Наталя Заболотна: Мене усунули зі статусу свідка, ймовірно, з метою уникнути мого контролю за фінансами та запитів щодо осіб, які відвідували аукціони, - повідомляє ІНФОРМАТОР.

На початку лютого український інформаційний простір наповнився новинами про бізнес-конфлікт між галеристкою Наталією Заболотною та Людмилою Пишною, дружиною голови Національного банку України. Наталія, колишня керівниця "Мистецького арсеналу" і засновниця Art Ukraine Gallery, звинуватила Пишну в можливому рейдерстві, оскільки власники приміщення, де була розташована їхня галерея та проводилися аукціони, вирішили не продовжувати оренду з Заболотною, натомість готові були вести справи з Пишною. Людмила Пишна спростувала всі звинувачення, зазначивши, що відмовилася від подальшої співпраці через невиконання її партнеркою умов благодійного формату. Під час обміну звинуваченнями з'явилася цікава деталь: у "тихих аукціонах", які проходили в Art Ukraine Gallery за участю фонду "Відчуй", регулярно брали участь банківські власники, що, як стверджують, свідчило про їхнє бажання налагодити дружні стосунки з головою НБУ Андрієм Пишним.

Журналісти звернулися до Наталі Заболотної за унікальними коментарями стосовно деталей суперечки з родиною очільника НБУ.

Розпочнемо з основ. У своєму пості на Facebook ви стверджуєте, що дружину голови Національного банку Андрія Пишного можна назвати "рейдером", оскільки вона забрала вашу галерею. Що насправді трапилося?

-- Я вважаю, що Пишна вчинила замах на рейдерство. Вона, як на мою думку, підступно привласнила собі мою мистецьку справу, напевно, бажаючи одноосібно володіти галерейним простором, який я створила в розпал війни як соціально-відповідальний бізнес кейс. Як це ще назвати? Вона, схоже -- загарбниця, такий собі "путін у спідниці": Пишна, я вважаю, загарбала мою справу в час її розквіту й нині використовує всі мої напрацювання, просто замінивши назву галереї. В тому ж просторі за напрацьованими мною матрицями. Вона, наскільки мені відомо, раніше жодним чином не була дотична до галерейного бізнесу.

Ви говорите про Art Ukraine Gallery?

Art Ukraine Gallery – це результат моєї пристрасті до мистецтва, якій я присвятила майже 20 років свого життя. Мій шлях у цій сфері розпочався з посади директора Українського Дому, а згодом я очолила "Мистецький арсенал". Саме під моїм керівництвом реалізувалися найзначніші проєкти, які я сама ініціювала та фінансувала. Серед них — перша Київська бієнале ARSENALE у 2012 році, де брали участь 100 художників з 30 країн; Великий скульптурний салон, Art Kyiv Contemporary, а також міжнародний фестиваль "Книжковий Арсенал", який і дотепер залишається одним з найвідвідуваніших заходів. Крім того, я протягом 12 років редагувала журнал Art Ukraine, який активно сприяв популяризації українського мистецтва. Після завершення моєї роботи у "Мистецькому арсеналі" я відкрила власну галерею, яка швидко здобула популярність. Однак згодом мені довелося закрити її через продаж приміщення, яке я орендувала.

У той період я почала займатися нерухомістю, одночасно шукаючи приміщення для нового культурного простору. Війна внесла корективи в мої плани. Проте ідея створити благодійну галерею не покидала мене навіть під час повномасштабного вторгнення. Коли ми почали оговтуватися й усвідомлювати, що заради перемоги та блага нашого суспільства потрібно діяти, я вирішила робити все, що в моїх силах.

В один прекрасний момент мені випадково пощастило зустріти Людмилу Пишну.

-- Де саме й коли ви зустрілися?

