Оксана Білозір: Українці почнуть повертатися з-за кордону, адже їм там не зручно.

РБК-Україна провела інтерв'ю з Білозір, в якому дізналася про її готовність до нових романтичних зв'язків, реакцію на медіа-скандали з участю блогерів, а також про труднощі, з якими вона стикалася на старті своєї кар'єри.

Як ви впоралися з тиском, пов’язаним з "україноцентристським" мистецтвом у часи СРСР, коли російськомовна культура була панівною? Чи ваша відмова співати російською мовою стала принциповим вибором?

Це не був протест. Я діяла не з бажання щось заперечити, а з глибокої любові до всього, що мені близьке. Я справді обожнюю свою мову — вона для мене природна і органічна. Моє походження — з повністю україномовної родини. Моя мама була співачкою, тому я з дитинства була оточена цією культурою. Я щиро прагнула цього, мені дуже хотілося співати рідною мовою.

Але з часом, після початку моєї творчої кар'єри, я побачила, що для того, щоб робити якісь великі успіхи: потрапляти на "велику сцену", заробляти багато грошей, потрібно було адаптуватися до тої системи координат, в якій ми тоді жили. Це була ідеологія соцреалізму, де "радянська" людина мала бути виключно російськомовною, адже російськомовна культура - це була свого роду уніфікована культура для всього колишнього Радянського Союзу.

Я могла б мати чудову кар'єру... Мені створювали всі умови та надавали різноманітні можливості: радіо, телебачення, участь у концертах, престижні майданчики для виступів. Наприклад, "Палац Україна" — там, ще до 1991 року, проходило безліч концертів... Ми завжди брали участь, але зазвичай це були моменти на початку або в середині концерту, де виконували роль фону для більш відомих артистів.

Навіть якщо говорити про готелі, ми могли б зупинитися в Борисполі, а не в київських закладах. Київські готелі приймали гостей з усіх куточків Радянського Союзу, і їх потрібно було десь розмістити. А от "свої", тобто ми, могли залишитися десь в стороні.

Тому я зрозуміла це одразу, ще на самому початку. Мені чітко вказали мою роль: якщо ти залишишся виключно співачкою українською мовою, то зможеш досягти лише обмеженого успіху. Але якщо прагнеш стати повноцінною артисткою (а така можливість у мене була), доведеться змінюватися. Я подумала: "Навіщо мені це?" Я прагну творити для свого народу, своїх людей і своєї культури. Мені вистачить простору і ресурсів, щоб жити так, як мені хочеться.

Хоча мені було жаль, що україномовний контент так мало представлений. Хотілося його доповнити, хотілося, щоб він був на всеукраїнському рівні. Вже через роки зрозуміла, що моя місія, місія багатьох моїх колег, тоді була, може не свідома, але місія - сформувати фундамент для України, самодостатньої, національної, тому що наша культура надзвичайно багата.

І попри всі спроби повного, тотального нищення, зараз ми є, ми проявляємося через культуру і культура проявляється через нас. І ця культура, що в нас проявляється, дає нам, поколінням, можливість виживати. Цей містичний зв'язок культури, коли я тільки починала, він мене наповнював.

Білозір відповіла, чому ніколи не співала російською (фото надане співачкою)

Що ви можете розповісти про Софію Ротару? Вона виконувала пісні як українською, так і російською мовами, і у її репертуарі є багато творів, які вже отримали статус "народних" в Україні. Однак зараз з неї вимагають чітко висловити свою думку, назвати Путіна агресором та зайняти певну позицію, хоча сама артистка підтримує Україну. Яка ваша думка з цього приводу?

Вона не здобула славу, виконуючи російські пісні. Її зірка засяяла, коли вона почала співати українські композиції. Це велике досягнення, адже вона стала основою, на яку можна було покластися. Тому зараз не варто переосмислювати її дії.

По-перше, вона безумовно заслуговує на повагу, адже має право на власну думку. Ми повинні виявляти до неї шану і не вимагати від неї більше, оскільки свою позицію вона втілила в своїх творах та вносить вагомий вклад у розвиток української культури.

