Омелюх звичайний, або Говіркий ненажера з пір'ям на голові.

Зима. Сніг лежить так щільно, ніби хтось накрив землю чистим, але дуже холодним простирадлом. Мороз тріщить, сніг скрипить, і здається, що навіть думки ходять обережно, щоб не змерзнути. І раптом у цій кришталевій тиші з'являється якесь м'яке сюрчання, ніби бринить саме морозне повітря. Підіймаєш голову -- і бачиш: на високому дереві сидить велика зграя чубатих птахів. Сидять тісно, по-товариськи, немов пасажири в переповненому зимовому автобусі. А за мить -- зриваються всі разом і налітають на горобину, що росте поруч. Налітають раптово, рішуче й без жодних сантиментів. Це омелюхи -- зимові гості з півночі Євразії.

Латинська назва Bombycilla garrulus має значення "балакучий шовкохвіст", і це не перебільшення. Їхнє оперення дійсно м’яке та шовковисте, а їхнє щебетання безперервне, особливо коли вони зібрані в зграї. Омелюхи – це соціальні птахи, серед яких рідко можна зустріти одиночок. Вони об'єднуються в зграї, що налічують до кількох сотень особин, які згодом розпадаються на менші групи і кочують з одного місця на інше, немов гастролери з північних широт.

Омелюхи пожирають ягоди так, наче завтрашнього дня їх не буде. Горобина, омела, барбарис, глід і калина -- все стає їжею. Як тільки вони бачать дерево, усипане ягодами, втрачають контроль і не зупиняються, поки не з'їдять останню ягідку. Кожен птах за один день здатен з'їсти кілька сотень ягід, що вдвічі перевищує його власну вагу. Справжні ненажери з пір'ям на голові.

Омелюхи перетравлюють лише м'якоть ягід, тоді як кісточки виводяться назовні разом із екскрементами. У цьому процесі ці птахи стають несподіваними союзниками для рослин, навіть не усвідомлюючи цього. Вони допомагають розповсюджувати насіння на великі відстані, що сприяє розселення рослин. Особливо цікаві стосунки склалися між омелюхом та білою омелою: липкі "гірлянди" з частково перетравлених ягід, які залишаються на гілках, проростають просто на них. Саме завдяки цій взаємодії птах отримав свою українську назву.

Омелюхи не прагнуть сідати на землю — їм заважають їхні гострі кігті та внутрішнє почуття пташиної гордості. Проте спрага виявляється сильнішою за ці принципи. Після того, як вони наїдяться ягід, вони з апетитом п’ють воду або ласують снігом, а потім знову збираються в компанії на гілці, розпускаючи своє пухнасте пір’я, й видають звуки, ніби обговорюють підсумки свого обіду. Їхні чубчики тріпотять на вітрі, нагадуючи маленькі прапорці зимового натиску.

Омелюх - це привабливий птах. Його оперення має палево-сірий відтінок, а груди відзначаються легким червоним налетом. Крила темнуваті, з жовтими смужками та білою лінією, а на кінчиках махових пір'їн розташовані червоні пластинки, ніби хтось випадково наклеїв воскові печатки. Хвіст прикрашений яскравою жовтою смугою, а на горлі красується чорна пляма, що нагадує борідку серйозного вченого, який, проте, не відмовиться поласувати відром горобини.

Існують чутки, що омелюхи, вживаючи ферментовані ягоди, можуть впадати в сп'яніння і падати на землю. Чи це дійсно так, чи просто вигадка – важко визначити. Однак, якщо це правда, то це, напевно, єдиний випадок, коли ці птахи організовують зимові свята з несподіваними наслідками.

Омелюхи гніздяться далеко на півночі, в тайгових лісах Євразії та Америки. Раніше їхній прихід іноді збігався з епідеміями, через що в Голландії їх прозвали "чумними птахами". Проте тут, серед снігових покривів і горобини, омелюхи не є символами лиха, а скоріше живими прикрасами зими. Коли в найсильніші морози повітря наповнюється мелодійним щебетом, а дерева раптом оживають під звуки гомону, стає зрозуміло: зима вже зовсім не така безмовна, просто вона має свою унікальну музику.

Олег МАЦУН can be rephrased as "Олег, известный как МАЦУН."