"Інноваційні та ефективні підходи до заохочення використання та популяризації української мови". Частина друга.

Творці театру під час круглого столу обмінялися ідеями щодо креативних та ефективних підходів до заохочення використання української мови.

Мовні наставники у театральному мистецтві, українська опера, а також державний онлайн-платформа "Правильна мова" - це все фактори, що сприяють активному використанню української мови.

10 червня Національне інформаційне агентство "Укрінформ" провело круглий стіл на тему "Креативні і дієві методи стимулювання вживання та розвитку української мови" за участю понад двадцятьох спікерів - провідних діячів культури, освіти, науки, громадянського суспільства.

До вашої уваги другий підсумковий матеріал заходу з виступами: генерального директора Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки Кирила Кашлікова; народної артистки України Лариси Руснак; науковця, письменника, перекладача Максима Стріхи; заслуженого артиста України Олександра Завальського; заслуженої артистки України Лесі Самаєвої; театрального продюсера, режисера Слави Жили; актора, поета, співака Дмитра Лінартовича; театрального аналітика, засновника проєкту "Театральна риболовля" Сергія Винниченка; заслуженої артистки України Олени Фесуненко.

Якщо навколо нас буде більше україномовного середовища, жодна людина, яка спілкується українською, не стикнеться з труднощами.

Кирило Кашліков, керівник Національного академічного театру, названого на честь Лесі Українки:

До лютого 2022 року у нашому театрі на сцені звучала лише російська мова. Проте сьогодні на всіх трьох наших сценах повністю переважає українська. Якщо в квітні 2022 року ми мали лише дві вистави українською, то тепер їх кількість зросла до 51. Вважаю, що це значний позитивний внесок у нашу культурну спадщину.

Що стосується проблем, із якими зіткнувся театр, то це те, що вистави, які гралися в бекграунді російською, довелося перекладати. Ми намагаємося знаходити оригінали, принципово не перекладаємо з російської, але це дуже-дуже важко, просто немає такої кількості перекладачів.

Уявлення про те, що наш театр мав певну аудиторію, яка бажала лише російськомовних вистав, є хибним. Це підтверджує досвід останніх трьох років. Якщо вистава якісна, глядачі приходять. А якщо ж вистава не вражає, мова, якою вона виконана, не має значення.

Що стосується самого процесу переходу в нашому колективі, то варто зазначити, що серед нас багато молодих людей, які за духом спілкуються українською мовою, що створює особливу атмосферу в театрі. У кулуарах, після репетицій та в "курилках" часом можна почути російську мову, але це зовсім інша ситуація. Щодо себе, можу сказати, що коли навколо мене звучить українська, я також переходжу на неї. А іноді, чи то від втоми, чи з інших причин, в оточенні російської мови я можу використовувати російську в повсякденному спілкуванні. Тому можна стверджувати, що якщо нас оточуватиме більше україномовного середовища, то проблем зі спілкуванням не виникатиме.

Однак, якщо ми розглядаємо майбутнє, професії та спеціалізації, то кожної середи у нас відбувається практикум з української мови. Це заняття присвячене тому, як вірно виступати на сцені: лекції з акторами, а тепер вже й зі студентами веде Сергій Савін. Тут панує зовсім інша атмосфера. Наша команда надзвичайно сильна, і саме вона формує цю унікальну атмосферу, все відбувається органічно. Я впевнений, що кожен вже визначився з місцем свого проживання та своїми прагненнями, адже все реалізується поступово, як говорять, "крок за кроком".

САМАЄВА: МИ ВИБИРАЄМО ФРАЗИ, І БУДЬ-ЯКИЙ З НАС ЗАЗВИЧАЙ ПРИМУШЕНИЙ ПЕРЕКЛАДАТИ ІХ З РОСІЙСЬКОЇ.

Леся Самаєва, відзначена званням заслуженої артистки України, є актрисою Київського академічного театру драми та комедії, розташованого на лівому березі Дніпра.

