"Коли виконували пісню "У нас на районі", журі поверталося вбік". Всюдисвоя - про таємниці закулісся "Х-Фактора" та "Голосу країни", приниження Серьоги і ностальгію за Україною.

Українська співачка Всюдисвоя, справжнє ім'я якої Уляна Малиняк, пережила тривалу депресію внаслідок еміграції до США, яка не відпускала її протягом кількох років. Проте після європейського туру, який вона здійснила разом із чоловіком, реп-виконавцем VovaZiLvova, а згодом і сольного туру в Україні, їй вдалося прийняти нові обставини. Тепер вона використовує свою творчість та виступи, щоб підтримувати інших іммігрантів у їхніх переживаннях.

В інтерв'ю для OBOZ.UA Уляна Малиняк відверто розповіла про знайомство із VovaZiLvova, участь у популярних шоу "Х-Фактор-4" та "Голос України-10" і зізналась, з ким із українських артистів мріє заспівати дуетом. Також співачка поділилась, яким є життя на валізах із двома маленькими дітьми, згадала про найбільш незвичний концерт у Норвегії та пояснила, чому не захоплюється Тіною Кароль.

- Уляно, коли мова заходить про Україну, ви часто плачете. Я також це помітила, коли ви співали на концерті в Лісабоні. Вас не покидає давня мрія про українську сцену та ностальгія за Батьківщиною?

Цього року я вперше можу відкрито визнати: я відпустила свою мрію. Зрозуміла, що провела за кордоном занадто багато часу. Я залишаюсь українською художницею і продовжуватиму писати пісні українською мовою, але більше не живу ілюзіями про велику популярність. Моя творчість стане "для своїх", чимось дуже специфічним. І, ви знаєте, мені нарешті стало спокійно з цим.

Ви були учасником відомого шоу "Х-Фактор-4", під час якого всі члени журі повернули свої крісла до вас. Ви тоді мріяли потрапити до команди Серьоги - білоруського артиста, який згодом висловив підтримку повномасштабному вторгненню. Які моменти того етапу залишилися у вас в пам'яті найбільше?

Сьогодні завдяки соціальним мережам у тебе є можливість бути почутим в тій мірі, в якій ти сам цього прагнеш. Ти створюєш контент — будь він популярним чи ні — і потрапляєш у стрічки користувачів так часто, як забажаєш. Раніше ситуація була зовсім іншою: успіх визначався телебаченням, і саме тому ми всі прагнули пройти кастинги. Тоді в мені ще жила наївна дитяча надія: "Ось я прийду, мене помітять, і все зроблять за мене..."

Насправді, так це не працює. Єдине, що має значення, – це твоя особиста дисципліна та те, що ти вклала у свою діяльність. Моя викладачка вокалу в академії Глієра, Тетяна Русова, яка колись навчала Тіну Кароль і Злату Огнєвіч, завжди наголошувала: "Не витрачайте час на кастинги. Краще йдіть на студію звукозапису та розвивайтеся як музиканти: записуйте пісні, слухайте їх і аналізуйте". Вона ніколи не підтримувала наші спроби "попасти на сцену", і тепер я зрозуміла, чому.

Далі тренувального табору на "Х-Факторі" я не пройшла. Пригадую, як за кулісами до мене підійшла жінка з продюсерської команди й запитала: "Ти можеш бути менш академічною? Можеш бути менш правильною?". Проблема була в тому, що я завжди намагалася бути "хорошою дівчинкою", а для телебачення такий образ не підходить.

Наприклад, під час інтерв'ю мені поставили запитання: "Коли всі члени журі обернулися до тебе, ти відчула щастя?" Я відповіла ствердно, але насправді щасливою буду лише тоді, коли пройду весь шлях у цьому шоу. Після цього вони вимкнули камери та наполягали на "ефекті" – просили стрибнути або якимось чином продемонструвати свої емоції. Їм завжди було важливо створити шоу, а я або не знала, як це зробити, або просто не бажала. Згодом я завела багато друзів у телевізійному середовищі. Я навіть певний час працювала на "1+1", поки навчалася, і часто чула: "Це всього лише шоу, тут потрібно вміти продавати емоції".