Давайте обговоримо фільм "Яремчук: Незрівнянний світ краси". Ви зазначали, що у цій стрічці не згадується про його першу дружину Олену та синів. На це вдова Яремчука, Дарина, відповіла: "Я могла б багато розповісти, але ніколи не буду критикувати, оскільки ми з Назарієм не раз ночували у Ігоря Білозіра у Львові. Було б цікаво побачити фільм про Білозіра". Як ви вважаєте, це натяк?

Отже, давайте розглянемо, хто ж така Дарина. Вона є дружиною Назарія Яремчука. Я - артистка, яка разом із Назарієм пройшла через усе своє свідоме життя. Для мене він є знаковою фігурою в історії України, адже його спадщина належить не лише його родині. Дарина виконувала роль дружини, і я абсолютно її підтримую. Вона справжня молодець. Те, що вони створили - це дійсно вражаючий проект.

Для мене Назарій Яремчук є невід'ємною частиною нашої культури, яка не обмежується лише його родиною. Його історію слід розповідати з самого початку, з дитячих років, адже це важливо і так і має бути. Фільм про Ігоря Білозіра, який носить назву "Слід на землі", є прикладом такого підходу. Просто Дарина його не бачила, але в цьому фільмі його образ показаний дуже вдало і вірно.

Той фільм хроніко-документальний, а не персональний від мене, чи від нашого сина. Стрічка знята з погляду історичного процесу, в якому жив і творив Ігор Білозір. Бо він творив музику не тільки для пісень, він творив музику для вистав, для кінофільмів, працював багато в Голлівуді, багато фонової музики написав...

Пісні Ігоря я постійно співаю, завжди про нього розповідаю, на кожному концерті. Його пісні співають всі, хто тільки хоче, ми видали збірник його, як композитора, збірник його пісень. Тобто те, що могла зробити сім'я, з точки зору мого підходу, мого бачення, вплетення творчості Ігоря Білозіра в наш культурно-інформаційний життєвий простір, ми зробили.

Мені абсолютно нічого приховувати. При мені Дарина ніколи в моїй хаті не жила. Якщо вона жила тоді, коли Ігор мав іншу дружину, то це вже інше питання. Але при мені, в моїй хаті, Дарина з Назарієм Яремчуком, ніколи не жила. Взагалі, Назарій Яремчук "по хатах" не жив, він завжди жив в суперготелях, суперлюксах.

Білозір дала відповідь вдові Яремчука (зображення надане співачкою)

Стосовно Ігоря Білозіра, вашого першого чоловіка, трагічна доля якого склалася у Львові, коли його жорстоко вбили. За повідомленнями, причиною цього злочину стало те, що він "перешкоджав слухати російський шансон". Ця справа викликала великий резонанс у суспільстві, і хоча вбивці не одразу понесли покарання, їм в підсумку призначили терміни - 10 та 8 років. Як ви вважаєте, чи справедливою є така міра покарання?

Людину не повернеш. Як же їм тепер з цим жити? Дозвольте поділитися однією історією. Я займалася пошуком і обміном наших полонених у співпраці зі СБУ з 2014 року до середини 2016-го. Під час одного з обмінів до мене підійшов військовий, і каже: "Я довго вас шукав і хочу вибачитися. Я один з восьми, хто навчався у одного вчителя – в "спецназі" особливого призначення. Нас вчили не просто воювати, а вбивати, знищувати".

І далі він каже: "Один із нас вбив вашого чоловіка. Він порушив клятву, яку ми давали нашому вчителю, який вчив нас вбивати одразу на смерть, але ми не мали право це використовувати в цивільному житті для цивільних людей. Один з нас вбив вашого чоловіка. Я вас шукаю вже рік, щоб вибачитися за нього". От і відповідь на те, як вбивця далі живе. Мені здається, це більша кара.

Сьогодні ми спостерігаємо численні медійні скандали, які виникають навколо блогерів, зокрема тих, хто має мільйонну аудиторію. Вони демонструють нові автомобілі, годинники та ювелірні вироби. Яка ваша думка з цього приводу? Чи є доцільним в даний час таке показування?

