"Продаж квартири в Росії став приводом для переказу коштів на потреби ЗСУ." Андрій Халпахчі ділиться секретами про світових знаменитостей, які відвідали Київ на кінофестивалі "Молодість".

Андрій Халпахчі є видатним кінознавцем, критиком та продюсером, який вже близько 40 років активно співпрацює з відомим кінофестивалем "Молодість". Завдяки його зусиллям Київ став місцем зустрічі для багатьох світових кінозірок, серед яких були П'єр Рішар, Катрін Деньов, Софі Марсо, Крістофер Ламберт та багато інших.

В інтерв'ю OBOZ.UA Андрій Халпахчі розкрив, скільки коштував приїзд Софі Лорен, згадав прогулянки столицею з Фанні Ардан, поділився несподіваною історією про Жерара Депард'є та розповів, із ким зі світових знаменитостей зберігав теплі стосунки після фестивалю. А ще - про українських акторів, яким не дали повною мірою розкрити талант, і про те, чому наше кіно не завжди знаходить свого глядача. Розмова відбулася напередодні 55-го фестивалю "Молодість", який стартує в Києві 24 жовтня.

Пане Андрію, ви вже близько 40 років співпрацюєте з "Молодістю". Чи вдалося вам реалізувати всі свої мрії, які ви мали на початку цього шляху?

Слухайте, завжди було бажання, щоб фестиваль став стабільним, і ця мрія реалізувалася. Незважаючи на всі виклики та труднощі, навіть у воєнні часи ми продовжуємо організовувати фестиваль. Напевно, найважливішим бажанням було зробити його по-справжньому міжнародним і гарантувати, що він проходитиме щороку. І ми досягли цього. Звичайно, ми мріяли про те, щоб фестиваль відбувався у мирний час, коли до нас могли б приїжджати більше зіркових гостей. На жаль, наразі це неможливо. Але те, що фестиваль продовжує існувати — це, без сумніву, найголовніше досягнення. Звісно, хотілося б отримати більш стабільне фінансування від держави та більшу підтримку. Але зараз наш пріоритет — вижити та забезпечити проведення наступного фестивалю. А вже після перемоги ми знову зможемо мріяти і ставити нові цілі.

Коли ознайомлюєшся з переліком міжнародних зірок, які відвідали "Молодість", складається враження справжнього космосу знаменитостей. Організувати приїзд таких гостей – це справжнє мистецтво. Які таємниці та деталі часто залишаються поза увагою під час цих запрошень?

Ну, знаєте, навіть у Каннах кажуть, що знаменитості приїжджають туди безкоштовно. Але це не зовсім так. По-перше, їм потрібно забезпечити транспорт відповідно до їхніх вимог, а також поселити в готелі, що відповідає їхнім стандартам. Можливо, у Каннах не виплачують гонорарів, але зірки можуть отримувати фінансову підтримку від спонсорів, таких як Chopard, наприклад. У нас ситуація була різною. Напевно, найпростіше було з Софі Марсо: вона приїхала, виконала всі умови і не попросила жодної копійки. А от з Софі Лорен і Катрін Деньов було важче - їхні візити вимагали фінансової підтримки та пошуку спонсорів. Крім того, кожна зірка потребує особливої уваги й окремої команди, яка займається організацією її приїзду. Цього року, безумовно, ми прагнули запросити кількох знаменитостей, але через війну, на жаль, вони не ризикнули завітати.

Прибуття Софі Марсо та Крістофера Ламберта на фестиваль "Молодість" у 2010 році стало несподіваним подарунком. Я добре пам'ятаю цю подію, оскільки саме я висвітлювала їхній візит. Ми, журналісти, дізналися про присутність знаменитостей лише тоді, коли побачили знімки, на яких вони прогуляються вулицями Києва. Чи було це свідоме рішення зберігати їхній приїзд у секреті?

Отже, слухайте, однією з цілей фестивалю є створення приємних сюрпризів. Адже коли сюрпризи виявляються неприємними, це вже стає проблемою (сміється). Ми заздалегідь узгоджували деталі з ними. Але, розумієте, справа не лише в райдерах чи фінансах, а й у їхньому графіку. Вони повинні координувати свої робочі розклади та зйомки, тому іноді остаточне підтвердження приходить буквально в останні хвилини.

