Оригінальні українські кінострічки, що відображають атмосферу 90-х років XX століття.

На екрани вийшов новий фільм Анни Бурячкової під назвою "Назавжди-Назавжди", дія якого розгортається в пізні 90-ті. Це період, коли Україна здобула свою Незалежність, а колишній Радянський Союз зазнав краху. Час Революції на граніті, численних мітингів, відновлення заборонених фільмів та публікацій. Це також ера, коли грошей не вистачало, а зарплату видавали цукром або цеглою. Батьки працювали без упину, залишаючи дітей без уваги, а вулиці заповнювали бандити та "нєфори". Саме в цю епоху з'явилося покоління кінематографістів, які, немов на зорі, почали створювати фільми про 90-ті, кожен з яких пропонує свій унікальний погляд на ці складні часи.

"Це епоха, яка нас усіх змінила - перехід від Радянського Союзу до наших сучасних днів, але всі ті виклики й досі актуальні для нашого суспільства", - вважає режисер Олег Сенцов.

Сьогодні, після трьох років, протягом яких з'явилося кілька стрічок на тему 90-х, варто їх згадати. Було б цікаво організувати міні-фестиваль, де можна було б об’єднати ці фільми. Таке поєднання різноманітних тем, жанрів і персонажів може створити більш глибоке сприйняття. Це також порушує питання колективної травми, яку ще потрібно осмислити та з якою належить працювати в майбутньому.

Режисер Олег Сенцов, на головному фото

Цей "парад" розпочався з фільму Олега Сенцова під назвою "Носоріг". Це друга повнометражна стрічка українського режисера, який колись був політв'язнем у Росії, а наразі служить у війську.

Кримінальна драма, що розгортається в Україні 90-х років, стала реальністю лише через десять років після початку її створення. Справа в тому, що режисер ще в 2012 році здобув кілька пітчінгів та мав намір розпочати зйомки. Але далі настали події Майдану, анексії Криму, арешту та вироку, що нагадував репресії 1937 року з абсолютно сфабрикованими звинуваченнями, і п'яти років, проведених у російських в'язницях. Лише в 2019 році Сенцов зміг повернутися в Україну та знову зайнятися реалізацією свого фільму.

Сюжет фільму черпає натхнення з реальних подій. Головний персонаж, відомий під прізвиськом Носоріг, занурюється у кримінальну атмосферу і розпочинає свій жорстокий шлях, який веде його до несподіваних наслідків.

"Коли я писав сценарій, мені було цікаво розповісти про цю людину, мого головного героя. Адже бандити теж люди, вони щось відчувають, про щось думають. Це ж не роботи, не рослини, не інопланетяни. Це люди. Чому вони чинять саме так? Для мене важливим було розповісти про людину. Бандитизм 90-х - це була лише сюжетна лінія. Також мені було цікаво відрефлексувати те, що з нами відбувалось у 90-х, але це другорядне. Головне - людина", - розповів режисер ZAXID.NET.

У Сенцова повністю відсутня романтизація, замилування "славними хлопцями". Його "кров, секс та матюки" (як каже він сам) - це не "питкі, казні та уроди", не спосіб загравати з публікою. Це гострий та небезпечний інструмент хірурга, що препарує мотивації героїв, їх долі та й сам час.

А час є по суті одним із персонажів фільму, режисер (та уся його команда) потрапляє в нього зі снайперською точністю. Костюми, музика, інтер'єри відтворені максимально точно, але аж ніяк не ностальгійно. Комусь потрібно про це пам'ятати, комусь - дізнатись. Але повертатись не потрібно нікому. Та й не хочеться.

Режисерка Ірина Цілик

Без сумніву, це один з найвражаючих та найглибших українських фільмів. Він розкриває тему дорослішання в складні 90-ті, відсутності батьківської уваги та наслідків війни для чоловіка. Знятий за мотивами автобіографічної книги Артема Чеха "Хто ти такий?", цей фільм не обмежується однією темою. Він охоплює багато аспектів життя, є глибоким і багатошаровим, водночас простим і складним.

Події фільму відбуваються у 90-х роках в Черкасах. Родина намагається вижити. Тимофій росте без особливої уваги. Одного дня бабуся приводіть у дім нового бой-френда Фелікса, ветерана війни в Афганістані. Між Тимофієм та цим поламаним та водночас колоритним чоловіком зав'язуються своєрідні родинні стосунки.

Предметне наповнення картини продумано до дрібниць. Ті, хто пам'ятає ті роки, впізнає багато зі свого минулого. Тут немає нічого випадкового, кожна деталь не лише маркує епоху, а й має певне сенсовне значення. Як і музика, якої тут багато.

