Виживання України: чи підтримує Трамп Путіна, чи навпаки?

Переговори між Україною та Росією через призму принципів, викладених Дональдом Трампом у його численних книгах.

Президент Дональд Трамп завжди був фігурою, навколо якої точаться гарячі суперечки. Його стиль управління, нестандартні рішення та неочікувані політичні ходи спантеличують навіть досвідчених аналітиків. Багато хто вважає, що його політика - це хаотичний набір імпульсивних дій, продиктованих власними амбіціями. Але що, якщо за цим усім стоїть складна стратегія? Що, якщо його нинішні контакти з росією та, на перший погляд, байдужість до України - це частина більшого плану?

Під час моїх студентських років у Київському університеті я мав можливість ознайомитися з літературною спадщиною Дональда Трампа. Його твори стали своєрідним путівником для багатьох, хто прагнув досягти успіху в сфері бізнесу та політики. Трамп написав (або співавторив) кілька книг, які детально розкривають його підхід до бізнесу, лідерства та ведення переговорів. Ось декілька з найвідоміших його праць:

Сьогодні, аналізуючи його підхід до перемовин, цікаво розглянути, як ці принципи впливають на його дії на посаді президента США, особливо в контексті взаємодії з державою-агресором та Україною.

Таким чином, згідно з моїми власними спостереженнями, у своїх роботах Трамп акцентує увагу на кількох основних моментах, які, на його думку, є основою для досягнення успіху в переговорах:

Оцінюючи недавні кроки Дональда Трампа, я прагнув переосмислити, чому "Америка втратила розум", та як мислить людина, яка зуміла створити бізнес-імперію і вдруге обійняти пост президента США. Його підхід до переговорів базується на силі, адаптивності та вмінні змусити супротивника грати за його правилами. Принцип "Коли вас б'ють, бийте у відповідь ще сильніше" (Think Big and Kick Ass, 2007) в українському контексті сприймається не як просто метафора, а як життєва необхідність.

Війна, що розгортається з боку Росії, є спробою ліквідувати Україну як незалежну державу. У цьому контексті переговори з агресором можуть виступати лише як один з елементів досягнення перемоги, а не як інструмент для капітуляції. Україні необхідно вступати в дипломатичний процес виключно з позиції сили, застосовуючи всі можливі важелі впливу – військові, економічні та інформаційні.

Трамп підкреслював: "Якщо вже займатися роздумами, чому б не мати великі амбіції?" (The Art of the Deal, 1987). Для України це означає, що цілі переговорів не можуть зводитися лише до досягнення припинення вогню. Нам необхідні гарантії безпеки, відшкодування збитків та справедливе покарання для агресора. Росія, яка сподівається на "заморожений" конфлікт, повинна усвідомити: Україна не погодиться на компроміси, що загрожують її майбутньому.

Одна з основних концепцій Дональда Трампа звучить так: "Ніколи не укладайте угоду без важеля" (з книги "Мистецтво укладати угоди", 1987). Україна володіє такими важелями. Санкції, військова підтримка від союзників, незламність Збройних сил – усі ці фактори значно посилюють переговорну позицію Києва. Проте цього недостатньо. Нам потрібно постійно адаптувати правила гри, не дозволяючи росії нав'язувати свої умови.

росія хоче виграти час, тому будь-які "мирні ініціативи", що передбачають поступки з боку України, є пасткою. "Завжди готуйтеся піти з переговорів, якщо умови вас не влаштовують" (Trump: The Art of the Comeback, 1997). Це правило повинно стати основою української дипломатії.

"Коли оточуючі усвідомлюють твою рішучість досягнути мети, вони починають враховувати твою позицію" (Time to Get Tough, 2011). Росія проявляє свою нахабність там, де не стикається з серйозною протидією. Саме тому Україні слід показати готовність боротися стільки, скільки буде потрібно. Лише справжня сила може змусити агресора сісти за стіл переговорів не з вимогами, а з проханнями.

"Іноді найкращою угодою є та, яку ви вирішили не укладати" (Trump: Never Give Up, 2008). Це має стати основним принципом для українських дипломатів. Якщо угода не забезпечує справедливого миру, її краще не підписувати. Росія прагне змусити Україну прийняти "мир" за своїми умовами, але справжній мир можливий лише тоді, коли агресор понесе відповідальність за свої злочини.

Трамп зазначав: "Ви або управляєте ситуацією, або вона управляє вами" (Crippled America, 2015). Україні необхідно взяти на себе ініціативу в переговорах, а не підкорюватися чужим умовам. Успіх у війні полягає не лише в військових досягненнях, а й у виваженій дипломатичній стратегії. Нам слід діяти з позиції сили, без страху та ілюзій.

У контексті українсько-американських відносин, підхід Трампа був неоднозначним. З одного боку, надання військової допомоги та підтримка суверенітету України свідчили про прихильність до стратегічного партнерства. З іншого боку, прагматичний підхід Трампа до міжнародних відносин інколи сприймався як спроба використовувати українське питання як елемент торгу у відносинах з державою-агресором.

Це підкреслює важливість розуміння контексту та інтересів усіх сторін у перемовинах, а також необхідність чіткого визначення національних пріоритетів. Застосування бізнес-принципів у політиці піднімає питання етики та моральних меж. Чи можна розглядати міжнародні відносини виключно через призму угод та вигоди? Чи не втрачається при цьому гуманітарний аспект та повага до суверенітету інших націй? Тут важливо знайти баланс між прагматизмом та етичними зобов'язаннями, усвідомлюючи, що короткострокова вигода не завжди відповідає довгостроковим інтересам.

