Директорка Українського дому у Варшаві Мирослава Керик заявила: «Я не спостерігаю конфлікту серед української громади в Польщі. Натомість, вважаю, що існує конкуренція».

Фото: facebook/Myroslava Keryk Голова Українського дому Мирослава Керик

Шановна пані Мирославо, як ви вважаєте, яким чином спільнота в Українському домі у Варшаві трансформувалась з 2022 року? Які у вас враження від цієї зміни?

Оскільки я вже 24 роки перебуваю в Польщі, я мала можливість спостерігати за численними процесами, які тут відбуваються, і брати в них участь. В Польщі існує українська меншина — громадяни країни з українським походженням, які народилися і живуть тут. Частина з них була переселена під час акції "Вісла", але вони все ще є автохтонами, оскільки лише кордони змінилися. Мої батьки також з'явилися на світ у другій Речі Посполитій і, відповідно, мали польське громадянство, яке згодом втратили. Ця громада переважно мешкає на півночі та заході країни, в регіонах, що колись належали Німеччині, і більшість з них є греко-католиками.

Є також спільнота з Підляшшя -- це на кордоні з Білоруссю і північним заходом України. Там домінує православна церква, хоча до приходу Росії була і греко-католицька. Там ситуація складна: люди частково ототожнюють себе з українцями, частково кажуть, що вони "тутейші", "православні", хоча говорять українською мовою і співають пісні про козаків. Друга Річ Посполита і комуністична Польща працювала на те, щоб люди не ототожнювали себе з Україною і краще були "тутейшими православними", невідомо якої національності. В міжвоєнний період під час переписів людей заохочували писатись русинами, бойками, лемками, аби лиш не українцями. І зараз цим теж маніпулюють: приміром, відбувається виставка лемківської чи бойківської культури, і її позиціонують як окрему від української. Мені цікаво, чи лемки або бойки вважають себе не українцями?

Існують регіональні особливості, проте це все ж українці.

Власне!

Є ще одна група, яка прибула після розпаду Радянського Союзу. В ті нелегкі часи як в Україні, так і в Польщі, люди займалися торгівлею і шукали можливості для роботи за кордоном. Коли Польща стала частиною Європейського Союзу, кількість українців, які оселилися там на тривалий термін, помітно зросла.

Перед початком масштабного вторгнення на територію країни приїжджали переважно трудові мігранти, які знаходили роботу в таких сферах, як аграрний сектор, будівництво, логістика, надання послуг, а також у ролі доглядальників і домашніх працівників. Також спостерігалася міграція людей, які займалися професіями, що вимагали спеціалізації та вищої освіти.

У 2014 році, після окупації Криму і початку війни на Донбасі, була перша хвиля наших воєнних біженців до Польщі. Але шансів отримати такий юридичний статус (а не лише на словах) вони не мали, бо війна була не на всій території України. Цей аргумент і досі застосовують. Після 2014 року приїжджали в основному мешканці великих міст, які мали освіту і фах.

У 2022 році кількість українців, які приїхали до Польщі, значно зросла. Деякі з них згодом повернулися додому, інші продовжили подорожі далі. Наразі в Польщі проживає близько мільйона українських громадян, що стало певним шоком для польського суспільства. Багато поляків звикли вважати, що "українка" асоціюється лише з працею прибиральниці. До 2022 року деякі польські журналісти навіть жартували на цю тему. Ми виступали проти таких висловлювань, зазначаючи, що вони звучать образливо.

Фото: з сайту "Громадський простір" Український дім у Варшаві

Це також знайшло своє відображення в популярній культурі.

Так, і це неприйнятно -- навіть із поваги до професії. Отже, після 2022 року приїхали люди з великих міст, війна все змінила, в Україні вони мали своє життя, свій фах і прагнули знайти себе, в тому числі і професійно, тут. Але в Польщі була доступна робота, яка не відповідала їхнім кваліфікаціям. І більшість тих жінок із дітьми вимушено працюють нижче своїх кваліфікацій.

