Святкування Нового року: як радянська влада трансформувала традицію

#Мистецтво та розваги

Від коріння європейських традицій XIV століття до ілюзії щастя під залізною завісою: розкриваємо правду про "найважливіше зимове свято".

Незважаючи на загальноприйняту думку, що традиції не можна змінити силоміць, а жодна влада не може контролювати народну пам'ять, історія святкування Нового року в Україні демонструє, наскільки вразливими можуть бути наші уявлення.

Часто ми не усвідомлюємо, скільки радянських нашарувань залишилося в нашій свідомості. Цей приклад свята наочно демонструє, як всього за одне-два покоління можна втратити традицію, яка формувалася протягом століть, і наскільки гнучкою є наша пам'ять. Проте ця ж сама історія надихає: якщо ми матимемо бажання, ми зможемо так само швидко повернутися до істинних смислів.

Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам'яті та радіо "Байрактар" пропонує мультимедійний проєкт "Правда чи міф?". Відстежувати нові епізоди можна на сайтах Укрінформу та Інституту національної пам'яті, слухати в етері радіо "Байрактар", у соцмережах та на Spotify.

Спільно з істориками Українського інституту національної пам'яті досліджуємо, що в нашому Новому році є спадщиною предків, а що – штучним витвором спецслужб.

Дата святкування: чи була вона нав'язана нам Росією у січні?

Відома щедрівка про "ластівочку" є яскравим прикладом того, як в Україні в давнину зустрічали Новий рік навесні, коли птахи поверталися з теплих країв. Багато людей вважають, що зимовий Новий рік у січні – це "найсвіжіша" інтерпретація свята, яку українцям нав'язала імперська Росія.

Ось яку інформацію надає Інститут національної пам'яті: Дослідники зазначають, що українські території, що були частиною Великого князівства Литовського і частково Речі Посполитої, почали відзначати Новий рік 1 січня з 1362 року, при цьому літочислення велося від дати Різдва Христового.

На території московського царства указ Петра I від 20 грудня 1699 року переніс святкування Нового року з 1 вересня на 1 січня за юліанським календарем, запровадивши літочислення від Різдва Христового замість "від створення світу". Цар наказав прикрашати оселі ялиновим та сосновим гіллям, вітати один одного та влаштовувати феєрверки. Ці приписи поширювалися й на підвладні українські території.

Дідух і ялинка: чи справді ялинка була чужинкою?

Часто зустрічаються два протилежні погляди: з одного боку, українська традиція дідуха, а з іншого — вважана "іноземною" традиція ялинки, що набула популярності лише після закінчення Другої світової війни. Чи дійсно до епохи СРСР ялинка не вважалася основним символом свята?

Ось як коментують історики УІНП: Протягом тривалого періоду в рамках російської імперії, до якої входила більша частина українських територій, Новий рік вважався завершенням різдвяних святкувань. Важливо зазначити, що за юліанським календарем цей день співпадає з двома церковними святами: 31 грудня відзначається свято Меланії, а 1 січня - свято Василія Великого. У XIX столітті святкування Нового року в містах набуло світського характеру, з балами, маскарадами, лотереями та катанням на ковзанах.

Згідно з дослідженнями Дарії Анцибор, упродовж дев’ятнадцятого століття ялинка пройшла трансформацію від символу аристократичних святкувань до звичайного атрибуту майже кожної міської домівки на українських теренах, що входили до складу Російської імперії. Ялинки прикрашали свої оселі такі видатні представники української інтелігенції, як Старицькі, Лисенки, Грушевські, Косачі та багато інших.

Згідно з листуванням та спогадами української інтелігенції Галичини, наприкінці ХІХ століття ялинки на українських територіях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, вважалися невід'ємною традицією.

На Буковині, де ще більше відчувався вплив усього німецького (а саме звідти традиція прикрашати ялинку) була ще одна особливість. У деяких буковинських селах прикрашали живі ялинки, якщо вони були на подвір'ї.

До речі, в СРСР наприкінці 1920-х були спроби офіційно заборонити ставити ялинку.

Формування "радянського культу" Нового року від ідеологів Голодомору.

Як же з’явився той "традиційний" набір з олів'є, шампанського та телевізійних шоу, що став невід'ємною частиною святкувань? Чи був цей культ сформований навмисно і запроваджений через вплив масової культури?

Якщо ви зацікавлені в аудіоформаті цього епізоду та бажаєте дізнатися більше, слухайте подкаст "Правда чи міф" на Спотіфай. Новий епізод уже доступний для прослуховування!

