"Носферату" Еґґерса: повернемо вампірів у світ страху.

Кінокритик Ігор Кромф розповідає, чому новий "Носферату" став великим здобутком Роберта Еґґерса, але водночас і його великою бідою.

У 1921 році в Німеччині була заснована кіностудія Prana Film. Один із її засновників, художник та окультист Альбін Грау, був захоплений ідеєю екранізувати знаменитий роман Брема Стокера "Дракула". Грау прагнув втілити у фільмі свої теософські та окультні переконання, перетворивши його на практично маніфест свого світогляду. Проте спадкоємці Стокера відмовилися продавати права на екранізацію німецьким кінематографістам. У відповідь на це студія вирішила запросити Генріха Галеєна – сценариста, який раніше працював над сценарієм до "Голема" (цей фільм, на жаль, не зберігся), щоб він адаптував "Дракулу" в такий спосіб, щоб обійти авторські обмеження. Так з'явився сюжет фільму "Носферату, симфонія жаху": історія про німецького маклера на ім'я Томас Гуттер, який подорожує в засніжену Трансильванію для укладання вигідної угоди з ексцентричним графом Орлоком. Насправді, граф є носферату (інша назва вампіра в романі Стокера) і прагне лише душі нареченої Гуттера.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму 'Носферату' 1922 року

Фільм, який вийшов у 1922 році, став не лише класикою жанру жахів, а й важливою частиною кінематографу в цілому. Родина Стокера через судова позови домоглася визнання, що стрічка порушує авторські права письменника. В результаті студії було наказано знищити всі копії фільму, але, на щастя, деякі з них вціліли. Ця стрічка про вампіра з виразною і гротескною грою Макса Шрека (про якого навіть ходили чутки, що він справжній вампір — згодом на цю тему було знято окремий фільм) з жахливими ефектами світлотіньової гри дійшла до наших днів і заклала основи вампірського кіно.

Пізніше виникли й "офіційні" екранізації Стокера, як "Дракула" Тода Браунінга 1931 року, чи "Дракула" Френсіса Форда Копполи 1992-го, чи перший римейк "Носферату", що його зняв у 1971-му один з мастодонтів німецького кіно Вернер Герцог. Однак і поза цими стрічками сюжети про Дракулу стали окремим феноменом. Його образ й історію обігрували де завгодно, включно з гелловінськими серіями "Сімпсонів".

Зображення: kino-teatr.ua Сцена з фільму 'Носферату'

Американський режисер Роберт Еґґерс у молодшій школі вперше побачив німий фільм Фріца Мурнау і з того моменту не міг забути цю стрічку. Коли він підріс і став режисером, мрія створити римейк "Носферату" почала поступово перетворюватися на реальну мету. Проте його шлях як інді-режисера був довгим і складним, сповненим ретельно продуманих постгорорів "Відьма" та "Маяк", які грунтувалися на традиціях фольклору Нової Англії. Після них Еґґерс взявся за амбітний проект — переосмислення ісландської саги про Амлета, відомого як прообраз Гамлета, яке в Україні отримало незрозумілу назву "Варяг".

Знявши три повнометражні фільми, Еґґерс зарекомендував себе як майстер саспенсу, який приділяє значну увагу деталям. Перед початком зйомок він створює майже дисертаційний проект, що розкриває лор майбутнього світу, ґрунтуючись на широкому спектрі джерел — від ігрового кіно до художньої літератури, а також на наукових дослідженнях у галузі міфології, фольклору та історії. Завдяки такій репутації та успішності своїх попередніх проектів, Еґґерс отримав фінансування для здійснення своєї давньої мрії — створення власного римейку "Носферату".

Сюжет цього фільму не потребує артикуляції, адже загалом повторює "Носферату" Мурнау. Та сама Німеччина 1830-х, та сама історія про дівчину, що віддалась у мареннях носферату. Той самий сюжет про мандрівку в Трансильванію та чуму в портовому місті. Та сама смерть вампіра в променях сонця. Однак розстановка нюансів і відчуття стилю не дають Еґґерсу потонути в тіні видатного першоджерела й дозволяють створити незалежне авторське висловлювання.

Роль маклера Томаса Гаттера отримав Ніколас Голт, який несподівано завершив рік виходом одразу двох фільмів: "Носферату" та "Присяжний № 2" Клінта Іствуда. Його партнерку, коханку носферату на ім'я Елен, зіграла Лілі Роуз-Депп, яка впевнено доводить, що її успіхи в акторстві не є лише результатом батьківського впливу, а зйомки в "Ідолі" були лише етапом, що вона залишила позаду. Роль Ван Гельсінга, доктора Альбіна Ебергарда фон Франца, ще раз підтверджує, що Віллем Дефо здатен втілити будь-якого персонажа.