Інша ситуація стосується тимчасового захисту як правового статусу. Існує особливий закон, відомий як "український", який передбачає продовження цього статусу то на п'ять місяців, то на шість. Усе це залишається вкрай невизначеним.

У березні президент підписав закон, який продовжує легальність перебування, але, на жаль, обмежує доступ до охорони здоров'я і до виплат на дитину. Є проблема, що робити із найбільш вразливими групами.

Ми маємо найрізноманітніший зріз українського суспільства. У галузі IT є своя група. Також є галузі культури, комунікацій, креативних індустрій, освіти.

Яким чином змінилися запити та потреби громади, що об'єднується навколо Українського дому, після завершення етапу адаптації? Які актуальні виклики ви відчуваєте у сфері комунікації?

Спочатку люди зверталися за терміновою допомогою: отриманням житла, оформленням документів, а згодом шукали роботу, навчальні заклади і дитячі садки для своїх малюків.

То есть основа.

Так, але цікаво, що важливою складовою була також можливість доступу до української літератури. У ході нашої міжнародної адвокації ми активно акцентували на цьому перед партнерами. Це означає, що мова йшла не лише про забезпечення їжею та дахом, а й про підтримку зв'язку з культурною спадщиною.

З 2014 року в Україні функціонують клуби для жінок. Хоча якийсь період ми не могли надавати їм фінансову підтримку, у 2022 році їх діяльність була відновлена. Жінки, які переїхали з України, виявили велику потребу в такій підтримці. Ця потреба залишається актуальною: важливо мати власні клуби та культурні традиції, які ми розуміємо і цінуємо.

Зображення: з профілю Facebook Мирослави Керик.

Це різні заходи?

Так, за тиждень може бути до семи подій. Ми маємо різні локації, де відбуваються різнопланові заходи: зустрічі з психологом, спортивні, мистецькі, консультативні події тощо.

Спочатку ми звернули увагу на те, що жінки часто нехтували власними потребами, вважаючи, що "не мають на це права". Проте з часом це змінилося: вони усвідомили, що для того, щоб витримувати життєві виклики, потрібно дбати про своє благополуччя. В результаті, популярність спорту, зокрема боксу, почала зростати.

Звичайно, існують культурні заходи і екскурсії до різних музеїв та установ. Вони формують спільноту підтримки.

Протягом першого року масштабного вторгнення практично на всіх наших зустрічах був присутній психолог, навіть якщо основна тема обговорення була інша.

Підтримка потрібна жінкам ще й тому, що їхній стан часто залежить від подій в Україні. Вони всі мають на телефонах застосунки зі сповіщенням про повітряні тривоги вдома. В них родини в Україні: чоловіки, батьки.

Проблеми, з якими ми стикаємося, стали набагато складнішими. Наприклад, існує категорія людей похилого віку та осіб з інвалідністю, які внаслідок закону про припинення соціальної допомоги з березня цього року повністю втратили можливість отримувати підтримку та доступ до медичних послуг. Лише деякі з них мають можливість скористатися такими послугами. Багато з них не можуть повернутися до України, оскільки їхнє житло знищене або перебуває під окупацією, а родичів немає. Тому вони потребують організації, яка могла б надати консультації з соціальних питань.

Існує потреба в культурному спілкуванні, бажання бути разом у своїй спільноті. Особливо це відчувається під час важливих календарних свят і традицій. Наприклад, у 2022 році ми організували великодній сніданок, оскільки люди відчували себе втраченими. Це була дуже зворушлива подія — ми всі плакали. Ми також провели кілька святкових вечорів і сніданків, але згодом зрозуміли, що люди починають відновлюватися, знаходять своє коло, і така потреба вже не є такою актуальною.

