В Одеському регіоні вже понад двох століть здійснюють традиційний обряд чоловічої коляди, відомий як "Мошул".

Орлівка, що розташована в передмісті Рені, є унікальним бессарабським селом, де традиція святкування Різдва 25 грудня передається з покоління в покоління. Ані церковні обряди, ані вплив радянської влади не змогли зламати цю давню звичку. Місцевий ритуал коляди "Мошул" вражає своєю видовищністю: молоді хлопці у великих яскравих масках обходять двори, виконуючи хороводи та співаючи колядки на стародавньому молдавському діалекті. На сьогодні збереглося близько десяти таких пісень. Їх точний переклад залишається загадкою, але місцеві жителі стверджують, що в них оспівується перемога світла над темрявою, а також бажають миру та благополуччя. Цей обряд був включений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Цього року кореспонденти Укрінформу мали можливість на власні очі побачити це дивовижне дійство.

У КОЖНІЙ ЧАСТИНІ СЕЛА ОБИРАЮТЬ СВОГО МОШУЛА

Дорога від Одеси до Орлівки зайняла близько п'яти годин. Ми тут уперше, тож не дивно, що заблукали. Запитали у перших зустрічних, де ж почнеться обрядове дійство. Нам привітно показали дорогу і сказали, що до того місця йтимуть усі, кого б ми не зустріли. А ось - і Мошул із "армією": хлопці прямують до центрального перехрестя Орлівки на зустріч із командою іншого Мошула.

На місці сучасної Орлівки колись існували два окремі села. Хоча вони були об'єднані, населений пункт досі умовно ділиться на дві зони: "Кятре", що в румунській мові означає "гора", та "Педурє", що перекладається як "ліс". Між цими частинами продовжується змагання, і в кожному з районів обирають свого представника - Мошула. Варто зазначити, що молоді люди з "Кятре" не беруть участі в колядках "Педурє" і навпаки. Більшість мешканців Орлівки є молдаванами.

За вечір і ранок потрібно обійти до 500 осель.

Слово "Мошул" в румунській мові означає "дід". Ця роль вважається надзвичайно шанованою, і після її виконання молодий чоловік отримує статус "першого парубка в селі". Маска Мошула виготовляється з хутра кролика і прикрашається вінком з квітів. Ротовий отвір обшивається квасолею, що символізує "зуби". На поясі прикріплені пастуші дзвіночки. Вага маски та пояса досягає близько десяти кілограмів, тому юнак, що виконує роль Мошула, повинен бути фізично сильним і витривалим. У такому вбранні йому потрібно оббігати до 500 домівок за вечір і ранок. Раніше хлопці колядували в ніч з 24 на 25 грудня, але під час повномасштабної війни вони змушені робити перерву через комендантську годину.

Юнаки в "армії" кожного з Мошулів розділяються на дві групи. Одна з них - "чата Мошу" - супроводжуючі Мошула: за традицією це хлопці, які відслужили в армії, але ще не одружені. Друга - "чата Маре" - його помічники: до цієї групи беруть юнаків, які ще не служили.

Для юнаків участь у різдвяній святковій події є підтвердженням їхньої витривалості та відваги.

Вони - в камуфляжній формі. Часом - із наліпками "охорона". Хтось і в українській військовій формі, приміром, дембельській. Це форма або самих юнаків, які відслужили строкову службу, або когось із їхніх родичів. Хлопці часом купують форму в магазинах спеціально для Мошула. На вбранні - українська символіка. До 40-х років, тобто до приходу в Бессарабію радянської влади, молоді люди одягали форму румунської армії. Як вбиралися ще раніше, навіть сторожили сказати не можуть.

МОШУЛ ВИМУШЕНО "ПОМОЛОДШЕННЯ"

Згідно з розповідями місцевих жителів, під час повномасштабної війни до орлівської коляди долучаються молодші учасники, ніж у попередні роки. Цього року, в основному, це школярі та юнаки віком до 21 року. Наприклад, Мошула з "Педурє" має 17 років і навчається в 11 класі. А наймолодшому коляднику лише 12 років.

У самому центрі села, незважаючи на несприятливі погодні умови, вже відчувається жвава атмосфера. Сім'ї збираються разом, щоб стати свідками початку святкового дійства. Звучать мелодії – традиційні кларнети та барабани. Місцеві жителі розповідають, що до пандемії COVID-19 та початку повномасштабної війни на свято Мошула приїжджало чимало туристів, і в ті часи музиканти просили за свою гру до 10 тисяч гривень за ніч. Наразі ж, за їхніми словами, ціни на музичні послуги знизилися майже вдвічі.

МАЧУКА ВІД ЗЛИХ ДУХІВ

Команди змагаються одна з одною, а молоді хлопці влаштовують танці під звуки народної молдавської музики. У процесії звучить гучний удар по землі великими снопами з рогози, які називають мачуками. Ця традиція має на меті прогнати злих духів, і її виконують у кожному домогосподарстві. Мачука важить до 10 кілограмів, і щоб звук був яскравим і потужним, потрібно вдарити з усією силою. Хлопці жартують, що після цього вранці їм важко розігнути спину.