Я виросла в середовищі, де домінувала російська мова, і працювала в театрі, де також спілкувалися російською. Проте з 2014 року я вирішила принципово перейти на українську мову і почала давати всі свої інтерв'ю українською. Тоді я отримала дуже корисну пораду - читати вголос, і з часом це допомогло мені адаптуватись. Зараз для мене стало звичним спілкуватися рідною мовою, і я дуже обурююся, коли навколо мене панує інша мова. Відчуваю, що це позбавляє мене можливості повноцінно відчути себе українкою в Україні, адже навколо мене все ще занадто багато російської мови.

Зараз я викладаю курс акторської майстерності і хотів би підкреслити, що ми працюємо з уривками, більшість з яких потрібно перекладати з російської мови. Перекладів немає, і відсутні книги, які б могли надати теоретичну основу. Хоча ми вже не зосереджуємося на методах Станіславського, у нас немає театральної теорії, яку можна було б викласти, адже все написано російською мовою! Якщо ви прагнете ознайомити студентів із теоретичними аспектами акторської майстерності, є справді чудові матеріали, які необхідні для розуміння та формування професійної позиції актора. Але ви не можете їх надати, оскільки все або перекладено російською, або створено нею.

СПЕЦІАЛЬНУ ЛІТЕРАТУРУ ТРЕБА ЗВИКАТИ ЧИТАТИ МОВОЮ ОРИГІНАЛУ, ЧИТАТИ АНГЛІЙСЬКОЮ - ЦЕ ОЗНАКА ФАХОВОСТІ

Максим Стріха — науковець, перекладач і автор, який має ступінь доктора фізико-математичних наук та викладає як професор.

Я є доктором фізико-математичних наук і професором, але в ролі українського перекладача можу з гордістю зазначити: мені пощастило завершити важливий етап – я переклав "Кентерберійські оповіді" Джеффрі Чосера, за що отримав невелику державну премію. Це дійсно був останній великий твір європейського канону, якого досі не було українською мовою. У 2019 році ми повністю закрили прогалини в європейському каноні. Якщо ви будете допитливими і будете шукати в бібліографічних покажчиках, ви часто знайдете корисну інформацію навіть у Вікіпедії, що допоможе вам знайти якісні українські переклади!

Колись я був вражений тим, що в одному з театральних закладів столиці вирішили поставити п'єсу за мотивами творів Пушкіна (це сталося ще до початку великої війни), але виявилося, що використали переклад Франка! Це окрема тема - Іван Франко видpublікyвав свої переклади Пушкіна у 1914 році, коли вже перебував у важкому стані перед смертю. В українській літературі є переклади, до яких не варто торкатися. Чудові версії існують від Вороного, Рильського, Бажана, але, здається, в тому театрі ніхто не був знайомий з українською літературною спадщиною. Вони просто витягли цей переклад і, безумовно, вважали ім'я Франка святим, не усвідомлюючи всіх нюансів! І цю незграбну мову хворого Франка виставили перед глядачами в Києві. Як український читач і перекладач, я щиро звертаюся до вас, шановні театрали: я не маю на увазі сучасну літературу, адже з'являється безліч нових творів, які потребують перекладу, але коли мова йде про класику, у нас є багато якісних перекладів, які лише потрібно знайти і звернутися до фахівців, що можуть вас зорієнтувати.

На жаль, існує певна неосвіченість серед людей, які ще вчора спілкувалися російською і вважали "великою руською культурою" те, що сьогодні раптом стало предметом українізації з вимогами "переходити на українську" та "займатися перекладом". При цьому варто зазначити, що той же "Гамлет" має 13 або 14 українських версій, а також існує повне видання творів Шекспіра у шести томах, опубліковане в період з 1984 по 1986 рік, яке вийшло накладом у 60 тисяч примірників і досі доступне для покупки на Почайній. Щодо спеціалізованої літератури, варто звикати читати її в оригіналі, адже вона не була створена російською мовою, а вміння читати англійською також свідчить про професіоналізм.

Необхідно розробити державний онлайн-сервіс, який об'єднає в собі словник, навчальний посібник та мовний редактор.

