Парадигмальний зсув в розвитку цивілізації як втрата людством здатності до критичного мислення.

"Коли усе догорить і каміння перетвориться на попіл, прийдуть діти і запитають: "У що ви вірили?"

Те, що людство знаходиться на межі суттєвих змін у своїх поглядах та підходах, обговорюється вже тривалий час. Проте, якщо раніше ці трансформації викликали відчуття надії, то сьогодні роздуми про них все більше сповнені песимізму.

Однією з версій, передумовою радикальних перетворень у житті цивілізації, було сподівання на зміни в технології мислення людини. Та саме в цій царині нині й формуються найпохмуріші очікування.

Життя людини являє собою безперервний процес формування уявлення про навколишню реальність. Спосіб, яким реальність відображається у нашій свідомості, слугує основою культурної матриці, що відображає суть культури в її найглибшому розумінні. Вміння створювати адекватні моделі світу є мистецтвом. Як зазначав Лесь Курбас: "Усяке мистецтво має на меті привести до порядку певну розхристану в житті людину". Григорій Сковорода, в свою чергу, підкреслював роль спорідненості в культурному контексті, стверджуючи: "Без спорідненості усе -- ніщо". Таким чином, спорідненість можна розглядати як аналогове відображення реальності в нашій свідомості. У зв'язку з цим, можна очікувати, що розвиток нових технологій мислення сприятиме переважанню синтетичного підходу над аналітичним.

Проте обставини склалися так, що ані синтез, ані аналіз більше не формують основи для того, щоб людина могла зрозуміти світ навколо. Цю ключову функцію, що визначає людську сутність, взяла на себе мережа.

На початку 90-х років минулого століття на кафедрі ЕОМ нашого університету ми, обговорюючи перспективи інформатизації суспільства, були сповнені оптимізму та будували різноманітні прогнози змін. Серед предметів таких обговорень була й можливість упровадження в механізми управління державою елементів прямої демократії тощо. Основою для таких припущень було пов'язане з широкою інформатизацією надпотужне посилення зворотного зв'язку -- обставини, яка давала б можливість управляти системами в режимі реального часу тощо. Власне, роботи Спенсера, Вінера, Неймана та інших саме на це й вказували. Проте...

Прогнозуючи вражаючі результати вдосконалення зворотного зв'язку та збільшення потужностей його обробки і реакції, ми не врахували одного важливого чинника, який сьогодні став ключовим у функціонуванні систем. Саме той бурхливий розвиток, який ми намагалися передбачити, супроводжувався зростанням не лише зворотного зв'язку, а й прямого контакту! Ця обставина призвела до нинішньої тривожної ситуації: аналіз відгуків системи виявився другорядним у порівнянні з управлінськими сигналами. Чому ж варто цікавитися реальним станом системи, якщо цю "реальність" можна створити на власний розсуд тим, хто "керує кораблем" (згідно з Платоном, кібернетика є мистецтвом управління кораблем)?

Ми вступаємо в нову еру, в якій вибори, плебісцити, опитування та інші подібні процеси втрачають свою первісну суть, оскільки їх результати стають абсолютно залежними від впливових осіб у соціальних мережах. В умовах втрати приватності можна піддати критиці будь-яку особу. Створити фальшиву реальність можливо стосовно будь-якої теми.

Уся сукупність досвіду цивілізації, сформованого практикою визначення взаємних прав, в умовах втрати приватності людиною втрачає свою ефективність. Коли приватність зникає, зникає й суб'єкт, стосовно якого ці права встановлюються, і сама процедура перетворюється на порожній формалізм.

Якщо розглядати концепцію зламу цивілізації з цього ракурсу, можна сформулювати її сенс так: людина, яка має інстинктивні корені прагнення до приватності та створила суспільства й цивілізації, зосереджуючи увагу на її збереженні й захисті, в сучасному повсякденному житті повністю втрачає цю приватність на практиці.

Навіть обіцянки футурологів стосовно можливості придбання "опцій приватності" викликають більше занепокоєння, ніж заспокоєння, подібно до будь-якої чергової постмодерністської ідеї.

Надзвичайно небезпечним є сприйняття втрати приватності людини в сучасній цивілізації як чергового прояву якогось "креативного" постмодерністського стриптизу. Приватність -- це наріжний камінь, на якому побудована наша цивілізація. І все йде до того, що він буде неминуче зруйнований. Поява квантових комп'ютерів і штучного інтелекту перетворює криптографію на дитячу забавку. Більше не буде таких кодів доступу, які б ці два винаходи не зламали чи не обійшли.

Тільки уявіть собі, що відбудеться лише на побутовому рівні, якщо в будь-який момент від імені будь-якого нотаріуса в будь-якому реєстрі може виникнути будь-який запис. Після зникнення приватності людини зникнуть усі її легальні статуси: від свідоцтва про народження до свідоцтва про смерть.

