Ми не сприймаємо суть війни.

Війна стала для нас (поляків, - ред.) реальністю, якої раніше важко було навіть уявити. Вона вже безпосередньо впливає на наше життя — через біженців, які тікають від бойових дій, або дрони, що загрожують нашим домівкам. На фестивалі Slot Art у Любяжі я взяв участь у майстер-класі Марціна Жили під назвою "Як впоратися зі страхом перед війною? - лабораторія соціальної стійкості". Мене вразило, як серйозно учасники ставилися до ймовірності конфлікту у своїй країні, і як реальним їм здається ризик нападу на їхні оселі. Водночас вони сприймають причини агресії ворога і її ширший контекст як щось абстрактне — під час заняття неодноразово звучали думки на зразок: "Політики і темні сили намагаються нас розсварити, тоді як звичайні люди прагнуть миру". Хоча ми бачимо війну на екранах, важко уявити, до яких наслідків вона може призвести. Тож, можливо, варто звернутися за порадою до літератури?

У своїй книзі "Війна в моєму домі. Коли конфлікт стає повсякденністю" Павел Пеньонжек детально аналізує, як виникають збройні конфлікти, які чинники їх передують і які наслідки залишають по собі. Автор вибрав унікальний підхід: він зосереджується на трьох містах — Слов'янську в Україні, Кабулі в Афганістані та Степанакерті в Нагірному Карабаху. На перший погляд, ці локації не мають нічого спільного: вони розташовані на різних континентах, населені різними етнічними групами, та мають різний масштаб. Проте всі вони зазнали впливу тривалих воєн. Пеньонжек також обирає одинадцять звичайних мешканців цих міст, які пов’язані між собою родинними, дружніми або сусідськими зв’язками. Спостерігаючи за їхнім повсякденним життям, автор демонструє, як війна поступово проникає в їхні домівки, змінюючи звичний ритм і якість життя. З ним ми стаємо свідками того, як люди адаптуються до умов війни: один із персонажів з України, наприклад, "придбав 30 банок шпротів у томаті, вживаючи по одній на день", а Рита з Карабаху "відчувала сором за те, що миється в підвалі". Ми дізнаємося, як вони сплять або страждають від безсоння. Тут повсякденність війни вражає більше, ніж сенсаційні події, які зазвичай привертають увагу військових кореспондентів.

Герої Пеньонжека зазвичай не є активними учасниками воєн. Вони не є лідерами змін, свідками неймовірних епізодів, які запам'ятає історія. Ми спостерігаємо за цивільними особами під час збройного конфлікту з унікальної перспективи. До персонажів, описаних у книзі, доходять "відгомони" або "відлуння" військових дій. Кожна з воєн, описаних у книзі, має свою динаміку. В Україні важко визначити дату її початку: "Але коли вона почалася? Хто знає, адже ніхто її не оголошував. Війна пускала коріння і розквітала, як рослини", - пише Пеньонжек. У Нагірному Карабасі "війна тривала практично безперервно. Іноді вона добре маскувалася, але тліла і час від часу випускала іскру". В Афганістані війна вщухає і знову спалахує. Тривала експозиція насильства діє парадоксально. Мешканці Кабула перестають звертати увагу на вибухи, а через кілька хвилин після теракту вуличні торговці повертаються до своїх прилавків. Цікавим видається описаний Пеньонжеком аудіальний аспект досвіду війни. Афганці десятиліттями живуть, прислухаючись до вибухів бомб, закладених терористами, і стають дедалі чутливішими до звуків і ознак можливого теракту. Жахливою мелодією Слов'янська 2014 року є відлуння артилерійського обстрілу, а Степанакерта - дзижчання дронів, що наближаються.

Погляд на сім'ї, які десятиліттями живуть в умовах збройного конфлікту (в Афганістані з 70-х років, у Карабасі - з 80-х, а в Україні - з 2014 року), дозволяє Пеньонжеку показати довготривалий вплив воєнних травм на психіку. Муджибулла з Афганістану після пережитого вибуху бомби в міністерстві, де він працював, "був повністю зруйнований психічно. Коли хтось непомітно підходив до нього ззаду і раптово звертався до нього або несподівано плескав його по плечу, Муджибулла здригався. Його охоплював страх". Інший герой не терпів запаху підгорілих каструль, бо цей запах викликав у нього спогади про сморід спалених тіл після вибуху. "Усе це сприяло накопиченню страху, який не залишав місця для інших емоцій", - читаємо у книзі.

У завершальному розділі своєї книги Пеньонжек досліджує спільні риси в досвіді персонажів з трьох різних країн. Ця колекція переживань дозволяє зробити загальні висновки, що можуть підготувати нас до можливих криз. Автор твору "Війна в моєму домі" зазначає, що часто, навіть усвідомлюючи очевидні ознаки, ми до останнього не бажаємо вірити в можливість початку війни. Крім того, він підкреслює, що люди, хоч і уявляючи різні сценарії втечі, вирішують залишити свої домівки лише у крайніх випадках. Пеньонжек також розглядає період, коли війна вже триває, і підкреслює важливість рутини та щоденних дрібних справ, які допомагають зберегти спокій і створити ілюзію нормальності.

