"Занурився у воду і отримав травму шиї. Міг не дожити до ранку": танкіст ЗСУ після нещасного випадку винайшов унікальний стиль живопису.

Мама зателефонувала: "Розпочалася війна."

Перед початком широкомасштабного вторгнення Росії Валентин Олексієнко займався торгівлею та разом із дружиною виховував свою маленьку донечку.

"Я до останнього не вірив, що розпочнеться повномасштабна війна, або ж просто не хотів у це вірити, оскільки не бачив жодних підстав для цього," - ділиться своїми думками чоловік.

Проте наприкінці 2021 року, коли Валентин, котрий раніше служив за призовом, почав отримувати дзвінки з різних військових частин з пропозиціями підписати контракт, його переживання посилилися. Остаточно все прояснилося 24 лютого 2022 року.

-- Вранці зателефонувала мама, розбудила й каже: "В новинах передають, що почалася війна". Та яка війна?! Я взяв телефон і побачив новини, що безперервно бомбардують прикордонні регіони, лунають вибухи в Києві, а потім вже й сам почув гуркіт перших ракет, які летіли над моїм будинком, -- говорить Валентин.

Згодом Бучанський район Київщини, де мешкав чоловік зі своєю родиною, потрапив під окупацію. Минаючи російські блокпости, Валентин зміг вирватися з окупації, вивізши дружину з дитиною на Хмельниччину. А потім, потайки від родини, пішов до військкомату. Вже 16 березня 2022 року чоловіка мобілізували.

-- Дружина була у розпачі. Злилась, що я нічого їй не сказав. Вона постійно плакала, казала, що у нас маленька дитина, як я можу її залишити, -- пригадує ветеран.

Проте Валентин стверджує, що це було неминуче.

У перші ж дні в мене виникло неймовірне бажання приєднатися до армії. Ворог був буквально на моєму порозі. Практично весь Бучанський район опинився під окупацією. Я не мав змоги навіть повернутися до свого житла. Щось потрібно було змінювати, адже без дій я ризикував ніколи не повернутися додому. Я не міг залишатися байдужим. Навіть уявлення про це було для мене неприйнятним, -- наголосив захисник.

Ось ще один варіант: "Не пропустіть: 'Я був шокований тим, що відбувалося в Бучі': військовий розповідає про використання дронів, отримані травми та святкування другого дня народження."

Під час служби за призовом Валентин здобув військову спеціальність танкіста і в результаті потрапив до 3-ї окремої танкової бригади. Спочатку він виконував бойові завдання в столиці, де разом із товаришами по службі забезпечував охорону та мінування злітної смуги заводу "Антонов", адже існувала реальна загроза висадки російського десанту.

На початку 2022 року російські війська діяли чисельно та технічно, не очікуючи, що зустрінуть такий запеклий опір. Проте, безумовно, це досвідчені солдати, які чітко усвідомлюють свої дії та стратегії. Вже тоді у них були на озброєнні дрони, зокрема "Орлани", які вони активно застосовували проти нас. Проте, на щастя, у нас також були висококваліфіковані військові, адже конфлікт триває з 2014 року, -- ділиться своїми спогадами ветеран.

Ознайомтеся з історією "сталевого" героя, який, повертаючись до дружини, зіткнувся з танком, що сунув свій ствол у вікно і вдарив по ньому.

Коли ворожі війська відступили від столиці, чоловік вирушив на схід -- Запорізький та Донецький напрямки.

-- Страшно, коли ти тільки їдеш на війну. Я не розумів, куди я потраплю, як це все буде відбуватися. Перший бойовий виїзд на адреналіні, і там ти взагалі не помічаєш страху, -- каже чоловік.

Валентин брав участь у боях із неймовірною відданістю та енергією, за що був удостоєний ордена "За мужність" III ступеня.

-- З червня 2022 року по березень 2023 року ми взагалі безвилазно сиділи в танках на Донеччині. І я до цього настільки звик, що коли нас перекинули на Харківщину, де бої були менш інтенсивні, то я навіть засумував, -- запевнив військовий.

Професія танкіста на передовій вважається однією з найризикованіших, адже ворог завжди намагається вразити важку техніку Збройних Сил України. Проте, протягом всього часу служби на лінії фронту Валентин жодного разу не отримав поранень. Несподівана біда прийшла з того боку, де він зовсім не очікував.

Ми перебували на Харківщині. Напередодні наш підрозділ зазнав обстрілу з КАБів. Російські розвідувальні дрони виявили місця, де наша техніка ховалася в лісах. Треба було терміново щось робити. Завдання було чітким: створити капоніри — загнати танк у землю та облаштувати для нього спеціальний бліндаж, щоб дрони не могли його помітити з повітря, — розповідає військовий.

Один з таких укриттів для танків військові рили протягом цілого дня.