В Мережі можна знайти чудове зображення, на якому ви разом із Софі Лорен на пресконференції в Києві. На фотографії все виглядає дуже природно і невимушено, але, певно, за цим стоїть значна організаційна праця. Яким же був насправді цей візит, і що залишилося поза увагою камер?

- Розумієте, фотографії певною мірою відображають професійність гостей, які приїжджають. Софі Лорен - величезна професіоналка: на пресконференції, як і на всіх інших заходах, вона виконувала зобов'язання. Але, разом з тим, чітко визначала кожен свій крок: де вона бере участь, а де - ні. Минуло вже стільки років, можемо сказати і про таке: в акторки був досить великий гонорар, який нам допомогли покрити спонсори, тому що було важко знайти таку суму грошей.

- Йшлося про кілька десятків тисяч доларів?

Так, але конкретну суму ми не будемо розкривати. Потрібно було погодити фінансування, підтвердити угоди та здійснити переказ коштів. У цьому нам посприяла італійська компанія Ariston.

Яким чином вам вдавалося знайти спільну мову з Жераром Депард'є? Він же, м’яко кажучи, досить складна особистість – як у кінематографі, так і в особистому житті.

Жерар Депард'є — це надзвичайно унікальна особистість. Безсумнівно, він є величезною зіркою та неймовірним актором, але іноді його поведінка нагадує вчинки дитини. Багато хто пам'ятає його дружбу з Путіним, через що він став для багатьох неприємною постаттю. Проте, слід зазначити, що мало хто знає про його рішення продати квартиру в Росії та пожертвувати отримані кошти на підтримку ЗСУ.

- Звідки у вас така інформація?

- Від його товаришів. Депард'є - особистість, що живе в ритмі своїх емоцій, сприймаючи момент. Він відвідував фестиваль кілька разів, і щонайменше двічі - абсолютно безкоштовно. На 40-му фестивалі ми організували грандіозну церемонію в Оперному театрі, де він виступав в парі з Ренатою Литвиновою. Тоді партнером заходу став телеканал "Україна", і йому було виплачено певну суму гонорару.

- Цікаво, як проходив візит Катрін Деньов? Гендиректорка Одеського кінофестивалю Анна Мачух розповідала нам в інтерв'ю про одну зі світових зірок, яка приїхавши до них на фестиваль, забула шампунь, одяг і взуття, які їй були потрібні. Організатори пропонували придбати все необхідне в Україні, але нічого не підходило. Зрештою, довелося літаком передавати речі. Мені здалося, що йшлося саме про Деньов.

Ні, у нас не було жодних труднощів з нею. Звісно, іноді в акторському середовищі виникають різні побутові ситуації: комусь можуть бути потрібні візажисти, перукарі чи специфічні речі. Однак Катрін Деньов зазначила: "Я сама можу впоратися зі своїм волоссям, мені нічого не потрібно". Вона провела у нас всього один день, але встигла побувати на багатьох заходах, зокрема, на відкритті. Крім того, вона відвідала спеціальний банкет, на який її запросив Віктор Ющенко. Проблеми зазвичай виникають із агентами зірок: є один італійський агент, який ставить більше вимог, ніж самі зірки. Але Катрін Деньов – одна з найрозумніших жінок, яких я зустрічав. Вона дуже інтелектуальна та незалежна, і її візит не вимагав жодних додаткових капризів чи особливих умов.

Якою була ваша пам'ять про Фанні Ардан?

Фанні Ардан відвідала наш фестиваль двічі. Перший раз вона приїхала безкоштовно, а вдруге – на 40-й фестиваль, коли телеканал "Україна" сплатив їй гонорар. Вона справді цікава особистість. Пам'ятаю, під час її першого візиту ми проводили пресконференцію. Через 45 хвилин її агент почав показувати знаки, що час завершувати. Я запитав Фанні, чи не хоче вона закінчити розмову, але вона відповіла: "Ні, мені дуже цікаво, я готова продовжити". Вона була дуже допитливою і прагнула дослідити Київ. Ми разом вирушили до Києво-Печерської лаври і гуляли містом. У спілкуванні вона проявила себе як дуже демократична та приємна особа. Для порівняння, Софі Лорен, наприклад, чітко дотримувалася всіх запланованих заходів - пресконференції, прийомів та інших активностей, але поза цими обов'язками не бажала виходити з готелю. Натомість Фанні Ардан виявила зовсім інший підхід.