Проте виникла потреба в культурних та надихаючих заходах. Тому ми організували різдвяний ярмарок, під час якого збирали кошти для дітей загиблих солдатів. Сьогодні люди прагнуть, щоб події мали позитивний вплив на Україну. Навіть у жіночому клубі дівчата займаються пошиттям подушок для військових.

Також відчувається, що війна навряд чи завершиться найближчим часом, а це означає, що люди залишаться тут надовго. Це створює нові виклики: наприклад, необхідність адаптувати дипломи, працювати над кваліфікаціями та вдосконалювати мову. В Польщі знання тільки англійської не вистачить. Люди прагнуть знайти стійкі рішення на майбутнє.

Також є іммігранти, яким важливо через Український дім допомагати своїм співгромадянам. Взагалі вже є постійні відвідувачі, наприклад, які приходять у бібліотеку -- це десь тисяча людей. Ми зібрали у Варшаві сталу групу людей, яка часто приходить на культурні події в нашій галереї та по консультативні послуги, а хтось -- лише на культурні. У нас відбуваються читання, виставкові проєкти, літературні зустрічі, дискусії. Всім цим опікується галерея "Дім" всередині Українського дому.

Розкажіть детальніше про галерею: ви від початку планували її, чи вона постала пізніше? І чи правильно я розумію, що вона, по суті, має окремий план подій і кураторів?

Наш фонд був заснований у 2009 році. У 2014 році, після подій Революції Гідності, нам вдалося отримати в оренду приміщення від міста для потреб Українського дому – культурного інтеграційного центру. Так ми здобули своє місце. Хоча тоді у нас уже була галерея, вона ще не мала офіційної назви: в приміщенні проводився ремонт, організовувалися аукціони та різноманітні заходи.

Пізніше, вже після ремонту, в нас кілька років була кураторка -- Юлія Лащук, дослідниця, яка написала дисертацію про українських артисток у Польщі. Зараз вона у Флоренції, в Європейському університеті. Тоді це ще не називалося галереєю, але ідея була -- власне, показувати сучасне українське мистецтво в Польщі, а також польських митців, для яких Україна важлива.

Галерея окремо існує шість чи сім років. Її очолила мистецтвознавиця Іванна Берчак. Оскільки галерея розташована всередині Українського дому, навіть люди, які особливо не ходять по галереях, можуть побачити мистецтво.

Зображення: з профілю Facebook Мирослави Керик. письменниця Оксана Забужко в Українському домі, вересень 2025

Деякі твори, представлені у нас, згодом експонувалися в Українському домі в Києві, а також набули популярності серед колекціонерів.

Зазвичай ми організовуємо конкурс, де художники можуть представити свої проекти. Раніше ми проводили до десяти виставок на рік, але згодом усвідомили, що це занадто багато і швидко для наших відвідувачів: кожен місяць потрібно було змінювати експозицію. Наразі у нас близько п'яти проектів щороку.

У лютому цього року відбулася відкриття виставки "Нагірна 22" — спільного проєкту українських та польських художників. Ці твори мистецтва також доступні для продажу, оскільки арт-об'єднання "Нагірна 22" розміщується в Києві, в приміщенні колишнього Інституту автоматики, яке вже зазнавало двох атак. Кошти, отримані від продажу, будуть використані на відновлення приміщення.

Це також має для нас велике значення. У цій сфері представлено багато захоплюючих творів, а також талановитих молодих українських художників, які активно розвивають свої кар'єри. Ми також співпрацюємо з "Бірючим": вже провели кілька виставок їхніх резидентів, і після "Нагірної 22" плануємо нові події. Там також можна знайти багатьох цікавих митців; минулого разу, здається, брала участь резиденція з Литви, України та Польщі.

Як дослідниця, я усвідомлюю, що світ галерей має свої закриті двері — це досить ізольоване середовище, і потрапити туди не так просто, проте ми не втрачаємо надії і продовжуємо свої зусилля.

