так само, багато етнічних українців зробили вагомий внесок у культурну ідентичність росіян. Росіяни не відмовляються від Гоголя лише тому, що він не народився в околицях Рязані.

Читайте також: Медійний карнавал в епоху постправди

Так, його наркотичний імідж дещо ускладнював сприйняття з точки зору загальноприйнятої моралі, але, чесно кажучи, ті, хто знав його особисто або багато читав про його життя та поведінку, відчували, що це справді унікальна особистість — справжня українська рок-зірка в найглибшому сенсі слова. Людина рівня тих, хто увійшов до "клубу 27", але в Україні, яка якимось чином продовжує жити далі. І він був тим фронтменом, без якого вся решта гурту вже не мала б сенсу, хоча всі музиканти були безумовно талановитими. Як, наприклад, Квін без Фредді Мерк'юрі.

Як тернополянин, я маю ще один наочний приклад ефекту метелика, пов'язаний із музикою Кузьмінського. Зізнаюся, я щиро обожнюю творчість Гадюкіних, але одночасно відчуваю справжню ненависть до пісні "Файне місто Тернопіль". Вона настільки заїжджена, що справляє на мене відразу вже з перших акордів. Та попри це, ця композиція є яскравим прикладом стьобу та відкритої насмішки над нашим містом, оскільки в ній розповідається про його історію. Однак сьогодні це вже не має жодного значення, адже з часом контекст втратив свою актуальність, а назва перетворилася на щось знакове та впізнаване — тепер в Україні кожен знає, що "Файне місто" — це про Тернопіль. Те, що спочатку було жартом, стало символом цілого міста, яке тепер визначає назви багатьох місцевих закладів: від генделиків до ресторанів і магазинів. Це вже нагадує якесь локальне прокляття царя Мідаса — все, до чого доторкаються в Тернополі, стає файним. Кузьмінський навічно закріпив галицьке слово "файний" за нашим містом, і це вже неможливо розділити.

І тут виникає досить іронічна ситуація. Організатори масштабного всеукраїнського фестивалю "Файне місто" вступили в конфлікт із представниками місцевої влади, що змусило їх перенести захід до Львова. Таким чином, вираз, який вперше з’явився у Львові три десятиліття тому, зробив коло і повернувся назад до свого рідного міста.

У своєму унікальному місті Львові (с).

*Опубліковано з дотриманням авторського стилю.

Джерело можна перефразувати як "водойма" або "початок". Якщо вам потрібно більше варіацій, скажіть, будь ласка!

Автор: Володимир Гевко, спеціаліст з маркетингу та блогер.