- А чи траплялося, що хтось із цих знаменитостей ставав для вас не просто гостем фестивалю, а людиною, якій можна зателефонувати, поспілкуватися поза роботою?

- Здебільшого це все-таки професійні стосунки. Навіть коли маєш номери телефонів Фанні Ардан, Катрін Деньов чи Жерара Депард'є, слухавку зазвичай бере хтось із помічників. Але коли зустрічаєшся з ними на інших фестивалях, наприклад у Каннах, спілкування завжди тепле. Мабуть, на певний час близьким другом став для мене П'єр Рішар. Це надзвичайно відкрита, щира й приємна людина. Сьогодні йому вже за 90 років. Зірки мають власне життя, насичений робочий графік - на щастя, багато хто з них досі активно знімається. До того ж Київ і Париж розділяє велика відстань, особливо тепер, під час війни. Тож сказати, що такі дружні стосунки зберігаються на роки, я не можу. Наприклад, після приїзду Романа Поланські на фестиваль я згодом опинився в Парижі, і він сам захотів зустрітися зі мною, запросив на обід. Ми ще певний час підтримували стосунки, але минає час - і кожен живе своїм життям.

Щоб завершити цю тему з гостями, хотіла б ще спитати про представників Росії. Анна Мачух згадувала, що вони виявилися найскладнішими з усіх зірок: "Ми приймали і Михалкова, і його компанію. Можу зазначити, що вони кардинально відрізнялися від інших артистів". На фестиваль "Молодість" також завітали Володимир Меньшов і Карен Шахназаров, які висловлювали підтримку кремлівській агресії.

- Розумієте, офіційно міжнародним фестивалем "Молодість" став 1993 року, до того це був відкритий фестиваль радянських республік, де Росія посідала одне з провідних місць, адже там виробляли багато кіно. Що стосується гостей, то ось коли ми з вами розмовляли про райдери, вимоги щодо готелю, то для Софі Марсо не мало значення, на чому її привезуть до Оперного театру в Києві. А для російських акторів це часто було принциповим питанням: яка буде машина, який номер у готелі. Вимоги нерідко були, м'яко кажучи, неадекватними.

На жаль, ми жодного разу не мали на заходах Михалкова. Щодо Шахназарова, його підтримка Путіна після початку війни стала для мене несподіванкою. Він завжди здавався мені освіченою людиною. До речі, на фестивалі з ним не виникало ніяких непорозумінь. Але те, що він став голосом російської пропаганди, справді засмучує. Як митець, на мою думку, він вичерпав себе. Також можу сказати про Михалкова: раніше його фільми мали глибокий зміст, а тепер він перетворився на карикатуру.

Ви згадали ще Володимира Меньшова. Його запросили на ювілейний, 40-й фестиваль 2010 року, зокрема тому, що ще в 1970-х він брав участь у "Молодості". Він розповідав, що тоді переживав глибоку творчу кризу і навіть думав піти з професії. А запрошення на фестиваль стало для нього першим досвідом, який допоміг повірити у свої сили. До речі, з ним теж проблем не було. Але річ же не в окремих митцях, а в самій Росії - рабській країні, яка сьогодні обслуговує свого диктатора. На жаль, багато митців через це втратили обличчя. Водночас серед наших гостей були й інші російські кінематографісти - наприклад, Борис Хлєбников, Андрій Звягінцев, Чулпан Хаматова, та ж Рената Литвинова, яку ми вже згадували. Це люди, які не є рупором пропаганди сучасної Росії. Їм в умовах тоталітарної держави вдалося зберегти себе як творчих особистостей.

- Людмила Гурченко теж була вашою гостею. Як ви думаєте, якби акторка дожила до сьогоднішніх подій, чи змогла б визначитися, на чиєму вона боці?

- Ой, слухайте, навіщо гадати, хто як вчинив би? Є люди, які не дожили до цієї катастрофи, але я впевнений, що, наприклад, Ельдар Рязанов різко критикував би нинішній російський режим. Людмила Гурченко була артисткою в кубі - вона жила виключно професією. Ніколи не була активною громадською діячкою. Тому не знаю, як би вона повелася сьогодні. Але якщо подивитися на приклад Алли Пугачової, то хочеться вірити, що й Гурченко знайшла б власну позицію та була би на боці правди й честі.

