"Сфера невимовного" в Jam Factory: конфлікт та творче вираження

Для американської мистецтвознавиці, яка має українське коріння, Марти Кузьми, ініціатива "Коло невимовного" є особливо важливим проєктом. У 1990-х роках Кузьма займала ключову роль у культурному житті України: вона стала першою директоркою Центру сучасного мистецтва Сороса в Києві та організувала виставки й події, які залишили значний слід в українському мистецтві того часу. Під час повномасштабного військового вторгнення вона вперше за багато років повернулася до України, а через виставку "Коло невимовного" знову взялася за кураторську діяльність.

LB.UA - для тих, хто вміє думати

Підтримайте нашу ініціативу!

Зображення: instagram/jamfactory.artcenter Марта Кузьма (ліворуч) під час урочистого відкриття експозиції.

Концепція проєкту "Коло невимовного", яку розробив Кузьма, полягає у зверненні до розривів, викликаних війною, таких як розрив у часі, причинно-наслідкових зв'язках і навіть переривання самого існування. Кураторка вбачає в цих розривах певну паузу, що дозволяє представити мистецтво в умовах війни. Виставка "Коло невимовного" має на меті продемонструвати українським глядачам "досвід життя під час війни та його відображення у мистецькому процесі".

Слід зазначити, що термін "війна" в рамках цього проєкту переважно не пов'язаний із українським контекстом. Марта Кузьма організувала приїзд багатьох художників і художниць з інших країн, які досліджують теми насильства, колонізації та втрачених ідентичностей. Для зручного орієнтування в експозиційних залах Jam Factory Art Center, де представлено більшість робіт, варто скористатися брошурою: вона містить схему розташування творів, інформацію про авторів та коментарі до експонатів. За словами кураторки, щоб краще зрозуміти й осягнути сенс під час відвідування виставки, потрібно ознайомитися з "книжкою", яку видають при вході.

Виставка "Коло невимовного" без брошури являє собою потік фотографій, відеопроєкцій та архівних матеріалів, які позбавлені підписів і чіткої межі між творчістю різних авторів. Для того, щоб виділити окремі елементи експозиції, потрібна значна обізнаність у сучасному мистецтві різних країн або уважне ознайомлення з супутніми текстами. Однак навіть це не гарантує можливість виявити зв'язок з воєнним контекстом, що прослідковується у деяких з представлених робіт.

Виставка акцентує увагу на творчості ліванського художника Валіда Раада, зокрема його мистецькому проєкті The Atlas Group (1989-2004), що вперше демонструється в Україні. Роботи Раада реконструюють сучасну історію Лівану, зокрема період війни 1975-1990 років, використовуючи як реальні, так і вигадані документи. У рамках виставки експонуються чотири його роботи, що досліджують різноманітні методи оповіді про війну.

Зображення: instagram/jamfactory.artcenter Твори Валіда Раада.

Відео "Якби ж я міг плакати" (2002) про Оператора № 17 (офіцер розвідки ліванської армії, який замість спостереження за набережною фільмував захід сонця) рефлексує про роль свідка.

Серія фотографій "Додаток 153" демонструє картини палестинської художниці Сухи Трабулсі, які нагадують калейдоскопічні візерунки (арабські історики мистецтва називали їх провісниками абстракцій опарту). Нещодавно художниця зізналась, що основою її робіт стали фотографії обстрілу Бейрута в 1970-х роках, тож поруч з її картинами Валід Раад розмістив фото цих обстрілів.

Мультимедійна інсталяція "Водоспади" (2021) натхненна історією про ліванських ополченців, які називали водоспади на честь очільників тих країн, що фінансово і військово їх підтримували. А оскільки покровителі часто змінювались, то й водоспади в Лівані постійно міняли назви. На виставці проєктований водоспад омиває сім паперових фігурок лідерів, імена яких були назвами.

Фото: instagram/jamfactory.artcenter Робота Валіда Раада

Твір "Краще спостерігати за хмарами знову і знову" (1993-2025) складається з численних зображень політичних діячів з різних країн, таких як Юлія Тимошенко та Петро Порошенко. У цих композиціях голови політиків перетворюються на центри квітів, а їхні тіла стають стеблами. Ці унікальні колажі створила Фадва Хассун, офіцерка розвідки Ліванської армії, яка надала кодові імена багатьом світовим лідерам. Завдяки своєму навчанню з ботаніки у університеті, вона присвоїла всім персонажам назви квітів.

Серед ключових моментів виставки виділяється відеоесе "Там, де закінчується Росія" (2024) українського режисера Олексія Радинського, яке присвячене окупації корінних народів Сибіру та індустріалізації цього регіону. Цей твір, сформований із раніше невідомих кіноматеріалів до 2022 року, досліджує маловідому історію колоніалізму та його згубний вплив на навколишнє середовище. Плівки були виявлені на студії "Київнаукфільм", де також зберігалися документи численних експедицій українських кінематографістів у 1980-х роках до різних куточків Сибіру. Олексій Радинський створив це відеоесе у співпраці з дослідником Філіпом Голлом. Переглянути цю роботу можна онлайн на українській платформі Takflix.