Загроза для цивілізації та людства полягає не тільки в уразливості реєстрів власності та фінансових баз даних, а й у тому, що системи управління ядерними, військовими та цивільними об'єктами стають цілком доступними. Це створює глобальний ризик для людства в разі несанкціонованого втручання, особливо з боку осіб, які не мають жодних моральних обмежень і перебувають під впливом хворобливих філософських ідей.

Коли справжня приватність втрачається, визначення взаємних прав стає пустим словом, оскільки зникає предмет, до якого ці права могли б бути застосовані. Ідеї, які намагатимуться виправдати таке "визначення прав", врешті-решт перетворяться на безвідповідальну гру, що живиться бурхливими роздумами.

Якщо адаптувати космічні технології розпізнавання об'єктів на Землі для використання в інформаційній сфері, зокрема в соціології, це може призвести до створення системи, що дозволяє керувати настроями населення в певних регіонах за допомогою управління інформаційними сигналами. У певному сенсі це можна порівняти з "гіперболоїдом інженера Гаріна" у контексті інформаційного простору. Така система може бути застосована не лише для аналізу чи формування споживчих вподобань, але й для більш широких соціальних досліджень.

Якщо, наприклад, "інженер Гарін" вирішить створити в суспільстві атмосферу зневіри, він скористається певними методами для поширення в інформаційному просторі повідомлень про відчуття безсилля та вразливості людей. У такому випадку, обсяги матеріалів у ЗМІ та на соціальних платформах, що стосуються пожеж, повеней, природних катастроф, епідемій, аварій на дорогах — усіх тих ситуацій, де люди відчувають себе беззахисними, — почнуть різко зростати. При цьому реальна кількість таких подій залишиться в межах звичайної статистики. Вказані методи передбачатимуть також підтримку ініціатив населення, яке опинилося в розгубленості, шляхом активізації джерел, що сприяють панічним настроям, які завжди присутні в суспільстві, але тепер будуть виведені на поверхню. Якщо "інженер Гарін" зможе сформувати потрібну "критичну масу" соціального запиту, він без труднощів запропонує "електорату" того, хто зможе їх "захистити".

Водночас не буде необхідності турбуватися про підтвердження наведених аргументів; достатньо лише створити умови для поширення дезінформації та імітацій під час виборів, референдумів, опитувань тощо.

Власнику мережі, або особі, що стоїть за нею, необхідно лише підтримувати штучно створене ним смятіння та невизначеність, поки вибори, референдуми, опитування та інші події не продемонструють результат, який він бажає отримати.

Втручання в особисте життя існувало завжди, але ніколи раніше воно не набувало такого масштабного та жорстокого вигляду. У епоху секуляризації, коли моральні цінності перетворилися на особисте рішення кожного індивіда, а не на суспільний обов'язок, вторгнення в приватність перетворилося на її узурпацію.

Необов'язково вірити в існування глобальної та всепроникної деструкції світу, проте численні приклади її проявів, зокрема у спотворенні волевиявлення населення окремих регіонів чи навіть цілих країн, вже є беззаперечним фактом. Саме ймовірність такого самознищення цивілізації свідчить про те, що в ході свого розвитку вона вчинила ряд суттєвих помилок.

Ми часто не усвідомлюємо, що на наших очах відбуваються суттєві, онтологічні зміни в існуванні цивілізації. Впровадження штучного інтелекту в арсенал зброї сприймається як технологічний прогрес. Проте насправді ми стикаємося з ситуацією, коли рішення про позбавлення життя людини приймає машина. Цей переворот у самій суті цивілізації важко осягнути, так само як і наслідки, які можуть виникнути у взаємодії між людиною та технологією. Поки ми дискутуємо про шляхи використання ШІ, вже виявлено найбільш жахливі способи його застосування. Це нагадує процеси, що відбувалися у системах з прямим і зворотним зв'язком.

Замість того, щоб формувати власне сприйняття навколишньої дійсності та розвивати індивідуальну культуру, яка б сприяла створенню продуктивної моделі світу, людина опиняється в умовах "нав'язаної реальності". Її світогляд втрачає зв'язок з реальністю, а можливість відчути спорідненість зі світом, на яку звертав увагу Сковорода, стає неможливою. Творча особистість втрачає свою сутність!

Індивід втрачає можливість самостійно створювати свою картину світу, оскільки його культурна матриця є нав'язаною ззовні. Таким чином, ми можемо спостерігати за втратою індивідуальної, особистісної технології мислення. Це, в свою чергу, призводить до зміни парадигми в рамках цивілізації.

Стосовно цього можна робити багато різних прогнозів і висновків, але всі вони будуть хибними, бо будуватимуться на припущеннях з іншої реальності, яка стрімко щезає.