Якщо розглядати кіномистецтво без політичних впливів, Каннський фестиваль стає особливою главою у вашій історії: ви відвідуєте його вже більше трьох десятиліть. Що ж продовжує притягувати вас туди?

- По-перше, Каннський фестиваль - головний у світі. Це своєрідний чемпіонат світу, де збирається вся міжнародна кіноіндустрія. Ще в 1990-х, коли в кишені було три копійки й подорожувати було дуже складно, я запитав одну представницю кіноіндустрії, навіщо взагалі їздити до Канн. Вона відповіла: "Тому що в Каннах тебе мають бачити. Це означає, що ти в цій індустрії". Там зустрічаєшся з представниками різних країн, знаходиш партнерів, налагоджуєш контакти. До того ж у Каннах цікава кінопрограма.

Проте, водночас, це вимагає величезних зусиль. Іноді, жартуючи, можу навіть запитати себе: "Навіщо я сюди приїхав?" (сміється) Але, безумовно, це один з найзначніших майданчиків у світовій кіноіндустрії. Я також ціную інші фестивалі. Наприклад, вже майже 40 років відвідую національний кінофестиваль у Гдині, Польща, коли є можливість. Берлінський фестиваль також у нашому списку. Щодо Венеційського, то через робочий графік потрапити туди вдається не завжди. Є багато чудових фестивалів у маленьких італійських містах, таких як Лечче чи на острові Іскія, який я дуже люблю. Отже, фестивалів, які мені подобаються, справді чимало. Проте Канни мають особливе значення, адже саме там ми організовуємо український павільйон. Це наше представництво у світовій кіноіндустрії, своєрідне посольство українського кіно. Тому бути присутніми там щороку для нас надзвичайно важливо.

- Чим цьогоріч будете тішити кіноманів на "Молодості"?

- Знаєте, я із задоволенням передам слово члену нашої команди Богдану Жуку. Цьогоріч на ньому фактично тримається вся робота над програмою "Молодості". Наш програмний директор Ігор Шестопалов і програміст Віктор Глонь нині у ЗСУ, захищають Україну. Вони намагаються допомагати нам і з фестивалем, але зрозуміло, що військова служба не завжди дозволяє повноцінно долучатися до роботи. Хочу сказати, що попри всі труднощі - обмежений бюджет, фінансові проблеми, організаційні виклики, а тепер і війну, - у нас завжди потужна програма: і конкурсна, і позаконкурсна. Це заслуга всієї команди, а сьогодні особливо Богдана. Звісно, ми часом сперечаємося, адже смаки в усіх різні. Але в цьому й перевага колективної роботи: кожен має власний погляд, і в результаті народжується сильна програма. Тож нехай Богдан сам розповість, що цікавого ми підготували.

Богдан Жук: Я теж скажу про те, що ми дуже пишаємося нашою програмою. "Молодість" завжди намагається показувати різне кіно - яскраве, сміливе, несподіване. Цього року трохи скоротили програму, але вона все одно буде великою й не менш цікавою. Я б не виокремлював лише кілька фільмів, адже в нашій програмі багато вартих уваги робіт. Їх цікаво дивитися як окремо, так і в сукупності, адже разом вони показують, чим живе сучасний кінематограф.

У рамках неконкурсної програми "Фестиваль фестивалів" ми продемонструємо фільми, які вже здобули популярність на міжнародній арені. Серед них "Боягуз" Лукаса Донта, який не лише здобув нагороду за найкращу чоловічу роль на Каннському фестивалі, але й став офіційним кандидатом від Бельгії на премію "Оскар". Інший цікавий фільм - "Насильство над тілом іншого" канадського режисера Дені Котестав, який отримав приз на фестивалі в Локарно. "Сором і гроші" Вісара Моріни, що здобув Гран-прі журі Sundance, а також "НАЗА" Юваля Абрагама та Рахель Шор, які були відзначені на Венеційському кінофестивалі.

Є вражаючі документальні фільми. У "Завтра більше не буде" головний герой, якому лікарі відпустили три роки життя, виявляється здатним прожити з раком 18 років. У "Днях див" режисерка відвідує свого дядька, з яким не бачилася 34 роки, і розкриває цілий світ: тисячі малюнків, музичні твори, щоденники та записи самотнього художника. У "Хоч ми й острови" вона відправляється на пошуки останніх шести жінок в Іспанії, які працювали доглядачками маяків. Фільм "Дивись, ти впоралася" досліджує тему сексуального насильства, спираючись на свідчення трьох поколінь, зустрічаючись із жертвами, агресорами та експертами.