Переважна кількість юнаків бере участь в ансамблі.

Обидва Мошули з командами зустрічаються на перехресті та вітають один одного на знак дружби між "Кятре" та "Педурє". Розпивають символічну пляшку шампанського та величезним колом стають до хороводу. Старші хлопці ритмічно виконують елементи танцю, молодші ж намагаються перейняти майстерність від товаришів.

Молоді люди здобувають навички танцю в регіональному ансамблі "Опікунця", який існує з 1980-х років. Вони вивчають різноманітні танці, зокрема молдавські, болгарські, українські, а також ромські.

Раніше кожен з Мошулів налічував до сотні юнаків. Вони формували два хороводи, один у іншому, оскільки не могли вміститися на перехресті, - ділиться керівник ансамблю "Опікунца" Микола Олександров. - Сьогодні ж команди Мошулів значно менші, складаються з максимум 20 учасників. Більшість хлопців залучені до ансамблю. У нашій старшій групі є 20 юнаків, а в середній - більше дівчат, 14 хлопців, і в молодшій групі - понад 40 юнаків. Всі учасники займаються із задоволенням, батьки їх не примушують, адже багато з них самі колись танцювали в ансамблі.

ПЕРША КОЛЯДКА - ДЛЯ МАЙСТРА МАСОК

Після танців і привітань між Мошулями, обидві команди вирушають колядувати. Їх перша зупинка - оселя майстра Георгія, який створив для них маски. Його будинок розташований одразу за перехрестям, а на подвір'ї панує порядок і чистота.

Що колядники знайдуть у дворі, те й вважатимуть своїм. На ранок їх точно чекатиме хоча б намисто з прищіпок. Іноді траплялося, що вони брали м'ясо, якщо хтось забив свиню і не прибрав залишки, або ж зв'язку цибулі чи перців, - ділиться спогадами місцевий житель Олександр.

Георгій із сім'єю зустрічає колядників на своєму подвір'ї. Хлопці виконують пісні, стукають мачуками й танцюють на радість господарям. Чоловік обіймає свою дружину та доньку, на його обличчі сяє усмішка, а очі випромінюють радість. Відчувається неперевершене тепло. Мимоволі усвідомлюєш, що це не просто театральне дійство, а жива традиція, що має глибоке значення для кожного, хто в ній бере участь.

- Я виріс в Орлівці і планую залишитися тут надовго, - ділиться своїми спогадами Георгій. - Раніше я сам брав участь у цьому обряді. Нині основну роль відіграють школярі, а пам’ятаю, коли я був молодшим, на одній стороні стояло близько ста учасників, а глядачів було просто безліч. Я дуже вдячний дітям, що традиція продовжується, і поки я живу, буду її підтримувати. Зараз я займаюся виготовленням масок. Щороку роблю нові, адже вони виготовляються з кролячої шкури, яка швидко псується. Для виготовлення маски я створюю дерев'яну рамку, обшиваю її шкурами, а потім прикрашаю квітами та стрічками. Вуса я роблю з кінського волосся. На виготовлення однієї маски йде близько двох днів. Сьогодні святкуємо Різдво, велике свято. У кожному дворі люди бажають один одному добра і щастя, а за допомогою мачук виганяють весь негатив, який накопичився за рік. За це хлопці отримують подяку у вигляді грошей та частування.

ТРАДИЦІЯ ПІД УГРОЗОЮ ВИМИРАННЯ

Після виконання колядки "армії" Мошулів жителі села розходяться по своїх домівках. До початку повномасштабної війни в Орлівці проживало близько п'яти тисяч осіб, але, як зазначають місцеві, тепер їх стало втричі менше. Мошул має відвідати кожну оселю, і родини очікують на нього протягом всього вечора, а раніше - навіть і вночі.

У минулі часи колядники завжди отримували коровай як частування. Хліб був символом достатку та, мабуть, одним із небагатьох ласощів. Сьогодні ж традиція зазнала змін: короваї тепер печуть ті родини, в яких є незаміжня дівчина. Окрім того, дівчина може показати свою симпатію до хлопця, прикрасивши його головний убір білою квіткою. Кількість квіток свідчить про популярність молодця, - розповідає місцевий житель Дмитро.

Він зазначає, що його син сьогодні співає колядки разом із Мошулом у "Педурє". Чоловік зітхає і додає, що, ймовірно, це остання коляда, в якій його син бере участь в орлівському гурті.

Миколі нещодавно виповнилося 17 років, і ми ухвалили рішення відправити його на навчання за кордон. Це викликає у нас певну сум’ятність, адже він вже вчетверте колядує, і йому це дуже подобається. Я також пам'ятаю, як у молодості брав участь у колядках. Тоді в нас були не лише "чата Маре" та "чата Мошу", а й "чата Кураторів", які мали кожушки та шапки з овечої шерсті. З часом ця група зникла. Раніше хлопці, які мешкали за кордоном, приїжджали до села, щоб колядувати. Зараз це вже не практикується. Цей звичай поступово забувається, - зазначає Дмитро.