На мою думку, сам Трамп - це людина, яка ніколи не діє лінійно. Його тактика базується на створенні хаосу, у якому він залишається єдиним, хто розуміє правила гри. За час його президентства ми бачили, як він різко змінює свою риторику, обіцяючи жорстку позицію щодо росії, а потім заграючи з путіним. Дехто трактує це як політичну недалекоглядність, інші ж - як частину продуманої стратегії.

Україна опинилася в епіцентрі цих політичних ігор. Адміністрація Трампа запроваджувала санкції проти Росії та надавала Україні військову допомогу, проте президент США не приховував своїх сумнівів щодо конфлікту на Донбасі. Це спричиняє відчуття політичної невизначеності: Україні важко повністю покладатися на підтримку Сполучених Штатів, а Європа вимушена шукати альтернативні шляхи для протистояння російській агресії.

Те, що відбувається зараз - відверті загравання з Кремлем, мінливе ставлення до НАТО, критика європейських лідерів - може мати іншу мету, ніж здається на перший погляд. Уявімо ситуацію: США припиняють бути беззаперечним лідером західного світу, Європа залишається без "старшого брата", і раптом їй доводиться самостійно вирішувати проблему агресивної росії. Це змушує європейські країни прокинутися, збільшити витрати на оборону, переглянути енергетичну політику та ставлення до України.

Вже сьогодні ми можемо спостерігати, як деякі керівники цивілізованих держав відреагували на заяви Трампа про "диктатуру Зеленського". У своєму пості на Truth Social він зазначив: "Диктатору без виборів, Зеленському слід діяти швидко, інакше він ризикує втратити країну". Ясно, що використання терміна "диктатор" стосовно демократично обраного президента не лише шкодить його іміджу, але й має серйозні юридичні та політичні наслідки. Це питання стає особливо важливим у контексті повномасштабної війни, коли під загрозою опиняються не лише демократичні цінності, але й суверенітет нації.

Чи міг Трамп навмисно спланувати таку вражаючу маніпулятивну гру? Цілком ймовірно. Його незвичні підходи часто шокують, але не завжди призводять до негативних наслідків. Якщо його намір полягає в тому, щоб спонукати Європу та Україну нарешті звільнитися від політичної залежності та діяти з більшою рішучістю, він може виявитися навіть ціннішим союзником, ніж здається на перший погляд.

Для України ця ситуація відкриває нові горизонти, але також ставить перед нею чимало викликів. По-перше, стабільність американської підтримки перестала бути гарантованою. По-друге, це підштовхує українське суспільство до переосмислення власної участі у світовій політиці. Наразі відбувається глибока внутрішня трансформація: громадянське суспільство зміцнюється, а усвідомлення важливості самостійної оборони та економічної автономії зростає.

Однак найбільшою загрозою залишається внутрішня нестабільність. Політична еліта України ще не до кінця усвідомила, що час старих схем минув. Система, де кожен сподівається на зовнішню допомогу, вже не працює. Сьогодні настав момент, коли Україні варто покладатися передусім на себе, а не чекати рішень з Вашингтона чи Брюсселя.

Мова - це не просто засіб спілкування. У світі політики кожне слово має вагу, формує суспільні настрої, може викликати симпатію чи ненависть, а подекуди -- навіть змінити хід історії. Особливо це стосується звинувачень у диктатурі чи узурпації влади.

Чи можуть такі висловлювання призвести до правових наслідків? Чи існують міжнародні стандарти, які регулюють таку риторику? Як слід аналізувати заяви щодо "диктаторів" з юридичної точки зору?

Давайте спробуємо з'ясувати.

Диктатор -- це поняття, що вийшло за межі правових дефініцій та набуло більше політичного забарвлення. У сучасному міжнародному праві немає чітких юридичних критеріїв, які визначають, хто є диктатором, а хто -- ні.

Втім, у багатьох національних та міжнародних правових системах є поняття узурпації влади, авторитарного правління та порушення демократичних стандартів. Наприклад, Організація Об'єднаних Націй та Європейський Союз використовують такі категорії, як "авторитарний режим", "недемократичне правління" та "репресивна влада".

Однак, юридичних аргументів для визначення певного лідера як "диктатора" без детального правового дослідження не існує. Це питання має політичний, а не правовий характер.

Схожі обвинувачення, особливо коли їх озвучують політичні діячі, можуть призвести до значних наслідків.

У міжнародному праві є принцип невтручання у внутрішні справи суверенної держави (Статут ООН, стаття 2). Будь-які висловлювання, що можуть підірвати суверенітет держави або виправдати агресію, суперечать цьому принципу.

Зокрема, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що політична риторика не повинна порушувати права людини чи закликати до незаконних дій.

У певних країнах політичні діячі мають право ініціювати судові позови за наклеп, якщо вважають, що їхня честь і репутація були заплямовані такими висловлюваннями. Проте на глобальному рівні це робити вкрай складно через дотримання принципу свободи слова.

Зрозуміло одне: Трамп - не типовий політик. Його методи незрозумілі, але наслідки його дій можуть змінити глобальний баланс сил. Якщо він справді прагне, щоб Європа стала сильнішою, а Україна - незалежнішою, то його політика може стати не провалом, а новим етапом становлення світового порядку.

Для нас це означає одне: незалежно від того, якими є справжні наміри Вашингтона, Україна має вибудовувати власну політичну ідентичність. Ми більше не можемо дозволити собі розкіш чекати на допомогу. Настав час усвідомити, що наша сила - в нас самих. А Трамп, свідомо чи ні, просто змушує нас до цього пробудження.