Олександр Завальський, актор театру, кіно та дубляжу, режисер, педагог, доцент кафедри сценічної мови Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, заслужений артист України:

Майбутнє української мови залежить від наших дітей. Однак важливо залучати до мовного процесу всі категорії населення: людей похилого віку, представників середнього та молодшого покоління, учнів, а також молодь, яка слухає реп і формує нову мовну культуру. Сьогодні українізація залишається нагальним викликом для нашої країни, адже мільйони людей досі не використовують українську мову у повсякденному спілкуванні. Це не повинно бути примусовим заходом. Потрібно зацікавлювати людей, створювати сприятливі умови та підтримувати ініціативи, щоб вони самі прагнули спілкуватися українською мовою.

Одна мудра особа зазначила: вивчити іноземну мову можливо за шість років, але рідну потрібно освоювати протягом усього життя. І саме цим я займаюся. Хочу звернутися до всіх: залишайтеся вірними собі та будьте яскравим прикладом для інших, спілкуючись українською. Так, ми всі помиляємось, і це нормально. Раніше ми жили в умовах білінгвізму, де одна мова впливала на іншу. Це відбивалося на нашому мисленні: спочатку потрібно було перекласти, а потім правильно висловитися, враховуючи вимову та наголоси. Це справді серйозна проблема. Чи вдалося її вирішити? Ні, поки що ні. Чи можливо це зробити? Так, і почати слід з дітей, крок за кроком.

Мій чотиридцятирічний досвід викладання української мови в театральному навчальному закладі свідчить про відсутність єдиного орфоепічного словника для вчителів, викладачів, вихователів, акторів та депутатів, які, на жаль, допускають мовні помилки. Вся країна це чує, і вплинути на ситуацію, здається, неможливо. Це питання державної політики, яку необхідно змінювати, покращувати та вдосконалювати.

У нас у сфері освіти працюють ентузіасти. Це люди, які із власної ініціативи намагаються прищепити студентам любов до мови. Але ентузіазм не може бути єдиною рушійною силою.

В наш час в інтернет-просторі існує безліч мовних проектів, і це дуже позитивно. Проте відсутній універсальний державний ресурс, куди люди могли б звернутися за професійною консультацією щодо правильного вживання слів, їх написання або значення. Це потрібно виправити.

Моя ключова пропозиція - створення державного онлайн-сервісу з умовною назвою "Правильна мова", що має поєднувати словника, підручника і мовного редактора, доступний кожному громадянину.

Необхідно впровадити контроль за правильністю мови під час вистав і уникати використання мовного непотребу.

Лариса Руснак — українська акторка, яка працює в театрі, кіно та дубляжі. Вона є провідною майстринею сцени в Київському національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка та носить звання народної артистки України.

- Я актриса, і вважаю, що питання мови - це дуже великою мірою емоційне питання. Перша теза про те, що потрібно дуже спокійно, без агресії зробити так, щоб в Україні можливість працювати в державних структурах, школах, навчальних закладах була тільки за умови, що людина говорить українською мовою, і якщо вона не складає іспиту з української мови та історії України, вона не має права там працювати.

Друге, що я хотіла б зазначити: сьогодні театр має значний вплив не лише на українське суспільство, а й на міжнародну арену, адже ми представляємо вистави високої якості, які успішно гастролюють за кордоном. Те, що ми привносимо, повинно бути виключно чистою українською мовою, без жодних домішок. Це надзвичайно важливо, і ми, як національні академічні театри, зобов'язані це реалізувати — це наша головна мета. У театрах слід запровадити контроль за правильним використанням української мови в усіх виставах, щоб стежити за тим, що представляється на міжнародному рівні. Я знаю, що в Національному театрі імені Лесі Українки існує спеціальна посада для контролю мовного оформлення. В нашому Національному театрі Франка я планую обговорити це питання з Євгеном Нищуком, оскільки ми також маємо проблеми з мовним спілкуванням. Хоча актори намагаються уникати російської мови за кулісами, інколи вона все ще з’являється.

Моя мова - не ідеальна, і немає людини, в якої ідеальна мова, ми всі маємо проблеми. І коли Олександр Завальський, із яким ми працюємо в дубляжі (і дякувати Богові, дубляжі в нас дуже якісні, ми стежимо за цим), робить мені зауваження, я завжди дякую йому, просто кланяюсь, тому що нам треба постійно вчитися.

Потрібно підтримувати те, що ми маємо, і поширювати це далі — адже ми живемо на основі багатих традицій.