Ось як пояснює Інститут національної пам'яті: Наприкінці 1935-го ялинку "реабілітували". 28 грудня 1935 року в газеті "Правда" вийшла стаття Павла Постишева "Організуймо до нового року дітям гарну ялинку" ("Давайте организуем к новому году детям хорошую елку"). Постишев - особа причетна до організації Голодомору. А першу ялинку "організували" в Харкові, одному з найбільш постраждалих від Голодомору українських міст. У такий спосіб різдвяна ялинка перетворилася в СРСР на суто новорічну.

Значно пізніше, 23 грудня 1947 року, Президія Верховної Ради СРСР ухвалила рішення оголосити 1 січня вихідним. Це стало поштовхом для формування радянської традиції святкування Нового року, яка включала страви, такі як олів'є, перегляд фільму "Іронія долі" та споживання шампанського.

Новий рік для українців - це складна мозаїка, де переплелися давні європейські традиції, автентичні обряди з дідухом та щедрівками, і трагічні нашарування радянської доби. Проте наша стійкість перед спробами уніфікації довела: ми здатні очистити свої свята від штучних смислів.

Бажаємо вам стійкого, тріумфального та дійсно визначного Нового року. Піклуймося про себе, нашу автентичну спадщину та одне одного!

Укрінформ та команда проєкту "Правда чи міф" висловлюють подяку Українському Інституту національної пам'яті та нашим партнерам за плідну співпрацю та незабутні враження. Також дякуємо слухачам, глядачам і читачам за вашу увагу. Ми з нетерпінням чекаємо нового року, щоб представити оновлений формат нашої роботи.

Святкові звичаї Різдва та Нового року з українським колоритом:

Театральні вечори в оселях Старицьких і Лисенків. У Києві, в будинках на вулиці Саксаганського, де жили родини Миколи Лисенка та Михайла Старицького, Новий рік ставав частиною "українського острова". Саме тут проводили домашні вистави та вертепи. Діти композитора і драматурга самостійно виготовляли костюми, а замість традиційних балів гості виконували щедрівки в обробці Лисенка.

"Українська" ялинка інтелігенції міста. В той час, коли імперія нав'язувала німецькі традиції, українські сім'ї, такі як Косачі та Грушевські, намагалися надати ялинці національний шарм. Замість коштовних скляних прикрас, ялинку часто оздоблювали виробами з соломи, які називали "павучками", а також горіхами, загорнутими у фольгу, і яблуками. Це стало своєрідним сплавом європейської моди та народного мистецтва.

Буковинська "Маланка" як справжній карнавал. Для жителів Західної України саме Новий рік (день Святої Меланії) був часом грандіозного маскараду. Традиція виготовлення величезних масок і костюмів із сіна та шкіри була настільки міцною, що її не змогли викорінити навіть десятиліття радянських заборон.

"Залізна ялинка" в окопах. Сьогодні на передовій українські воїни створюють нові символи. Часто це "ялинки", виготовлені з використаних гільз, залишків снарядів або просто гілок, прикрашених тактичними ліхтариками та шевронами. Такі "ялинки" можна зустріти в багатьох українських містах.

Кутя з сухпайка. Традиційна святкова вечеря на фронті набуває особливого значення. Військові готують кутю з тих інгредієнтів, які є під рукою. Зараз можна знайти кутю у сухпайку, яку треба просто залити гарячою водою. Часто різдвяні та новорічні ласощі і традиційні страви військові отримують із волонтерських посилок. Це момент єднання з домом, навіть коли навколо тривають обстріли.

"Тиша вшанування" та телефонний дзвінок найулюбленішим. Основною традицією сучасного Нового року на фронті стає не святкова вечеря, а можливість почути рідний голос. У багатьох підрозділах існує неформальне правило: перші миті нового року зустрічати в мовчанні, вшановуючи пам'ять загиблих товаришів, а потім вже ділитися короткими привітаннями.

Ярина Скуратівська з Києва.

Наукова консультація: Ігор Каретніков та Володимир Тиліщак, УІНП

Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.

У циклі "Факт чи вигадка" ознайомтеся з текстами, аудіо та відео матеріалами:

Покрова без легенд: що ми можемо дізнатися про це свято

Олена Степанів: реальність та вигадки про першу жінку-офіцера у світі

Радіо "Афродіта": реальність і легенди підпільної радіостанції УПА

Убивство Петлюри: як злочинець перетворився на "жертву"

Секретний український університет: як у Львові функціонував підпільний навчальний заклад?

Олена Теліга: Яким чином гестапо визначило шлях поетеси?

Міфи та Гідність: Чи є "осіння закономірність" для Майданів?

Як виникла ідея "Свічки пам'яті"?