"Я маю значний досвід спостереження за тим, як зміни в житті можуть розбити тих, хто не в змозі впоратися з навантаженням. Для мене цей фільм став, можливо, спробою вибачити своїм батькам, бабусям і дідусям. Тепер, коли я сама мама, я також часто помиляюся і ношу з собою важкий тягар провини. Тому, напевно, ця робота є не лише спробою діалогу з батьками, але й зверненням до наших дітей", - поділилася Ірина Цілик в інтерв'ю для ZAXID.NET.

"Ми жили в умовах великої скромності, наші ресурси були надзвичайно обмежені. Саме тому, напевно, у мені виникла потужна потреба отримувати від життя більше, ніж те, що воно мені пропонує. Сьогодні я спостерігаю за сучасними дітьми і, чесно кажучи, не знаю, добре це чи погано, але вони мають стільки всього з самого початку. Яка ж це матиме на них вплив? Звісно, нормально не відчувати бідності, голоду чи якихось обмежень. Проте, про що я говорю... Наші українські діти сьогодні стикаються з абсолютно іншими, часом жахливими викликами. Я можу лише припускати, що вони візьмуть з цих часів, що залишиться у їхній пам'яті, і як це вплине на їхнє життя."

Режисерка Тоня Ноябрьова.

"Ти мене любиш?" є другим повнометражним фільмом режисерки Тоні Ноябрьової, відомої за стрічкою "Герой мого часу".

Семнадцатирічна Кіра, центральний персонаж, проходить через важкий період розлучення батьків і стикається з етичними dilemами та необхідністю приймати зрілі рішення на фоні значних змін, що відбуваються у країні в 90-х роках.

У початкові роки 90-х Тоня Ноябрьова була трохи молодшою за свою персонажку. Вона згадує про атмосферу та велич змін, що відбувалися навколо, і вважає цю епоху ідеальним фоном для історії про дорослішання, самопошук та справжнє кохання.

Кіра важко переживає розлучення батьків, її світ змінюється одразу в кількох площинах. І пошуки першого кохання серед усіх незрозумілих події навколо та змін усередині -- це універсальна історія, зрозуміла кожному незалежно від часу чи країни.

Ще однією принадою картини є те, що вона знята з великою увагою та любов'ю. Кожна дрібниця відповідає часу. Проте не антураж вирішує. Головним у фільмі "Ти мене любиш?" є безсумнівна любов до історії, героїв і справи, яка робиться. Через історію Кіри Тоня Ноябрьова розповідає про той брак уваги та любові, який так часто згадують, коли говорять про 90-ті. Проте її картина, при всій універсальності травм (якщо можна так їх кваліфікувати) дуже індивідуальна. Її героїня цікава, а сама історія викликає увагу та змушує за нею стежити. Фінал режисерка залишає відкритим і питання, винесене у назву, ніби зависає в повітрі.

"На цей момент усі, хто переглянув фільм, відзначають, що мені вдалося вірно відтворити атмосферу тієї епохи - шпалери, посуд, одяг, діалоги. Усе це збереглося в моїй пам'яті. Я вважаю, що дев'яності - ідеальне тло для розповіді про дорослішання і пошуки кохання в часи величезних змін, коли, здавалося б, любові немає", - поділилася своїми думками режисерка в інтерв'ю для "Vogue".

Не встигли подивитися фільм у кінотеатрі? Не біда! Зі SWEET.TV прем'єри приходять до кожного додому. Насолоджуйтеся найсвіжішими кіноновинками на улюбленому дивані абсолютно легально та в найкрутішому дубляжі разом з онлайн-кінотеатром SWEET.TV.

Режисер Філіп Сотніченко

Світова прем'єра відбулася на Роттердамському фестивалі, де стрічка отримала приз FIPRESCI, а національна - на Київському тижні критики. Саме там українські кінокритики назвали його найкращим фільмом року. Також фільм був номінований на премію Європейської кіноакадемії. Український оскарівський комітет обрав картину претендентом на потрапляння в оскарівську категорію "найкращий міжнародний фільм".

Події в стрічці розгортаються у 1996 році, в останні місяці існування смертної кари в Україні. Судовий психіатр Олександр (Андрій Журба) та його товариш, слідчий Ільгар (Навруз Пашаєв), розслідують вбивство свого колеги-міліціонера. Трьох чоловіків пов'язувала спільна робота, давня дружба та почуття до однієї жінки. Тепер вона - вдова загиблого.