— Це сталося в липні, коли стояла нестерпна спека, і ми всі були дуже забруднені після роботи. Щоб не витрачати час на чергу до літнього душу, ми вирішили освіжитися в озері. Я пірнув у воду, але виявилося, що глибина була недостатньою, і я вдарився головою об дно, в результаті чого зламав шию... — ділиться Валентин.

На початку чоловік вважав, що нічого серйозного не трапилося.

— Я отримав удар, продовжував намагатися пливти, але зрозумів, що щось не так, адже не зміг виринути на поверхню. Моє тіло більше не підкорялося, воно відмовлялося слухатися. Я наковтався води й втратив свідомість, — розповідає чоловік.

Ветеран прийшов до свідомості вже на березі, коли його товариші витягли з води.

-- Перше, що я сказав, як розплющив очі: "Не говоріть моїй дружині". Думав, що отримав легкий забій, зараз оговтаюсь, в лікарні зроблять декілька уколів і все. Я не уявляв, що отримав настільки серйозну травму, навіть не думав про це, -- пояснює співрозмовник.

Три години по тому, постраждалого чоловіка вже доправили до військового госпіталю в Харкові.

Нейрохірург вийшов, продемонстрував мені результати комп'ютерної томографії і повідомив, що один із хребців зламався, завдавши шкоди спинному мозку. Він зауважив, що є ймовірність, що я можу не дожити до ранку, -- згадує Валентин.

Для виконання складної операції медичний персонал військового шпиталю виявився не готовим, тому Валентину терміново транспортували до обласного лікарняного закладу. Там її одразу ж прооперували, встановивши металеву пластину в хребет.

Чоловік прийшов до тями лише через два дні після хірургічного втручання. Його тіло не підкорялося, але військовий не хотів змиритися з цією новою реальністю.

-- Я в це просто не вірив. Була депресія. Зрозумів, що не буду ходити, тільки через пів року після травми, -- каже ветеран.

Як виявилося, чоловік дістав повне ураження спинного мозку.

На цьому етапі, на жаль, відновлення вже неможливе. У світі не існує таких технологій. Але ми живемо в XXI столітті, тож все може статися. Найголовніше, на чому я зараз зосереджуюсь, – це щоденні вправи, які допомагають мені підтримувати фізичну форму. Якщо, не дай Боже, мені знову нададуть можливість ходити, я повинен бути готовий функціонально до цього, – підкреслює захисник.

Не зламатися психічно після такої тяжкої травми Валентину допомогла його дружина, яка підтримувала його щодня. Саме завдяки їй він відкрив для себе нове хобі, яке дозволило йому реалізувати свій творчий потенціал як митця. Одного разу до реабілітаційного центру, де проходив відновлення військовий, завітали художники, які проводили майстер-класи.

-- Моя дружина вирішила взяти участь в одному з таких майстер-класів. Вона малювала, а я жартома тоді сказав, що можу також щось намалювати колесами крісла колісного, -- пригадує ветеран.

Однак в реабілітаційному центрі ідею Валентина сприйняли серйозно. Чоловіка познайомили з львівською художницею Зіркою Савкою, та завдяки творчому симбіозу танкіст почав малювати! Як відбувається цей процес?

-- Перед початком роботи ми з Зіркою обговорюємо, що я хочу побачити у фіналі картини та які фарби використати. Далі Зірка щіткою наносить мені фарбу на колеса крісла колісного, а я їду по полотну, лишаючи за собою сліди з фарби. Коли я міняю напрямки, утворюються візерунки. А в цей час Зірка спостерігає зверху, розуміючи загальну картину, і підказує мені, як і що зробити. Хоча в процесі малювання концепція може змінитися, й буде імпровізація, -- пояснює військовий.

11 жовтня ветеран увійшов до Книги рекордів України, ставши першим художником, який створює картини, використовуючи колісне крісло. На сьогодні у творчому активі Валентина три картини. Він має намір виставити їх на міжнародних аукціонах, а виручені кошти направити на підтримку ветеранів та Збройних сил України.

-- Я маю намір продовжити займатися мистецтвом. Намагатимуся реалізовувати себе в усіх можливих напрямках. Наприклад, мені дуже до вподоби взаємодія з людьми. Хочу більше уваги приділяти своїй громаді, демонструючи на своєму прикладі, що життя не закінчується на травмах і що можна подолати будь-які труднощі, -- підсумував Валентин Олексієнко.

Допомогу українцям з інвалідністю можна знайти на веб-ресурсі організації EnableMe Ukraine. Тут ви маєте можливість задати питання фахівцеві та отримати безкоштовну підтримку в рамках спільноти EnableMe.

Своя історія була поділена з "ФАКТАМИ" 40-річним ветераном з Львівської області, Миколою Шотом, який, незважаючи на чотири ампутації, вправно керує автомобілем і бере участь у марафонах.