Особливо важливою для нас є світова прем'єра українського фільму Дмитра Тодорюка "У війни нема дітей". Це чотири історії про дитинство під час війни. Серед спеціальних подій буде співпраця з Довженко-Центром: плануємо показати реставровану копію "Криниці для спраглих". Фільм-притчу за сценарієм Івана Драча в 1965 році зняв Юрій Іллєнко. Це його режисерський дебют. Стрічку про самотнього старого, якого покинула родина, радянська влада заборонила на 22 роки - глядачі побачили її лише наприкінці 1980-х. Також покажемо кілька фільмів від об'єднання "Дебют", яке діяло на межі 1980-1990-х років. Саме там починали працювати режисери, які згодом стали відомими в українському кіно, зокрема Андрій Дончик.

Обговорюючи класичне кіно, варто згадати про фільми, які справили значний вплив на розвиток кіномистецтва. У програмі "Століття" серед інших творів виділяється стрічка "Давай кохатися", знята Джорджем К'юкором, де головні ролі виконують Мерилін Монро і Ів Монтен.

Андрій Халпахчі зазначає: "Ще одна наша перевага - це географічне різноманіття. Ми поки що не підрахували остаточну кількість країн, які будуть представлені, але вважаю, що їх буде приблизно 60. Це не тільки кінематографії, добре відомі українському глядачу, а також ті, фільми яких рідко можна знайти в нашому прокаті, наприклад, з Сінгапуру та Бангладеш."

Пане Андрію, який український президент надавав найбільшу увагу "Молодості"?

- Віктор Ющенко був почесним президентом нашого фестивалю, регулярно відвідував церемонії відкриття, здебільшого й закриття, а також приходив на кінопокази. Сподіваюся, що він і зараз буде нашим почесним гостем. Що стосується Володимира Зеленського, то він приділяв фестивалю значну увагу. П'ять років тому, напередодні ювілейної, 50-ї "Молодості", зібрав величезну кіногромаду, щоб обговорити, як підтримати нас. Ми вдячні за таку увагу. Розуміємо, що сьогодні, під час повномасштабної війни, у нього є безліч набагато нагальніших питань, але запрошували Володимира Зеленського на фестиваль.

А якщо звернути увагу на самі фільми: які українські кінопроекти останніх років справили на вас особливе враження?

Мене радує те, що в українському кінематографі відзначається значний прогрес у якості. Це найголовніше. Коли ми обираємо фільми для фестивалю, доводиться переглядати чимало непереконливих робіт, як українських, так і закордонних — французьких, американських та інших. Справжніх шедеврів у світовому кіно насправді не так вже й багато. Тому важливо оцінювати загальний рівень кіноіндустрії. В Україні він помітно виріс. Ми можемо також пишатися тим, що два роки поспіль Гран-прі "Молодості" отримували українські стрічки. Минулого року цю нагороду здобули "Втомлені" Юрія Дуная, які, як я знаю, будуть представлені на моєму улюбленому фестивалі в Італії в листопаді. А позаминулого року перемогу здобув "Медовий місяць" Жанни Озірної, що також є вартісним кінематографічним твором.

Ще один важливий момент: попри війну, наші режисери працюють у різних жанрах, не обмежуються лише воєнною тематикою. Наприклад, фільм "Ти - космос", який дуже гучно прозвучав. Безумовно, сьогодні дуже сильні позиції має українська документалістика. Є помітні роботи Сухолиткого-Собчука. "Сліди" Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк про українок, які пережили сексуальне насильство й тортури під час російської агресії. А про фільми Мстислава Чернова я вже й не кажу. Це серйозні досягнення українського кінематографа, які привернули увагу світу.

Сподіваюся, глядачі належно оцінять стрічку "Житє", з якою ми відкриваємо цьогорічний фестиваль "Молодість". Це надзвичайно оригінальна антологія, що складається з шести новел, які розкривають життя українців під час повномасштабної війни. У фільмі знялися такі актори, як Роман Луцький, Ніна Антонова, Олена Узлюк, Віктор Андрієнко, Вікторія Литвиненко, Сергій Стрельніков, а також Геннадій Попенко й Анна Яремчук-Бобало. Українське кіно продовжує свою еволюцію, що не може не радувати. Однак до рівня шедеврів, яких досягли "Земля" Олександра Довженка чи "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова, кінематограф доходить не так вже й часто. Такі роботи стають рідкісними перлинами, на які іноді доводиться чекати десятиліттями.