Фіксація емоцій на передовій

Мирослав Лаюк, український поет і репортер, зауважив цікавий феномен пошуку альтернатив до звичного життя в обложеному Бахмуті. Проте він завжди пам'ятає, що війна є глибоким порушенням нормальності. У своїй книзі "Бахмут" він пише: "Коли ти стаєш свідком чергових смертей, в тому числі своїх ровесників, неможливо не відчувати, що відбувається щось ненормальне, кардинально неправильне, це абсолютна аберація". Я мав можливість перекласти цю роботу польською мовою. Лаюк використовує метод "фіксації", словесну фотографію, щоб передати свої враження. Він описує не лише побачене на фронті, але й відчуті запахи та звуки, які його оточували. Спілкуючись із різними людьми — від артилеристів і піхотинців до капеланів, лікарів і звичайних громадян, він знаходив, що розмова з першою-ліпшою людиною надає йому цінні враження, які допомагають яскраво показати фрагменти фронтової реальності.

Безумовно, автор "Бахмута" не є першим, хто звертається до теми повсякденного життя під час війни: багато сучасних військових репортажів базуються на свідченнях простих людей. Проте Лаюк уникає традиційних запитів про патріотизм, Київ, Москву або ставлення до культурних аспектів. Натомість він зосереджується на тому, що читають його співрозмовники, яку каву віддають перевагу, які стосунки мають із родиною — особливо в ситуаціях, коли служать разом із близькими — і як вони святкують навіть найменші перемоги. Літературна критикиня Бернадетта Дарська зазначила, що у творчості Лаюка "звичайні та повсякденні дії набувають символічного значення, стають метафорою існування в світі, де постійно загрожують екстремальні ситуації. Неповторне може виникати як на узбіччях доріг, всіяних тілами тварин, так і в моментах, коли приносиш лак для нігтів, щоб допомогти клієнткам повірити в те, що життя важливіше за смерть". Цей підхід та виняткова поетична чутливість дозволяють автору "Бахмута" представити повсякдення під час війни в новому світлі, яке він називає "документалістикою емоцій". Цю методику він продовжує розвивати у своїй наступній книзі, яка з'явиться в Україні у 2025 році (і, сподіваюся, буде також перекладена та видана в Польщі). У "Списках" автор висвітлює військові втрати, що впливають на цілі суспільства, демонструючи, що збройний конфлікт — це не лише втрата життя та здоров'я, а й втрата сну, спокою, радості та задоволення від мистецтва. Він підкреслює, що ударна хвиля війни торкається всіх, навіть тих, хто знаходиться далеко від фронту.

Стійкість у нашій щоденній реальності

Агнешка Ліхнерович у своїй книзі "Іде війна? Сподівайся на краще, готуйся до гіршого" (Idzie wojna? Spodziewaj się najlepszego, przygotuj się na najgorsze) показує, що все суспільство має готуватися до війни. А точніше: формувати стійкість до криз.

Це зовсім інша книга, ніж дві описані вище, - адже в ній ми знайдемо записи інтерв'ю з експертами, - але її можна зарахувати до подібного напряму розмов про повсякденне життя під час війни. Ліхнерович проводить кризову освіту. Її книга здається кращою версією урядового "Посібника з безпеки", бо не показує сухих фактів, а досвід конкретних людей, залучених до опору російській агресії (фронтовий медик Даміан Дуда чи волонтерка Катерина Зарембо) або до дослідження її перебігу та наслідків (аналітикиня Кристина Марцінек чи генерал Томаш Петровський). Цінним є не тільки звернення до думок людей, залучених до військових справ, а й інтерес до філософських (Анджей Ледер), економічних (Ян Олещук-Зиґмунтовський) та соціологічних (Вероніка Ґжебальська) питань.

З яскравою обкладинкою та потужним заголовком, книга "Іде війна" на перший погляд може викликати асоціації з публікаціями на зразок "Наближається Третя світова війна" Яка Бартосяка та Петра Зиховича. Проте ці два твори кардинально різняться! Ліхнерович підходить до теми з обережністю і розумінням, у спілкуванні з експертами вона прагне знайти обґрунтовані діагнози та рішення, базуючись на фактах. У стильному оформленні авторка презентує ідеї, які мають значну цінність для суспільства.

Одним з ключових термінів, що розглядається в книзі, є концепція стійкості. Це поняття охоплює "готовність індивідів, спільнот та держави до виживання в умовах різноманітних криз і нападів, а також їх здатність адаптуватися до змінюваних обставин". У бесідах із Ліхнеровичем підкреслюється, що вплив війни на наше життя є багатогранним, тому підготовка до криз включає не лише військову підготовку, а й розвиток медичних навичок, медіа-усвідомленості, а також зміцнення горизонтальних зв'язків у суспільстві: сусідських, сімейних та професійних мереж. "Важливо, щоб кожен усвідомлював свою роль у разі конфлікту", - зазначає Катерина Зарембо. На її думку та думку співрозмовників, формування такої свідомості в суспільстві могло б не лише допомогти у захисті від агресора, але й відлякати його від наміру атакувати.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Поет Лаюк, військовий кореспондент Пеньонжек та радіожурналістка Ліхнерович - три автори, які представляють абсолютно різні твори, відкривають перед нами нові грані розуміння війни. Читання їхніх книг не лише допомагає нам змиритися з реальністю війни, а й поглянути на неї з нової перспективи: розглянути процеси, які викликають у нас страх, та наші переживання під іншим кутом. У цих творах ми можемо спостерігати війну очима людей, подібних нам, з надією, що нам ніколи не доведеться пережити такі трагедії.

Цей матеріал був підготовлений в рамках партнерства між ZAXID.NET та польським виданням Nowa Europa Wschodnia.