Ліфт без виходу: Оригінальне трактування п'єси "Маклена Граса" на сцені театру імені Заньковецької.

У Національному театрі імені Марії Заньковецької - знову прем'єра! На новій сцені "Цех" поставили виставу, де відчутні паралелі із сьогоденням -- соціальна нерівність, зневіра, боротьба за виживання...

У Національному театрі імені Марії Занковецької 23 квітня -- чергова прем'єра. Насправді такими частими прем'єрами за останній час вже нікого не здивуєш, бо з приходом нового керівника театру -- генерального директора-художнього керівника Максима Голенка тут щомісяця, а іноді й двічі на місяць "вистрілюють" новими постановками. Не раз дивувалася: як актори встигають вчити стільки ролей і не просто грати, а проживати їх на сцені.

Скільки ж нових сцен відкрилося! Окрім основної та Камерної сцен, активізувався "Стрих". Не залишилася в забутті й колишня кав'ярня "Комарик", де режисер Ігор Білиць, знаний у Заньківцях, реалізував аудіовиставу "Баланс". А як же вистава "Марія Заньковецька. Заручена зі сценою", під час якої глядачі переміщуються між різними локаціями, досліджуючи закулісся та гримерки? Здавалося, що за погодженням з Максимом Голенком відкриті всі можливі театральні простори. І раптом дізнаюся, що тепер зацікавилися "Цехом" і вирішили там поставити щось нове... А це не просто "щось", а вражаюча постановка п'єси "Маклена Граса" від запрошеного режисера, в.о. генерального директора та художнього керівника Сумського національного театру імені Щепкіна Дмитра Некрасова.

Прем'єра "Маклени Граси" на новій сцені "Цех" стала, на мою думку, однією з найвражаючих театральних подій цього сезону, виконаною колективом заньківчан. Адаптація однойменної п'єси Миколи Куліша завжди є викликом: її соціальна актуальність, психологічна напруга та філософська глибина вимагають не лише точного осмислення, а й сміливої режисерської інтерпретації. Саме таку спробу здійснив режисер Дмитро Некрасов.

Слід зазначити, що ця п'єса вже має свою історію в рамках Театру імені Марії Заньковецької: у 1960-х роках її постановкою займався Сергій Данченко. Таким чином, теперішня прем'єра невідворотно вступає в діалог з театральною спадщиною, відкриваючи нові перспективи для осмислення вже відомого твору.

Нова сцена "Цех" Національного театру імені Марії Заньковецької стала ідеальним фоном для цієї вистави. Індустріальний дизайн, відкритість і певна недосконалість простору підкреслюють атмосферу безвиході, в якій перебувають герої. Режисер не прагне "покращити" реальність – навпаки, він загострює її до крайнощів, залишаючи глядача наодинці з жорстокими питаннями.

Окремої уваги заслуговують сценічні рішення, які формують унікальну мову вистави. У постановці задіяно рухомий ліфт, що пересувається сценою, -- він працює не лише як функціональний елемент, а як сильний метафоричний образ: замкненість, соціальні "поверхи", з яких неможливо вибратися. Цей механічний рух додає виставі ритму й напруги, підсилюючи відчуття неминучості.

Звукова партитура є не менш важливим елементом: поєднання віолончелі та фортепіано створює атмосферу, насичену відголосками фабричних звуків. Ця музика не лише супроводжує події — вона формує простір, в якому існують персонажі, перетворюючи сцену на величезний індустріальний механізм, що охоплює людину.

Центральний персонаж Маклени у виставі постає не лише як жертва обставин, але й як символ зламаного дитинства, а також протесту. Виконання актриси Єлизавети Цілик відзначається внутрішньою напругою та щирістю, що допомагає уникнути надмірної мелодраматичності. Взаємодія між персонажами ретельно продумана та точно збудована, а кожна сцена має свою унікальну ритміку і драматургічний заряд.

Особливо слід підкреслити сценографію та освітлення: вони є мінімалістичними, але вражаючими, формуючи відчуття ізольованого простору без виходу. Світло виступає тут як самостійний персонаж — воно то відкриває істину, то приховує її в напівтемряві.

Режисерська версія п'єси "Маклена Граса" зберігає дух оригіналу, водночас знаходячи спільну мову з сучасним глядачем. Хоча Дмитро Некрасов усунув комуністичний контекст, у виставі чітко проглядаються паралелі з актуальними проблемами сьогодення — соціальною нерівністю, відчуттям безнадії та боротьбою за виживання. Це не просто оновлення сюжету, а скоріше тонке "перенесення смислів" у нові реалії.

"Маклена Граса" в інтерпретації Дмитра Некрасова — це потужна та емоційно насичена вистава, яка точно вразить кожного глядача. Вона не лише викликає співпереживання, а й спонукає до роздумів, ставлячи складні питання та заохочуючи шукати відповіді за межами театральної сцени. Саме такі постановки створюють динамічний і сучасний театр у наш час.