Кураторство, фотомистецтво та дизайн: чим нова версія Шевченківської премії вразить у 2026 році?

Наша боротьба завжди має глибоке культурне підґрунтя.

Напередодні Дня Незалежності я завжди згадую про наші Майдани. Сьогодні мене раптом відвідала думка, що навіть під час протестів нас, немов магнітом, тягне до культурних місць: Михайлівський Золотоверхий, Софія, Грушевського біля сходів Художнього музею, пам'ятник Шевченку. Цього року театр Франка став осередком для однодумців, які вийшли на акції протесту. Чому, на вашу думку, культурні простори приваблюють нас, коли ми виходимо на Майдани?

Адже завжди існує культурний аспект. Боротьба з корупцією, відстоювання нашої ідентичності, прагнення до гідності та захист права на голос — все це є частиною нашої культури. Наша боротьба завжди була просякнута культурними елементами. У критичні часи виникали несподівані творчі акції від митців, такі як "Мистецький Барбакан", сцена на Майдані, поетичні читання, українські культурні дисиденти та духовні лідери. Я пам'ятаю, як на початку Євромайдану я їздив з мегафоном на великій машині, закликаючи людей до дій. І в ті дні, коли сцена ще не була встановлена, до мітингувальників приїхав Любомир Гузар. Зрозуміло, що ми не могли підняти його на машину, адже це була людина великої гідності. Це був справді вражаючий момент. Усі присіли, щоб не лише почути його, а й побачити серед величезного натовпу. І тоді він сказав дуже просто: "У такі критичні миті не гріх боротися за свою Свободу і Гідність". Усе це тісно пов'язане. Навіть зараз, коли ми зібралися на акцію, ми не казали — йдемо до Офісу президента, а зазначали — зустрічаємося біля театру Франка.

На Майданах був розвіяний міф про те, що Незалежність далася нам без зусиль.

Яким чином театр, що перетворився на осередок зустрічей, переживав ці протести?

Це були канікули для артистів, і саме в цей період ми вирушили на гастролі. У театрі нас не було, однак очевидно, що це місце стало ще й джерелом сили. Це контекст, що сформувався внаслідок попередніх протестів: Революції на граніті, Помаранчевої революції та Євромайдану. Після цих подій ми, з одного боку, відчули розчарування в політичних змінах, а з іншого, остаточно зруйнувався міф про те, що Незалежність далася нам легко. Про Помаранчеву революцію та Євромайдан говорили як про свого роду мистецькі фестивалі, стверджуючи, що ми не боролися за нічого, поки не пролилася кров.

Деякі люди мають сміливість стверджувати, що Незалежність просто з’явилася у нас, ніби сама по собі. Наче ми не пережили століть боротьби за цю свободу.

Під час Революції гідності ми втратили більше сотні відважних людей — Героїв Небесної Сотні. Вони стали першими, хто віддав своє життя у цій війні, і, по суті, поклали початок конфлікту. Ці сміливці загинули, борючись за Гідність і Свободу. Хоча про масштабну війну в контексті Майдану говорити не варто, ці протести та революції, зокрема нещодавні акції, показали: суспільство усвідомлює, що жодна влада — минула, сучасна чи майбутня — не може ігнорувати певні моральні принципи. Люди завжди можуть вийти на вулиці, щоб висловити свій протест, і це можуть бути молоді покоління, які не знають страху, який нам нав'язували протягом багатьох років.

Пам'ятаю, як під час Помаранчевої революції 21 листопада ми з вечора почали встановлювати сцену та готувати гасло, яке проголошувало наше право на вибір і заперечувало будь-які фальсифікації! Вранці 22 листопада почали прибувати люди з різних міст. А наприкінці робочого дня до нас приєдналася і столиця. Це стало справжньою перемогою, адже воно показало, що люди вже не бояться. У пам'яті залишилися діти з третіх-четвертих класів, які приходили на площу з цікавістю і ненароком губили свої учнівські квитки. Я навіть звертався до них зі сцени, щоб повідомити, де вони можуть їх знайти. Як же я був вражений, коли через дев'ять років ті ж діти вже підросли до 19-20 років і прийшли на Революцію гідності, заявивши, що готові захищати нашу гідність.