- Можливо, люди так хочуть самоствердитися, або навпаки якось довести свою значущість. І не знають, що працюють дуже сильно енергетичні закони. Вони навіть не уявляють, який масив негативної енергії отримують. От коли вони отримають свій удар, тоді, може, вони зрозуміють, що вони в житті робили не так.

А загалом, кожна людина має право на свій вибір. Інша справа, що вони просто не думають про те, що вони живуть не одні в суспільстві, що є й інші люди. І комусь може бути набагато важче. Ну, тобто, це недалекі люди.

Білозір поділилася своїми думками щодо Потапа та Винника (фото надане артисткою).

- Поговоримо про артистів-чоловіків: Потап, Влад Яма, Олександр Еллерт, Олег Винник і так далі. Нині вони за кордоном. Деякі з них хизуються щасливим життям і майже не пригадують про війну. І з'являється думка, що вони нібито мають повертатися додому. Їх тут приймуть?

Вони не повернуться назад. Вони відчувають страх перед нами, і цей страх вже присутній. Той кітч, який вони демонструють, насправді є відображенням їхнього прихованого сорому і тривоги щодо нашої присутності та їхньої власної позиції.

- Ви виступаєте в Україні та даєте благодійні концерти за кордоном. Яку різницю ви бачите в очах людей?

- Я назву різницю, вона дуже показова. От я тільки з'являюся на сцені, можу ще навіть не співати, лише сказати якесь привітання. І бачу людей, які тут же починають плакати. Моя поява в чужій країні, там, де наші люди зараз вимушено перебувають, вже викликає в них сльози. Вони просто плачуть за Україною. Я в них асоціююся з домом, з тим, до чого вони звикли, де їх люблять, де вони були щасливі, і куди мріють ще повернутися та бути щасливими.

Багато людей спочатку стверджували, що ніхто не повернеться, і досі висловлюють такі думки. Проте це не відповідає дійсності: люди повернуться, адже їм не вистачає комфорту на чужині. В Україні панує відчуття свободи та незалежності, яке важко знайти в інших країнах, навіть попри те, що в нас триває війна.

Оксана Білозір висловилася про бронювання артистів (фото надане співачкою)

На вашу думку, чи є доцільним забезпечення артистів-чоловіків бронею в нинішніх умовах?

Я щиро висловлю свою думку: необхідно відновити асоціацію для творчих працівників. Чи існує щось таке зараз, я не впевнений, але раніше це було актуально. Потрібно створити таку організацію та забезпечити підтримку артистів. Інакше ніяк не обійтися — хтось повинен займатися творчістю і забезпечувати нормальне життя. Чи справедливо, щоб талановитий піаніст чи скрипаль йшов на фронт? А хто ж тоді буде виховувати дітей? Хто навчатиме їх музиці в школах? Хто забезпечуватиме нам психологічну підтримку?

Звісно, що треба бронювати митців, які дійсно творять культуру, особливо український національний контент. Їх треба захистити. Бо заради чого ми воюємо? Щоб вихолостити Україну? Тому зараз хочу цей процес ініціювати, створити по кожному регіону перелік тих артистів, митців, які повинні працювати на нашу перемогу. Це ідеологія, це є наше майбутнє. Це наш світогляд.

Тема благодійних концертів і зборів наразі активно обговорюється, оскільки багато артистів, які спочатку обіцяли передавати 100% або майже всі свої доходи на потреби ЗСУ, тепер уже не зазначають на афішах конкретний відсоток або ж вносять значно менші суми. Яка ваша думка щодо цих дискусій?

Скільки може заробити артист на концерті сьогодні в Україні? Важливо пам'ятати, що їм також потрібно забезпечувати своє життя, творити музику, за яку потрібно платити. Відвідування студії, запис, утримання сім'ї – все це вимагає фінансів. Я категорично проти того, щоб хтось наживався на цій темі, експлуатуючи її. Існують спеціальні аукціони для збору коштів, де артисти можуть виступати. Ми беремо участь у таких заходах безкоштовно – на аукціонах, де пропонуються лоти і справді збираються значні суми.