Фото: instagram/jamfactory.artcenter Відеоесе "Там, де закінчується Росія"

Олексій Радинський та Люба Кнорозок повідомили, що в покинутому архіві Київнаукфільму було виявлено сім невідомих раніше шедеврів кіномистецтва.

Окрема виставкова кімната відведена для серії фотографій "Займисті землі" (2025) української мисткині Яни Кононової. На знимках зображена місцевість в Азербайджані, яка переживає нафтову лихоманку, розпочату російськими та західними підприємцями в 1878 році. Окрім сучасних фотографій у роботі використані архівні зображення нафтової індустрії того регіону. Яна Кононова називає свій проєкт "зустріччю з доіндустріальним несвідомим", демонструючи, як ландшафт може містити форми власного індустріального майбутнього. Мисткиня досліджує специфічне місце та його геологічну історію, опираючись на теоретичну рамку темної екології (відмова від протиставлення людина -- природа, розуміння змін як постійної властивості екосистеми. -- Ред.).

Фото: instagram/jamfactory.artcenter Роботи Яни Кононової.

Проєкт "Укрзалізниця" (2025) української художниці Джулі Полі (Юлія Полященко) буквально зображує присутність російсько-української війни в повсякденному житті українців. Мисткиня демонструє трансформацію залізничної системи України під вимоги війни. Фотографії не документальні -- авторка мала на меті передати загальну атмосферу перебування у вагонах національної залізниці. На знімках - люди, що незручно сплять на кріслах інтерсіті; дивна сімейка, що їсть бутерброди; епатажна жінка з десятком песиків у купе; пара військових; вагони медичної евакуації.

У Зеленому ангарі, що є частиною Jam Factory Art Center, представлені твори, які торкаються тематики Криму, колонізації та втрати територій. Фотографії Ярослава Солопа з циклу "Вічне повернення" були зроблені в 2011 році під час його перебування на півострові. У 2014 році художник вирішив втрутитися в оригінальні негативи, доповнюючи їх своїми малюнками, що стало вираженням його емоційної реакції на анексію Криму. Тепер ця серія "Вічне повернення" виконує роль фотоархіву тих драматичних подій і слугує постійним нагадуванням про втрату. Поряд з цими роботами демонструється фільм від Центру Просторових Технологій "Храм, Хора, Херсонес" (2025), який аналізує історію археологічних досліджень у Херсонесі, використовуючи історичні зображення. Цей фільм підкреслює суперечливість археології — дисципліна, що формується під впливом ідеологічних факторів, хоча й прагне до об'єктивного розуміння істини.

Фото: instagram/jamfactory.artcenter Роботи Ярослава Солопа.

У просторі Домі42, де розташована інституція ЛКП "Львівське радіо", відбувається кінопрограма, присвячена німецькому режисерові Харуну Фарокі. Він є одним із піонерів жанру кіно- та відеоесеїстики, відомий своїми експериментальними документальними фільмами, які досліджують теми насильства, політичної влади та сучасних криз. У рамках проєкту "Коло невимовного" глядачі можуть переглянути його фільм "Вираз рук" 1997 року; наступні роботи будуть додаватися до програми з часом. Кураторкою заходу є Антьє Еманн, дружина режисера та очільниця Інституту Харуна Фарокі в Берліні.

У Машинній залі Національного університету "Львівська політехніка" розміщена унікальна колекція робіт під назвою "Магічна архітектура: манускрипт (факсиміле)". Ця виставка присвячена великій, але досі не виданій праці австрійсько-американського архітектора та теоретика Фредеріка Кіслера. Вона представляє факсиміле його рукопису, написаного в період після Другої світової війни. Книга "Магічна архітектура" містить понад 300 сторінок тексту та численні ілюстрації, які відображають міждисциплінарний підхід до архітектури. Автор аналізує історію людського житла і викриває приховані ієрархії влади. Очікується, що в серпні 2025 року ця книга буде опублікована видавництвом MIT Press.

Марта Кузьма в своїй роботі також торкається теми Другої світової війни, звертаючись до спадщини Пауля Целана — єврейського поета, який писав німецькою і народився на Буковині. Його образ меридіана, що сприймається як замкнуте коло, став основою назви виставки. Досвід Голокосту та роздуми про мистецтво в контексті післявоєнної жорстокості заклали концептуальну основу проєкту. Під час презентації Кузьма акцентувала увагу на важливій деталі з життя Целана: повернувшись з табору примусової праці, він дізнався про загибель усієї своєї сім'ї від рук нацистів, але, незважаючи на це, продовжував творити німецькою — мовою, що була йому рідною. В аудиторії виникло питання, чи не повинні ми, українці, також адаптувати російську мову, адже вона є рідною для багатьох. Кураторка погодилася, зазначивши, що це слушна думка.

Публічна програма виставки тривала тиждень після відкриття, більшість подій були англійською мовою -- навіть ті, які організатори заявили як україномовні. Друга частина публічної програми відбудеться у серпні, а виставка працюватиме до 2 листопада. Повний список митців, чиї роботи представлені в експозиції, можна знайти тут.