У жовтні 2022 року я випадково зустрілася з нею в Goodwine. Я привітала її з призначенням її чоловіка, Андрія Пишного, на посаду голови Національного банку. Ми почали розмову, і вона поцікавилася, чим я займаюся під час війни. Я розповіла, що продовжую підтримувати поранених дітей, яких, на жаль, стає все більше в клініці "Охматдит". Я також поділилася своєю мрією про відкриття галереї Art Ukraine Gallery, де хочу організовувати благодійні аукціони на користь дітей, які є головними бенефіціарами моїх зусиль.

Справа в тому, що з початку повномасштабного військового вторгнення я активно допомагала дітям, які постраждали від російської агресії. На жаль, їхня кількість з кожним днем зростала. Я співпрацювала з "Охматдитом", оскільки існувала потреба в багатьох речах: медикаментах, реабілітаційних послугах, житлі для дітей та їхніх батьків, одязі, іграшках, книгах та гаджетах. Про все це я повідомила Людмилі Пишній.

-- Вона відразу запропонувала вам співпрацю?

Вона висловила бажання приєднатися до цієї ініціативи і зазначила, що у неї та її чоловіка є чимало друзів, які могли б долучитися до благодійних акцій. Я розмірковувала, що таке співробітництво може суттєво посприяти розвитку спільної справи.

-- Хто займався організаційними питаннями галереї?

Я займалася всіма цими аспектами. Мені вдалося знайти приміщення для галереї: точніше, його запропонували мені, адже я була впізнана як колишня директорка Мистецького Арсеналу. Одного разу, випадково завітавши до торгового центру "Домосфера" для розміщення реклами, я отримала від тодішньої директорки пропозицію оглянути великий простір на третьому поверсі, який залишався незайнятим протягом кількох років. Це приміщення виявилося досить великим і світлим.

Спершу я подумала: "Та ну? Я -- людина з високого мистецтва, буду робити галерею в ТЦ?" Але потім вирішила, що чому ні. Тим паче були запропоновані доволі прийнятні умови співпраці.

Які вимоги висунуло керівництво торговельно-розважального центру для функціонування галереї?

-- Було домовлено, що ми робимо спільно добрі справи, і якщо будуть продажі картин, відсоток від них розподілятиметься між усіма субʼєктами та ТРЦ.

Які умови ви узгодили для співпраці з Людмилою Пишною?

-- Вона сказала, що нічого не розуміє в галерейному бізнесі. Але звісно, не проти заробляти з нього. Єдине, що вона пообіцяла приводити людей, друзів і партнерів родини, щоб вони купували мистецтво.

Це і було її основним завданням. Усі інші аспекти належали до моїх обов'язків. Я створила культурний простір, постійно організовуючи та генеруючи заходи, писала прес-релізи, тоді як Людмила виконувала роль своєрідного "весільного координатора". Вона запрошувала друзів на події, виступала зі мною на сцені, а у будні в основному займалася фінансовими питаннями, отримуючи дохід від продажів.

-- Чи вдалося вам зібрати благодійні кошти? Куди вони спрямовувалися?

-- Усі кошти надходили до благодійного фонду Людмили Пишної "Відчуй". Це була її наполеглива умова. Я подумала: "Що тут такого? Тим паче в неї велика команда, яка цим займається".

-- Скільки вдалося зібрати на аукціонах?

-- Ми зібрали 4,5 мільйона гривень. Із цієї суми 3,5 мільйона пішли на облаштування трьох реабілітаційних кабінетів у поліклініці "Охматдит". Це кабінети, пов'язані з післяопераційною реабілітацією, кабінет для перевірки слуху, та для післяопераційного відновленні немовлят. Вони були вкрай необхідні для "Охматдиту".

А де ж подівся ще один мільйон гривень? Ніхто так і не надав мені звіт. І взагалі, щодо інших коштів, які, ймовірно, надходили на благодійний фонд, інформації теж немає.

Чи спробували ви дізнатися, куди були витрачені ці гроші?

-- Так, коли я почала цікавитися, чому фактично результати моєї праці залишаються без пояснень, реакція була груба. Мені дали зрозуміти, що це не моя справа.