Дмитро Лінартович – це талановитий актор театру, кіно та дубляжу, поет, співак і бард, а також активний громадський діяч та офіцер Збройних Сил України.

- Я думаю, що треба підхоплювати те, що в нас є, і нести це. Ми живемо на багатющих традиціях: Шевченко, Леся Українка, Франко, Стус. Модель нашої країни, що вертикаль не працюватиме без горизонталі, і от, коли з гущі народу несуться ці всі ініціативи, тоді вже верхи дивляться: а, так, підхопимо. Це з майданами, з війнами, з усім так і було на світі, тому нам треба ініціювати це все.

Я прийшов на цю земну кулю, народився в Україні, я - українець, у мене в паспорті так написано, я прийшов не на порожнє місце, використовую своїх попередників, предтеч, і дописався до того, що став членом Спілки письменників України і вивів новий жанр - "словоспів", це авторські тексти, моє виконання, моя музика, і почав досліджувати єство українця, синонімічний ряд, ментальність. Мовою насправді треба говорити, артикулювати та рухати далі те, що здійснюють театри, кіно, великі люди. Вона з'явиться тоді, коли ми почнемо нею ректи, говорити в маршрутках, на перекурах, у шпиталях, будь-де. Нам доведеться цілий процес пройти, але, запевняю вас, дорогесенькі, ніхто нам за це брошки не навісить, ніхто не заплатить, це такі власні ініціативи - живучи в Україні, відстоювати українську мову. Тому що мова апріорі - це обличчя нації, я говорю такою-то мовою, значить, я звідти, це ж не я придумав, модель суспільства нашої земної кулі так живе, так побудована.

БУДЕМО СТАВИТИ ОПЕРУ "ДОН ЖУАН", ЩОБИ ГЛЯДАЧ, НАЦІЛЕНИЙ НА ВИСОКЕ МИСТЕЦТВО, СПРИЙМАВ ЙОГО УКРАЇНСЬКОЮ

Слава Жила – театральний продюсер та режисер.

Я батько двох дітей: моїй доньці вже шість років, а синові - тринадцять. У нашій родині ми спілкуємося українською, хоча раніше вживали російську. Помічаю, як моя донька активно вивчає нові слова і вже не пам'ятає деяких російських. Мій син володіє українською мовою на досить високому рівні. Як ви розумієте, у театрі панує своя жорстка дисципліна, і вдома я старанно впроваджую правила використання української мови – це дає свої плоди, і ми справді маємо успіх.

У навчальних закладах вчителі спілкуються з учнями українською мовою, вихователі в дитячих садках також використовують українську, але самі діти часто спілкуються між собою... російською. Я переконаний, що це є наслідком активної роботи Росії, яка впевнено поширює свій контент. Як вирішити цю проблему – не знаю. Виходить, що вже з раннього віку, починаючи з дитячих садків, ми стикаємося з труднощами...

Говорячи про театр, додам, що зараз в Одесі, ви не повірите, є театри, які грають російською мовою. Це приватні, державні, обласні театри, які грають російською мовою в межах чинного законодавства (мають певний відсоток російськомовного репертуару), і їх це абсолютно не тривожить.

Давайте будемо відверті: у Києві, в багатьох театрах, за лаштунками спілкуються російською мовою, так само як і обслуговуючий персонал. Від цього факту не втечеш, і, напевно, це питання для Міністерства культури — чи є у них якісь важелі впливу на цю ситуацію. Моя думка — що, ймовірно, їх немає, тому змінити це досить важко. Я часто запитую себе: чому я тут, у цьому україномовному просторі, і як можу внести зміни, адже не займаю жодної офіційної посади і не маю державного впливу. Проте я вирішив діяти на рівні власних можливостей. Мене запросили до Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В. Василька, де я планую поставити італійську класику — "Синє чудовисько" Карло Гоцці, для якого поки що немає українського перекладу. Зараз він створюється, і ця постановка стане першою в Україні. Але мене це не задовольняє, я прагну більше! Дніпровський театр опери та балету запросив мене реалізувати оперу "Дон Жуан". Ми консультувались з Максимом Стріхою щодо вибору перекладу і зупинилися на варіанті Миколи Лукаша. Востаннє "Дон Жуан" виконували українською в Національній опері (постановка Ірини Молостової) у 1997 році! Ми втратили цю традицію, хоча українською існують дивовижні переклади опер. Тож ми вирішили поставити "Дон Жуана" українською мовою, щоб глядачі, які цінують високе мистецтво, могли насолоджуватись ним у рідній мові.