Староста села Орлівка, Михайло Кіронакі, звертає увагу на те, що традиція Мошул опинилася під загрозою зникнення.

- Ми проводили Мошул і під час пандемії коронавірусу, і нині - під час повномасштабної війни. Подекуди стикаємося з критикою. Так, ми розуміємо, що в країні - війна. Ми не святкуємо "із розмахом", не на часі гучно веселитися. Наша громада, як і інші, чекає на своїх захисників - у нас більше 20 односельців на фронті. Але це - наша культура, наші древні традиції. За що тоді воюють наші люди, як не за самобутність? Наш обов'язок - зберегти її для нащадків, - вважає Михайло Кіронакі.

І ГРЯНУВ БІЙ

Ранок приносить на перехрестя обидві команди. Першими з'являються юнаки з "Педурє": вони вважають це добрим знаком. Проте, зізнаються, що не мають великої впевненості у власній перемозі, адже у складі команди не так багато учасників. Їхні берети, яскраво прикрашені, на двох палках тримають трофеї - смачні калачі. Також у них є "намисто" з прищіпок та зв'язки червоного перцю. Хлопці жартують і веселяться, тож ми запитуємо, як пройшли їхні колядки.

- Ми відвідали всіх господарів, всім подарували пісні та танці. Мачуки стали дуже важкими через дощ, а рогоза вбралася у вологу. Але це не біда. Напевно, цього року знову тріумфують "Кятре", адже вони щороку на вершині, - з сумом розповідає колядник Артем.

Ми всіляко підтримуємо його та сподіваємось на перемогу в змаганні. У той же час хлопці розпочинають виконувати нову колядку. З усіх слів можна почути лише "Ісус". Запитуємо Артема, про що ж саме йдеться в пісні.

- Ми вчимо колядки з початку грудня. Сідаємо разом, репетируємо. Це - діалект, слова вийшли з ужитку і ми точно не можемо перекласти. Але вони - про добро. До нас приходять молодші хлопчики, вчаться. Як прийде час, також колядуватимуть. Ще ми самі в'яжемо мачуки. У нас така традиція - так робили і мій батько, і його батько, і так далі, - каже Артем та біжить до хороводу.

З обох сторін шляху стоять десятки автомобілів - жителі сусідніх сіл з'їхалися, щоб спостерігати за традиційним обрядом. Ні дощ, ні холодний вітер не відлякують їх. Вони приїжджають цілими родинами, не забуваючи взяти з собою малюків.

Під ритми барабанів, мелодії кларнетів та звуки мачук до місця зустрічі підійшла друга команда. Хлопці утворили великий хоровод, в центрі якого пронесли обох Мошул. Їх підняли на руки, обмінюючись кумедними символічними подарунками - лялькою та машинкою. Це символізувало, що одним варто ще гратися у пісочниці, в той час як інші можуть займатися "дівчачими" іграми. Проте, за традицією, лише один господар може бути в селі, тому команди починають змагання. В результаті Мошул з команди "Педурє" залишився без маски, що стало знаком поразки. Як і в попередні роки, знову тріумфувала команда з "Кятре". Хлопці виконали фінальний хоровод і вирушили колядувати до будинку старости села - так це вимагає традиція.

"Це для нас - питання честі."

- Ми дуже щасливі, що перемогли, - каже Мошул-переможець Георгій Прохницький. - Мені приємно, що цього року обрали Мошулом. Це честь та велика відповідальність, адже я - головний у групі і відповідаю за дії всіх її учасників. Фізично, звісно, дуже важко. В масці нічого не видно, вона важка і навіть дихати в ній важко. І пояс із дзвіночками важкий. Але сенс у тому, щоб зарядити позитивною енергетикою всі будинки в нашому селі, тобто ми несемо добро кожному односельцю. Це дуже важливо. Якщо Мошул пропустить хоч одну хату, в ній весь рік пануватимуть злидні. Тож це дуже відповідальна робота! Скільки грошей ми отримали - не знаємо, ще не рахували. Але не в грошах справа, для нас це справа честі, справа традицій. Так наші батьки робили, так і ми робитимемо, бо ми - їхнє продовження.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Довідково. У 2008 році Україна ратифікувала ст.12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини.

Цьогоріч Укрінформ розпочав власне дослідження нашого спільного надбання - об'єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним куточкам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви і напої, звичаї святкувань і поминань... Наразі Національний перелік налічує понад 90 пунктів і постійно поповнюється. Зокрема, у 2023 році до нього було додано 31 елемент, і вже більш ніж десять - у 2024-му. Частину цих об'єктів Україна подала на включення до списків ЮНЕСКО.

Охорона культурної спадщини набуває особливого значення в умовах війни, коли російські війська окупували певні території, а носії цієї спадщини змушені шукати безпечні місця в інших регіонах або за межами країни.