- Чому легкі розважальні фільми нерідко мають кращі касові збори, ніж глибокі, змістовні стрічки, які порушують важливі теми? Наприклад, "БожеВільні" чи "Вічник". Зараз багато говорять і про "Довженко. Перший погляд", але в деяких кінотеатрах фільм уже зник із прокату. Чому так відбувається?

Сьогоднішні реалії змушують людей жити в умовах високого стресу. Тому зрозуміло, що, вирушаючи до кінотеатру, глядач прагне розважитися та відволіктися від буденності. Проте існує й інша проблема — відсутність системного підходу до взаємодії з аудиторією. У нас немає ефективної структури, яка б сприяла знайомству людей з кінематографом, навіть з новинками, що з'являються на екранах. Практично зникли популярні кіномагазини, а телепередачі на цю тему стали рідкістю. Я глибоко ціную роботу наших кінокритиків та журналістів, які активно висвітлюють цю тематику, зокрема в соціальних мережах. Але цього замало. Потрібно, щоб людина, наприклад, чекаючи на свою чергу в перукарні, могла перегорнути журнал, що цікаво і доступно знайомить її з кіномистецтвом. Саме так формується любов до кіно. Важливо починати виховання глядача з раннього віку.

Наприклад, на нашому фестивалі реалізується програма Teen Screen, якій ми присвячуємо значну кількість часу та зусиль. Ми демонструємо підліткам захоплююче серйозне кіно, що порушує складні питання. Іноді виявляється, що для багатьох молодих глядачів це є перший досвід перегляду фільму у кінотеатрі — вони вперше відволіклися від TikTok, щоб насолодитися фільмом на великому екрані.

Водночас режисерам слід задуматися про способи зробити серйозні фільми більш доступними для широкого глядача. Наприклад, я ще не мав можливості переглянути "Довженко. Перший погляд", але сподіваюся, що ця стрічка знайде свого глядача. Щодо "Вічника", у мене є кілька запитань. "БожеВільні" - це цікаве кіно, хоча, на мою думку, воно має свої недоліки. Ми показували цей фільм під час нашого фестивалю в Гамбурзі. Це жанрова робота з відмінною акторською грою Ірми Вітовської. Однак мені здається, що режисер не зміг досягти однакового рівня взаємодії з іншими акторами. Хоча баланс не був ідеальним, в цілому картина заслуговує на увагу.

- Хочу запитати й про ваші особисті кінематографічні вподобання. Які фільми ви можете передивлятися по десять разів і щоразу знаходити щось нове?

Це дійсно непросте питання. Особисто я не дуже прихильний до запитів на кшталт "Хто ваш улюблений автор?" чи "Який режисер вам подобається найбільше?". По-перше, наші вподобання змінюються з часом. По-друге, на сприйняття кіно можуть впливати навіть політичні обставини: з плином часу ми по-іншому розставляємо пріоритети і переосмислюємо окремі фільми. Є шедеври світового кінематографа, які вразили мене в юності. Деякі з них я навіть уникаю переглядати, щоб не втратити ті емоції катарсису, які відчув тоді.

А фільми, до яких повертаєшся знову й знову, - це здебільшого розважальне кіно, але створене на рівні справжнього мистецтва. Такі стрічки можна подивитися тричі, п'ять чи навіть десять разів і щоразу помітити якусь нову деталь. Наприклад, "У джазі тільки дівчата" - абсолютний шедевр, фільм, який можна переглядати безліч разів. І щоразу знаходиш щось, чого не помітив раніше.

Є фільми, які супроводжують нас протягом усього життя. Деякі з них я переглядав неодноразово, а до інших навмисно не повертаюся, щоб зберегти те неповторне перше враження. Серед таких шедеврів безумовно виділяється українська класика: "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова, "Земля" Олександра Довженка, а також роботи Юрія Іллєнка, зокрема "Білий птах з чорною ознакою". Крім того, на цьогорічному фестивалі ми плануємо показати "Криницю для спраглих". З світового кінематографа я б хотів виокремити "Суничну галявину" Інгмара Бергмана і "Попіл і діамант" Анджея Вайди. Не прагнув зупинятися на улюблених режисерах, але Лукіно Вісконті безперечно займає особливе місце в моєму серці. Його фільм "Рокко та його брати" справив на мене неймовірний вплив. Ці картини я вперше побачив у віці 15-17 років, і вони кардинально змінили моє сприйняття кіномистецтва. Також величезне враження на мене справили фільми Акіри Куросави. Якщо говорити про радянське кіно, то варто згадати "Летять журавлі" Михайла Калатозова та "Іванове дитинство" Андрія Тарковського. Я міг би називати ще безліч стрічок, які залишилися в моїй пам’яті.