Я пам’ятаю, як Серьога приєднався до нашої команди і почав створювати напружену атмосферу, що викликала у багатьох почуття страху і провини. Тоді я усвідомила, що не прагну залишатися в цій обстановці. На "Х-Факторі" психічний тиск був надзвичайно сильним, і виявлялося, що переможець — не завжди той, хто співає найкраще, а той, хто здатний витримати психологічні випробування. Прямі ефіри — це справжня перевірка на витривалість, не для всіх. Навіть під час відборів нам створювали максимально складні умови, щоб перевірити, чи можуть учасники зібратися та впоратися зі стресом у критичні моменти.

До речі, коли я намагалася проявити себе на "Х-Факторі", там також була співачка KOLA. Вона виконала пісню "Квіти в волоссі" від гурту "Бумбокс", але, на жаль, не потрапила в ефір. Проте її виконання вразило навіть Ігоря Кондратюка, який зізнався, що був шокований. Це був 2013 рік, і її виступ справді був мистецьким. Тільки уявіть, скільки років і якої сили волі їй знадобилося, щоб досягти успіху як співачка. Усі ми з чогось починали, намагалися: у когось вийшло раніше, а в когось - пізніше.

- На іншому шоу, "Голос країни-10", навпаки - до вас не розвернувся жоден із членів журі. Чи правда, що конкурсант не завжди має можливість обрати пісню, і це стає причиною поразки?

Для участі в "Голосі країни-10" я самостійно вибрала пісню з попередньо узгодженого списку, щоб уникнути повторень. Мова про тиск навіть не йшла, але емоційно це було складніше, ніж під час "Х-Фактору". Проте я ніколи не вважала, що існують "зради", і не підживлювала ці чутки, мовляв, все було підлаштовано. Я переконана, що в світі є справедливість, тому мене ніколи не ображало, якщо я не була обрана.

Невдовзі я почала досліджувати шоу "Голос країни" і виявила цікаву тенденцію: коли учасники обирали класичні українські пісні, судді часто не звертали на них уваги. Натомість, якщо хтось виконував "У нас на районі" Потапа і Насті Каменських, у якій було небагато співу, але багато емоційності, журі реагувало активно. У той час, напевно, це сприймалося як "крінж" – типу, ще один виконавець зі Львівщини... Сьогодні ж усе виглядає інакше.

- Чи відчули ви хоч якусь щирість у підтримці від Потапа та Тіни Кароль, які заохочували вас повертатися в Україну?

Вони мають щось висловити. А що ж іще могли б сказати, якщо це могло б зашкодити їхньому іміджу? Навіть якщо в їхніх головах виникали думки: "Поїхали в Америку з VovaZiLvova - то нехай там і залишаються!", озвучити це було б неприйнятно. Справді, у світі телебачення панує велика нещирість: коли думки одні, а вимушені висловлювати зовсім інші. Тож перегляд телевізора варто зменшити значно більше, ніж звикли робити люди.

- До речі, як можете прокоментувати нову пісню Тіни Кароль "У нас немає світла", яку дуже захейтили? Серед емігрантів популярною є ваша пісня "Свій тил", яка і мені дуже відгукується, проте деякі українці писали під відео досить неприємні речі. Як ви взагалі ставитеся до хейту?

- Не можу сказати, що мені подобається творчість Тіни Кароль. Я салютую її силі волі, вона талановита артистка, але суто музично ми різні.

Щодо хейту, то мені дуже допомогла поїздка в Україну. Коли я вперше за чотири роки поїхала додому, то, крім підтримки, радості, любові та сили духу, я нічого в людях не побачила. Ніхто не насмілився сказати мені в очі щось неприємне. Я просто зробила висновок раз і назавжди: образливі речі пишуть нещасні та несміливі люди. Людина може дозволити собі зайве в інтернеті, бо знає, що їй за це нічого не буде, але наживо вона не готова до конфронтації, тому й мовчить. Хейт - це неприємно, але в ньому приховане потужне паливо для зростання. Якщо сприймати його правильно, він лише додає сили.