Жанр фільму "Ля Палісіада" охарактеризовано як іронічний детектив, хоча це визначення викликає певні сумніви. Це не класичний детектив, що розгортається у 1990-х, не процедурал і не просто спогади про минулі епохи. Режисер Сотниченко створює складну композицію, стилізуючи картинку під аматорські записи на VHS. Варто зазначити, що стрічка була відзнята на Sony DSR-PD170P, яка працює у відеоформаті DVCAM, розробленому саме в 1996 році.

"Ля Палісіада" вимагає від глядача уваги та зосередженості, щоб не втратити нитку задуму. Навіть не нитку, а відрізкі, сплутані між собою та складені на перших погляд у випадковому порядку. Але це не так. Для уважного глядача "Ла Палісіада" має логіку, яка керує художніми засобами. Адже це у першу чергу художнє кіно (не в сенсі ігрове, хоча гри тут не бракує). Це кіно, яке насамперед працює з кіномовою та намагається бути безкомпромісним артхаузом, що не надто старанно маскується під детектив.

Цей фільм позбавлений будь-якої ностальгії та саморефлексії. "Ля Палісіада" пропонує темну і заплутану оповідь, в якій правоохоронці намагаються сфабрикувати кримінальну справу, аби звинуватити підозрюваного у тяжкому злочині. Саме ця маніпуляція, а не сам злочин і його розкриття, стає центральною темою сюжету.

Режисер Анна Бурячкова

Цю стрічку, яка вперше була представлена на Венеційському кінофестивалі, наразі можна переглянути у кінотеатрах. І не просто можна — це дійсно варто зробити.

"Назавжди-Назавжди" зображає історії підлітків, які переживають своє дорослішання в 90-х роках. Для Анни Бурячкової час не виступає у ролі героя, як це часто буває в українських фільмах про цю епоху, а слугує фоном для героїв, що шукають хоч якусь стабільність у світі, сповненому невизначеності.

Київ, кінець 1990-х. Тоню (Аліна Чебан) нещодавно перевели з центральної школи до навчального закладу на околицях столиці. Тепер вона проводить час з новими друзями серед сірих пострадянських панельних будинків. Після перерви дівчина повертається до занять плаванням і знаходить подругу Лєру (Єлизавета Цілик). Нові знайомства не змусили себе довго чекати, і серед них з’явилися хлопці, з якими Тоня починає будувати стосунки. Лєрин брат (Артур Алієв) виявляє до неї симпатію, але дівчині більше до вподоби спілкування з Журіком (Захарій Шадрін).

Фільм, незважаючи на те, що його дія відбувається в епоху, яка навіює зовсім інші асоціації, є надзвичайно вражаючим. Його кольорова палітра цілком відповідає часу, але в той же час виглядає так, ніби була переосмислена в сучасному контексті, що надає зображенню не архаїчного, а вінтажного вигляду. Це, однак, зовсім не свідчить про ностальгію за 90-ми, а радше створює відчуття дистанційованості.

Режисер Антоніо Лукіч

Цей фільм не зосереджується на 90-х роках. Хоча в цій епосі відбувається лише кілька подій, які представлені на екрані, відчуття застиглого часу та усвідомлення того, що початок тодішніх процесів триває й дотепер, створюють потужну атмосферу в цій стрічці.

Основні персонажі, близнюки Коля і Вася, символізують два різні бажання, концепції та емоції: один з них шукає батька-героя, тоді як інший вважає його зрадником і не бажає його бачити.

Коля та Вася - це як вогонь і вода; один - дрібний злочинець, інший - поліцейський; один - грубий молодик, що живе з матір'ю, інший - турботливий чоловік і батько. Обидва вони представляють одну і ту ж історію, сповнену спільних зв'язків, розчарувань, надій та реальних життєвих викликів. Режисер і актори, які на перший погляд виглядають подібно, майстерно відрізняють своїх персонажів за допомогою кольору одягу, інтонацій та виражень обличчя. Ці нюанси, хоча й можуть здаватися незначними, насправді складають єдину гармонійну картину.

Саме це є головною принадою картини: її можна сприймати дуже по різному, як комедію чи як драму. Вона працює однаково добре на різних рівнях та у різних жанрах. У фільмі є "клєткі демона" та ціла "клєточна" теорія, бандити 90-х, нова поліція, старі машини та місто, що завмерло у часі.

Цього тижня на екрани виходить новий фільм, дія якого розгортається в сучасності, але немов повертає нас у 90-ті. Це стрічка "Редакція" від Романа Бондарчука.