"Семена священного інжиру": підпільна кінокартина про іранський авторитаризм.

"Насіння священного інжиру" став безперечним хітом фестивалів 2024 року. Світова прем'єра фільму пройшла на основному конкурсі Каннського кінофестивалю минулого року, де він здобув численні нагороди. Пізніше фільм був продемонстрований на таких престижних заходах, як кінофестивалі в Торонто, Телурайді, Нью-Йорку та Роттердамі, а також отримав номінацію на "Оскар" від Німеччини. В Україні стрічка вперше була показана на міжнародному кінофестивалі "Молодість", де її режисер Мохаммад Расулоф був головою міжнародного журі.

Ажіотаж навколо "Насіння священного інжиру" неспроста, адже сам процес його знімання заслуговує на окремий сценарій для фільму. Як відомо, в Ірані вже понад тридцять років домінує Корпус вартових Ісламської революції (КВІР), який не лише тероризує власне населення, але й погрожує ядерною загрозою сусіднім країнам, зокрема, обіцяє знищити Ізраїль, а також постачає зброю Росії для ведення війни в Україні. Кінематограф став важливим засобом вираження дисидентства в Ірані. Місцеві режисери створили неповторну кіномову, яка черпає натхнення з італійського неореалізму, зосереджуючи увагу на реалістичних зйомках та історіях звичайних людей. Проте іранські митці йдуть далі, постійно намагаючись розмити межі між художньою постановкою та документальним кіно.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Насіння священного інжиру"

Зображення: Каннський кінофестиваль Сцена з фільму "Насіння священного інжиру"

Іранське кіно постійно критикує ісламістський режим і має великий успіх поза межами країни. Натомість режим Корпусу переслідує режисерів. Найвідомішим став кейс Джафара Панагі: його затримали разом з дружиною та дочкою, засудили до шести років арешту і заборонили 20 років працювати в кіно й подорожувати, утім йому таки вдалося полишити країну. Схожа доля спіткала Мохаммада Расулофа: за попередню роботу "Зла не існує", що розповідає про страти в Ірані, він отримав головний приз Берлінале і дворічну заборону на знімання кіно на батьківщині. Однак режисер продовжив культурний спротив і підпільно зняв "Насіння священного інжиру". За це Расулофу присудили вісім років ув'язнення та публічне шмагання батогами. Режисер утік з Ірану: подолав пішо 28 кілометрів, аби перейти кордон у безпечному місці. Нині Расулоф проживає в Німеччині й публічно засуджує КВІР.

У центрі розповіді "Насіння священного інжиру" знаходиться іранська родина. Головою сім'ї є Імам, який протягом 20 років наполегливо піднімався кар'єрними сходами, аби нарешті зайняти посаду слідчого в Революційному суді. Це нове місце роботи відкриває перед ним нові горизонти, зокрема можливість отримати трикімнатну квартиру, куди він переїжджає разом зі своєю покірною дружиною Неджме та підлітковими доньками Резван і Саме.

Зображення: Каннський кінофестиваль Сцена з фільму "Насіння священного інжиру"

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Насіння священного інжиру"

На роботі Імам зайнятий тим, що фабрикує справи проти опозиціонерів ісламістського режиму. Йому не подобається, що людей засуджують до страти без слідства, але Неджме заспокоює чоловіка: він лише виконує наказ, а ця робота -- їхній квиток у краще життя. Ситуація змінюється докорінно, коли в Ірані спалахує хвиля протестів після убивства 22-річної Масхи Аміні: у 2022 році цю дівчину затримали через відмову носити хіджаб, а потім вона загинула в поліцейській дільниці. Імам бере участь у придушенні повстання: майже цілодобово він фабрикує справи, усе більше загрузаючи в конспірологічній маячні про бажання всього світу захопити Іран. Доньки Імама, подругу яких викрали спецслужби, усе менше вірять батькові.

Расулоф майстерно ілюструє розмежування між телебаченням та інтернетом. Люди старшого віку спостерігають за телевізійними передачами, контрольованими КВІР, і сприймають пропагандистські наративи як істину. У той же час, молодше покоління отримує інформацію через інтернет і соціальні мережі, де перед ними відкривається зовсім інша, більш жорстока та складна реальність. Кульмінація цього поколіннєвого протистояння виявляється в сцені родинної вечері, де батько, кричачи на доньку, запевняє її, що він знає краще, адже вже 20 років підтримує режим, на що отримує холодну відповідь у вигляді заперечення.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Насіння священного інжиру"

Перша частина фільму, що триває до ключової сцени, являє собою повільну сімейну драму, що відображає реалії іранського суспільства, а також виступає своєрідною варіацією на тему банальності зла у світі привілейованого класу авторитарного режиму. Проте далі Расулоф перетворює стрічку на параноїдний детективний трилер. Ключовим елементом сюжету стає службовий пістолет Імама, який таємниче зникає з його прикроватної тумбочки. На початку фільму Імам пишається своєю зброєю, але тепер він впадає в паніку, боячись наслідків за її втрату. Пістолет тут виступає як символ: атрибут державної влади та належності до особливого класу. Водночас, для Імама цей пістолет уособлює його роль як батька та чоловіка, виступаючи як знак патріархальної влади, що вимагає покори від оточуючих.

Чим глибше Імам поринає в безнадійні пошуки пістолета, тим інтенсивнішим стає саспенс у фільмі. Проте слід пам’ятати, що "Насіння священного інжиру" — це кіно, яке має іранську естетику, тому саспенс тут кардинально відрізняється від Гічкока та його послідовників. Він більш витончений і спокійний; параноя наростає поступово, але просякнута вона невиправною безвихіддю.

Зображення: Каннський кінофестиваль Сцена з фільму "Насіння священного інжиру"

Згідно з драматургічними канонами, якщо на сцені з'являється пістолет, то його постріл неодмінно має відбутися в кінці. Проте доти, поки не пролунав звук пострілу, ми спостерігаємо, як відчуття безмежної влади як в родині, так і в суспільстві може довести до відчаю навіть найбільш відданого громадянина, чоловіка та батька. У той же час, жіночі персонажі, представлені Расулофом, проходять шлях іранської еволюції протесту. Слухняні дружини та доньки поступово долають пасивність, яку їм нав’язала матеріальна забезпеченість і привілеї, прагнучи звільнитися від родинної тиранії, що у фільмі тісно пов'язана з державним режимом.

"Насіння священного інжиру" — це велике кінематографічне творіння, тривалість якого становить майже три години. Хоча цей фільм є яскравим відображенням національної історії, глибоко вкоріненої в іранську культуру, його теми є цілком універсальними: події, що відбуваються у фільмі, могли б мати місце й в Україні під час режиму Януковича та Революції гідності. І це не зважаючи на авторитарних сусідів, які виступають як вороги України, але є друзями Ірану.

"Такі дрібниці": соціальна драма з присмаком похмурої різдвяної казки