Отже, це не лише виставковий простір в Українському домі, а й компактний, але цілком самодостатній учасник?

Ідея галереї "Дім" -- показувати сучасне українське мистецтво, молодих українських митців польській публіці й українцям, які живуть у Польщі. Ми не хочемо замикатись лише на українцях. Прагнемо, щоб і польські галеристи й митці побачили наші проєкти. Нам цікаво увійти в колообіг галерей у Польщі.

Які у вас враження від української культурної спільноти в Польщі? Виглядає так, що різні організації не завжди знаходять спільну мову. Можливо, навіть існує певна конкуренція між ними? Чи практикується обмін інформацією про заходи, наприклад?

З одного боку, це може виглядати саме так, і, ймовірно, подібні настрої дійсно існують.

Коли ми створювали організацію, це було об'єднання українців у Польщі, яке представляє українську меншину. Для нас тоді, у 2009 році, найважливішими були проблеми легалізації перебування в Польщі і праці. Мені було легше, бо я вчилася в аспірантурі в Польщі, знала мову, а більшість -- ні. Тож ми вирішили зайнятись допомогою і інформуванням українських громадян у Польщі про їхні права і обов'язки.

Зараз набагато більше речей, які нас об'єднують -- це і допомога Україні, і організація культурних подій, і адвокація, і освіта.

Зображення: з профілю Facebook Мирослави Керик. Клуб українських жінок в Українському домі у Варшаві та Мирослава Керик

Був ще один момент: під час повномасштабного вторгнення до нас завітав чимало лідерів та представників різних українських організацій. Багато з них мали, на жаль, стереотипне уявлення про нашу діаспору, вважаючи, що ми нічого не знаємо. Вони ділилися своїми планами, а я, усміхаючись, відповідала, що ми вже займаємося цим протягом 15 років. Це викликало в мене певне здивування. Деякі навіть не потрудилися привітатися.

Тобто вони мали уявлення, що ви дуже відірвані від України?

Що ми не знаходимо спільної мови і вже не відповідаємо сучасним вимогам.

Наприклад, у старій діаспорі в США та Канаді є чимало осіб, які сприймають Україну більше як романтичний ідеал, а не реальність.

Проте ми все ж провели більшу частину свого життя в Україні. У нас є сім'ї там, і це зовсім поруч. Тому ми залишаємося обізнаними про події.

Для нашої організації було важливо мати традиційний культурний компонент. Ми організовували на День Незалежності концерти з шароварами і гопаком. Але там були й сучасні виконавці, як Go-A, Kozak System та інші. Тобто для різної публіки -- різна музика.

Для нас було важливо висвітлювати сучасну українську культуру, яка виходить за межі традиційних стереотипів. Ми прагнемо уникнути звуження образу української спільноти до фольклорних елементів, таких як борщ чи вареники. Хоча це важливі частини нашої спадщини, вони не єдині. Ми акцентуємо на якісних та актуальних проявленнях української культури. Коли ми звертаємось до історії, то робимо це з аналітичним підходом та зосереджуємося на майбутньому. Нам можуть закидати певну елітарність, але насправді це не так.

З часом представники українських організацій почали звертатися до нас за консультаціями та для спільних проектів, тому це також є процесом навчання та взаємного обміну знаннями.

Проте, наприклад, швидкість та інноваційні методи комунікації в основному були принесені українськими біженками. Мені імпонував цей новий, нестандартний погляд. Співпраця тривала.

Український дім багато співпрацює з іншими організаціями -- від святкових подій до фандрейзингу. Ми є членами коаліції міграційного консорціуму, до якої входить кілька польських організацій, з якими ми також співпрацюємо.

Український дім активно взаємодіє, наприклад, із феміністичними організаціями, а також підтримує різноманітні соціальні ініціативи, такі як Help Hub, які переїхали з України і займаються питаннями ВІЛ, проводять тренінги для жінок і курси з самозахисту. Наша співпраця охоплює широкий спектр напрямків, і ми раді, що існують різні організації, здатні задовольнити більшість потреб. Я вважаю, що це ілюструє концепцію горизонтальності. Як зазначила голова Українського культурного фонду Наталія Кривда, українське суспільство є горизонтальним.