Так, що ж ви намагаєтеся взяти від цього нещасного артиста? Спочатку взуйте його в комфортні черевики, походіть його шляхами, спробуйте заробити кілька гривень, а потім вже підраховуйте, скільки він має віддати. Дайте йому можливість вижити спочатку. Це питання часто експлуатують, адже артисти на виду. Благодійність повинні практикувати ті, хто знає, як це робити правильно.

Білозір на концерті (фото надане співачкою)

- Ви колись писали щодо плагіату та використання авторських прав. І "тегали" Олю Полякову, Тоню Матвієнко. Після цього Полякова відповідала й казала, що на тлі війни такі скандали нібито недоречні. Ви бачили цей коментар?

- Це був її емоційний вибух. Знаєте, Оля Полякова, вона вчилася, я її приймала в Університет культури і мистецтв Поплавського. Я очолювала тоді кафедру, коли вона туди вступала, приймала її на навчання. В мене абсолютно нормальні з неї стосунки. Зараз вона така самобутня, цікава, красива, амбітна, емоційна. Вона так емоційно зреагувала, бо ще ніхто ніколи не зупиняв її в польоті такому. А тут я її зупинила.

Не тому, що вона заспівала, поміняла вірші на якусь із моїх пісень, а тому, що вона зачепила сакральну тему. Адже це був Реквієм Голодомору, відомий на весь світ симфонічний твір, який увійшов у світову класику сучасної симфонічної музики - "Мелодія" Мирослава Скорика. Це не просто якісь там слова про кохання чи про душу, чи про тата, чи про маму. Цей твір - Реквієм процесу нищення української нації. Тільки тому я на це зреагувала.

У мене зовсім немає претензій до неї. Навпаки, якби ми зустрілися, я б її обняла, як усіх артистів. Просто в той момент вона не усвідомлювала своїх дій. Вона відреагувала емоційно. Думаю, що зараз ця ситуація може бути для неї незручною, адже вона точно вчинила неправильно. Однак ця тема вже закрита, хоча стала повчальною для багатьох артистів. Це має навести їх на думку про те, що в Україні існує законодавство про авторські права, і його необхідно дотримуватись.

Слід зазначити, що ухвалення та реалізація цього закону стали однією з ключових умов, поставлених Європейським Союзом на нашому шляху до євроінтеграції. Я є одним із депутатів, які ініціювали та підтримали цей законопроект. Тому важливо, щоб ми всі дотримувалися його положень, особливо в даний час. Закон повинен бути єдиним для всіх, лише так можна досягти порядку. І я щаслива, що цей закон уже функціонує.

А що скажете про Тоню Матвієнко? Вона раніше згадувала, що зверталася до вас з питанням щодо пісні "Кохай" і чи може її виконувати. Ви, здається, дали їй на це згоду.

Ні, ні, ні. Вона не була відвертою. Здається, вона виконала цю пісню на "Голос країни". Коли вона співала її в рамках конкурсу, я нічого не заперечувала. Звичайно, це було приємно для мене. Чому б і ні? Але коли Тоня зателефонувала і повідомила, що готує свій перший диск, і хоче включити цю пісню, тоді їй це заборонили.

Я сказала: "Ні, Тоня, вибач, але поки я жива, я цю пісню співаю. Це пісня мого чоловіка, яка була написана для мене. Чоловіка, якого вбили, і тому я б хотіла, щоб вона звучала в оригіналі, поки я можу її співати". Тому я Тоні заборонила її вставляти в диск, і в диск свій вона її не вставила, хоча далі продовжує співати. Ну, це вже таке, знаєте, я на це уваги не звертаю. Мені важливо, щоб вона не знімала кліп, бо це в принципі некоректно. Знову ж таки, є закон, який повинен виконуватися.

Білозір розкрила секрет свого схуднення (фото надане співачкою)

- Чи спілкуєтеся ви зараз з вашим ексчоловіком Романом Недзельським?