З яким українським виконавцем ви б мріяли про співпрацю?

З Валерією Вовк, співачкою та продюсеркою з Одеси, яка майстерно поєднує українські традиційні мотиви з сучасним інді-фолком, я нещодавно зв'язалася і зізналася, що є її найвідданішою прихильницею. Також я мріяла б виступити разом із гуртом "Один в каное", хоча у мене є сумніви, що ця мрія здійсниться.

Як ви справлялися з квартирниками та концертами в США, маючи півторарічну доньку і будучи на другому місяці вагітності? Минулого року ви навіть вирушили у тримісячний тур Європою під назвою "Ми тут недаремно" з двома маленькими дітьми. Яким чином це стало можливим?

- Тому що ми офіційно артисти-авантюристи (усміхається). Ми вже це визнали, прийняли й визначили свою нішу: для нас це нормально. Я дуже люблю людей, неформальне спілкування та оригінальні виступи. Через свій характер на запланованих, "серйозних" концертах мені складно бути собою. Намагаюся поводитися відповідно до офіційності заходу, але виникає враження, ніби я в кайданах. У мене бували виступи, де, крім дурниць, я нічого не говорила.

Коли все відбувається більше спонтанно, без намагання представити "найкраще шоу у вашому житті", і я ділюсь реальними історіями, мені здається, що це має справжню цінність для людей. Я б хотіла говорити про "успішний успіх", але, на жаль, у моєму житті це не відбулося. Можна мати певні життєві плани, а в результаті отримати зовсім інші обставини. Як же тоді це сприймати? Приймати чи боротися? Ось такі питання мене цікавлять, і я із задоволенням відвідую подібні заходи.

Наприклад, я була на виступі "Пісні та розмови" американського співака Джона Ледженда. Він половину часу співав, а решту - розповідав про свій творчий шлях. Ми так насміялися, це було надзвичайно цікаво! Я бачила на сцені людину, яка, так само як і я колись, не знала, чи складеться її музична доля. Словом, я відчула щось дуже близьке мені.

Отже, такі подорожі – це справжня вершина моїх життєвих вражень. Я буду пам’ятати їх до останніх днів і з нетерпінням чекати наступної можливості. Мені подобається бути в русі, насолоджуюся подорожами та постійною зміною обставин. Водночас мені важко щодня відвідувати одне й те ж місце роботи. Але я висловлюю захоплення людьми, які здатні це робити, адже без них світ став би справжнім безладом.

Який концерт залишив у вас найглибші враження?

У Норвегії сталася дивовижна подія. Одна жінка зв’язалася зі мною та поділилася, що їй приснився наш концерт у її містечку. Вона так щиро закликала нас приїхати, що ми вирішили змінити наш маршрут! Коли я це розповідаю, у мене мурашки по шкірі.

Лише за два дні ми організували концерт у маленькому селищі в глибині Норвегії. Під час виступу я, як завжди, ділилася своєю історією та виконувала пісні, раптом помітила, що глядачі в сльозах. Після концерту я дізналася, що ці люди опинилися в Норвегії зовсім випадково. Вони не були вдома вже більше трьох років. Це були ті, хто приїхав до Львова в перші дні повномасштабного вторгнення, не знаючи, що чекає попереду. Коли з'явилися автобуси до Норвегії, вони просто сели у них і поїхали. Це люди, які в той момент ухвалювали рішення рятуватися куди завгодно, лише б уникнути смерті, яку принесла війна, розв'язана Росією. Вони боролися за життя своїх дітей.