Національна премія отримала нові категорії номінантів.

Сьогодні на акції протесту виходять молоді люди, які під час Євромайдану ще були школярами. На фронт також вирушають ті, хто в 2014 році був дитиною. Це підводить нас до важливих тем спадщини, репутації, традицій і взаємозв'язку між поколіннями. У 2026 році Національна премія імені Тараса Шевченка відзначить свій 65-річний ювілей. Я стала членом комітету цієї премії в 2019 році. Тоді ми багато обмірковували, як оновити і освіжити її, адже в багатьох мистецьких колах премія не користувалася достатньою популярністю. Її сприймали як занадто консервативну та заполітизовану. Ми зіштовхнулися з викликом: як підвищити її престиж і зробити більш привабливою для різних поколінь і середовищ. Чи займаєтеся ви сьогодні вирішенням цього виклику?

Ми активно продовжуємо досліджувати ці надзвичайні прояви творчості, про які ви згадуєте. Не секрет, що раніше існувала думка, що лауреати премії повинні мати значний досвід тривалої творчої діяльності та життєвого шляху. Однак ми продовжили наш пошук суттєвих аспектів, які доводять, що ні стать, ні вік не мають вирішального значення. Наприклад, лауреатка премії, художниця Тетяна Овсійчук, здобула визнання у всього лише 24 роки. Також варто згадати про Ярину Чорногуз, яка представила свою дебютну поетичну збірку. Ми прагнули залучити більше учасників на культурному полі та розширити деякі номінації. Ми почали поступово вирішувати питання нестачі фінансування і додали номінацію "Декоративно-прикладне мистецтво", що дозволило розширити категорію "Візуальне мистецтво". Адже іноді складно поєднувати сучасні мистецькі роботи з традиційними техніками, такими як вишивка чи робота зі склом.

Ми також прагнули розвинути номінацію "Музичне мистецтво". Часто ми ставали перед дилемою: на чий бік стати — автора чи виконавця, який, по суті, також є співавтором? Тепер у нас з’явилася можливість чітко розділити цю номінацію. Зараз є окремі категорії в музичному мистецтві як для авторів, так і для виконавців. Наприклад, за "Вирій" (сакральна містерія для мішаного хору, сопрано та симфонічного оркестру, створена Олександром Шимком - ред.) нагороду отримали і композитор, і талановита скрипалька Богдана Півненко, яка зробила значний внесок у популяризацію академічної української класичної музики.

Тяглість історичної ментальної історії і надзвичайно сучасна образність

Які меседжі сьогоднішня премія передає сучасним митцям та культурному середовищу?

Дозвольте навести приклад. Жанна Кадирова у категорії "Сучасне мистецтво" представила виставку, на якій можна було побачити, наприклад, полотно, виготовлене з металу, що залишився після ракетних атак, або хліб, "приготовлений" із каміння. Це демонструє зв'язок із історичними ментальними традиціями та водночас відображає сучасну символіку, що властива, зокрема, таким подіям, як Бієнале чи інші заходи, присвячені сучасному мистецтву. Отже, ми, по суті, говоримо про сучасного Шевченка, підкреслюючи його невичерпну актуальність і стильність, адже він створює історію нашого часу.

Отже, не варто дивуватися, що у нас з'явилися нові номінації, такі як "Кураторство" та "Дизайн". Ми прагнемо, аби Національна премія перестала бути обмеженою рамками конкретних напрямків мистецтва, особливо в умовах академічного тиску. Наша мета — створити ту ж силу, яку втілює Шевченко, що охоплює всі сфери. Номінація "Дизайн" не випадкова: вона включає в себе "Графічний дизайн" та "Дизайн культурно-мистецьких і публічних просторів". Хіба Шевченко не створював неймовірні графічні роботи?

Отже тепер в Шевченківській премії є 13 номінацій. Які ще з'явилися новинки?

Серед новинок можна знайти "Фотомистецтво", яке є своєрідним відображенням сучасності. Фотографи документують війну, зображують злочини та висвітлюють героїзм. З початку конфлікту вони виконують цю важливу місію.

