Культурні цінності як засіб для легалізації коштів: міжнародна правова архітектура.

Культурні цінності виступають як важливий елемент світової тіньової економіки. Яким чином міжнародні організації відповідають на ці виклики?

Глобальний ринок мистецтва та антикваріату вже давно перестав бути лише платформою для естетичних задоволень, колекціонування та культурного престижу, а також торгівлею реквізитом з відомих фільмів. Він став ринком з високими цінами, обмеженою прозорістю та складними механізмами доказування. Згідно з оцінками Art Basel і UBS, у 2021 році світові продажі в сфері мистецтва та антикваріату досягли 65,1 мільярда доларів США. FATF підкреслює, що історично сформована культура конфіденційності, залучення посередників та міжнародний характер обігу культурних цінностей роблять цей сектор привабливим для відмивання грошей та фінансування терористичних діяльностей.

Слабкі сторони цього ринку полягають не лише в його розмірах, але й у специфіці його структури. На відміну від традиційних фінансових потоків, тут немає стандартизованих активів, а присутні унікальні предмети, чия вартість залежить від походження, репутації продавця, історії власності, модних тенденцій та іноді навіть від штучно створеного попиту. У такій ситуації легше приховати справжнього бенефіціара, здійснити угоду через посередників, офшорні компанії або трасти, а також замаскувати переміщення нелегальних коштів під виглядом легальної покупки культурних об'єктів. FATF особливо підкреслює, що в багатьох юрисдикціях ідентифікація продавця чи покупця на цьому ринку не є обов'язковою, а акцент на конфіденційності ускладнює виявлення підозрілої діяльності.

Саме через це культурні цінності все частіше розглядаються не як "виняток" з фінансового регулювання, а як окрема сфера ризику. У своєму спеціальному звіті 2023 року FATF акцентує увагу на тому, що професійні учасники ринку культурних об'єктів не згадуються безпосередньо серед DNFBP у Рекомендаціях FATF. Проте держави повинні ідентифікувати, оцінювати та знижувати ризики, якщо вони є значними. Це означає, що міжнародний стандарт наразі не пропонує єдиної жорсткої моделі для всього артринку, але вже не залишає можливості ігнорувати цю проблему. Нас особливо цікавить це питання в контексті повернення вкрадених культурних цінностей, викрадених внаслідок російської агресії.

На цьому тлі окремі держави будують власну правову інженерію. Найбільш послідовно це зробила Велика Британія: HMRC вимагає реєстрації art market participants, якщо вони торгують, посередницьки супроводжують угоди або зберігають твори мистецтва у Freeport на суму 10 000 євро і більше; на них поширюються вимоги з перевірки клієнтів, ведення обліку та повідомлення про підозрілі операції. FATF також наводить британську модель як приклад юрисдикції, де операції від цього порогу вже підпадають під AML/CFT-обов'язки.

Сполучені Штати діють з обережністю. Після прийняття Anti-Money Laundering Act 2020 року Конгрес розширив застосування Bank Secrecy Act, охопивши також осіб, які займаються торгівлею антикварними предметами. У 2021 році FinCEN ініціював процес розробки нових правил через Advance Notice of Proposed Rulemaking. Водночас окреме дослідження Міністерства фінансів щодо ринку художніх творів вказало на те, що на той момент ширший ринок високоякісного мистецтва не вимагав термінового введення комплексних заходів AML/CFT. Це важливий аспект: міжнародні правові норми наразі не є єдиними, і саме це дозволяє злочинним угрупованням використовувати відмінності між регуляторними системами. Раніше ми вже аналізували механізми легалізації вкрадених культурних цінностей з України під час війни.

Проте для України це питання давно перестало бути лише класичним аспектом фінансового комплаєнсу. Тут йдеться не лише про ризики легалізації коштів через ринок мистецтв, а й про зв'язок між незаконним обігом культурних цінностей, військовими злочинами, мародерством, а також знищенням доказів і руйнуванням національної ідентичності. Згідно з даними UNESCO, на 25 березня 2026 року в Україні було зафіксовано пошкодження 525 культурних об'єктів. Це лише частина втрат, які отримали офіційне підтвердження, але вже ця цифра свідчить про те, що для України культурна спадщина є не лише гуманітарною проблемою, а важливим елементом безпеки, правових норм і міжнародної відповідальності.

Україні необхідна не просто "культурна політика реагування", а цілісна система правового захисту, що має бути сформована згідно з фрактальним принципом FATF. Безумовно, ігнорувати діджиталізацію в цьому процесі не є доцільним.

По-перше, йдеться про реєстри нового покоління - не просто інвентаризаційні списки, а цифрову інфраструктуру, яка одночасно працює як механізм фіксації стану об'єкта, інструмент доказування та база для майбутньої реституції.

По-друге, необхідно забезпечити інтеграцію національних баз даних із міжнародними системами пошуку та виявлення викрадених культурних цінностей. FATF підкреслює, що ефективною практикою є комбінація національних баз з міжнародними ресурсами, такими як база даних INTERPOL щодо викрадених творів мистецтва та спеціалізовані організації, наприклад, італійський підрозділ Carabinieri, що займається охороною культурної спадщини.

По-третє, злочини проти культурної спадщини повинні розглядатися не тільки як атаки на історичну пам'ять, але й як злочини, орієнтовані на активи. Це передбачає використання методик ARO/AMO, фінансового профілювання, дослідження бенефіціарних структур, перевірки логістичних маршрутів та міжнародних платіжних зв'язків. Коли культурні цінності використовуються для приховування активів, підкупу, обходу санкцій або фінансування конфліктів, реакція держави має виходити за рамки традиційного музейного чи експертного підходу.

Суть міжнародної правової інженерії полягає в тому, що культурні цінності більше не можуть перебувати у "сірій зоні" між мистецтвом, комерцією та кримінальним правом. Для одних вони є символом престижу, тоді як для інших — засобом відмивання грошей, перетворення злочинних доходів на ліквідні активи та легалізації викраденого під виглядом приватних угод. Отже, захист культурної спадщини сьогодні стосується не лише збереження пам'яті, але й фінансової прозорості, міжнародної співпраці та правової спроможності держав.