Згідно з фото з подій, на благодійних аукціонах можна було побачити кількох відомих банкірів і підприємців, таких як Гороховський з "Монобанку", Тігіпко з ТАС-банку, а також Томаш Фіала з Dragon Capital і популярний бізнесмен Гарік Корогодський. Кажуть, що Тігіпко нібито придбав гітару за 200 тисяч доларів. Чи це дійсно так?

-- Не за 200 тисяч, а за 15 тисяч доларів у еквіваленті. ЇЇ ексклюзивно до благодійного аукціону я замовила у нашого відомо митця Анатолія Криволапа як 100%й благодійний лот, а гітара була нам подарована виробником з Білої Церкви, який створює гітари переважно на експорт. Загалом в нас були досить цікаві експонати.

-- Які наприклад? Чула про "спалені" чи "посічені гроші". Хто їх купував?

Отже, такі випадки також мали місце. Наприклад, одним із найбільш відомих експонатів Іллі Чічкана є "Гроші війни" — це доларові банкноти, які пережили окупацію і отримали опіки.

Декілька банкірів стверджують, що Андрій Пишний нібито особисто контактував з ними та запрошував на аукціони. Чи відповідає це дійсності? Хто насправді запрошував учасників? Адже офіційних оголошень не було.

-- Звісно, на заходи кожен запрошував своїх друзів і знайомих. Щодо благодійних аукціонів, то вірогідно Людмила та її чоловік запрошували особистих друзів і бізнес-партнерів родини. Дві третини гостей були саме від них. Більшість із відвідувачів були мені не відомі.

Чи отримували ви які-небудь "пожертви" від друзів Пишних, окрім аукціону?

-- Я лише здогадувалася, що вони робили якісь внески. Напевно, саме тому мене і усунули, скажімо так.

Які саме думки ви маєте на увазі?

-- На мою думку, вони прибрали мене як свідка. Ймовірно, щоб я не контролювала рух коштів і не запитувала про людей, які приходили на аукціони. Тільки зараз, коли пазл склався, я розумію, що це, схоже, була добре продумана багатовекторна операція з рейдерського захоплення створеного мною галерейного простору. І в цьому Людмилі, як мені стало відомо з відкритих джерел, нібито допоміг її чоловік, напевно скориставшись своїм високим службовим становищем.

Нещодавно в медіа з'явилася інформація про те, що Андрій Пишний нібито здійснював тиск на державний банк "Ощадбанк", щоб він позитивно вирішив питання ліквідації штрафів для торговельного центру "Атмосфера". Це питання залишається відкритим вже кілька років, починаючи з тих часів, коли Пишний сам керував "Ощадбанком". ТРЦ тричі виставляли на публічні торги, але його власники не змогли знайти вирішення проблеми. Чи пов'язуєте ви цю ситуацію з історією вашої галереї?

Цю інформацію я отримала з медіа-джерел. Цікаво, що продовження кредитного договору Ощадбанком з ТЦ "Атмосфера" виявилося в точній відповідності до хронології подій, пов'язаних із заявою Жукова — керуючого активами Дмитра Буряка, який повідомив про завершення угоди з моїм ФОП та укладення контракту на галерейний простір з Людмилою Пишною, дружиною голови Національного банку.

Зазначу, що всі ці події розгорталися на фоні моїх вимог до звіту про використання благодійних коштів, а також підкресленням відсутності на той час її внеску в розвиток та функціонування галереї, незважаючи на статус заявленої партнерки.

Звісно, легко прослідкувати ймовірний звʼязок: раптове вирішення проблем у власників ТРЦ Атмосфера та Домосфера з борговими зобовʼязаннями перед Ощадбанком та їхнім рішенням продовжити договір вже не зі мною, а з Людмилою Пишною.