Фільм "Носферату" режисера Еґґерса можна охарактеризувати гаслом "Повернемо вампірам страхітливість". Протягом багатьох років голлівудські студії представляли цих містичних істот у різноманітних жанрах — від солодких романтичних історій у серії "Сутінки" до кринжової постіронії в "Ренфілді". Однак Еґґерс вирішує повернутися до коренів образу вампіра, зображуючи його як прокляту істоту, що живе завдяки людській крові і боїться сонячного світла. У його версії Носферату не п'є крові з шиї, як звикли бачити у голлівудських фільмах, а висмоктує її з серця, слідуючи традиціям карпатських легенд.

Фото: Universal Pictures Кадр з фільму 'Носферату'

Роль графа Орлока дісталася Біллу Скашгорду: після ролі Пеннівайза у "Воно" йому вже звично грати під тонною гриму. Еґґерс створив свого Орлока ближчим до історичного Влада Цепеша (ймовірного прототипа стокерівського Дракули), ніж до мурнаусівського образу чи будь-якого іншого Дракули. Зимовий верхній кафтан польського крою, густі вуса й оселедець еґґерсівського Орлока змушують згадати про гоголівського Вія та повсталого з мертвих Івана Сірка, ще за життя оповитого легендами про характерників і вовкулаків.

У фільмі граф Орлоку приділено не так багато екранного часу, тому Біллу Скашгорду доводиться компенсувати це своїм голосом. Еґґерс майстерно використовує те, що його німецький попередник не мав можливості реалізувати – роботу зі звуком. Скашгорд спеціально проходив тренування у викладачів з оперного співу, аби знизити свій голосовий діапазон і говорити похмурим потойбічним баритоном. В українській версії фільму глядач отримує незабутній досвід, оскільки сцена, де Орлок говорить стародавньою мовою, подається без дубляжу і має субтитри, тоді як у сценах, де він просто промовляє слова, ми чуємо дубльований варіант. Можливо, це не було зроблено навмисно, але дистриб'ютори наочно демонструють, чому варто дивитися фільми в оригіналі: актор, що озвучує Орлока, намагається відтворити звучання, але йому все ж далеко до гарчання і сипіння Скашгорда.

У своїй інтерпретації звукової картини "Носферату" Еґґерс надає значну увагу персонажу Лілі Роуз-Депп: роль Елен тут має набагато більше значення, ніж у оригінальному фільмі 1922 року. Акторка змушена переживати сомнамбулічні спазми, відчувати оргазм від метафізичного та реального контакту з носферату, а також вривається в кадр з нелюдським криком після жахливих кошмарів і снів.

Зображення: kino-teatr.ua Сцена з фільму 'Носферату'

Еґґерс -- режисер, у стрічках якого жіночі ролі відіграють важливе значення. Його повнометражний дебют "Відьма" був похмурою історією, де за забобонами про відьомство розкривалась історія дорослішання й сепарації дівчини від сім'ї та фігури батька. У "Носферату" режисер знову говорить про жінок. Елен постає тут символом жінки початку ХІХ століття, коли будь-який прояв характеру могли діагностувати як істерію чи меланхолію, а сексуальні бажання визнавали брудними та грішними. Образ Елен вбирає усі ці стереотипи, а поява героїні на ложі носферату стає втіленням чи то кохання через смерть, чи то смерті через кохання, нагадуючи нам про близькість еросу й танатосу.

"Носферату" Фрідріха Вільгельма Мурнау став світовою класикою на віки вічні, зокрема, через проривну роботу зі світлом і тінню. Сцену, де тінь вампіра рухається сходами поперед самого графа Орлока, обігрували усі у світі й не завжди у вампірському контексті. Еґґерс і його вірний оператор Джарін Блашке (він зняв усі фільми режисера) від початку вирішили, що не намагатимуться повторити ефекти Мурнау. Проте операторська майстерність Блашке створює простір для оригінального бачення Еґґерса, який наповнює кадр численними відсилками до живопису (від щурячих бенкетувань Гої до холодних пейзажів у дусі німецьких романтиків на кшталт Каспара чи Рунге).

Зображення: kino-teatr.ua Сцена з фільму 'Носферату'

"Носферату" Еґґерса є яскравим відображенням дитячого захоплення видатною стрічкою, що стала знаковою для початкових етапів кінематографу, водночас виявляючи зрілу повагу до цієї класики. Це також значна авторська робота, яка досліджує теми кохання і смерті — вічних супутників людського існування. Фільм передає відчуття, що зло можна подолати лише через прийняття його абсолютної природи, навіть якщо минулий досвід суперечить цій ідеї. У контексті сучасних подій, які відбуваються за межами кінотеатрів, розповідь про східноєвропейського вампіра постає як сумне, тривожне та символічне нагадування про реалії сьогодення.

Єдине питання, яке "Носферату" залишає непроговореним: що ж тепер зніматиме Еґґерс, якщо в 40 років він примудрився зняти головний фільм свого життя?