Які українські актори викликають у вас особливу повагу? Чи є серед них ті, хто, на вашу думку, залишається в тіні і заслуговує на більше можливостей у кінематографі?

Величезний актор Богдан Ступка, талановита акторка Ада Роговцева, ікона українського кіно Лариса Кадочникова та неймовірна Раїса Недашківська. Хоча Ступка часто з'являвся на екрані, інші з цих зірок не отримали таку ж частоту появи, яку вони заслуговують. Було б чудово залучити їх до українського кінематографу активніше. Багато акторів не мали змоги проявити свій талант на екрані, як, наприклад, Іван Гаврилюк — його хотілося б бачити у більшій кількості фільмів. Або Наталка Сумська, яка, на щастя, активно грає у театрі, але її обдарування можна було б реалізувати ще ширше у кінематографі. Я впевнений, що для неї варто було б створити спеціальний сценарій.

Також варто відзначити Ніну Антонову, яка з’явиться в першій новелі фільму "Житє", що стане відкриттям фестивалю "Молодість". Вона має великий потенціал, проте її участь у кіно була обмеженою, що, безумовно, прикро. Іноді здається, що ми занадто часто укладаємо акторів у звичні ролі.

Розгляньмо творчість Ольги Сумської: їй слід запропонувати яскраву роль з виразним характером, подібну до образу Лялечки, який втілила Раїса Недашківська у стрічці "Гадюка". Також варто звернути увагу на Олесю Жураківську! Потрібно відкривати нові грані для акторів, адже їхній талант значно ширший, ніж зазвичай вважається. На щастя, у сучасному кіно дедалі частіше з’являється Олена Узлюк — неймовірно талановита акторка з великим потенціалом. Роман Луцький має всі шанси стати нашим Аленом Делоном — йому слід дати можливість проявити себе в різних жанрах. І, звісно, не можна обійти увагою Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва. Це видатні актори, чий талант українському кінематографу варто використовувати більш повно. Я міг би назвати ще безліч чудових акторів і актрис, і було б шкода, якщо когось пропущу чи забуду.

Богдан Жук: Я б включив до цього списку Олену Хохлаткіну. Вона, перш за все, театральна актриса, але їй також вдається отримувати захоплюючі ролі в кіно. Крім того, варто згадати Валерію Ходос, Анастасію Карпенко та Оксану Черкашину.

Андрій Халпахчі: Знаєте, коли український кінематограф в радянські часи орієнтувався на московських зірок, ми втратили ціле покоління наших акторів, які могли б реалізувати себе на великому екрані. Сьогодні, коли вони дедалі більше знімаються у вітчизняному кіно, ми відкриваємо для себе їхній справжній масштаб. Ну подивіться: Ахтем Сеітаблаєв, Слава Довженко! І ще можна згадувати і згадувати.

Впевнений, що цікаві сюжетні лінії для кіно обов'язково з'являться. Те, як ми переживаємо війну, створює неймовірні можливості для нових сценаріїв та справжніх історій, які ми прожили, а не просто вигадали. Я переконаний, що українське кіно, а також кіно в цілому, продовжить своє існування. Адже не раз вже передбачали його кінець. Коли з'явився кінематограф, багато хто вважав, що театр зникне, але він вистояв. Потім з розвитком телебачення знову лунали пророцтва про загибель кіно, але й тут кінематограф виявився витривалим. Зараз ми живемо в епоху інтернету, і здається, що можна поставити хрест на всьому. Але мистецтво продовжує жити і еволюціонувати. Я настроєний стримано, але все ж залишаюся оптимістом.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв'ю з режисером та актором Ахтемом Сеітаблаєвим - про Аду Роговцеву, якою ми її ще не знаємо, та кохану Олену, яку він уперше показав публіці: "Я дозволяю собі називати Аду Миколаївну мамою".