ВЕЛИКА НЕОБХІДНІСТЬ У ЗНАЙДЕННІ МОВНОГО ТЬЮТОРА, ЯКИЙ БИ ЗАБЕЗПЕЧИВ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИМОВИ АКТОРІВ.

Сергій Винниченко — театральний експерт та ініціатор проєкту "Театральна риболовля".

Дослідження проекту "Театральна риболовля" свідчать, що до 2025 року більшість українських театрів обрали українську мову як основну для своїх вистав. Виняток становлять деякі культурні заклади, зокрема театри в Одесі, серед яких обласний академічний театр імені Михайла Водяного, де зберігається виконання російськомовних постановок. Багато театрів вирішили відмовитися від драматургії російських та радянських авторів, натомість активніше досліджуючи українську драматургію, переосмислюючи її та відкриваючи "забуті" імена. За підсумками 2024 року частка вистав за творами сучасних українських авторів зросла до 38%. Також відзначається розширення географії та присутності іноземних драматургів, що стало можливим завдяки розвитку перекладної драматургії, зокрема проектів "Колекція театральна" та "Особливі проєкти" від "Видавництва Анетти Антоненко".

На цьому тлі особливо негативно виглядають спроби театрів використовувати обхідні шляхи, коли режисери покладаються лише на свої сили та беруться за переклади з інших мов, не маючи при цьому необхідних навичок. Іноді все ще можна побачити використання творів світових та європейських авторів у перекладі з російської, що, зокрема, стало звичною практикою в діяльності Київського національного академічного Молодого театру.

Проблемною подекуди залишається "радянська прошивка" керівників театрів або студій, які, ніби українською мовою, але продовжують транслювати наративи минулого. Частіше за все це люди, які зупинилися на тезі відсутності будь-яких альтернатив та убезпечують себе від елементарного пошуку.

Потребує особливої уваги побутове (залаштункове) спілкування працівників театрів, які проходять етап переходу від російської до української мови. Існує нагальна необхідність у введенні посади мовного тьютора (або редактора), що займався б формуванням культури мовлення та вдосконаленням вимови, зокрема, у акторів. Успішний приклад реалізації таких практик можна спостерігати на базі Київського національного театру імені Лесі Українки.

Зміни в українському театрі, без сумніву, відбулися. Це підтверджують афіші вистав, на яких більше не зустрічаються позначки "вистава грається українською". Тепер усі вистави виконуються державною мовою за замовчуванням, а такі позначки використовуються лише для показів, що проходять іншими мовами. Назви театрів також змінилися — позначення "український" зникли, оскільки раніше вони асоціювалися з "театрами російської драми".

Отже, український театр поступово, але впевнено рухається вперед, долаючи значні відстані маленькими кроками. Усе починається з простих речей, а не з грандіозних ідей. Варто звернути увагу на налаштування свого телефону, ноутбука чи домашнього кінотеатру, щоб перевірити, яке мовне середовище у вас вибрано. Якщо з якихось причин там ще не стоїть українська мова, то здійснити цю важливу зміну можна всього за кілька секунд.

Ми потребуємо яскравих та захоплюючих способів спілкування для дітей, які б були представлені у формі ігор.

Олена Фесуненко — українська актриса, удостоєна звання заслуженої артистки.

- Вивчення граматики української мови в школі - це чудово, прекрасно, але нам бракує живої цікавої для дітей мови в ігровій формі. Вони мають це пізнавати з іншого боку, не лише з боку теорії, це точно. Я вже створила собі в голові, що це має бути предмет "Рідна мова". Є "Українська мова" - письмо, читання, і має бути ще додатково "Рідна мова", де діти не просто щось пишуть, читають, вивчають, а між собою граються, спілкуються, проводять вікторини, Тож я маю тверде бажання щось змінити.

Зображення Олександра Клименка