Зображення: ukrainskidom.pl На одному з івентів Ukraiński Dom

Ми спостерігаємо за певним протистоянням між старою та новою діаспорою в Європі. Стара діаспора часто вважає, що нова хвиля іммігрантів прийшла "на готове". Крім того, існує ще й група трудових мігрантів. Чи помічаєте ви цей конфлікт у Варшаві?

Оскільки я за освітою, крім історикині, ще й соціологиня, мені завжди цікаво, які процеси відбуваються в спільнотах. Щоб щось створювати, треба розуміти потреби людей. Я раніше якось більше мала часу спостерігати за українськими групами в соціальних мережах. Там я бачила, що в тих робітників, які приїхали до 2022 року, була певна образа, і вони лишилися, власне, в іншому юридичному статусі.

Вони прагнули досягти всього самостійно — як права на працю, так і легалізації. З часом ситуація покращилася, і пандемія, і військові події внесли свої корективи, проте відчуття жалю все ще залишалося. Люди висловлювали свої емоції словами: "О, ви приїхали і отримали все готове, а ми так тяжко працювали". Але, вважаю, що це залишилося лише у рамках соціальних мереж, адже в реальному житті всі активно долучилися до благодійної допомоги.

Ми спільно з польським Центром міграційних досліджень провели дослідження допомоги українцям у Польщі. Важливо пам'ятати, що частина польської допомоги українцям у 2022 році -- це допомога від українців, які живуть тут давно.

Мене вражає, як діаспора США та Канади демонструє єдність: серед них немає явних лідерів, які б виділялися на фоні інших. У нашій ситуації все трохи інакше. Ми географічно ближчі та маємо міцніші зв’язки з Україною, тому й досвід у нас інший. Проте я не спостерігаю серйозного конфлікту між українськими спільнотами в Польщі. Швидше, це прояв конкуренції.

Деякі середовища не мають уявлення про Український дім і не відчувають необхідності в ньому. Наприклад, у сфері ІТ вони звертали на нас увагу лише під час проведення стендап-шоу. Вони також готові надавати фінансову підтримку. Проте цілком зрозуміло, що не всім потрібно постійно перебувати з нами.

Для нашої організації взаємодія з новими середовищами та спілкування з різними "бульбашками" є справжнім викликом.

Нещодавно ви стали жертвою технології дипфейків. Поділіться, що конкретно трапилося? Як ви ставитеся до дезінформації в цілому, і чи вдалося вам виявити особу або групу, яка стоїть за цим?

Ця історія розпочалася минулого року, під час виборчого періоду. Ми дізналися про це зовсім випадково. Адміністрація одного з міст надіслала нам повідомлення, в якому зазначалося, що ми подали заявку на проведення мітингу на підтримку кандидата Рафала Тшасковського з новим підписом. Вони хотіли отримати від нас більше інформації, оскільки електронний лист повертався назад.

Цей лист вислали з фейкової адреси і начебто з мого профілю. І коли ми побачили цей мейл, то зрозуміли, що це хтось просто підробляє мій підпис.

У наступному епізоді ми отримали інформацію від нашої колеги, яка не є публічною особою, про те, що було розіслано листи підприємцям стосовно виборчої кампанії. У цих листах зазначалося, що ми плануємо організувати пікніки на підтримку Тшасковського та просимо 50 тисяч злотих. Проте, це регіон, де Тшасковського не підтримують. Ми дізналися про це завдяки українцям, які живуть тут. Одна жінка розповіла, що ці скріншоти з'являлися у їхній місцевій групі.