Згодьтеся, це викликає певні роздуми. На мою думку, все складається так, що власники вирішили розірвати угоду зі мною на користь Людмили Пишної. Це схоже на своєрідну "угоду": можна припустити, що Пишний, використовуючи свій вплив, намагався підтримати бізнес власників ТРЦ, а вони, в свою чергу, сприяли тому, щоб його дружина отримала в користування створений мною галерейний простір, як бажаний "трофей".

Отже, виходить, що власники торгово-розважального центру просто скасували вашу угоду?

4 лютого мені надійшов телефонний дзвінок від Геннадія Жукова, керуючого ТРЦ "Атмосфера" та "Домосфера". Ці торговельні центри є частиною бізнес-імперії Дмитра Буряка, який володіє не лише "Домосферою" та "Атмосферою", але й бізнес-центром, а також готельним комплексом "Ramada Encore". У нього є керуюча компанія, представники якої - литовці. Геннадій Жуков та Олег Пономарьов ведуть управлінську діяльність його об'єктами в Україні. Геннадій, зателефонувавши, повідомив: "Наталя, я маю вам сказати, що ми припиняємо з вами співпрацю". Це стало для мене повною несподіванкою.

-- А він пояснив, у чому причина?

Я поцікавилася, що трапилося, але він лише повторив, що наші відносини завершуються, і угода більше не буде мати сили. Ніхто не сповістив мене про це письмово, хоча, як і всі порядні організації, які прагнуть розірвати угоду, вони повинні були б зробити це принаймні за два місяці. Все відбулося так раптово. Я почала аналізувати ситуацію, адже в умовах війни я повністю віддала себе цій галереї.

Я віддала цій справі всі свої зусилля, працюючи щодня без вихідних, за винятком коротких виїздів з художниками на пленери. Мій день проходив у постійній взаємодії з митцями, організації різноманітних заходів та веденні переговорів. У нас було близько тридцяти художників, які представили понад триста унікальних творів, і кожен день вимагав від мене значних зусиль, щоб переконати митців брати участь у виставках і інших культурних подіях.

-- Чи відомо вам, що зараз відбувається в "Домосфері"? Галерея продовжує роботу, і оренда тепер оформлена на Людмилу Пишну?

Так, я чула, що галерея продовжує свою діяльність. Усі експонати залишилися на своїх місцях, навіть моя виставка майже не зазнала змін. З'явилися лише нові роботи з приватних колекцій, наскільки мені відомо — це твори родини Пишних та їхніх друзів-арт-дилерів. Таким чином, на платформі, яку я створила, Людмила Пишна тепер розвиває свій бізнес, адже, напевно, зрозуміла, що це приносить їй хороший дохід, особливо з огляду на її родинні зв'язки.

Чи мали ви можливість поговорити з Пишними після цього?

Людмила так і не змогла пояснити ситуацію. Як вона, так і її чоловік залишилися в мовчанні. Це дуже показово, адже зазвичай вони обидва емоційні, швидко реагують на дрібниці. Але тут — абсолютна тиша. Коли ж я вирішила зламати мовчання і поділитися своїми думками в соціальних мережах, хтось (можливо, саме вони) розпочав брудну інформаційну кампанію проти мене, поширюючи неправдиві чутки серед своїх знайомих з впливом, а також видаляючи публікації в ЗМІ. Мої знайомі також попередили мене про те, що варто бути обережною, мовляв, не варто самій заходити в під'їзд і потрібно бути пильнішою за кермом. Прямим текстом натякнули, що я занадто відверта в своїх висловлюваннях і мені слід стриматися.

У своїх соціальних платформах ви закликали правоохоронні органи, зокрема НАБУ, ДБР та САП, звернути увагу на обставини, що стосуються родини голови Національного банку. Чи отримали ви відповідь з цього приводу?

Сподіваюся, що правоохоронці виявлять інтерес до ситуації, де існують підстави вважати, що високопрофільний чиновник використовує свій вплив, можливо, чинячи тиск на державний банк задля задоволення бізнес-інтересів та виконання особистих бажань своєї дружини.