Нова, зворушлива 13-та номінація - "Креативне кураторство культурно-мистецьких ініціатив". Що ж вона передбачає?

У нас проходить безліч захоплюючих виставок, але раніше ми не мали можливості відзначати їхніх кураторів, оскільки не існувало відповідного положення. Тим не менш, куратори займають помітне місце в культурному процесі. Вони роблять вагомий внесок не лише в розвиток українського мистецтва, але й представляють видатних особистостей, які вже відійшли в минуле, таких як Марія Приймаченко або Алла Горська. Важливо зазначити, що куратори можуть працювати не лише над виставками, але й над музичними проектами та фестивалями. Головне — це якість їхньої роботи. Дійсно, у якісному кураторстві також можна говорити про авторство, хоча це питання викликає дискусії. Адже, на перший погляд, куратор не є автором твору, але шлях від ідеї до реалізації вимагає величезних зусиль. Це складна і важлива робота, що включає правильну презентацію, організацію простору та майстерне висвітлення особистостей. Тому ця номінація є надзвичайно значущою, і я впевнений, що тут буде серйозна конкуренція. Значна відповідальність покладена на ті установи, які обирають лауреата.

Літературних претендентів завжди найбільше

Які категорії є найбільш змагальними? У яких номінаціях претенденти та претендентки активно борються за перемогу?

Це категорія "Література та поезія". Ця номінація також поділена на підкатегорії, і це має велике значення. Я припускаю, що, як і в попередні роки, тут буде найбільша кількість заявок серед усіх номінацій.

А чому так, на вашу думку?

Ми справді літературна і поетична країна. Ми і кінематографічна країна, і театральна. Але так виходить, що літературних претендентів найбільше. Шлях в цій номінації для багатьох є вже зрозумілим в частині подачі. Він має добрий розголос. Як не дивно, але в деяких номінаціях маємо дуже мало претендентів. Наприклад, кіно. Здавалося б, українське кіно почало фінансуватися, українське кіно почали реально знімати, з українськими акторами українськими режисерами. Але коли доходить справа до подачі, виявляється, що це якась дуже закрита каста. Коли в ній дізнаються, що хтось з колег подається, вирішують після цього самі цього не робити. Мовляв, подамося на наступний рік. Я не хочу глибоко копатися в цій кухні, але факт неактивної подачі в цій номінації реально є.

Як буде з новими номінаціями, такими як "Дизайн", ми не знаємо. Чесно кажучи, побоюємося, що це буде навала. А це додаткова серйозна робота. Нагадаю, робота на громадських засадах. Всі члени комітету працюють на громадських засадах. І саме працюють. Бо це велика робота і велика відповідальність. Хороша думка про конкретний комітет - це якість лауреатів. Коли вдавалося представити якісних, талановитих, неймовірних лауреатів, завжди говорили: о, це хороший комітет.

Хто і коли може висувати митця або твір на здобуття премії

Поговорімо про процедуру подання. Хто може висувати митця або твір на здобуття премії. Колись це могли робити творчі спілки, в зараз номінувати можуть культурні інституції.

Творчі спілки залишаються і надалі. А щодо культурних інституцій, все дуже просто. Це інституції, в статуті яких є культурна складова. Наприклад, це може бути Українське радіо, музей Революції гідності, національна бібліотека, творче об'єднання, видавець чи фестиваль. Спектр дуже широкий. І номінанти, яких вони висувають - це певною мірою обличчя цієї інституції. Одна інституція може подати одного кандидата в одній номінації.

Коли починати готувати документи?

Подача документів планується з 22 вересня до 3 листопада. В листопаді відбудеться перший тур, а далі комітет визначить, коли відбудеться другий і третій тур.

Яка вартість гонорару?

400 000 гривень – це найбільша мистецька грошова нагорода в Україні. Однак, звичайно, справа не лише в грошах. Нещодавно багато лауреатів, одразу після отримання премії, безпосередньо перераховують ці кошти на підтримку фронту. Деякі з них роблять це навіть без зайвого розголосу. Національна премія імені Тараса Шевченка в першу чергу є символом престижу.