Зображення: з профілю Facebook Мирослави Керик. офіційне пояснення про фейк

Проте завдяки парасольковим організаціям та мережевим структурам ми змогли надіслати заяви, які свідчать про те, що це є спробою нашої дискредитації. Відповідь поширилася дуже оперативно.

Під час мого перебування у Вроцлаві з'явилася нова неправда: начебто я також зверталася до ради Кракова з проханням про 50 тисяч. Мовляв, рада швидко відповіла мені, але згодом вибачилася, оскільки не були в курсі, що це всього лише вигадка.

Шість міст обговорювали схожі теми, що створювало враження організованої кампанії.

Цікаво, що ідея перевірити інформацію не виникла ні в кого, особливо на рівні міст.

У рамках цієї кампанії її організатори створили підроблений профіль з фальшивою електронною адресою. Завдяки співпраці різних організацій ми постійно заявляли, що ні Український дім, ні я, ні наші співробітники не мають жодного відношення до цієї ситуації. Однак важливо піднімати це питання публічно, адже інакше хтось може повірити у неправдиву інформацію, що може зашкодити репутації нашої організації.

Ще торік час від часу створювали фальшиві профілі в TikTok та X -- мої і фонду. На День Незалежності Польщі публікували мої правдиві інтерв'ю, але змішані з фейковими, де я матюкаюся на поляків, у чомусь звинувачую їх. На Хануку запустили ролик у TikTok із фальшивого профілю, де я говорю російською якусь бридоту про євреїв. Я подивилася -- а це був ролик, зроблений ШІ з моїм голосом. Тобто брали якісь тригери.

А в Польщі існує така теорія змови, що, мовляв, в Україні звільняють місце для євреїв, які туди переселяться. От на цю тему і були ролики. Та, звісно, вершиною було те, що від мого імені надіслали листа голові парламенту. І дізналася я про це лише тому, що отримала відповідь.

Фото: facebook/Ukraiński Dom Голова Українського дому Мирослава Керик під час заходу з нагоди 212-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, Варшава, 10 березня 2026.

Чи йдеться про збір фінансів?

Про Хануку.

У січні ми щоденно отримували інформацію про фальшиві профілі та маніпуляції в мережі. Згодом я дізналася про існування підробленої сторінки польської прокуратури. Після нещодавньої реформи в усіх прокуратурах повинні з'явитися прокурори, які спеціалізуватимуться на злочинах на основі ненависті. Однак окремої спеціалізованої прокуратури для цього не існує.

У рамках цієї кампанії була створена сторінка, що містить герб і усю відповідну атрибутику: спеціалізована прокуратура, яка займається справами, пов'язаними зі злочинами на ґрунті ненависті. На цій сторінці нібито публікувалися деякі дописи та скріншоти офіційних новин. Раптом мені надіслали скрін, в якому стверджувалося, що "прокуратура звернула увагу на мою особу", оскільки я нібито використовував мову ненависті щодо Польщі. Також вказувалося, що мене покарали. Це була оплачена реклама, яка охопила 20 тисяч людей і зібрала сотні коментарів та репостів. Таке використання державної установи є явним фальсифікатом!

Ми звернулися до прокуратури. Спочатку там не бажали нас вислухати, але згодом, на щастя, нам вдалося переконати їх у тому, що такі кампанії є небезпечними і для Польщі, оскільки їхніми мішенями стають інші представники української громади. Ми вже обговорювали спільні інтереси українських середовищ — на жаль, вони часто виникають через спроби дискредитації. У справі з прокуратурою ми змогли довести, що це неправда.

А чи знаєте, хто це робив?

Ми щиро сподіваємося на рішучу відповідь з боку польських та українських урядів, адже це питання має критичне значення для безпеки обох країн.

На мою думку, це свідчення гібридної війни, яку Росія проводить проти України та Польщі, і цього разу мішенню стали українські лідери та громадські організації. Особливо варто зазначити, що в більшості випадків жертвами атак стають жінки-лідерки.