Я спостерігала, як завдяки спільним розмовам і музичним моментам ми всі разом знаходили зцілення, і в той момент мені стало легше на душі. Моя еміграція була спонтанною, але водночас свідомим вибором. Мій шлях виявився складним і сповненим страждань, але, можливо, саме для таких людей, як я, і були написані мої пісні. Це був перший раз, коли я справді усвідомила, що в усіх цих переживаннях є свій зміст. Якщо мої пісні змогли допомогти мені впоратися з болем і виразити його через слова, то цей шлях не був пройденим даремно.

Отже, я вирішила створити нову музику, адже зрозуміла, що ті концерти стали для мене способом впоратися з тугою за Україною. Коли втрачаєш близьку людину, перша реакція — це заперечення, коли не хочеш вірити в те, що сталося. Далі настає етап горя, який у мене тривав 11 років. Це був процес прощання з життям, яке закінчилося разом з нашим від'їздом. Після цього ми опинилися в ситуації, коли були прив’язані до документів і не могли виїхати. Можливо, я могла б зробити ризикований крок і повернутися в Україну, але шкода було втрачати час та зусилля, вкладені в документи. І коли нарешті горювання закінчилося, я змогла по-справжньому прийняти те, що сталося.

Оскільки ми провели 41 концерт у Європі, я кожного разу ділилася своїм досвідом, 41 раз виконувала музичні твори, присвячені еміграції, і 41 раз мала можливість зануритися в ці спогади, щоб остаточно їх відпустити...

Ви з вашим чоловіком VovaZiLvova разом вже близько 15 років. Як почалася ваша спільна історія?

У пісні "Янголу" детально розповідається про нашу зустріч - ми познайомилися під час зйомок кліпу. Я завжди була досить сором'язливою, і гадаю, що не змогла б подолати свої страхи без підтримки Вови, його любові та уваги. Хоча я сама писала всі пісні, їхнє народження стало можливим завдяки йому. Я неймовірно вдячна за це.

Коли ви відвідували Україну, то виступали самостійно. Який формат вам більше до вподоби - спів у дуеті з партнером чи сольна програма?

Я завжди прагнула бути на передовій, а не залишатися в бек-вокалі, адже мої амбіції завжди були величезними. Проте без мого досвіду спільних виступів із Вовою проєкт Vsiudysvoia не набув би такого вигляду. Я спостерігала, як він взаємодіє з аудиторією: на сцені та поза нею він залишається справжнім, не "вмикаючи" образ артиста. Раніше мені здавалося, що щоб бути на сцені, потрібно представляти кращу версію себе чи поводитися особливо. Але ця легкість з'явилася у моєму проєкті завдяки рокам, проведеним у дуеті з ним. Хоча я часто залишалася "в тіні" і мовчала, я багато слухала, спостерігала та вбирала в себе нові знання.

Власний проєкт мені, звісно, ближчий, адже в ньому я можу проявити себе саме так, як хочу я. У спільній роботі завжди є місце компромісам: ми постійно про щось домовляємося та радимося.

Відверто скажу, що не всі пісні, які ми виконуємо разом, мені до вподоби. Іноді трапляється таке: Вова створює нову пісню, і він просто в захваті від неї, а я відчуваю, що вона мені "не підходить". Він настійно просив мене її записати, ми це зробили, а тепер перед кожним концертом він намагається мене вмовити виконати її (усміхається). Але в нас завжди все по-людськи, адже ми не лише партнери на сцені, а й у повсякденному житті.

Досліджуйте також на OBOZ.UA інтерв'ю з VovaZiLvova, де він ділиться своїми думками про еміграцію до США, труднощі з хейтом та відчуття вигнанця через мовні бар'єри: "Бог наділив нас свободою вибору. Ми маємо можливість вирішувати, де знаходитись під час війни".

OBOZ.UA нещодавно опублікував інтерв'ю з музичним продюсером і композитором Morphom, в якому він розповів про свою співпрацю з російськими артистами, перехід на українську мову та цікаві факти про Михайла Клименка: "Краще спілкуватися суржиком, ніж відчувати себе меншовартісним".