- Не спілкуюся. Не тому, що я не спілкуюся, а тому, що він не хоче спілкуватися.

Ви згадували, що ваше серце вільне. Чи відкриті ви до ідеї нових романтичних зв'язків?

Поки що не можу уявити. Я створила футболки з написом: "Народжена для свободи". Тож я в повній мірі насолоджуюсь своїм вільним життям.

Поділіться, будь ласка, чи плануєте ви в майбутньому займатися якимись проектами, які допоможуть вам розкрити свої таланти? Або, можливо, ви хочете спробувати нові ролі?

Якщо бути відвертим, я розглядаю можливість повернення до політичної діяльності. Вважаю, що мій досвід, глибоке розуміння сучасних викликів та відданість ідеї побудови національної держави стануть в нагоді у цей важкий час.

Вам вже 67 років. Які у вас є секрети молодості? Ви дійсно виглядаєте по-іншому, це не можна не відзначити.

У мене не так вже й багато таємниць, хоча багато хто в це не вірить. По-перше, я суттєво змінила свій стиль, адже скинула 15 кілограмів. Я вирішила приділити увагу собі і привести себе в порядок. Хочу виглядати привабливо, це приносить мені задоволення. Тим більше, у мене є все необхідне для цього. Я все життя умиваюся милом і холодною водою, користуюсь тим милом, яке є під рукою. Щодо вітамінів — я намагаюся отримувати їх у вигляді ін'єкцій, коли це можливо.

Безумовно, я займаюся цим, щоб компенсувати те, що мій організм більше не здатний виробляти самостійно. Існують певні мікропроцедури, які я виконую. Щодо масажу, то я не відвідую масажистів. Багато хто дивується: "Як так? Ти не користуєшся послугами масажиста?" Але в мене немає в цьому потреби. Коли у мене виникають проблеми, я справляюся сама, роблячи собі масаж. Я маю великий досвід у цьому. Якби не спів, можливо, я стала б видатним лікарем-мануальником. Я повністю займаюся своїм здоров'ям сама.

Щодо моєї зачіски та макіяжу, я не маю жодних спеціальних стилістів, які б працювали зі мною. Я обираю те, що мені до вподоби, і створюю образ, який відповідає моїм бажанням і уявленням про себе.

Оксана Білозір відкрила, що розмірковує над можливістю зробити "красиві уколи" (зображення надане артисткою).

Як вам вдалося позбутися 15 кілограмів? Які страви вам до вподоби, а від яких ви завжди відмовляєтеся?

- Я ж розуміла, що коли виходила заміж, я важила 38 кілограмів. В мене дуже дрібна статура від природи. Худнути я почала вже давно. У мене є проблема по житті, я народжена з вадою серця. Ця вада серця завжди давала моєму організму багато води, тобто я набрякала. Тому, час від часу, я переходила на таку формулу, щоб 17 годин не їсти.

Отже, мій режим харчування виглядає так: снідаю приблизно о 10-11 годині, а обідаю близько 16 години. Вечірні прийоми їжі я взагалі виключаю. Спочатку це може бути важко, проте за тиждень організм звикає, і відчуття голоду зникає. В результаті, я просто не відчуваю потреби в їжі ввечері. Це не створює для мене дискомфорту. Коли я на гастролях і в дорозі, зазвичай купую горішки, але відмовляюся від бургерів і подібних страв.

Я не люблю ці всі булочки, білий хліб взагалі не приймаю, не можу його їсти. Люблю чорний хліб, з горішками, з насінням. А так все люблю, дуже люблю готувати. Коли готую, люблю дивитися, як це все хтось їсть. Ще для мене обов'язково мають бути яйця смажені зранку, або в будь-якому вигляді, я на яйцях фактично живу. Дуже люблю авокадо, помідори, страшно люблю зелений салат. Люблю хумус, сама його готую. Отак, можу приготувати хумус, і з тостами з чорного хліба - цілий день це для мене їжа. Ще салат пожувати, і все.